Глущенко Пелагея Іванівна
Пелагея Глущенко: квітка душі

Український народ має багату історію та культуру, які знаходять своє вираження у різних видах мистецтва. Серед них особливе місце посідає петриківський розпис – яскравий самобутній напрямок декоративно-ужиткового мистецтва, що сягає корінням у глибину століть. Він зародився у селі Петриківка Дніпропетровської області, де майстрині створювали дивовижні візерунки на предметах побуту, стінах і одязі. Секрети цього мистецтва передавалися від покоління до покоління, його оспівували у піснях і легендах.

Сонячні барви декоративного розпису

Пелагея Глущенко була однією з найвідоміших майстринь петриківського розпису. Вона народилася у селі Петриківка та змалечку опинилася у вирі мистецького життя. З юних років Пелагея зацікавилася розписом і почала освоювати це мистецтво під керівництвом своєї матері.

Батько дівчини був столяр, майстрував скрині та віялки, які розписувала барвистими квітами односелиця, відома вже на той час художниця Тетяна Пата. Ось там, у майстерні батька, маленька Пелагея стала ученицею Тетяни Якимівни. В ті ж роки дівчинка навчалася і в місцевій школі, де закінчила чотири класи, але у вільний час вона залюбки брала пензлик і малювала казкові квіти. Пелагея Іванівна швидко проявила неабиякі здібності та незабаром стала однією з найкращих майстринь у селі.

У 1937 році разом із іншими майстрами петриківського розпису вона їде до Києва на навчання в школі майстрів народного мистецтва в експериментальних майстернях Києво-Печерської лаври. Пізніше заклад був реорганізований в художній технікум, в якому художниця працювала викладачем та інструктором понад 25 років. Окрім роботи в навчальному закладі, вона керувала власною студією декоративного мистецтва у Київському будинку народної творчості. На заняттях, працюючи поряд зі своїми вихованцями, художниця вдосконалювала і свою власну майстерність. Розробляла і розвивала різноманітні способи застосування петриківського розпису разом з іншими ученицями Тетяни Пати, що переїхали до Києва – Марфою Тимченко, Ганною Павленко-Черниченко, Вірою Павленко та Вірою Клименко-Жуковою. Разом із колегами продовжувала використовувати петриківський розпис для оздоблення порцеляни.

Творча манера Пелагеї Глущенко вирізнялася яскравою, експресивною манерою письма та використанням багатих колірних палітр. Вона майстерно поєднувала традиційні петриківські мотиви з власним авторським баченням. Творчі роботи Пелагеї Глущенко вирізняються високою майстерністю виконання, вишуканістю композиційних рішень, шляхетною колористичною гамою. Майстриня розробляла нові прийоми петриківського розпису на папері, тканині, порцеляні, дереві, створювала рисунки для поліграфії. Стилістику творів майстрині вирізняє щільне заповнення композицій (гілочка, букет, килим), в основі якої 2–5 чималих квіток, менші в брамуванні. У художній мові вона поєднувала декоративно-графічне та живописне трактування, відповідно традиційні та професійні інструменти у зображенні квітів і кольорових переходів у листі. У ранніх мальовках художниці, таких як «Квітка», «Птах у квітах» помітні тенденції до наслідування стилістики Ярини Пилипенко.

З 1940-х Пелагея Глущенко проводила експерименти з кольором, деякі роботи малювала на темному тлі, в деяких використовувала світлий розпис, це було зумовлено її роботою в поліграфії, де майстриня виконувала графічні заставки, кінцівки та заголовні букви для оформлення книг. Наприклад, збереглася ціла колекція робіт з різними ініціалами літери «А» для книги та серія заставок у вигляді «бігунців». Для мистецтвознавців вони цікаві не лише досконалістю виконання, філігранністю, неповторністю мотивів та їхніх комбінацій, а й тим, що написані не гуашшю, а яєчною темперою, яка надає малюнкові надзвичайну легкість і прозорість, яких не може дати гуаш.

Художниця натхненно розробляла пір’їсту форму квітів і листків на основі традиційних петриківських мазків. Серед творів цього періоду «Брунатна квітка», «Квітка з ягодами», «Яблука», «Букет у кошику», «Квіти в глечику», «Квітка». Значну частину фантастичних квітів Пелагея Глущенко писала на кольоровому тлі, головним чином на традиційному зеленому чи синьо-зеленому або ж вохристому. Окремі деталі таких робіт мають вигляд, ніби на них впав промінь сонця або ж вони світяться зсередини. Продовжила художниця експерименти з кольоровим тлом і у композиціях «Ромашки», «Жоржини», «Декоративне панно», «Килим». Це  досить кропітка та складна робота. Насамперед, малювати вогкою фарбою по мальованому тлу небезпечно, бо фарба, накладена зверху, може розмити фарбу тла і втратити чистоту, а мазок – форму. Щоб уникнути цього, Пелагея Глущенко спочатку розводила крохмаль, потім у пів склянки води розводила фарбу потрібного кольору та консистенції й до цього розчину додавала третину склянки з розведеним уже крохмалем. Підготовлену фарбу вона накладала широкою щіточкою по всьому аркушу спочатку згори вниз, а потім упоперек. Такий кольоровий ґрунт добре втягує вологу покладеної зверху фарби малюнка й застерігає її від розливу та змішування з фарбою тла.  

Переглядаючи роботи майстрині, глядач переконується, що вона професійно володіла технікою свого мистецтва, постійно вдосконалювалася та розширювала творчі можливості. Цікавий факт, мисткиня майже ніколи не давала назв своїм роботам, тому мистецтвознавці змушені були вдаватися до умовно описових назв або таких, що визначали предмет зображення. Дуже рідко Пелагея Іванівна датувала твори, період їхнього написання доводилося визначати умовно – часом експонування на тій чи іншій виставці або часом придбання музеєм. Але кожне панно майстрині для глядача наче справжня ілюстрація до казки, де  кожна квітка та ягідка, кожен елемент надзвичайно гармонійно сприймаються як єдине й абсолютно реальне ціле. Такому сприйняттю допомагає і те, що в кожній роботі художниця завжди знаходить міру в заповненні аркуша великими та дрібними деталями. Поруч із великими різнобарвними фантастичними квітами обов’язково були намальовані напіврозквітлі пуп’янки, листячко та травинки, ягідки.

Техніка для Пелагеї Іванівни була не тільки візуальним засобом передачі певних образів і сюжетів, а й невичерпним джерелом збагачення творчих задумів, відкриттям в навколишньому світі все більших глибин справжньої краси. Композиції майстрині дивують різноманітністю тих елементів, із яких складається кожна її рослина та квіточка. У роботі художниця оперує чотирма класичними типами мазка: «гребінчики», «зернятка», «горішки» та «перехідний мазок». Мазок, який починається з натиску і закінчується тоненьким вусиком, зветься «гребінчиком». За допомогою такого мазка малюються не лише пелюстки та листя, а й трави, які в композиціях художниці посідають помітне місце.

Можна сказати, що гребінчиковому мазкові у творах майстрині належить провідне місце і що цей мазок у її вмілих руках набував необмеженої кількості варіантів і модифікацій. Другий мазок, який використовувала у роботах Пелагея Глущенко, називався «зернятка» і накладався він від найлегшого дотику до найбільшого натиску. Для зображення зав’язі, квітки, пуп’янки художниця використовувала мазок  «горішок». У кольорових малюнках художниці можна побачити використання ще одного виду мазка, так званого «перехідного». Його незвичайність полягає в тому, що накладається він одночасно одним пензлем, але двома фарбами. Для цього фарби розмішують, потім сухий пензель до самого держальця вмочують в одну фарбу, а потім в іншу. Фарби при нанесенні не зливаються, а лише проглядають одна з-під одної. Це й дає ті дивовижні тонкі переходи від одного кольору до іншого, яких не можна досягнути жодним іншим технічним прийомом.

Талант Пелагеї Глущенко швидко отримав визнання. У 1967 році їй було надано звання заслуженої майстрині народної творчості України. Вона брала участь у численних виставках, де її роботи користувалися великим успіхом. Картини майстрині зберігаються у багатьох музеях України та світу, зокрема в Національному музеї українського народного декоративного мистецтва у Києві. В колекції столичного музею презентовані в основному мальовки «квіти» та «бігунці», що походять ще з настінних петриківських розписів і укладаються в певну сталу схему. Так, «квітка» зображується невеличка за розміром і складалася зі стеблини, від якої росли три різноколірні квіточки або одна квітка з двома розквітлими пуп’янками. При малюванні  «бігунців», мотиви та елементи використовувалися такі ж, як і в «квітці». Треба зазначити, що у творчості інших майстринь ці схеми постійно удосконалювалися та набували таких експериментальних рішень, в яких глядач не відразу міг впізнати їхнє першоджерело. Пелагея Іванівна, навпаки, протягом всього творчого шляху залишалася вірною двом заданим схемам і майже ніколи не виходила за їхні межі, збагачуючи їх лише деталями. Наприклад, серія робіт 1949 року «Квіти» була однакової композиції, розміру і близької за сюжетом, однак не справляла враження одноманітності через безмежну варіантність і неповторність, яскраво вирізняючись з-поміж аналогічних творінь інших петриківчан. Бо саме варіантність складала основу творчості майстрині. Саме на варіюванні орнаментальних мотивів, у їхній деталізації, в зміні кольорових співвідношень можна простежити певні етапи в розвитку її лаконічної, емоційно стриманої творчості.

До фондової збірки Полтавського художнього музею імені Миколи Ярошенка належать чотири роботи художниці, серед яких витинанка з кольорового паперу «Веселі листочки», розпис на папері аквареллю на яєчному жовтці «Смородина і яблука», передані до музею із Дирекції художніх виставок України, та декоративний килимок, створений у 1962 році на папері аквареллю, і декоративне панно «Квіти», написане гуашшю та темперою, що надійшли із Київського державного музею народного декоративного мистецтва.

Пелагея Глущенко була талановитою художницею, яка зробила неоціненний внесок у розвиток петриківського розпису. Вона не тільки зберегла та відродила традиції цього мистецтва, але й вивела його на новий рівень. Її творчість є джерелом натхнення для багатьох майстрів і має велику популярність у шанувальників народного мистецтва. Завдяки її роботам петриківський розпис став знаним не тільки в Україні, а й за її межами.