Первомісто

Тут починалось місто... Сив-полин
стелився безбережними степами.
Гарячий вітер землю цю палив
і смерчі пилові здіймав стовпами.
Шугали дикі лиси в бур'янах,
й на череві великі руки склавши,
дивилася праматір кам'яна,
собі цей пагорб вибравши назавше.
А місто зачинали не царі —
козацька почала його сірома:
вона селилась зроду на Дніпрі,
вона отут була у себе вдома.
А то вже потім дати, імена,
вельможі, архітектори, проспекти,
поклони, храми, креслення, проекти —
весь город, що на пагорбах зринав.
І не оркестри у міськім саду,
не учти, не бали та карнавали —
його живив козацький мудрий дух
тих перших, що зимівники заклали.
Дух не вмирав. Він пережив віки.
І скільки хочеш спогадів приклич:
в усі часи була та мить врочиста,
коли крізь сотні ликів і облич
уперше проглядало первомісто.
Карбуєм крок. Прискорюєм ходу.
Заграви плавок палахтять над нами.
І первоміста непоборний дух
приходить в сни і віє полинами.