Петро Ситник – митець світової слави

Художник – це творець емоцій

За що цінуємо живопис
Мов рідкісну, коштовну річ?
Готують зустріч незвичайну
Картини майстра віч-на-віч.
Бо дивна суміш кольорова
Під пильним поглядом очей
Складає казку просторову
З об’ємним виміром речей.
                            В. Русич 

Кожен з нас має власне світовідчуття, спроможний зачаруватися довколишньою красою, замилуватися незвичним краєвидом, чи захопитися знаменною подією. Але далеко не кожен може викласти побачене на полотні, шляхетно передаючи своє захоплення іншим. «Художники – це очі людства. Вони йдуть поперед натовпу людей по темній пустелі, наповненою химерами та привидами, і ретельно досліджують кожну п’ядь Всесвіту. Вони відкривають у світі образи, які ніхто не бачив до них. В цьому призначення митця», – писав Максиміліан Волошин. Переважно це – небайдужі, тонкі, талановиті люди, які через свої картини відкривають інший, можливо, невідомий нам світ, а справа, яку вони виконують з любов’ю, перетворюється на Велике служіння.

Ця думка про місце людини у Всесвіті, у житті взагалі стосується і спадщини криворізького митця – Петра Федоровича Ситника. Майстра вже немає з нами, але про його творчий шлях можна сказати так: він служив Мистецтву з почуттям величезної особистої відповідальності.

Петро Федорович Ситник народився 3 червня 1939 року. Таких, як він, зараз називають «дітьми війни». Труднощі війни та післявоєнних років він випробував на собі. Було складно, але ні біль втрат, ні суворий тягар побуту не відняли у хлопця поклику до малювання, прагнення до всього світлого та чудового. Коли більшість хлопців його віку витрачала час на пустощі, маленький Петро крадькома вчащав у сквер, де його однолітки сиділи за мольбертами, і захоплено починав малювати. Стосунки зі світом у людини закладаються у дитинстві. В житті майстра було багато всього – і прекрасного, і – навпаки, але щеплення красою та добротою, отримані у дитинстві, не давали художникові права сфальшувати у подальшому житті та довели, що він займається своєю справою, що він на своєму місці. 

У 14 років Петро Федорович пішов працювати учнем токаря в майстерні «Кривбасгеології». Після роботи кожен день ходив до Палацу піонерів вчитися малювати «по-справжньому». Свідоме ставлення до оволодіння грамотою зображення та таємниць обраної професії не полишало митця протягом всього життя. Вступивши до лав Збройних сил СРСР, малює топографічні мапи, а демобілізувавшись – відточує свою майстерність, вступивши до художньої студії в Палаці культури «Коксохімік». 

Митець світової слави

«Він «зробив» себе сам. Його життєвим гаслом став вислів: «Завжди учень», – згадує про батька його дочка Леся Ситник, комп’ютерний графік. Рідкісна обдарованість митця – якість природна. Художники творять, як відомо, поза часом, оскільки не малювати вони просто не можуть. Але Петро Федорович любив повторювати: «Без праці немає таланту. Щоб оволодіти художньою формою – на це інколи треба покласти життя». І він працював, навчався, був у пошуку свого особистого неповторного стилю малювання, розробляв свою мову спілкування зі світом, викарбовував культуру виконання робіт.

До Львівського поліграфічного інституту на факультет «Графіка» Петро Федорович намагався вступати тричі. І лише у 1968 році став студентом омріяного навчального закладу. А як нелегко було вчитися… Набуваючи мистецьких знань удень, пізно ввечері майстер працював – оформлював вітрини, малював афіші. За непохитне прагнення до знань хлопця дуже поважали викладачі. А це були відомі графіки України – Г. Шишко, В. Овчінніков, В. Бунов. Диплом захистив на «відмінно». Тема диплому – «Альбом гравюр «Індустріальний Кривбас».

Збираючи колекцію книг з історії мистецтва, живопису, альбоми творів великих митців світу, автор експериментує та опановує нові техніки, вчиться у видатних митців, враховує надбання світової культури. Захоплюючись листами Леонардо да Вінчі, відкриває для себе технічний прийом багатошарового живопису – лесирування, який дає можливість майстрові досягти легкості, гармонійної злагодженості тонів його картин.

Визнання прийшло до Петра Ситника дуже рано. Йому не було і тридцяти років, як він стає членом Спілки художників СРСР. Для міста Кривого Рогу, і не тільки, це дуже несподівано і почесно. Тоді ж він починає брати участь у різноманітних виставках. А його персональні виставки у Кривому Розі, Дніпрі, Києві викликають велику зацікавленість його творчістю.

Як художник він реалізував свої задуми у живописі, станковій графіці, монументально-декоративному та ужитковому мистецтві. Досяг досконалості у ліногравюрі, офорті, акватинті, пастелі, акварелі. Він – майстер екслібрису, малюнків вугіллям, техніки «сухої голки». Але найбільшої майстерності художник досяг у графічному мистецтві, а саме – у техніці офорту. Офорт – це вид гравюри на металі, у якому заглиблені елементи зображення роблять шляхом травлення металу кислотами. Це дуже складний процес, який потребує спеціальних матеріалів, обладнання та навичок, а головне – кропіткої праці. В останні роки свого життя у чорно-білих офортах майстер робить потрійну лінотипію, і гравюри виходять кольоровими. Сьогодні справжніх майстрів офорту дуже небагато. І Петра Ситника варто вважати майже останнім із фахівців в оволодінні цією складною технікою. 

Його офорти та ліногравюри одні з найкращих в Україні, а графічні аркуші «Два дерева», «Стоїть гора висока», «Село взимку» нагадують дивовижне мереживо складного малюнку. За кольором, за манерою класти мазок, ми впізнаємо властивий тільки цьому художникові стиль малювання. А творіння, написані з такою яскравістю думок і відчуттів, виникають тільки у великих талантів. Не випадково, що у «Єдиному художньому рейтингу Професійної Спілки художників Росії» нашому талановитому землякові привласнена вища категорія 1А – художник світової слави. А ця категорія надається тільки майстрам, чиї творіння пройшли випробування часом і посідають почесне місце у музеях і виставкових залах.

Пензлем малюючи історію

Тільки справді великим майстрам відкривається потаємний код нації, той унікальний шифр, який вирізняє її серед інших етносів, робить її самобутньою і неповторною. З кожного полотна Петра Ситника на нас дивиться Україна – містична, загадкова, предковічна і прекрасна.

Коли поринаєш у світ художніх робіт П. Ситника, починаєш розуміти, що вся таємниця майстра – в силі любові, вкладеної у кожне полотно, в щирості, безпосередності та чистоті сприйняття майстром краси навколишнього світу. Любов і усвідомлення краси – рушійні сили художника. Своїми творіннями майстер доводить, що наше життя і наше щастя мають, передусім, визначатись духовністю і любов’ю. «Любов до України, всього українського – мови, пісень, поезії, живопису, краєвиду» були основними темами творчості художника. Його життя та його доля пов’язані з Криворіжжям і його оспівування рідного краю є художнім внеском в культуру України.

Ім’я Петра Ситника пов’язане з історією мистецького життя другої половини двадцятого століття. Це роки великих будівництв по всій країні, коли рідна земля відроджувалася після страшної війни. Байдужим очам наше місто здається звичайним. Що гарного сторонній людині у малюнках шахти, кар’єру, або у будівництві доменної печі №9? Але майстер невпинно захоплюється індустріальною панорамою міста, бачить красу в усьому: у зростаючих металургійних комплексах, у потужності кар’єрів-кратерів, у величі могутнього міста, натхненного діяльністю людини.

Працюючи в реалістичній манері, він вносить у свої роботи соціально-поглиблене, філософське звучання. Це роботи циклу «Кривбас», поліхромні та монохромні ліногравюри «На  схилах Саксагані», «На будівництві ДП-9», «Індустріальний Кривбас» та інші. Але не самі лише промислові пейзажі приваблюють погляд майстра. Багато гармонійних природних куточків милують погляд митця, і ось – вони на його картинах: парки, річки, озера – це теж наше місто. Майстер натхненно зображує різні пори року, стан та настрій природи.

Творчій шлях Петра Ситника можна розділити на періоди, пов’язані з певною технікою виконання. Спочатку – це чорно-білі графічні роботи, виконані в техніці офорту. Саме у графічному мистецтві Петро Федорович досяг значної майстерності. Але він був і обдарованим майстром живопису. Його невеликі живописні твори вирізнялися неповторністю манери виконання. А пристрастю майстра були пейзажі. Сім’я Ситників любила мандрувати: вона подорожувала Україною, діставалася далеких країн. Чудові куточки залишилися в етюдах, а потім лягли на полотно. Деякі твори передають спокійну велич і красу природи, інші емоційно відтворюють вируюче життя Криворіжжя. «Кінець зими», «Околиця», «Зима в Седневі» – ці ліричні твори наводять на філософські роздуми.

Природа, дерева, квіти – це все те, що любив і малював майстер. Художник так любив квіти, що навіть подружній портрет написав з їхньою допомогою. Півонії, бузок, гладіолуси та троянди… А більше за все любив соняхи. Сім’я Ситників висівала їх у себе вдома в різні пори року, щоб цвіли вони все літо й осінь. Людмила Андріївна, дружина митця,  ставила їх у букети, а Петро Федорович, милуючись, писав їх.

Багато дерев, стежка між ними – це сюжет, який повторюється в багатьох роботах митця. І вперше він з’являється в картині «Алея». З роками ця алея на полотнах майстра стає все коротшою, а на останній – її зовсім не стало. Залишилося лише декілька дерев. З художнім образом стежки, автор інтуїтивно порівнює свою долю, та розмірковує: «Чи довгим буде життєвий шлях? Чи багато залишилося?» 

Є серед робіт майстра і портрети. Обличчя простої сільської жінки-трудівниці, портрет сучасника, личко дитини. Простота і природність – це те, що більше за все цінував художник у своїх картинах.

Петро Ситник – автор ескізів багатьох медалей. Він майстер екслібрису. Ним створено більш ніж сто книжкових знаків як для окремих власників, так і для громадських бібліотек. 

Насолоджуючись картинами Петра Федоровича Ситника, ви обов’язково знайдете в них щось своє – пережите, відчуте, впізнаване. Тому твори нашого земляка експонуються на багатьох виставках як у нашій країні, так і за кордоном. Його роботи зберігаються у вітчизняних і закордонних музеях і галереях, а також у приватних колекціях в Україні, Польщі, Італії, Німеччині, Китаї, Болгарії, США та в інших державах.