Підгородне 1941–1943: війна в пам’яті, біль у серці

Війна

…Ранок 22 червня 1941 року став трагічним рубежем у житті людей воєнного покоління. З цього дня розпочався відлік 1418 днів і ночей, наповнених горем і смертю, невимовним болем втрат.

Тисячі наших земляків пішли на фронт захищати свою Батьківщину. Наприкінці літа 1941 року фронт наблизився до Підгородного. Уже 25 серпня ворожа авіація бомбила наше селище. 9 артилерійських батарей, розташованих у різних кутках селища, вели безперервний вогонь по наступаючих гітлерівських військах. Передова лінія фронту проходила по вулиці Залізнична, неподалік від переїзду. 25 серпня наші війська виконуючи наказ командування, відійшли на нові позиції. Стійкий опір ворогові чинили окремі підрозділи Червоної Армії, що потрапляли в оточення. Так, 28 серпня в Підгородному 25 червоноармійців, оточені фашистами, вступили в рукопашний бій. До останнього захищались і інші групи бійців, з числа яких 34 загинули в нерівному бою, а дев’ятьох тяжкопоранених червоноармійців розлючені фашисти спалили на кладовищі по вул. Комсомольській (нині вул. Сагайдачного; Дніпропетровський облдержархів, ф.Р-268, оа.3, ст.78, арк.104).

Окупація

Селище було повністю окуповане вже 29 вересня 1941 року. Наслідки окупації були жахливі. У Підгородному фашисти пограбували 5 колгоспів, зруйнували господарські приміщення, спалили 3 школи, амбулаторію, клуб, 2400 житлових будинків, забрали майже 5600 голів великої рогатої худоби.

Та найголовніші втрати — людські жертви, які принесла війна. За час окупації фашисти закатували десятки жителів, відправили на каторжні роботи в Німеччину 240 юнаків і дівчат. Точної цифри загиблих під час окупації Підгородного ми не знайшли, відома лише цифра у Дніпровському районі — 1552.

Архівна довідка

26 вересня 1943 року частини Червоної Армії, розгортаючи наступ на Дніпропетровському напрямі прорвали оборону гітлерівців на річці Кільчені і визволили Підгородне.

В архівах є хронологічна довідка про окупацію села Підгородного німецькими загарбниками і звільнення його Червоною Армією, документ датований 25 червня 1944 року. Складений він Головою підгородненської селищної ради Таран Євдокією Василівною та головами колгоспів.

Боротьба з ворогом в умовах окупації

Під час окупації в селищі почала діяти невелика група підпільників, вони намагались налагодити зв’язок із партизанським загоном новомосковського лісу, з районами області та обласним центром. Ретельно визначалися конспіративні явочні квартири. Такою «квартирою» була в Підгородньому хата на вулиці Базарній. Там жила сім’я Голубничих: мати Палажка Йосипівна (у 1941 році їй було приблизно 60 років), старша донька Марія Терентіївна (31 рік) та молодша, Олександра (Оксана 24 роки). Дівчата були партизанськими зв’язковими. Шура — зв’язківець між лісом та Підгородним; Марія — зв’язківець між Нижньодніпровським і Підгородним. Партизанська кореспонденція, листівки, інформація, завдяки цим жінкам знаходили потрібних адресатів. Дівчата вели спостереження за рухом німецьких військ, їхня хатина стояла неподалік магістралі Дніпропетровськ-Харків. Ніби і прості, але такі важливі відомості. Наприклад, через селище пройшов німецький танковий корпус. Коли треба було визначити напрям його руху (на Харків, Павлоград чи Синельниково) Шура ставала на лижі і їхала до Новомосковського. А там потужні сліди танка вказували напрямок…

23 січня 1942 року будинок Голубничих оточили поліцаї. Усіх мешканців: матір із доньками й пораненого зв’язкового кулеметника з партизанського загону Шахновича Леоніда Островського — було заарештовано. Поліцаї заштовхали всіх чотирьох у «чорну машину», і відвезли в Дніпропетровськ. Існує дві версії, куди саме: краєзнавець Павло Погорєлий пише, що заарештованих доставили в приміщення борошномельного заводу, де й невдовзі розстріляли, а краєзнавець Федір Бабенко стверджує, що описана подія сталася не в січні, а в березні 1942 року. І що групу підпільників, серед яких була сім’я Голубничих, відвезли до гестапо. Воно було розташоване по вулиці Мостовій м. Дніпропетровська, у приміщенні школи № 9. Там же підпільники були й розстріляні…

За свідченнями документів партійного архіву обласного комітету компартії України, у період із вересня по грудень 1941 року, на території Підгородного діяла партизанська група. Командиром партизанського загону особливого призначення був Микита Мефодійович Нікітін-Макаров, відомий ще по підпільній роботі періоду громадянської війни.

Об’єктом уваги підпільників був аеродром, захоплений фашистами. З метою розвідки розстановки німецьких постів, розташування їхніх ангарів і складів із пальним, біля аеродрому не раз бували партизани. Їх відомості перевіряв і уточнював В. Савєльєв-Сучков. Для знищення літаків і обладнання потрібно було багато вибухівки. А такої кількості партизани не мали. Вирішили здійснити диверсію з допомогою бензину та гасу. Купували пальне на базарах, вимінювали, позичали в перевірених односельців…

Темної морозяної ночі, у грудні 1941 року партизани з каністрами в руках, підкрались до аеродрому. Одні зняли охорону, інші тим часом обливали пальним ангари, обладнання, цистерни. Троє підпільників підповзли до гуртожитку німецьких льотчиків і закидали його гранатами. Інші в цей час підпалювали факели й кидали на все, що облите бензином та гасом. Незабаром весь аеродром палав, як один величезний смолоскип…

Наприкінці 1941 року при здійсненні однієї з операцій був схоплений син командира загону Макарова-Нікітіна Григорій. Фашисти повісили його в центрі Дніпропетровська. Тоді ж були заарештовані й багато підгородненських партизанів. Усіх їх у числі 630 в’язнів гестапівської катівні розстріляли на території середньої школи № 9. Після звільнення при відбудові колишньої шкільної споруди було знайдено багато останків людських тіл, серед них і підпільники з Підгородного.