Писанка починається з молитви…

Писанка починається з молитви…

Коли буваєш у класах дитячої недільної школи на честь преподобного Нестора Літописця при храмі святого рівноапостольного князя Володимира, відчуття таке, що перебуваєш у творчій майстерні. Буквально кожна частина простору позначена талантом юних обдарувань. І навіть світло на цих творіннях відбивається по-особливому, даючи додаткову перспективу та ракурс. Недарма один із настінних розписів  має назву «Рай».

Народження на Різдво

Храм святого рівноапостольного князя Володимира було засновано у 1999 році і перше богослужіння відбулося у маленькому тимчасовому приміщенні 30 травня на Трійцю. А  вже за рік була організована і дитяча недільна школа.

З дня заснування директором школи є педагог зі стажем Олена Валеріївна Немкова. Вона згадує, що перше шкільне дитяче свято з концертом і подарунками відбулося саме на день Різдва Христового у 2000-му році.

Школа починалася з двох груп, по 15–20 дітей у кожній і з трьох викладачів. Зараз груп шість і займається у них майже 90 дітей. А здійснює навчальний процес педколектив із дванадцяти осіб.

Виховання дітей окрім теоретичних знань передбачає всебічний прикладний розвиток дитини. Тому під «крилом» школи у різні роки були відкриті ізостудія «Володимирська», гурток писанкарства «Катеринославська писанка» і дитячий ляльковий театр «Червоне Сонечко».

«Заняття в недільній школі та в гуртках – це не тільки уроки і творчість, – каже Немкова. – Це, перш за все, залучення до церковного життя. Не всі діти, які приходять в школу, ходять в храм і знають молитви. Але перед заняттями ми завжди молимося і діти запам’ятовують, що треба молитися перед кожною справою. І кожну свою справу треба присвячувати Богу, робити її з думкою про Бога. Розкрити творчий потенціал дитини – важливо. Але навчити її працювати на славу Божу – набагато важливіше».

«Як я без цього раніше жити могла?»

Вперше про диво писанки Олена Валеріївна почула від викладача ДНУ імені О. Гончара, доцента, кандидата філологічних наук, парафіянки храму Юлії Датченко. Юля гаряче бажала поділитися радістю творчості, знаннями і набирала зацікавлених для занять у гуртку, який пізніше став називатися «Катеринославська писанка» і нинішнім керівником якого є Немкова.

«Скільки б не займався цим видом мистецтва, – говорить Олена Валеріївна, не втомлюєшся дивуватися талантам, які Господь дав людині».  Вона згадує, що в перший рік існування гуртка турботи і метушня відвернули її – писанка тоді ще не розтопила серця. А ось друзі цією творчістю буквально «захворіли». Вони подовгу засиджувалися вечорами при світлі свічок, навіть коли в храмі відключали електрику, гаряче і з інтересом обговорюючи технологію «набирання кольору», «витравлювання» та інші, зовсім незрозумілі тоді Немковою тонкощі. У подарунок на Трійцю Олена отримала чудову, витончену писанку: «Пташка на гілці калини, тонка робота вразила мене і стала відкриттям. Як найдорожче я зберігаю її до цих пір біля ікон».

Наступного року з початком роботи гуртка вона була серед перших, хто записався учнем. І після розпису своєї «дебютної» – «кострубатої та непоказної писаночки», коли з неї зняли віск і жінка взяла її до рук – ще теплу від вогню свічки, спитала себе: «Як я без цього раніше жити могла?»

Також із великою вдячністю згадує Олена Валеріївна уроки писанкарства дніпровського художника Андрія Томасовича Пушкарьова – неймовірного оптиміста, який у всьому бачить Божий промисел і Божу участь.

Християнські смисли

«Кожен в писанці бачить щось своє. Історики, етнографи і краєзнавці вивчають її як предмет мистецтва. Для когось вона – осередок традицій, які необхідно зберегти і передати прийдешнім поколінням, а хтось визнає лише її сакральне значення, – говорить Немкова. – Але, в основному, значення це язичницьке, дохристиянське. Так і хочеться вигукнути: «Брати і сестри, вже більше тисячі років як наш народ хрещений в християнство, завдяки якому традиції збережені, перетворені і наповнені новими смислами. Уже понад тисячу років писанка прославляє Христа Воскреслого! І також, як і сто років тому, ми, нинішні писанкарі, хочемо своїми роботами з радістю сповістити: «Христос Воскрес!»

Щороку у Великий піст ми починаємо готуватися до Великодня – з’являються нові ідеї, які хочеться втілити в життя, нові учні, з бажанням осягнути красу української писанки. Учні – це не тільки діти, але і дорослі, не тільки наші храмові діти, а й з інших парафій, а також діти, які не знайомі з церковним життям. Проводимо ми, в межах гуртка, і виїзні майстер-класи. Радісно, що є кому передати своє вміння і можливість побачити і відчути процес народження цього маленького символу Великого Свята».

Рух до істини і зв’язок поколінь

«Нещодавно я почула думку про те, що традиції писанкарства в нашому місті немає і ніколи не було. Так, ми живемо в місті «чавуну і сталі», але в наших селах майстрині створювали писанки так само, як і по всій Україні. Адже, не могла ж Катеринославська губернія бути поза цим процесом, – каже Олена Валеріївна. – З розвитком промисловості, все рукотворне відходило на другий план, забувалося, так сталося і з писанкою. А потім почався радянський період і вона, як частина релігійного культу, була знівельована в людській свідомості, але... У Дніпропетровському Національному Історичному музеї збереглися зразки писанок, яким понад 100 років. Вони були зібрані Дмитром Яворницьким в селах, і пережили евакуацію фондів музею в Другу світову. З величезної колекції (більше 350 екземплярів) до нас дійшли тільки 18. Сьогодні ми маємо можливість їх побачити, скопіювати і передати традиції катеринославської писанки нашим учням».

Тему катеринославських традицій писанки позначали також наприкінці XIX століття – харківський етнограф і філолог Микола Сумцов, в 2000-му – мистецтвознавець Юлія Смолій, в 2011-му – Юлія Датченко в книзі «Писанки Катеринославщини».

Немкова згадує про те, як кілька років тому проводила майстер-класи в навчальних закладах. Не всі відгукнулися, не всі підтримали. Але і тоді, і зараз вона переконана, що українські педагоги неодмінно повинні вивчати це мистецтво, осягати сенс його символіки і передавати свої знання та вміння дітям і підліткам.

10 років тому на столичному рівні був організований Всеукраїнський конкурс юних писанкарів. Заступник директора кіноцентру «Веснянка» Ольга Хоменко запропонувала учням гуртка Олені Фурсовій і Олександрові Соломоненку захищати честь області. За результатами регіон увійшов до трійки лідерів.

Коли дивишся на одну з більш пізніх конкурсних робіт юних підопічних Датченко і Немкової «Квітуче дерево мого роду», то в цих нескінченних «крапках» на яєчній шкаралупі, читаєш символи людської душі, народженої як зернятко, і яка повинна дати гідне продовження. І тут відкривається така міць вічного руху до істини через пізнання свого роду (в найширшому сенсі цього слова), що дух захоплює.

«Пасхальна палітра» і легенди

У 2014 році дитяча недільна школа при Храмі святого Рівноапостольного князя Володимира дала життя Всеукраїнському проекту «Пасхальна палітра». Спочатку, мова велася лише про дитячий малюнок, а в минулому році до програми конкурсу було включено напрямок «Писанкарство». Це стало ще однією об’єднуючою ланкою, як в розкритті творчих можливостей особистості, так і в пізнанні себе на шляху служіння Богу.

Коли Олена Валеріївна розповідає про маленькі рукотворні шедеври і своїх учнів, вона ніби відкриває в тобі самому невідомі символи і знаки. І ти починаєш вірити, що здатний подарувати світові щось прекрасне.

До речі, знайомство з цим мистецтвом починається зі створення крапанки. Ось що стародавня легенда розповідає про те, як вона з’явилася. Поруч з розп’яттям, на якому страждав Христос, росло дерево, де було пташине гніздо. А біля Хреста стояла Пресвята Богородиця. Її сльози впали на яєчка в гнізді та пофарбували їх крапками різних кольорів. Тому крапанки ще називають «сльозами Богоматері».

Згадує Олена Валеріївна і легенду про дракона, здатного знищити землю, якщо люди перестануть робити писанки. Від себе додам, що поки ми в цьому процесі не зупиняємося, маємо абсолютний шанс побороти «драконів» у самих собі.

«Писанка - це абсолютне диво ...»

«Зустрічаємося з прихожанкою, – розповідає Олена Валеріївна, – вітаю її «Зі святим днем!». Проходить повз чоловік цікавиться: «А що, хіба сьогодні свято, чому святий день?» Ми давно забули, про те, що кожен день – Божий. І ось, коли сідаєш писати писанку, є час подумати про Бога, поміркувати про вічність, про душу. Так само, як у давні часи, перед розписом писанки ми молимося, закликаючи Духа Святого. Писачок в руці треба розмістити таким чином, щоб він був надійно закріплений і не підвів нас раптовим рухом «не в той бік», тому ми тримаємо його трьома пальцями так само, як осіняємо себе хресним знаменням. А ще, коли ми фарбуємо писанки в різні кольори, потрібен певний час потримати їх у фарбі. На питання «як довго?», наші предки відповідали – стільки часу, поки три рази читаєш «Отче наш».

Писанкарство – творчість дивовижна, ніколи не знаєш, що вийде у результаті. Пишеш писанку, фарбуєш її від світлого кольору до темного, покриваєш воском, а потім «відкриваєш», знімаєш віск над свічкою і виривається захоплене: «Оооохх!», – настільки несподіваним є результат. Але саме в той момент, коли ти думаєш, що все про писанку знаєш, все вмієш, виявляється, що існує ще багато цікавих технік і можливостей для розвитку».

Я перебираю дитячі писанки. Їх дуже багато, і всі вони різні за колірною гамою й енергією, але потримати в руці і вивчити хочеться кожну. Враження таке, що ти сам і простір навколо тебе наповнюється сонцем, добром і любов’ю.

«Я багато чому вчуся у своїх вихованців і часто бачу в них свої негативні якості. У цей момент якраз і розумієш, як багато ще потрібно працювати над собою. Діти, в свою чергу, мають велику потребу в теплоті та спілкуванні і, на жаль, не завжди можуть отримати їх в сім’ї. Був випадок, коли одна дівчинка на уроках часто і голосно зверталася до мене, кликала. Це було схоже на крик про допомогу. І одного разу, під час заняття вона поклала мені голову на плече, і сказала: «А у мене мама з татом розлучилися...»

Писанка немов відкриває «пори» душі, даючи можливість і дорослим, і дітям відчувати себе потрібними і несамотніми. Багато хто говорить про те, що писанкарство вмиротворює, заспокоює. Один із наших учнів перестав страждати нервовим тиком після двох місяців занять. Як кажуть лікарі, йому допомогла кропітка тонка робота і необхідність творчо зосередитися».

Катеринославська писанка на Софіївській площі

У минулому році Спілка народних майстрів України запросила Олену Валеріївну Немкову до участі в грандіозному Всеукраїнському конкурсі «374 художника». На Софійській площі були виставлені макети писанок з усієї України. «Це, звичайно, не писанка в прямому розумінні цього слова, – уточнює Немкова. – Тому що справжня пишеться воском, тільки по шкаралупі яєць і не пензликом, а писачком. Це була мальованка, що імітує писанку. Але це була неймовірно цікава робота і можливість відобразити характерні катеринославські елементи – півонії, безкінечник, зорю... »

Молитва, крапанки і кішка Веснянка

За пропозицією Олени Валеріївни я наважилася розписати крапанку. Абсолютно несподівано у мене вийшло яскраве і радісне творіння, появу якого після «відкриття» на свічці я супроводила тим самим обіцяним: «Ооох!»

Я покинула храм, коли стемніло. Проводжати мене вийшли директор дитячої недільної школи і щаслива, тому що триколірна, кішка на ім’я Веснянка.

Я несла крапанку, яка за легендою позначає сльози Божої Матері та дякувала Пресвяту Богородицю за те, що вона цією неймовірною палітрою дала мені щастя своєрідного очищення. Немов виявивши тим самим мою гармонію з собою та світом навколишнім. І в ці секунди я зрозуміла, що той стан і є моя молитва, з якою все починається...

Фото з архіву Олени Немкової