Дьомін Олександр Фомич
«Поезія – мелодія душі моєї»

Поезія – мелодія душі моєї.
Поезія – це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі…

Ліна Костенко

Олександр Фомич завжди із задоволенням відвідував бібліотеку, навіть вірш про це склав: 

«Библиотека»

Как бы в бесплатную аптеку,
Где есть лекарства для души,
Я шествую в библиотеку,
Как в Храм, где грешник не грешит.
Вокруг – торжественные лица
Студентов, школьников, друзей,
И свет магический струится
В читальный зал, как в Колизей.
Сотрудницы, подобно феям,
В архиве истину найдут,
И в жаркий день, в прохладе млея,
В тиши почувствуешь уют.
А вечером, когда ответы
Прикрытых ламп прольют лучи,
Придут с новинками поэты,
И слово песней зазвучит.
Хожу сюда почти полвека…
Она – для взрослых и юнцов.
Здесь, в книге, – мудрость человека,
Здесь доброта ее жрецов.

Олександр Фомич завжди радіє запрошенню виступати перед широкою аудиторією слухачів і хоча він звик до підвищеної уваги, але кожен раз трохи хвилюється. Шанувальники його творчості одразу відчувають його щиру відданість поезії і талант. Та не дивно, що вірші поета звучать саме у тій тональності, якої  потребує душа слухача. Він здатен доторкнутися до найпотаємніших куточків нашої душі:

Мелодия души

Всегда спасала, когда шла беда.
Ее все время и люблю, и жажду.
Она мне – пища, горная вода,
Я ею утолялся не однажды.

Она – опора, музыкальный щит,
Ее мне слушать без конца охота.
Когда в душе мелодия звучит,
Уходят все житейские заботы.

Мелодия души всегда права,
Она звучит – как высшая награда.
Не надо к ней придумывать слова.
Ее мотив интимно слушать надо…

Справжня поезія завжди має особливу, неповторну мелодію, яка змушує кожне чуттєве серце прискорено битися. Поезія невід`ємна і найважливіша частина сучасного мистецтва. Саме така неповторна мелодія притаманна творчості Олександра Фомича Дьоміна, члена Міжнародної спільноти письменницьких союзів і Регіональної Спілки письменників Придніпров`я, автора одинадцяти поетичних збірників, співучасника багатьох антологій, лауреата обласних пісенних конкурсів, лауреата літературної премії імені Олега Бишарева.

Тематика творів поета дуже різноманітна: громадянська, філософська, пейзажна, інтимна лірика, духовна і військова теми. Вірші пана Олександра друкувались у обласній газеті «Днепровская правда», журналі «Крила», колективних збірниках «Мить благородного вогню», «Озарение», «Гроно», а також у заводських «багатотиражках»: «Вперед», «Агрегатчик», «Трибуна металлурга». Перша книга віршів «Жайворонок» вийшла у 1997 році.

Олександр Фомич Дьомін народився 3 квітня 1931 р. на хуторі Камишін Ростовської області. Зустрів Другу світову війну десятилітнім хлопчиком у Ростові-на-Дону і зазнав усі жахи фашистської окупації.

Малий Сашко зростав жвавим хлопчиськом, мав дзвінкий голос і дуже полюбляв співати, особливо воєнно-патріотичні пісні. Вперше бажання писати вірші, як згадує Олександр Фомич, з`явилось у нього, коли він навчався у 4-му класі СШ №79. Вчителька розповідала про Давню Грецію, зокрема – про півострів Пелопоннес, а він відразу заримував: «Я через ограду перелез и увидел Пелопоннес».

Із тринадцяти років він працював на авіаційному заводі у м. Ростові, саме там закінчив авіаційний технікум, та у 1957 р. прямує до м. Дніпропетровськ (нині – Дніпро) для роботи на Агрегатному заводі, якому присвятив майже 55 років свого життя. Він працював конструктором і навіть у 80 років проєктував літаки.

Однією із граней своєї творчості Олександр Фомич вдячний поету П.М. Кашаєву. У 1995 р. на одному із засідань літстудії «Плавка» у бібліотеці ім. М. Світлова саме Павло Миколайович пояснив, що є така форма у написанні віршів, як «акростих». Це було нове для пана Олександра, але дуже захоплюючим і саме тоді він написав багато віршів у цій манері.
Дьомін – не пересічний поет, а самобутній, з власним світобаченням і світосприйняттям, який завжди у русі й пошуку, якого все хвилює. Він не спостерігач, який лише фіксує дійсність. Він – фігура динамічна, громадянин, якому болять проблеми нашої багатостраждальної землі. 

Нещодавно Олександр Фомич завершив працю над новою збіркою поезії, яка має назву «Дніпро у вогні війни». Це вірші про жахіття Другої світової війни, про героїв і обелісках, котрі встановлені на їхню честь. У новій поетичній книзі поет із притаманною йому філософською манерою розкриває духовний світ захисників Вітчизни, здатних на самопожертву у боротьбі із фашизмом. Це справжнє свідоцтво героїзму нашого народу, любові до Батьківщини, віри у торжество перемоги.

«Поезія давно є моїм хобі і увесь вільний час я складаю вірші. Вийшло вже майже 11 збірників із власними віршами… Взагалі, пишу про кохання, про природу, про життя…» – розповідає Олександр Фомич.

Олександр Фомич – дуже освічена і комунікативна людина. Здається, що він ладен допомогти кожному, хто потребує підтримки. Він своєрідний ідеал доброти, ввічливості і щирості.

Зараз пан Олександр живе разом із дружиною у новокадацькому районі нашого міста. Подружжя виховало двох синів, має онуків і правнуків. Велика родина часто відвідує подружжя, підтримує теплі стосунки і надихає на створення нових віршів. Навесні цього року Олександр Фомич відсвяткував своє 90-річчя.