Приймак Дмитро Прокопович
Дмитро Приймак : мені поталанило, що я живу віршами

Мені поталанило, що я живу віршами

Дмитро Прокопович Приймак народився 8 вересня 1932 року на хуторі імені Карла Маркса (зараз на цьому місці розташоване шахтоуправління «Покровське») Удачненської  сільської ради Красноармійського району Донецької області в сім’ї колгоспників, Прокіп Прокопович і Марія Кирилівна з дитинства привчили хлопця до праці. Навчання у школі було припинене на два роки із відомих причин: «В 1940 году пошел в первый класс. Война застала меня на летних каникулах после окончания первого класса начальной школы. Впереди была двухгодичная оккупация…»

Після звільнення Донбасу від німецько-фашистських загарбників у вересні 1943 року Дмитро знову сів за парту сільської школи. Саме в ці роки (1943–1945) Дмитро Приймак почав складати перші вірші. Вони були про партизанів, героїчний подвиг народу у другій Світовій війні, Велику Перемогу. 

…Погибшие в боях отцы и деды,
Пропавшие, кто честь не уронил,
Все оживут и снова в День Победы
На перекличку встанут из могил…

Першим його слухачем була мама. Вона уважно вслухалася в перші синові спроби римування, підбадьорювала його, що спонукало хлопця до подальших поетичних «подвигів».

…Как много слов – и бранных и сердечных,
А в общем так: хороших и плохих.
Твое лишь, мама, у меня навечно
Оно живет в делах моих…

Після закінчення Удачненської семирічної школи в 1948 році Дмитро Приймак стає студентом Горлівського гірничого технікуму. Отримавши гірничу професію, йде працювати на шахту «Красный Октябрь» міста Єнакієва, а пізніше працює на шахті імені Т.Г. Шевченка місто Красноармійська.

…Гора породы, частые гудки,
Пара копров, стоявшие на вахте,
И черные от угля земляки –
Так с детских лет запомнилась мне шахта…

Після служби в лавах Радянської Армії (1954–1958) одружився. Коханою жінкою, вірною подругою і люблячою матір’ю для його дітей стала уродженка сіла Удачного Лідія Олександрівна Артюшенко. Вони прожили довге і щасливе подружнє життя. У 1961 році народилася донька Людмила, а в 1965 р. – син Сергій.

Особливе місце у творчості поета займають поезії-присвяти рідним і близьким.

…Серебрянная свадьба уж прошла,
И осень жизни нашей прикатилась.
Ты и сейчас, как прежде, хороша
И ты ничуть, ни в чем не изменилась…

Дмитру Прокоповичу вдається поєднувати роботу і навчання. У 1967 році отримав вищу освіту, закінчивши Красноармійський філіал Донецького політехнічного інституту.

Перші публікації віршів Дмитра Приймака з’явились у 1959 році в шахтній і районній газетах. Він стає членом літературного об’єднання при газеті «Маяк» Красноармійського району. Його наставником у поетичній справі був Микола Рибалко. Писав багато, тематика віршів була різноманітною, але особливе місце займала поезія про шахтарів.

У 1970 році переїздить разом із сім’єю до міста Першотравенська Дніпропетровської області, де починає свою трудову діяльність на шахті «Ювілейна». Водночас поезія займає неабияке місце в житті Д. Приймака. Він захоплюється поезією О. Твардовського, М. Цветаєвої, С. Єсеніна, стає замовником і керівником літературного об’єднання «Джерело» при міській бібліотеці міста Першотравенська.

…На листочке в линию иль в клетку,
С чувством, что пришла уже пора,
Написать бы стих о пятилетке
Дорогого сердцу «Джерела»…

У 1992 р. за сприяння спілки журналістів України (Петропавлівське відділення) та трудового колективу шахти «Ювілейна» вийшла перша збірка поета «У развилки дорог». Через 7 років виходить друком друга збірка поезій «Что же я людям оставлю». Заповітною мрією Д.П. Приймака було видати друком поетичні надбання митців міста Першотравенська, але трагічна випадковість завадила цьому: 15 вересня 2000 року, повертаючись додому з рибалки, Дмитро потрапив під дощ. Спалахнула блискавка. Поета не стало.

…розчерк блискавки,
Як розчерк олівця,
Безжально викреслив у небуття
Поета із життя…
                                                                    М. Терещук

Останній збірник поета «Полевые цветы Приднепровья» все ж таки побачив світ у 2001 році. Його упорядником став син Дмитра Приймака – Сергій – гідний продовжувач справи батька. Дві поезії Дмитра Прокоповича «У меня за окном» і «Моя шахта родная» композитор Л. Бутова поклала на музику. Ім’я Д.П. Приймака займає гідне місце в історії л/о «Джерело» і в пам’яті земляків. Його пронизливі і щирі вірші вражають своєю простотою.