Криштофович Африкан Миколайович
Професор А.М. Криштофович: екскурсія закінчилася… судом

Ця дивовижна історія сталася понад сто років тому. Вона показує, як вели себе в царській Росії охоронці правопорядку, де витоки хамства, й понині часом невикоріненого. Професора Новоросійського університету в Одесі Африкана Криштофовича відряджено Новоросійським товариством дослідників природи до Катеринославської губернії для ботанічних досліджень. Задля цього йому видано названим товариством відповідне посвідчення.

25 квітня 1911 року проф. Криштофович здійснив екскурсію з Павлограда, запросивши до участі в ній викладача гімназії, свого давнього приятеля В.Е. Дембовецького та учнів гімназії М. Котелевського і С. Чачковського. Дійшовши до лісу поміщика Мізка, біля села Карабинівка Новомосковського повіту, і проходячи проїжджою дорогою, екскурсанти були затримані стражниками Новомосковської повітової поліції під командою Семена Ігнатова. Потім їм оголосили про арешт, привели у двір економії Мізка і стали обшукувати, причому під час обшуку стражник Ігнатов ударив професора Криштофовича по обличчю і розтяв йому губу. Незважаючи на пред’явлене Криштофовичем свідоцтво Товариства дослідників природи, всіх екскурсантів, за розпорядженням Ігнатова, помістили до особливої кімнати і приставлена до них варту. Вранці 26 квітня екскурсантів під конвоєм відправлено до Новомосковська, де за наказом повітового справника Ситіна, нарешті, негайно звільнено з-під варти. Такий короткий перебіг подій. А ось що з’ясувалося на суді.

Ця судова справа розглядалася 11 листопада 1912 року в Новомосковську виїзною сесією Катеринославського окружного суду без участі присяжних засідателів. Колишній старший стражник Новомосковської повітової поліції Семен Ігнатов на судовому засіданні звинувачувався в незаконному позбавленні волі професора Новоросійського університету А.М. Криштофовича, викладача Павлоградської жіночої гімназії В.Е. Дембовецького та учнів 8-го класу Павлоградської гімназії М. Котелевського та С. Чачковського і в побитті проф. Криштофовича. Обвинувачений Ігнатов до суду не з’явився, надіславши заяву про те, що не може з’явитися до суду... через брак коштів. На попередньому слідстві Ігнатов, не визнаючи себе винним, пояснив, що справді він зі стражниками затримав екскурсантів, але нікого з них не бив, а лише штовхнув у груди Криштофовича за те, що той лаяв стражників. Викликаний як свідок проф. Криштофович намалював у суді картину обурливого знущання над ним та його товаришами з боку стражників-козаків під командою Семена Ігнатова.

Ось що показав на суді професор Криштофович:

– Підійшовши до економії Мізка, ми, екскурсанти, несподівано почули крик: «Стій! Стріляю!». Обернувшись на цей крик, ми на відстані десяти кроків побачили стражників, що бігли, цілячись у нас із гвинтівок. Побачивши це, ми зупинилися. Раптом із двору економії вибіг козачий урядник (стражник Ігнатов) і, цілячись у нас із гвинтівки зі зведеним затвором і лаючись майданною лайкою, почав кричати: – Руки вгору! Не ворушись! Хто рушить з місця, той буде вбитий! Роздягайся!

– Я, – вів далі професор, – вийняв із кишені свій лист відрядження та пред’явив його уряднику, причому пояснив йому мету своєї появи тут і хто я такий. Але це не переконало стражників, які продовжували зводити перед нами рушниці, під погрозами яких ми змушені були роздягатися. Нас обшукали і відібрали всі речі до носових хусток й олівців включно. З мене зняли куртку та капелюх, а Дембовецького роздягли до спідньої білизни. Напівроздягнених нас стражники під командою Ігнатова повели до воріт економії та поставили всіх поряд. Пролунала команда Ігнатова: – Готуйся до прицілу! За командою «плі» – дій! Ми вже готувалися до смерті, але, на щастя для нас, серед двірні економії пролунали протестуючі крики. Залишивши нас під охороною стражників, зі спрямованими на нас дулами гвинтівок, Ігнатов із криками: «Хапай, в’яжи!» кинувся у натовп двірні. Однак, невдовзі повернувся до нас і наказав вдруге роздягатися.

Я знову пред’явив Ігнатову свій лист відрядження, але у відповідь на це він сильно вдарив мене кулаком по обличчю і розсік губу. Продовжуючи збиткуватися, Ігнатов наказав перевести нас у двір економії, де, лаючи мене та моїх товаришів різними непристойними словами, звинуватив мене у низці вбивств і нападі на пошту в селі Підгородному.

Я заявив Ігнатову, що у Павлограді нас знають особи з офіційним становищем, але жодні вказівки та пояснення не допомогли, й Ігнатов продовжував знущатися з нас. Серед робітників економії, що зібралися у дворі, виявилася дочка конторника економії Щербаненка – учениця Павлоградської гімназії, викладачем якої є п. Дембовецький. Незважаючи на заяву пані Щербаненко про те, що вона знає всіх затриманих, Ігнатов перевів нас до воріт економії, де наказав сісти на землю.

Нас оточили козаки, спрямувавши на нас дула гвинтівок, тримали «військову раду», як з нами вчинити надалі. Лунали різні думки, причому деякі рекомендували бити нас нагаями доти, допоки ми не зізнаємося, а потім відправити до Новомосковська, і якщо ми виявимося невинні, то там нас і відпустять. Під час цієї наради приїхав керуючий маєтком Мізка п. Оберемок, якому Ігнатов і доповів про затримання ним важливих злочинців. Після цього нас замкнули в кімнаті куховарки Соловйової та приставили варту.

Наступного дня нас хотіли пішки погнати до Новомосковська, але ми категорично заявили, що пішки не підемо. Тоді нас посадили в бричку, яку оточили стражники зі скерованими на нас дулами гвинтівок, і відправили до Новомосковська у розпорядження справника, який усіх нас звільнив.

Свідчення професора Криштофовича підтвердили свідки Дембовецький та Котелевський. Свідок Оберемок (керуючий економією Мізка) показав у суді, що у цьому випадку сталося непорозуміння, позаяк Ігнатов у професорі Криштофовичеві «впізнав» одного з грабіжників, які напали на пошту у с. Підгородній. На запитання голови суду, чи бив Ігнатов Криштофовича, свідок заявив, що при ньому не бив. Товариш (заступник) прокурора І.І. Якубенко підтримав звинувачення проти підсудного в межах обвинувального акту. Після нетривалої наради суд визнав Семена Ігнатова винним у злочині, що йому приписувався, і заочно засудив його до ув’язнення на чотири місяці.

Цікаво, що в центрі цієї історії опинилися дуже відомі згодом інтелектуали, пов’язані з нашим краєм.

Так, професор Криштофович невипадково приїхав з Одеси до Павлограда, адже то ж земля його предків.

Геолог і палеоботанік Африкан Миколайович Криштофович (1885–1953) – світило у світі науки. Досить зазирнути до Вікіпедії, щоб побачити його високі регалії. Академік АН УРСР (1945), член-кореспондент АН СРСР (1953). Лауреат Державної премії СРСР (1946). Почесний член Національного географічного товариства США, почесний член Лондонського географічного та Американського і Лондонського геологічних товариств (1946).

Народився Криштофович 8 листопада 1885 року в селі Криштопівка Павлоградського повіту Катеринославської губернії (тепер Близнюківський район Харківської області). Криштопівка – родинний маєток. Батьком Африкана був павлоградський поміщик Микола Андрійович Криштафович (1838–1889), а дід Андрій Іванович (1782 р.н.) – дворянин і поміщик Павлоградського повіту, гвардії підпоручник, який 1800 року починав військову службу рядовим лейб-гвардії Ізмайлівського полку, брав участь у походах при Австерліці та Фрідланді. Мав землі не лише на Катеринославщині, але й на сусідній Полтавщині. Бабусею Африкана була дочка ротмістра Пелагія Андріївна Ракович.

Батько рано помер, відтак із чотирирічного віку Африкана виховував вітчим. Навчався хлопчик спершу в Першій Київській гімназії. З другого класу перейшов до Павлоградської гімназії, яку закінчив 1903 року зі срібною медаллю. Тоді ж таки став навчався в Новоросійському університеті в Одесі, який закінчив у 1908 р. із дипломом першого ступеня.

Африкан Миколайович працював у Геологічному комітеті (1914–1923), Центральному науково-дослідному геологорозвідувальному інституті (1924–1941 та з 1944) та Ботанічному інституті АН СРСР (1924–1929) у Ленінграді. Водночас із 1924-го був професором Ленінградського університету.

У травні 1930-го його заарештовують за сфабрикованим так званим «Делом Академии наук». Півтора року його утримують у Ленінградській в’язниці «Хрести». У визволенні вченого величезну роль відіграв батько вітчизняної геології академік Української академії наук Олександр Карпінський. 8 серпня 1931 р. А.М. Криштофовича висилають на 5 років до Свердловська з дозволом на читання лекцій. Тут він до кінця 1934-го читав курс палеоботаніки в Уральському університеті та в Гірничому інституті.

У 1941–1944 роках він – співробітник Геологічного управління Узбецької РСР і професор Середньоазіатського університету в Ташкенті. З 1935-го працював у Москві, Ленінграді, Києві, Ташкенті, Одесі.

Академік Африкан Криштофович раптово помер у Ленінграді в день свого народження 8 листопада 1953 року. Похований на Серафимівському кладовищі. Реабілітували вченого посмертно 1967 року.

Ще один герой судової історії – його колега викладач Павлоградської гімназії Василь Едуардович Дембовецький (1883–1944) стане згодом відомим поетом срібного віку, філологом, педагогом.

Три роки він навчався у Бахмутській гімназії, потім перевівся до Павлоградської, яку закінчив у 1903 році. Тобто Криштофович скінчив Павлоградську гімназію за рік перед Дембовецьким. Навчався на відмінно, особливо кохався в літературі. До гімназійних років належать і перші літературні спроби, хоча більшість ранніх творів не збереглася, оскільки Дембовецький вважав ці спроби за невдалі.

У 1903–1908 роках Василь навчався на словесному відділенні історико-філологічного факультету Санкт-Петербурзького університету. За участь у студентських страйках і публікацію вірша «Пам’яті полеглих» у 1905-му його виключено з навчального закладу та вислано до Томська. Про відновлення талановитого юнака у виші клопотав відомий географ Григорій Потанін. Завдяки його зусиллям Дембовецький знову сів на студентську лаву. Під час заслання поет здійснив подорож Сибіром, побував у Мінусинську, Красноярську. У цих поїздках і познайомився зі знаним художником Василем Суриковим. Він також познайомився з великим князем Костянтином Костянтиновичем Романовим: той писав вірші, які підписував криптонімом «К.Р.», і високо відгукувався про творчість Дембовецького.

У 1908–1911 роках Дембовецький викладав у Павлоградській гімназії. Також у 1911 році молодого викладача обрано секретарем педагогічної ради гімназії. Одночасно давав уроки у приватній гімназії Є.А. Машкевич (1910–1911).

1911 рік позначився не лише неприємною історією в економії пана Мізка. Також 1911 року наклав на себе руки брат Василя Віктор, не витримавши зради дружини. Услід за ним померла мати Євгенія Миколаївна. Після цих смертей здоров’я самого Василя похитнулося, у нього діагностували туберкульоз. У вересні 1911 року він за порадою лікарів перебрався з Павлограда до Криму, а саме до Феодосії, де влаштувався працювати в жіночу гімназію. Довший час жив і працював у Криму. Потім у його біографії були Донецьк, Архангельськ, Підмосков’я, Самара. З 1935 року працював у Сиктивкарі в педінституті, займався перекладами з мови комі. В останні роки свого життя хворів на водянку. Помер 6 травня 1944 року. Книжки та вірші Василя Дембовецького після смерті практично не перевидавались, його ім’я й нині невідоме широкому колу читачів.

Такі постаті стоять за екскурсійною історією 1911 року.

Фото надані автором