Басанець Олександр Михайлович
Прозаїк Олександр Басанець

Олександр Михайлович народився 14 жовтня 1953 року, разом із середньою школою закінчив першу в Україні сільську музичну школу по класу баяна. Як сам зізнається, незважаючи на те, що батько електрик, а мама бухгалтер – виховувався в літературно-музичній обстановці. Батько перечитав усю українську та світову класику з сільської бібліотеки. А Саша читав після нього, через що бібліотекарки сердилися, мовляв, Басанці чергу створюють.

З юності відчувався і вплив місцевих літераторів. Відомий український поет Іван Кібець – троюрідний брат Олександра Михайловича. Завдяки йому Котівка свого часу вважалася літературною Меккою Дніпропетровщини, куди з'їжджалися на поетичні вечори і посиденьки всі провідні поети регіону. Під впливом такої творчої атмосфери пробував писати й сам Олександр Михайлович. Однак по-справжньому відчув перо досить пізно. В університеті навіть не відвідував поетичну літературну студію – його тоді не приваблювала поезія. Його тягнуло додому, хотілося зайнятися вивченням історії свого краю, його південно-східного діалекту, говірки.

 Закінчивши Дніпропетровський держуніверситет, учителював на рідній Магдалинівщині – в с. Чернеччина, де ще й директорував,  у с. Олександрівка працював на партійній роботі в райцентрі, а з 1982 року осів у Бузівці. У нього і його дружини Ірини Михайлівни народилися діти, тут він директорував чверть століття (25 років), а після виходу на пенсію – став просто вчителем української мови та літератури, а також зарубіжної літератури.

У своїх прозових творах він пише про оселі дитинства та юності – це лише привід для нього розповісти про свій рід, друзів, сусідів, учителів, однокурсників, атмосферу суспільства шістдесятих і першої половини сімдесятих років XX століття та й не тільки… Спогади письменника щирі, забарвлені гумором, лірикою та романтикою. Книга зацікавить тих, хто любить довірливу розмову», – написано в анотації  книги Олександра Михайловича Басанця «Відлуння минулого».

Багато односельців Олександра Басанця стають прототипами літературних героїв. Вони говорять мовою, яку він вивчає, записує образні вислови до блокноту. Це викликає взаємну зацікавленість. Місцеві фермери допомагають Олександрові Михайловичу у виданні книг. А щоб творчо не заскорузнути, він підтримує зв'язок із зовнішнім літературним світом. У вільний час цікавиться питаннями краєзнавства, пише історичні повісті, оповідання.  

Олександр Михайлович Басанець друкувався в газетах, журналах, альманахах «Літературна Україна», «Літературне Придніпров’я», «Література та життя», «Журавлик», «Сільські вісті», «Борисфен», «Кур’єр Кривбасу», «Пані вчителька», «Дивослово», «Свічадо», «Крила», «Березіль», «Склянка часу», «Дебют», «Степова Еллада». Олександр Михайлович – прозаїк, член Національної спілки письменників України. З-під його пера вийшли книги малої прози «Степовий холод», «Слід минулого літа», «У затишному кубельці», історичних повістей «Обидва береги», пригодницьких повістей для дітей «Чиста каламуть». У його прозі натрапляємо на описи нашої місцевості, впізнаємо прообрази героїв, відчуваємо присмак місцевої говірки.

Олександрові Басанцю, члену Національної спілки письменників України, призеру обласного патріотичного літературного конкурсу ім. В. Підмогильного (двічі), переможцю міжнародного конкурсу журналу «Склянка часу» на краще оповідання (III місце), 14 жовтня виповнилося 68 років.

О. Басанець став переможцем обласного й учасником республіканського огляду-конкурсу «Учитель року-97». Свої педагогічні думки він висловив у колективному посібникові «Школа – духовний осередок особистості, місцевої громади та держави». О. Басанець часто публікує в періодичній пресі цікаві краєзнавчі матеріали, літературні розвідки, рецензії, мініатюри, гумористичні оповідки.

О. Басанець – призер літературних конкурсів: «Каплантида-2012» і обласного патріотичного конкурсу ім. В. Підмогильного, зайняв третє місце в міжнародному конкурсі на краще оповідання, проведеного журналом «Склянка часу».

Олександр Михайлович прикипів до Бузівки. Тут йому затишно живеться, працюється і пишеться. Свою любов до рідного краю він передав дочкам Наталії й Аллі, котрі разом зі своїми родинами живуть у селищі Магдалинівка. Там виростає нове покоління роду – внучки Руслана, Злата й Ілона та внук Олег.