Краєзнавчий клуб «Ріднокрай» – культурний осередок Придніпров’я

Двадцять вісім років. Це – багато чи мало? Для історії – невеликий відрізок, для людського життя – третина, а для культурного осередку, краєзнавчого клубу?

Клуби за інтересами при бібліотеках – форма роботи, яка існує здавна. Використовується для створення та згуртування читацького активу, інтенсивнішої популяризації фонду через проведення масових заходів, виконує й соціальну функцію для окремих груп населення. Саме такі завдання покладались і на краєзнавчий клуб. Він був утворений наприкінці 1990 року. 

Створювався не з нуля, ще з сімдесятих років XX століття по бібліотеках Радянського Союзу проводилися так звані «краєзнавчі четверги». Проводилися вони і в Дніпропетровській обласній бібліотеці В архіві ДОУНБ зберігаються афіші, запрошення, програми «краєзнавчих четвергів», у тому числі й першого, що відбувся 27 листопада 1975 року. Проводились ці заходи широкомасштабно, силами бібліотеки, історичного музею та магазину “Букініст”, як правило, в стінах котрогось із організаторів, але були й виїзні, в тому числі й за межами Дніпропетровська – в Петриківці, Новомосковському Троїцькому соборі. Незмінним ведучим багато років був відомий поет Микола Миколаєнко, в проведенні «четвергів» брали участь науковці, краєзнавці-аматори, письменники, мистецтвознавці, артисти. На першому ж такому заході заступниця директора з наукової роботи Тамара Васєніна висловила побажання, щоб з часом «четверги» переросли в клуб краєзнавців. Так і сталось через п’ятнадцять років.

Виникненню клубу передувало створення 1989 року на базі сектору краєзнавчої роботи при довідково-бібліографічному відділі самостійного структурного підрозділу – відділу краєзнавчої літератури та бібліографії. За рік було створено клуб «Ріднокрай». Ініціатором його створення стала тогочасна завідувачка відділом Н.М. Тітова, яка спільно з завкафедрою історії України Дніпропетровського державного університету, головою Дніпропетровської обласної організації Всеукраїнської спілки краєзнавців професором Г.К. Швидько зуміла згуртувати актив «краєзнавчих четвергів», долучити нових членів.

Перше засідання відбулося 30 жовтня 1990 року за темою «Легенди козацьких степів». Виступали вчені-історики університету Г.К. Швидько, Ю.А. Мицик, І.С. Стороженко, краєзнавець Ю.Я. Нємченко. Серед присутніх на засіданні були й Г.В. Дудко, І.Й. Копотієнко, Г.К. Тропман, В.М. Заруба, В.С. Мороз, А.М. Поповський, М.П. Рябцев, сім’я Кавун. Більшість із них багато років були членами «Ріднокраю».

Клуб «Ріднокрай» незмінно очолює Ганна Кирилівна Швидько – відомий учений-історик, автор багатьох наукових і краєзнавчих публікацій, монографій, підручників. Багато років Ганна Кирилівна очолювала кафедру історії України ДДУ (тепер ДНУ), зараз вона – професор Національного гірничого університету (НГУ), Академік Української Академії історичних наук. Удостоєна звання Заслужений діяч науки і техніки України – «За вагомий особистий внесок у розвиток краєзнавства, збереження національної історико-культурної спадщини». В номінації «Жінка року 2000» внесена до довідника «Хто є хто», який видає американський біографічний інститут. 2004 року нагороджена орденом княгині Ольги III ступеню.

Членами клубу від самого його започаткування стали: Ю.А.Мицик – доктор історичних наук, вчений ДДУ, згодом – професор Києво-Могилянської академії, автор цілої серії книг про запорозьке козацтво, священик УПЦ КП; В.С. Савчук – доктор історичних наук, фізик, який досліджує історію розвитку науки і техніки краю, діяльність учених, багато років очолював університетське видавництво, має численні публікації, монографії – власні та у співавторстві; А.К. Фоменко – доктор філософських наук, багато років був професором металургійної академії, відомий як завзятий колекціонер-шевченкознавець; А.М. Поповський – доктор філологічних наук, професор ДДУ, ім’я якого теж потрапило до словника «Хто є хто»; Г.І. Гуляєв – доктор технічних наук, заступник директора Дніпропетровського трубного інституту; молоді історики, давно вже доктори наук, автори наукових публікацій, книг В.М. Заруба та О.І. Журба. Двадцять вісім років клубного стажу у М.Е. Кавуна, який прийшов сюди дванадцятирічним хлопчиком разом із батьками, згодом закінчив університет, аспірантуру, нині – кандидат історичних наук, завідувач відділу Дніпровського історичного музею ім. Д.І, Яворницького, автор багатьох історичних праць. Не менш активно виявили себе й краєзнавці – вчитель Ю.Я. Нємченко та лікар М.С. Богомаз, вже тоді обоє були краєзнавцями з солідним стажем, мали численні публікації в місцевій періодиці. Активним членом клубу від самого його започаткування і багато років був майор міліції В.С. Мороз, який згодом за популяризаторську діяльність в галузі краєзнавства одержав звання заслуженого діяча культури України, заочно закінчив історичний факультет університету, багато друкувався в місцевій періодиці та наукових збірках. Так само з перших засідань і донині відвідує «Ріднокрай» Л.А. Глушак, яка більшу частину життя пропрацювала в обласній дитячій бібліотеці. 

Клуб «Ріднокрай» безперервно розвивався, поповнювався новими членами. За роки діяльності кількість його учасників зросла в кілька разів, прийшли нові цікаві люди, залюблені в рідний край. Про багатьох із них можна б написати книгу.

Із початку 1994 року активним членом клубу є відомий журналіст, письменник-краєзнавець, дослідник культурного та літературного життя Придніпров’я М.П. Чабан. Не одне ім’я з когорти «розстріляного відродження» чи вигнанців, що змушені були покинути Україну, відкрив він, повернув забуті імена. За свою діяльність отримав низку відзнак, нагороджений дипломом імені Д. Яворницького, званням заслужений журналіст України. У другій половині 1990-х з’явилися серед членів клубу кандидат філологічних наук, доцент ДНУ І.П. Мамчич; кандидати геолого-мінералогічних наук, вчені ДНУ В.В. Манюк та В.Т. Осавуленко; викладач транспортного університету Г.Л. Іващенко; І.М. Науменко, котрий багато років працював заступником директора «Міськелектротрансу». Активними членами клубу стали дослідник історії архітектури В.С. Старостін і директорка Дніпропетровського міського юридичного ліцею, авторка низки підручників з історії Дніпропетровщини Т.В. Недосєкіна. Тоді ж до клубу приєдналися старший редактор обласного телебачення Г.А. Півняк, яка багато років була членом правління Дніпропетровської обласної організації Всеукраїнської спілки краєзнавців, активно популяризувала знання про рідний край, отримала звання заслуженого журналіста України; поет і перекладач із кількох мов О.С. Завгородній, який саме працював літературним редактором педагогічної газети «Джерело» та головний редактор цієї ж газети З.В. Марчишина. 

Кількість членів клубу зростала постійно та невпинно, багато хто, потрапивши на його засідання, наступного разу запрошував друзів, колег по роботі. Неодноразово приводили своїх студентів викладачі: фінансово-економічного інституту – М.М. Підлісний і транспортного університету – Г.Л. Іващенко,  так само приводив із собою школярів офіцер запасу, викладач допризовної підготовки юнацтва у школі В.В. Жабаровський. 

Друге десятиріччя клубу теж додало до його лав численних краєзнавців: філолог Г.Г. Булатникова-Орбеліані, яка багато років активно досліджувала власний родовід; кандидат історичних наук В.В. Грибовський, дослідник історії козацтва; завідувачка відділу Дніпропетровського історичного музею В.В. Лазебник; завзяті сестри з Таромського М.В. Чорна та Н.В. Клопот, подружжя Маменків і Ковтонюків, педагог О.П. Негодченко; молодий історик І.О. Кочергін, нині – голова ДОО Національної спілки краєзнавців України та архітектор-реставратор, кандидат мистецтвознавства О.В. Харлан; тоді ще студент НГУ, а нині вже кандидат наук І.С. Нікітенко і багато інших. Що «Ріднокрай» відомий не лише у м. Дніпрі, але й в області, свідчать приїзди на його засідання краєзнавців з інших міст: О.Ю. Слонєвського з Дніпродзержинська, Г.М. Солдатенко з Верхньодніпровська, Л. Кир’яна з Павлограда та інших.

На жаль, є і втрати. Пішли з життя багато постійних і активних членів клубу: Ю.Я. Нємченко, Л.С. Кондратенко, поетеса і радіожурналістка Н.П. Нікуліна, яка не тільки не раз виступала з цікавими доповідями, але й висвітлювала роботу «Ріднокраю» в ефірі; не попросить слова на «сорок секунд» О.О. Кузьменко, невтомний збирач Шевченкіани, учасник націоналістичного підпілля в роки війни, в’язень сталінських концтаборів, активний громадський діяч і прекрасна людина; /немає і Т.С. Музики, нащадка одного з лоцманських родів, який і поставою, і голосом так нагадував типового козарлюгу. Ці люди залишили свої імена в історії «Ріднокраю», в пам’яті і в душах тих, хто з ними спілкувався. В пам’яті краєзнавців залишився і найстаріший член клубу Г.М. Омельченко, який у юності лоцманував на дніпрових порогах, зустрічався з Д. Яворницьким, вчителював, пройшов дорогами війни та гіркими шляхами «ворогів народу», був одним із організаторів місцевого осередку Руху, 1994 року заснував у селищі Лоцманська Кам’янка музей лоцманства, написав книгу про людей цієї героїчної професії. Немає вже полковника авіації у відставці, збирача екслібрисів А.А. Ялового, вченого-металурга, активного громадського діяча М.М. Дніпренка, багаторічного завідувача музею історії НГУ І.М. Єлінова, колекціонера А.К. Фоменка. Хтось покинув відвідувати клуб через завантаженість справами, поважний вік, хвороби, котрісь переїхали до інших місць проживання. Проте лави краєзнавців поповнилися юними силами – прийшли студент Агроуніверситету, завзятий кіноаматор Є. Шевченко та учні 67-ї школи О. Сухомлин та І. Тонкошкур, інші. 

Клуб «Ріднокрай» має високий науковий потенціал, адже у більшості його членів вища освіта, серед них є наукові співробітники музеїв, викладачі ВНЗ, аспіранти, понад третина чоловік мають ступені доктора чи кандидата наук. Хоча не завжди лише високий освітній ценз визначає рівень знань того чи іншого краєзнавця. Є серед них люди робочих професій, які в «своїх» темах мають академічні знання, бо ж ґрунтовно, протягом багатьох років, використовуючи першоджерела, архівні матеріали, вивчають предмет своєї зацікавленості.

У роботі клубу беруть участь не тільки постійні члени, частими гостями на засіданнях бувають співробітники Дніпровського історичного музею, особливо літературного відділу, Дніпроського обласного архіву, вчені ВНЗ. Бувають також і гості з інших міст і регіонів України. З кожним роком клуб завойовує все більшу популярність серед краєзнавців міста, отримує визнання в області та за її межами. На його засіданнях нерідко бувають краєзнавці з Дніпродзержинська, Верхньодніпровська, Кривого Рогу, Нікополя, Павлограду, інших міст Дніпропетровщини та навіть з інших областей України.

По кілька разів приїздили із Запоріжжя краєзнавці і письменники К.І. Сушко та В.П. Супруненко, виступали з доповідями, проводили презентації книг, відеофільмів. Брали участь у роботі клубу відомий кримський краєзнавець, мандрівник, письменник Андрій Вікторович Осташко та завідувач відділу «Суботівський історичний музей» Національного історико-культурного заповідника «Чигирин» на Черкащині Віктор Ґуґля. Бували доповідачі та гості з Києва, Львова, Харкова, Сум, Донеччини.

Робота клубу проводиться в формі засідань або екскурсій, буває, що обидві форми поєднуються. Для розгляду береться одна конкретна тема, доповідають ті, хто найкраще цією темою володіє, люди, які упродовж багатьох років її вивчають, досліджують, мають певні здобутки. Доповідь, як правило, супроводжується демонстрацією документів із державних і приватних архівів, матеріалів, невідомих не лише широкому загалу, а й багатьом фахівцям, підкріплюються посиланнями на конкретні джерела. Такі виступи стають своєрідним підведенням підсумків вже зробленого і разом із тим поштовхом для подальших пошуків. Часто матеріали доповідей стають основою солідних праць, монографій, розділів книг, публікуються в журналах і наукових збірках. Часто розглядаються питання малодосліджені чи спірні, а отже виникають дискусії, полеміка, які стають додатковим приводом для поглибленого вивчення предмету.

Клуби за інтересами при бібліотеках створюються з метою згуртування читацького активу, додаткової популяризації літератури та більш повного розкриття фонду за допомогою того ж активу. Клуб тут виступає як одна з форм бібліотечної роботи. Але «Ріднокрай» практично від самого початку свого існування переріс ці межі і набрав іншого статусу науково-дослідницького, культурного та просвітницького осередку. 

За майже двадцять вісім років роботи проведено понад 250 засідань. Розглядалися найрізноманітніші питання з історії Придніпров’я, розвитку науки, культури, освіти, діяльності видатних людей краю. Якщо проаналізувати тематику засідань, то видно, що найбільша їх кількість, присвячена визначним постатям. Серед них такі відомі як Дмитро Яворницький, Іван Манжура, Олександр Поль, генерал Юхим Пушкін, але частіше мова ведеться про людей, незаслужено забутих, або ж в силу тих чи інших причин і зовсім невідомих, діяння яких заслуговують на пошану і визнання. До таких належать Ярослав Грдина, Іван Труба, Галина Мазепа, Юрій Семенко, Галя Мазуренко, Василь Чапленко, Олена Шпота, Михайло Пронченко, Олександр Караваєв, Микола Корф, Андрій Фабр, Ігнатій Ясюкович, Владислав Дзержинський і багато інших. Кілька десятків імен вчених, письменників, діячів культури, митців, просвітян вирвано з темряви забуття зусиллями краєзнавців. Численні засідання присвячено історичним подіям минулого і сучасного – 350-річчю початку національно-визвольної війни; процесу колонізації нашого краю та виникненню міст; страшним сторінкам радянських репресій і голодомору; такому маловивченому явищу як націоналістичне підпілля ОУН на Дніпропетровщині в часи Другої світової війни. Проводились засідання, присвячені архітектурній тематиці, проблемам охорони пам’яток історії та культури, дослідженню та розробці природних ресурсів, велику зацікавленість викликала тема дніпровського лоцманства, а також археологічні дослідження. Досліджувались і літературне та культурно-мистецьке життя краю, фольклор, звичаї, традиції Придніпров’я.

Засідання відбуваються як в стінах бібліотеки, так і поза її межами. Не раз краєзнавці бували в Дніпровському історичному музеї, в тому числі у його відділах – меморіальному будинку Д. Яворницького та «Літературне Придніпров’я», в Художньому музеї, побували в Троїцькому соборі, археологічному музеї та ботанічному саду ДНУ, в геолого-мінералогічному музеї НГУ, селищі Лоцманська Кам’янка.

Не лише на клубних засіданнях виступають краєзнавці зі своїми дослідженнями, активну роботу беруть вони в наукових конференціях, які проводяться силами історичного музею, Національного та Гірничого університетів, наукових установ області. У 1996, 2003 та 2008 роках по кілька представників клубу побували в Києві на з’їздах Всеукраїнської Спілки крає знавців (з 2008 року – Національної спілки краєзнавців України), 1999 року брали участь в роботі IX Всеукраїнської історико-краєзнавчої конференції, що відбувалась у Дніпропетровську тощо.

Наукове спрямування роботи клубу нерозривно пов’язане з культурно-просвітницькою діяльністю. Десятиліття панування радянського режиму призвели до вилучення з нашої історії та культури багатьох сторінок, чимало фактів було перекручено, події трактувались із вигідних правлячим верхівкам позицій. Викреслено з пам’яті поколінь чимало імен людей, діяннями яких можна тільки пишатися. Відновити історичну справедливість, повернути співвітчизникам надбання культури, вшанувати достойників, котрі роки праці, а часто й життя віддали заради батьківщини – це одне із завдань краєзнавців.

Члени «Ріднокраю» робили спроби тим чи іншим чином увічнити пам’ять людей: В.С. Ващенка, В.К. Чапленка, І.М. Труби, А.Ф. Кащенка, М.С. Пронченка – назвати їхніми іменами вулиці, відкрити меморіальні дошки на будинках, де вони жили, перевидати книги. Широко використовують краєзнавці й таку форму просвітницької роботи як виступи в місцевій пресі, по радіо, на телебаченні. Численні публікації про історію краю, його природні багатства, культурне життя, подвижників мають Г.К. Швидько, Ю.А. Мицик, В.С. Савчук, В.С. Мороз, М.С. Богомаз, А.М. Поповський, В.І. Лазебник, М.Е. Кавун, В.С. Старостін, О.В. Харлан. Не раз матеріали, напрацьовані краєзнавцем М.П. Чабаном ставали основою радіопередач з літературного циклу «На полі слова», які готувала і вела Наталка Нікуліна. Багато років велику просвітницьку роботу проводила і заслужений журналіст України, член Правління Всеукраїнської Спілки краєзнавців, старший редактор обласного телебачення Г.А. Півняк. За її ініціативи та активної участі на матеріалах засідань «Дивосвіт великодньої писанки», «Живе слово», «Життя і творчість Василя Чапленка», «Лоцмани Дніпрових порогів», «Я – Крик!», «Краєзнавча робота обласної наукової бібліотеки...» та інших створено передачі програми «Пороги». Засідання «Ріднокраю» дали численні теми для сюжетів іншої тележурналістки ДОТРК Л.С. Ядерської.

Члени клубу «Ріднокрай» завжди високим зразком для себе ставили діяльність Катеринославської вченої архівної комісії, яка існувала в нашому місті на початку XX століття. Комісія випускала «Летописи», тож мрія мати своє видання ніколи не полишала й сучасних краєзнавців. На початку 1997 року вийшов перший випуск такого видання – альманах «Січеславщина», куди увійшли статті, протоколи засідань, бібліографія. Усього видано сім випусків. Крім того бібліотека видала чимало краєзнавчих бібліографічних і довідкових видань, підготовлених спільно з членами клубу. Ось лише деякі з них: Швидько Г. «Катеринославський Піквікський клуб. (1858–1860)»; спільно з В. Старостіним «Старий Кодак», «Українське обличчя Катеринослава», «“Український дім” добродія Хрінникова»; спільно з М. Кавуном «Літописець міста на трьох пагорбах Михайло Шатров (1908–1985)»; з І. Кочергіним «Катеринославська губернська земська управа в особах»; разом із О. Харланом «Козацький Троїцький собор: Архітектурна перлина України», «Втрачений шедевр запорозької дерев’яної архітектури. До 260-річчя від часу збудування церкви в ім’я Архангела Михаїла в містечку Старий Кодак», з В. Лазебник «Золоті імена в історії міста. Почесні громадяни Катеринослава», методичка Недосєкіної Т. «Український родовід як джерело вивчення історії України. Посібник для складання родоводу для вчителів, школярів та початківців». 

Клуб не є елітарним закритим середовищем – в його роботі можуть брати участь всі бажаючі. Практикуються засідання у розширеному складі, коли запрошуються викладачі вузів, працівники закладів культури, представники засобів масової інформації. Особлива увага приділяється молоді, бажані гості тут студенти і школярі. 

І самі краєзнавці завжди охоче йдуть до студентських аудиторій, шкіл, виступають з лекціями, беруть участь в численних культурницьких заходах бібліотек, музеїв, творчих спілок тощо. Використовується ще й така форма просвітницької роботи як залучення старших школярів і студентів до самостійних краєзнавчих досліджень. 

Клуб «Ріднокрай» розвивається, набуває все більшого авторитету, давно став гарним прикладом, дедалі більше поширює і поглиблює свою роботу. Він, за своєю суттю, став одним із наукових, культурно-просвітницьких і виховних осередків міста Дніпра і навіть області.