Лісовський Роберт Антонович
Роберт Лісовський: майстер книжкової графіки

Серед багатогранного творчого доробку Роберта Лісовського найбільш вагомим і цікавим є комплекс пам’яток у царині книжкової та газетно-журнальної, прикладної й оригінальної графіки. Заявивши про себе ще у перші десятиліття ХХ ст. як про художника-представника національного модернізму, художник послідовно, протягом усієї творчої діяльності дотримувався цієї позиції. Поєднуючи традиційні образи з новаціями сучасних пластичних засобів, він створював книжкову графіку з промовистим «українським обличчям», а в його графічних творах незмінно втілювались високі досягнення художньої культури періоду «національного відродження». Подібна відданість традиціям і «захищеність» від невмотивованих зовнішніх естетичних впливів зайвий раз доводить унікальність і непересічність мистецької постави мистця. Творчість Роберта Лісовського можна правомірно вважати визначним явищем в історії українського образотворчого мистецтва.

Щасливе дитинство

Роберт Лісовський народився 29 грудня 1893 р. у селі Запоріжжі-Кам’янському на Катеринославщині в родині службовця Дніпровського заводу Південно-Російського Дніпровського металургійного товариства. Батько майбутнього художника – Антон Карлович Лісовський, уродженець села Томашівка, очолював механічні майстерні на Дніпровському заводі. Мати художника, Юліане фон Анкер, була досить освіченою для свого часу жінкою. Окрім Роберта, в сім’ї Лісовських були ще дві доньки та двоє синів. Антон Карлович, у родоводі якого тісно переплелися українське і німецьке коріння, з раннього дитинства привчав своїх синів до постійної праці, зокрема з металом і механізмами. У родинній бібліотеці поряд із технічною літературою були твори світової класики. Юліане фон Анкер докладала багато зусиль, щоб діти виросли освіченими та вихованими людьми. Попри німецьке походження, вона зуміла прищепити своїм дітям почуття любові до України та української культури.

Саме під час навчання у Кам’янській лютеранській початковій школі у Роберта виявилися великі здібності до малювання, які стали розвивати його батьки. Підтримуючи захоплення сина мистецтвом, мати допомогла утвердити в його душі прагнення присвятити життя художній творчості. Саме вона подарувала йому першу коробку фарб, тож хлопчик залюбки забігав до свого приятеля і малював його хату під солом’яною стріхою та колоритні натюрморти з динями і гарбузами. Неодноразово маленький Роберт втікав через вікно з уроків музики, щоб скоріше добратися до свого човника та поплавати на річці. Він любив проводити вільний час у плавнях, куди часто приїжджали французькі ботаніки в пошуках рідкісної флори. Бували дні, коли хлопчик стрімко ганяв на коні степами в далечінь поблизу Дніпра, ловив рибу та спостерігав за баржами з кавунами, які повільно плили річкою. Він ріс в любові та злагоді, серед щасливих і люблячих людей. Прищеплена з дитинства працелюбність, підтримка батьків і рано виявлена обдарованість допомогли Робертові Лісовському надалі досконало опанувати мистецтво графіки. 

У 1906 р. батько відправив тринадцятирічного Роберта до Миргорода на навчання до престижної художньо-промислової школи імені М. Гоголя, де викладали живописець із акварелі Рудольф Пельше та художник Опанас Сластіон. Видатний етнограф прищеплював своїм вихованцям любов до національної тематики, типажу, до точності у відтворенні побутових деталей, костюмів і викладав основи унікального українського орнаменту.

В програмі ужиткового мистецтва Роберт зацікавився українською керамікою. Часто у свята стикаючись на Полтавщині з селянським побутом, повним стародавніх обрядових традицій, молодий художник почав відчувати в собі приналежність до українського світу, який щоразу більше вростав у його душу. Цей короткий етап в його біографії мав великі наслідки для визначення його майбутньої творчої спеціалізації як художника. 

Мистецька освіта

Оця риска, лінія і штрих живуть і повсякчас нагадують людям про життєздатність і непереможність української культури і українського руху.

Володимир Січинський

Свою гімназійну мистецьку освіту молодий Лісовський продовжував у Києві, де вступив до малярської школи Олександра Мурашка. Тут, на тлі створення нової естетики й ідеології національного мистецтва формувалася творча та громадянська позиція майбутнього митця. В школі викладали досвідчені педагоги Василь і Федір Кричевські, Фотій Красицький, Ганна Крюгер-Прахова, Микола Бурачек та інші. Отримуючи потужну «класичну» фахову освіту від цих майстрів, Роберт Лісовський у рівній мірі захоплювався й новими ідеями, виплеканими в спілкуванні зі своїми товаришами й однодумцями з нового покоління митців. Студенти не лише ретельно студіювали мистецькі спеціалізації, але й шукали спільні інтереси поза межами навчального процесу. Студент здружився з майбутніми класиками українського мистецтва Іваном Падалкою, Павло Ковжуном, Василем Седеляром, а, найбільше, – з Павлом Ковжуном. Цікаво що, на виставці студентів малярської школи Роберт представив свою акварель «Настурції», яку купив до власної колекції український підприємець і меценат Михайло Терещенко. Одночасно з навчанням молодий художник виставляв свої твори на виставці Товариства киян у 1914 році. Щоб підправити свої фінанси,  він співпрацював із театрами та розробляв художні декорації для вистав Леся Курбаса. Цікавими та новаторськими були декорації до драми Шекспіра «Ромео і Джульєтта».

Після відкриття в Києві в 1917 році Української академії мистецтв Роберт Лісовський рік вчився в класі монументального живопису Михайла Бойчука та захопився його ідеєю творення нового національного мистецтва на основі спадщини минулого. Педагог допомагав учням зрозуміти роль лінії при вияві мистецької форми в процесі сприйняття глядачем художнього образу, а для мистецтва графіки строга вишуканість і ритмічність ліній є безсумнівно важливою. Завдяки лекціям Михайла Львовича молодий художник мав можливість поглибити своє розуміння суті та проблематики сучасного мистецтва.

Після приїзду з Петербурга видатного графіка Георгія Нарбута Роберт Лісовський перейшов на навчання до його майстерні, яка вразила хлопця особливою атмосферою та надзвичайною обстановкою. У своїх спогадах митець згадував і портрети гетьманів на стінах, і мініатюрні статуетки, і старовинні українські килими, і ґданські шафи з гутним склом та керамікою. Навчання для Роберта почалося з досконалого засвоєння графічної техніки та копіювання зразки шрифтів і друкарських окрас XVII, XVIII століть. Це допомогло йому усвідомити наявність в них індивідуальних або запозичених рис, виявити певні закономірності та стильові ознаки. Переосмисливши графічну культуру минулого та набувши необхідного для подальшої творчої роботи теоретичного багажу, Роберт Лісовський виходить на шлях пошуку та створення власних композиційних вирішень. Першою його роботою такого плану була обкладинка, заставки, кінцівки та буквиці до «Календаря шкільної освіти». Крім того, в роки навчання в студії Георгія Івановича молодий художник виконував замовлення для видавництв «Ґрунт», «Вернигора», «Сяйво», «Музагет», «Фламінго». Яким був художній і технічний рівень цих робіт, глядач може судити по збереженій двобарвній обкладинці до книжки Павла Тичини «Соняшні кларнети». Графічна рівновага обкладинки, стримана композиція, чітка ритмічна мова зображення, що майже емблематично працює зі шрифтом, та огортається характерною для усіх «нарбутівців» рамою, засвідчують зрілість художника та перспективу подальшої самостійної творчої праці. Тонке декоративне чуття та бездоганна техніка виконання будуть характерною рисою робіт Роберта Лісовського і в подальші роки.

Стратегічною метою педагогічної системи Георгія Нарбута було виховання «українського» художника-графіка здатного, осягнувши мистецькі здобутки національного мистецтва, творити нові естетичні цінності та підносити українське мистецтво до світового рівня. Завдяки його мистецьким настановам Роберт Антонович навчився цілісно сприймати кожну книжку, органічно підходити до композиційного вирішення її обкладинки, прискіпливо ставитись до розробки справжнього українського національного шрифту, віртуозно володіти декоративними засобами доби бароко та перейматися бажанням виплекати в своїй творчості справжню графічну культуру.

Маршрути самореалізації

Кожна мистецька книжка має бути якнайкращим зразком вияву найголовнішого принципу гармонії: єдність в різноманітності. Синтеза книжкових елементів полягає в тому, щоб кожна високомистецька книжка мала свою пластичну ритміку, свою пластичну мелодику і все це – тісно пов'язане в одну цілість.
Всеволод  Кармазин-Каковський

Життєвий шлях і мистецька діяльність художника розгортались на широкому історичному та культурно-мистецькому тлі, насичуючись подіями, враженнями, спілкуванням з видатними особистостями свого часу. Вимушена емігрантська доля, що спіткала Роберт Лісовського, відірвала його від рідного ґрунту, проте не відірвала його мистецтво, свідченням чого є доробок митця. Зв’язок художника з «українським корінням», з національними мистецькими традиціями чітко відстежується в його роботах у різні періоди творчості, а мистецькі звершення залишаються невіддільною часткою української культури. Національна ідея, що була в основі творчості художника, сприяла вирішенню мистецьких завдань, шляхом використання найкращих здобутків традиційної української мистецької школи з урахуванням загальноєвропейських орієнтирів. 

Львівський період був особливо плідним у творчості художника. Він створює книжково‑журнальні обкладинки, екслібриси, видавничі марки, емблеми та печатки, де традиційно українські декоративні елементи органічно зливаються з модерним оформленням. Поруч із традиційними роботами на теми необароко з’являються нові, експресивніші графічні вирішення, перейняті духом індивідуальної творчості, такі, як обкладинки до книг Уласа Самчука «Волинь», Пьера Бендуа «Шлях велетнів», Юрія Липи «Світлість» та інші. Оригінальні графічні образи передавали суть і настрій твору, допомагали читачеві краще зрозуміти головні образи. Особливим елементом композиції, органічно поєднаним із зображуваними мотивами всіх обкладинок художника, були шрифти, взірці яких митець шукав у рукописах і стародруках. 

Літери Роберта Лісовського були дуже виразні та впізнаванні, що навіть за відсутності підпису можна встановити авторство творів. У його шрифтових роботах для львівського журналу «Українське Мистецтво» та празьких пластових видань простежується наслідування його вчителя Георгія Нарбута. Після війни стилістика митця міняється, літери стають більш насиченими та, водночас, виразно авторськими. Це величні та потужні букви з легкою прикрасою і гнучкою лінією, яка їм додає балансу між простотою та важкістю. Обкладинки журналу «За Єдність Нації» є яскравими прикладами цієї зрілої авторської стилізації. Шрифти художника є підкреслено матеріальними, контрастними та декоративними; їм притаманна гнучкість у способі композиційного та стилістичного єднання із зображальним чи орнаментальним мотивом. Митець активно користався набутками історичних взірців і спрямовував свої шрифтові розробки на пошук їх усучасненого «українського» характеру.

Під час перебування художника у Львові його твори стали помітними на міжнародних виставках книжкового мистецтва у Празі, Брюсселі та цілій низці презентацій української графіки в Європі. Зростання професійної майстерності, виставкова діяльність дали можливість Роберту Антоновичу успішно скласти іспити до Берлінської академії мистецтв. Після закінчення навчання він отримав запрошення до Праги на посаду професора графіки Української студії пластичного мистецтва.

Місто Лева подарувало Роберту Лісовському зустріч із молодою піаністкою та композиторкою Стефанією Туркевич, після одруження у молодят народилася донька Зоя, яка надалі стала відомою художницею. Однак, дедалі відчутніші утиски польською владою української культури змусили Лісовського збиратись у далеку дорогу. Спочатку до Берліна, потім – Праги та Лондона.

Роберт Антонович бере активну участь у житті еміграції – займається організацією виставок української графіки, зокрема у Берлині та Римі, входить до складу журі конкурсів «найгарніших українських книжок». Поряд із громадською роботою та педагогічною діяльністю у Празі Роберт Антонович не припиняв і творчої роботи, виїздив на пленери, вдосконалюючи свій талант аквареліста, та сумлінно виконував численні графічні замовлення для видавництв Євгена Вирового, Юрія Тищенка.

Роберт Антонович був активним учасником української скаутської організації. Знаний під пластовим ім'ям «Сизий орел», він виховав кілька поколінь патріотів за кордоном. Саме Лісовський художньо оформив емблему «Пласту» – переплетений із лілеями тризуб. Три лілеї символізують три головні обов'язки пластуна, а тризуб вказує на те, що Пласт – це українська організація молоді. Пластуни, які склали пластову присягу, носять його як відзнаку приналежності до організації. Окрім того, трилиста лілея – це відзнака скаутів у всьому світі, у різних країнах по-різному поєднана із іншими символами. Треба зазначити, що деякі з емблем Роберта Лісовського є настільки випрацюваними та самодостатніми, що мають композицію та характер книжкової обкладинки. Їхні шрифтові елементи вже не мають домінантного значення, а образотворчі мотиви настільки деталізовані що, фактично, імітують ілюстрацію. Такими є видавничі марки «Нова культура» та «Нова українська школа». Були у художника й суто зображальні знаки, без шрифтових елементів і, що цікаво, саме вони є найбільш відомими та використовуються по сьогоднішній день. Такою є всесвітньовідома емблема німецької авіакомпанії «Lufthansa» зі стилізованим зображенням лелеки, виконана Робертом Лісовським під час його трирічного навчання в Берліні. 

Цікавим є ряд створених художником екслібрисів, які демонструють тонке відчуття митцем образотворчої та ужиткової специфіки цієї ділянки графічного мистецтва, його вміння трансформувати дійсність у вишуканий естетичний образ. Екслібрисам Роберта Лісовського притаманна міцна, зазвичай, статична будова композиції, гармонійний розподіл позитивних і негативних площин, бездоганність рисунка, вивіреність кожної лінії, кожного штриха та загалом лаконізм графічної мови. При цьому, розмаїття композиційних прийомів і ювелірна проробка елементів цих мініатюрних творів передають у кожному окремому екслібрисі відповідний зміст.

Події Другої світової війни художник пережив у Празі, під час німецької окупації якої він втратив майже всі свої твори. У 1946 році емігрантська доля закинула його до столиці Англії. У важкий післявоєнний період художник вимушений був заробляти на шматок хліба тяжкою фізичною працею, що зумовило перерву в його творчій діяльності. І все ж таки у творчому плані лондонський період для художника був цікавим і плідним. Роберт Антонович активно знайомився з музейними колекціями та виставками сучасного мистецтва, безперешкодно виїжджав до європейських країн і США, підтримував контакти з українськими митцями-емігрантами. Хоча громадська робота в бюро Союзу українців у Великій Британії займала велику частину часу митця, він поступово повернувся до творчої праці. Створені в цей час обкладинки, заставки, цеглини, емблеми, поштові та видавничі марки, виконані на замовлення українських видавництв і установ, підтверджують послідовність митця у творчих шуканнях і незмінність джерел натхнення. 

Втілюючи високі досягнення художньої культури свого часу, графіка Роберта Лісовського є визначним явищем українського та європейського мистецтва ХХ ст. Знайшовши власний творчий шлях, розвиваючи та збагачуючи його новими формами, художник створював графіку, прийнятну та зрозумілу широкому колу глядачів протягом багатьох років. За будь-якої композиції, декоративно-образного наповнення чи пластичної мови, спільним у творах Лісовського залишається їхній внутрішній «український» зміст. Таке звернення до традиції та її стабільне культивування протягом майже цілого ХХ ст. дають можливість трактувати творчість митця як унікальне явище українського та європейського мистецтва.