第23ウクライナ日本語弁論大会. Романтики й не тільки…

«Всіх, хто зібрався сьогодні в залі Палацу студентів ДНУ, поєднала любов до чудової Японії», — на цьому наголосив, відкриваючи Всеукраїнський конкурс промов японською мовою — 第23ウクライナ日本語弁論大会, міський голова Дніпра Борис Філатов.

Любов і насправді дорівнює країні Висхідного Сонця, це підтвердить кожен, хто причетний власною долею до її культури, історії, літератури, традицій. І цим почуттям був пронизаний кожен виступ студентів-конкурсантів з університетів Києва, Харкова, Львова та Дніпра.

«Маски людської душі», «Бажання дізнатися», «Три компоненти людського щастя», «Захищай своє серце!», «Розподіл ролей між людьми та машинами», «Емоційний інтелект», «Сідати в останній вагон?», «Щоби спасти важливого друга», — ну, як вам теми промов? Їх диктують не лише світогляд уявлень молоді, а й, безумовно, японська мова з потужним кодом нації. «У людей, які вивчають 日本語, змінюється образ мислення і вони не лише романтики, як іноді кажуть.

Глибина, всеосяжність особистості, саме до цього спонукає східна країна та її багатовікова традиція», — про це в конкурсній перерві ми говорили зі старшим викладачем кафедри порівняльної філології Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара Таїсією Біляніною.

Репортаж із визначної культурної події в Дніпрі, що сталася наприкінці жовтня, в обличчях та оцінках організаторів і учасників.

Дещо з історії, Конфуцій, різноманіття та глибина

«Впевненість у собі — ключ до успіху в спілкуванні, як і позитивна енергетика, посмішка, піклування про співрозмовника».
з промови «Чому мене навчили японські хлопці», Тамара Горобей (3-й курс, Київський національний лінгвістичний університет, посіла 3-те місце в конкурсі)

Історія Всеукраїнського конкурсу промов японською мовою доволі молода, але вже має свій сюжет. Двадцять років захід проводився на базі Києва і його організаторами є Виші столиці, Товариство викладачів японської мови України за підтримки Посольства Японії в Україні, японський центр, фінансове сприяння Японської фундації. В останні роки київські організатори, прийняли рішення проводити конкурс через рік у столиці, чергуючись з іншими містами України.

Про бонуси, що дає зміна географії проведення конкурсу учасникам та організаторам спілкуємось із викладачем Київського національного лінгвістичного університету за сумісництвом в. о. голови Всеукраїнської асоціації викладачів японської мови в Україні Оленою Синілкіною.

— Багато поціновувачів Японії мешкає не лише в Києві, а й в інших містах України, тобто, це відповідь на запит, підтримка регіонів, презентація можливостей студентів різних університетів, які хочуть заявити про себе. Дніпро представив досконалу фахову організацію заходу. Конкурс і надалі буде змінювати географію, щоби підтримати студентів, у будь якому місті нашої країни.

— Рівень підготовки учасників має відмінності залежно від того, де проводиться конкурс?

— Рівень всеукраїнський, тому, незважаючи на місто проведення, доволі високий і ми з великим задоволенням слухаємо всі промови. Різноманіття тем, глибина. Студенти готуються та тренуються задля участі в конкурсі все літо, бути присутньою на такому заході велике задоволення. Кожного разу охоплює гордість, як гідно молодь із цим порається, тому що підготувати промову на такому якісному рівні, на п’ять хвилин для студента будь якого курсу дійсно складно.

На знаменності події в рік сторіччя, як для університету загалом, так і для кафедри східних мов наголосила у своїй промові завідувач кафедри порівняльної філології східних та англомовних країн ДНУ ім. О. Гончара Вікторія Ліпіна:

— За 25 років історії нашого відділення тільки но зараз ми відважилися провести такий знаковий захід. За цей час виросло покоління японістів, які успішно беруть участь в олімпіадах та конференціях у Києві, Львові, Харкові, а зараз уперше й до нас приїхали представники провідних вузів цих міст. Зрозуміло, що конкурс має велике значення не лише для поширення престижу японської мови та східної культури в Україні, а й дає мотивації студентам нашого університету. «Шлях у тисячу лі починається з одного кроку» говорив Конфуцій. Сьогодні ви робите цей сміливий та відважний крок на шляху до вашої мрії.

Як саме приймалося рішення про проведення конкурсу в Дніпрі, нам розповіла старший викладач кафедри порівняльної філології Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара Таїсія Біляніна:

— Позаминулого року конкурс приймав Львів, а в цьому — нам випала така честь. Рішення було прийнято на загальних зборах Всеукраїнської асоціації викладачів японської мови, де ми підтвердили свої бажання та готовність. Склад учасників неймовірно сильний, а сильний учасник — це й демонстрація рівня викладача, і бажання навчатися самого студента.

— Дніпро, у цьому контексті, конкурентоспроможне?

— Наші студенти доволі часто обіймають призові місця на відповідних конкурсах різних рівнів, до того ж вони отримають практично кожного року гранти на навчання в Японії, за результатами спеціального відбору, що проводиться для студентів у Києві. І це теж свідчить про відповідний рівень підготовки.

— Чого недостатньо, щоби рухатися вперед впевненіше?

— Досвіду проведення конкурсів. Ми сподіваємося, що будемо робити подібні заходи й надалі, тримаючи високу планку. Приємно приймати гостей з інших міст. Що стосується рівня 23-го, то вибір у суддів буде складним.

Поважне журі на конкурсі було представлено таким складом: почесний голова — голова спілки японських підприємств України, генеральний директор Київського офісу корпорації «Марубені» пан Акіяма Тецуо; члени журі — другий секретар Посольства Японії в Україні пан Хошіно Юічі, викладач українсько-японського центру, спеціаліст від японської фундації Ясунорі Фуджісакі, співробітник відділу культури та інформації посольства Японії в Україні Кирило Ярошик.

Після кожної з промов запитання лунали від викладачів японської мови Харківського національного економічного університету ім. Семена Кузнеця — Хігучі Томохіси та його колеги — викладачки японської мови Київського університету імені Бориса Грінченка Шіракава Сакури. Участь у підготовці питань до конкурсантів приймав і заступник голови Всеукраїнського товариства викладачів японської мови пана Ябусакі Йошіо.

Усе добре, номер два, сподіваємось на співпрацю

«На мою думку, ідеальне життя — це коли ти робиш те, що дійсно хочеш зробити,. не дієш всупереч своїй волі. Проблема сучасної людини полягає в тому, що замість пошуків свого внутрішнього «я» та самопізнання, вона обирає… шлях, який відповідатиме стандартам сучасного суспільства.
З промові «Мої погляди на життя», Дарина Духненко (6-й курс, Харківський національний педагогічний університет імені Григорія Сковороди)

Знакові події щодо日本, завжди проходять в Україні за підтримки та участі посольства Японії в Україні. Про прагнення українських студентів їхні «божевільні» конкурсні теми та стажування спілкуємось із другим секретарем посольства Японії в Україні паном Хошіно Юічі та співробітником відділу культури та інформації Посольства Японії в Україні паном Кирилом Ярошиком.

— Хошіно-сан на Ваш погляд, рівень підготовки конкурсу в Дніпрі дійсно високий?

— «Все добре», — відповідає українською пан Хошіно Юічі і продовжує на 日本語. — Ми розуміємо, що проводити такий захід поза межами столиці складно, але раді, що викладачі кафедри східних мов ДНУ дуже активні в цьому прагненні й нам приємно, що ми приїхали туди, де все гарно організовано.

— Що ви відчуваєте, коли на мові Вашої країни говорить українська молодь?

— Дуже приємно, що ваша молодь знається на японській і говорить дійсно красиво та грамотно. В Україні я мешкаю недовгий час і тут не так багато японців, що оселилися на постійній основі. Спочатку такі знання та прагнення студентів опановувати саме японську, мене дивували, але я, безумовно, радий, що є щира зацікавленість і високий рівень підготовки.

— Які заходи ще плануються в Дніпрі за ініціативи, або ж участі Посольства Японії в Україні?

— Ваше місто має активний кістяк викладачів і студентів, як вивчають мову плюс ГО «Японський Дім». «Дім» займається організацією багатьох заходів із культури, туризму, бізнес-векторів і ми співпрацюємо. Сподіваюся, що завдяки їхній невтомній енергії в найближчому часі щось разом проведемо.

А, дізнавшись про новий проект ДОУНБ «Східні історії. Інтерактив», пан Хошіно Юічі додає: «Сподіваємося на співпрацю».

Зацікавлено та уважно спостерігав за всім, що відбувалося на сцені, колишній випускник ДНУ пан Кирило Ярошик. Дізнаємося про його враження від рідного міста та вихованців alma mater:

— Приємно бути дома, у рідних стінах, ще і студенти такі молодці, такі «божевільні» теми обирають, другий-третій курс, а вже складними японськими словами говорять.

— За лаштунками конкурсу багато йдеться про високий рівень підготовки студентів…

— Скажу не лише, як людина, яка отримала приємні фахові враження від конкурсантів, але і, як спеціаліст, що займається в посольстві Японії програмою стажування. Колись я сам поїхав за цією програмою до Японії, накопичував там різні досвіди: мовний, спілкування, мешкання. Зараз, відповідно до моєї сфери діяльності, сам кожного року відправляю студентів-японістів, до країни Висхідного Сонця. Так, Київ сьогодні, об`єктивно номер один, там більша кількість вузів із викладанням японської мови, що сприяє рівню підготовки. Але, Дніпро — номер два залізно, тому що окрім Києва є ще Харків, Львів, Одеса. Мова і про кількість сильних учасників у нашій програмі стажування. Є роки, коли бали дніпровців є кращими під час відбору. Прекрасно, що Дніпро має справжніх ентузіастів-викладачів, завдяки яким рівень цей постійно зростає та підтримується.

— Японія для Вас?..

— Різноманітній світ, інший, який цікаво пізнавати і знаходитися в ньому…

Учасники, гості, квітка лотосу: ракурси

«Нещодавно я їхала в метро… мою увагу привернув діалог дитини й матері… «Мамо, а чому із мушлі чується якийсь дивний звук?» — «… це звук моря! Наче вода тече…» — відповіла мама, бажаючи далі продовжити читати книгу, але дитина знову звернулася до неї…: «… а чому море блакитне?»… мати глибоко зітхнула та сказала: «… Коли виростеш, зрозумієш!..»
з промови «Бажання дізнатись», Поліна Фурманова (2-й курс, Київський національний університет імені Тараса Шевченко, посіла I-е місце)

Кожен конкурс, безумовно, має свою атмосферу. Вона, як добрий Янгол-охоронець, супроводжує захід, надаючи йому доброзичливості, посмішок, чуйного сприйняття. Студенти, усі різні, але в головному однакові, люблять вони країну Висхідного Сонця. І в кожній відповіді, це уловлюється безпомилково. Їх цікавить японська культура, яку вони сприймають через особливості східної ментальності: у переліку скромність та ввічливість. Вражає студентів і особлива ієрархія відносин, демократичність спілкування учнів зі своїми сенсеями, що ґрунтується на взаємній повазі Подобається й те, що складність японської мови дорівнює цікавості знати її досконало — це виклик самому собі.

Молодь вражає і японська міксовість у поєднанні традицій та сучасності, що проглядається в архітектурному обличчі країни, одязі її мешканців тощо. Перша асоціація пов’язана з Японією — загадковість. Серед улюблених японських авторів, Акутагава Рюноске, Харукі Муракамі, Кавабата Ясунарі із повістю «Країною снігу».

Багато хто впустив Японію до свого життя раптово, стосується це й тих, хто вже встиг відвідати日本, і тих, хто лише мріє та знайомиться з країною заочно. Конкурс, як для учасників, так і для гостей-першокурсників, за їх словами, це досвід та зайва можливість говорити на людях японською, спілкуватися з мешканцями цієї неймовірної частини світу та іншими учасниками. Ось такий колективний портрет.

Серед присутніх, особливо, виділявся усміхнений гість із Тайваню – Наїв, добре знаний на японській та запрошений викладачами Шіракава Сакурою та Хігучі Томохісою для допомоги конкурсантам. Більш за все його вразили студенти, які вільні в проявах своєї емоційності, нестандартності суджень та їства.

Багато говорили і про зміст та рівень промов. У продовження теми, викладач кафедри порівняльної філології Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара Марія Кравець:

— Лише за назвою доволі складно одразу зрозуміти, що почуєш. Виголошена на найвищому рівні «Бажання дізнатись», наприклад, має тему таємничу саму собою. Коли я слухала, було враження що я споглядаю з різних ракурсів, як розкривається квітка лотосу, від хвилини до хвилини повніше. Присутність на конкурсі педагогів-японців, теж грає свою фахову роль і постійна праця студента з носієм мови, важлива. У Києві живуть японці, з яким можна завжди знайти момент комунікації, навіть якщо вони не викладають в університеті.

— Це дійсно важливо, з погляду вивчення мови, одночасно мати комунікацію як із носієм мови, так і з викладачем?

— Так. Носії не завжди знають нюанси української й не можуть необхідним чином пояснити деякі моменти. Спілкування з носієм дає свободу та відчуття мови, а з педагогом — необхідні акценти для поєднання японської з нашою ментальністю.

— За що ви любите Японію?

— Країна постійно вражає. Так, вона є традиційною, але ж водночас, японці постійно винаходять щось нове й мова не лише про технології. Для того, щоби пізнати Японію досконало, необхідно бути обізнаним на дивовижній японській літературі. Глибоко обізнаним, саме тоді ви припините дивуватися будь чому.

«Україна та Японія: Зустрічі»

«...Щоб припинити марні пошуки абсолютного ідеалу, необхідно зрозуміти, що його не існує, отже не треба подобатись усім довкола чи бути надзвичайно обдарованим. Усі мають сильні та слабкі сторони — це те, що робить кожного унікальним. Важливими є не цінності, що нав’язує суспільство, а наші власні пріоритети…»
з промови «У погоні за довершеністю», Марія Леоненко (3-й курс, Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара, посіла 6-те місце)

У межах Всеукраїнського конкурсу промов японською мовою — 第23ウクライナ日本語弁論大会 і відкриття фотовиставки «Україна та Японія: Зустрічі». Автори експозиції — Хіроші Танака (Японія) та доктор філософії, письменниця, японістка та перекладачка Ольга Хоменко (Україна). Фото японця, зроблені в нас — чорно-білі, українки, що презентує日本— кольорові. Якщо поєднати, буде колір такий собі приглушений, що у японській традиції має рацію впевнену, тобто японський акцент «зустрічей» обережно, по- східному домінує. Про авторів та експозицію координатор проекту Українсько-японського центру КПІ ім. І.Сікорського (м. Київ) Вікіторія Мирончук:

— Як виник цей діалог у фото?

— Наш центр у дружніх стосунках зі сходознавцем Ольгою Хоменко, яка довгий час навчалась у Японії, знає її досконало. Саме вона запропонувала такий формат фотовиставки. У країні Висхідного Сонця Ольга познайомилась із Танако, який бував в Україні. У своїх роботах автори вирішили обмінятися фото-митями-враженнями й показати Японію — очима українця, а Україну — очима японця.

Що вийшло з цієї колаборації? Це інший погляд на світ навколишній. Звичайні речі у виглядають неочікувано, дають можливість абстрагуватися від повсякденних уявлень та справ. Можливо, через деякий час, завдяки саме такому українсько-японському ракурсу, ми будемо сприймати наші країни по-новому.

第23ウクライナ日本語弁論大会 мав ще один бонус. Співробітник відділу з прав біженців в ООН Чіда Ецуко привезла для учасників японські видання зі Швейцарії, які одразу ж викликали жвавий інтерес та обговорення молоді.

Під час нашого маленького діалогу, Чіда-сан згадала і про зацікавленість ДОУНБ японською темою, свою присутність на цих заходах і ввічливістю вклонилася на знак поваги до нашої щирої відкритої закоханості у 日本.

Серед призових місць, окрім, зазначеного вище, першого, розподілення трапилося між Києвом, Львовом та Дніпром. Вихованці Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Львівського національного університету імені Івана Франка та Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара увійшли в шістку переможців. А призи симпатій голови журі та симпатії суддівської колегії, отримали представники Дніпра та Харкова.

Разом із переможцями ми «тікали» від старості, «наздоганяли» довершеність, вчились у японських хлопців, виявляли толерантність до ЛГБТ, вирішували сідати чи ні в останній вагон.

Успішно ٩(◕‿◕｡)۶

Фото Олена Ємельянова, Анна Швець, Влад Буда