Духовенко Семен Ілліч
Семен Духовенко. Насолода творити

Прекрасне в житті, прекрасне в мистецтві допомагає людині жити, допомагає виконувати складну справу життя, бо це прекрасне випрямляє її душу.
Й.В. Ґете

Радість зустрічі зі світом театру, фантазії, зі світом казки понад 45 років дарував і дітям, і дорослим герой нашої розповіді – художник-постановник Дніпропетровського академічного обласного українського молодіжного театру Семен Ілліч Духовенко. Цей серйозний, мудрий чоловік мав чудовий дар бачити світ очима дитини. Знаходив гармонію у повсякденному і щедро ділився нею з оточенням.

Народився Семен Духовенко 15 вересня 1930 року у селі Троїцьке Павлоградського району Дніпропетровської області. Закінчив Дніпропетровське державне художнє училище (нині – Дніпровський театрально-художній коледж) у 1952 році. Учителем за фахом був у юнака скульптор Олександр Васильович Ситник.

Тож свою творчу діяльність випускник розпочав саме за отриманим фахом – скульптором. 7 років працював він у Дніпропетровському товаристві художників. З 1950 року брав активну участь у мистецьких виставках. Слід зауважити, що його композиційні скульптури, портрети були помітними під час експозицій.

У 1964 році у житті Семена Духовенка сталася подія, що на довгі роки визначила його творчий шлях – він став художником-постановником обласного театру ляльок, де із задоволенням довгі роки творив не лише ескізи декорацій, а й своїми руками виготовляв веселих, сумних, добрих, злих, героїчних ляльок до казкових спектаклів.

Йому одночасно необхідно було бути і художником-графіком, і художником-скульптором – уміти робити викройку ляльки і ескіз декорації. Та найголовніше – лялька мала бути не тільки упізнаною та красивою. Насамперед вона повинна відповідати задуму режисера, драматурга та актора.

Одночасно протягом 1962–1967 років Духовенко викладав у художній студії при Будинку культури Дніпропетровської залізниці.

У 1972 році в Дніпропетровському театральному училищі було відкрито спеціальність «Актор лялькового театру». Семен Ілліч Духовенко був одним із засновників відділення та став його педагогом, навчаючи студентів технології виготовлення ляльки.

Увесь цей час він продовжував працювати в театрі. Цікаво, різноманітно та наповнено працював Духовенко довгі роки з режисерами О. Колесниковим, О. Москаленком, В. Бугаєвим та іншими. Кілька акторських поколінь мали справу з ляльками та виставами, створеними фантазією художника. Всі їх він пам'ятав і любив, бо кожній роботі віддавав часточку душі і серця.

З 1986 року Семен Ілліч Духовенко став членом Спілки художників України.

У 1997 році відбулося злиття Дніпропетровського обласного театру ляльок і Дніпропетровського театру юного глядача. Так народився Дніпропетровський академічний обласний український молодіжний театр. У 1998-му Семена Ілліча Духовенка було призначено головним художником лялькової трупи театру. Понад 45 років відпрацював митець у театрі, створюючи разом із конструктором-бутафором і своїм близьким другом Григорієм Слипенчуком неповторні казкові персонажі. Не згасав їхній творчий потенціал, не вичерпувалися сили і фантазія до похилого віку, надаючи гідний приклад молодим митцям. Вони зустрілися в театрі та стали найкращими друзями у житті. Про них говорили з гумором: два чобота – пара. Один малював, інший – втілював. Все своє життя присвятили ці люди найважливішим глядачам – дітям і молоді.

Співробітники театру, що працювали з Семеном Іллічем, згадують його зі щирою теплотою як відкриту позитивну небайдужу людину, що працювала творчо, цікаво, різноманітно та наповнено. Вони кажуть про море енергії, що жила у цій дивовижній людині. Бо встигав він дуже багато. Окрім роботи в театрі, проводив персональні виставки у Дніпрі, Павлограді, Першотравенську, Тернівці, на своїй малій батьківщині у селі Троїцькому. Його скульптурні роботи демонструвалися у Києві та Москві.

За час своєї роботи Семен Духовенко поставив понад сотню вистав, найкращі з них були відзначені нагородами Всеукраїнських конкурсів і фестивалів. За його ескізами та з безпосередньою допомогою було створено понад тисячу ляльок.

Як справжній художник він любив і поважав, цінував та розумів творчість своїх колег. На ювілеї Народного артиста України Андрія Рудякова зала аплодувала не лише іменинникові, а й Семену Духовенку, який подарував ювілярові його скульптурний портрет.

А чудовий дириґент, Народний артист України Гурген Карапетян і артисти симфонічного оркестру довго сміялися й аплодували митцеві, який створив напрочуд смішний дружній шарж – ляльку Маестро.

Творчість Семена Ілліча Духовенка відзначена медаллю «За трудову відзнаку» та золотою медаллю ВДНГ СРСР. У 1984 році він отримав звання Заслужений працівник культури УРСР.

Серед відомих образотворчих робіт Семена Духовенка – бюст кошового отамана Війська Запорозького Івана Сірка у селі Капулівці, створений в 1955 році у співавторстві з Анатолієм Біликом і Олександром Ситником.

Семен Ілліч створив також статуетку «Січеславна», що летить над хвилями Славутича – головний приз і символ найпрестижнішого театрального конкурсу Придніпров’я, який проводиться із самого початку незалежності України і до сьогодні. Поряд с будівлею театру і сьогодні стоїть споруда з театральною рекламою, створена Семеном Іллічем Духовенком ще у 1980 році.

На вшанування пам’яті Семена Духовенка у 2010 році у Дніпропетровську, на фасаді будинку по вулиці Володимира Мономаха, № 23, де розташований Дніпропетровський академічний обласний український молодіжний театр, встановлено меморіальну дошку.

Оформлення вистав:

«Пригоди Чанду» А.Д. Іловайського (1958);

«Чарівна лампа Аладдіна» Н. Гернет (1960);

«Відважний Дзег» В.А. Алексєєва (1962);

«Пригоди Буратіно» за О. Толстим (1964);

«Нерозмінний рубль» Ю. Єлісєєва (1966);

«Іван-садівник і царівна» Т. Якоб (1967);

«Попелюшка» Т. Габбе (1968);

«Два клени» Є. Шварца (1970);

«Чортів млин» І. Штока (1974);

«Блакитне щеня» Д. Урбана (1974);

«Котигорошко» Г. Усача (1977);

«Абрикосова кісточка» Н. Осипової (1978);

«Івасик-Телесик» Ю. Чеповецького (1979);

«Вовк та семеро козенят» Н. Йорданова (1981);

«Палаючі вітрила» Л. Браусевича (1983);

«Казка про попа і наймита його Балду» за О. Пушкіним (1984);

«Мимрятко» В. Афоніна (1998);

«Цирк Шардам» Д. Хармса (1998);

«Абетка здоров'я» В. Мазура (2003).

Створив ляльки: «Попандопуло» (1967), «Домовик» (1967), «Носоріг» (1986), «Жираф» (1986).

Станкова скульптура:

«За мир» (1950, гіпс);

«Володимир Ленін» (1953, гіпс тонований, співавтор А. Білик);

«Богдан Хмельницький» (1954, гіпс);

«Запорожець» (1960, гіпс тонований);

«Портрет монтажника Пономаренка» (1965, гіпс тонований; Новомосковський краєзнавчий музей);

«Хлопчиш-Кибальчиш» (1967, оргскло);

«1918 рік. Прощання» (1968, пісковик),

«Материнство» (1969, пісковик).

Пам'ятники:

Пам'ятник більшовику С. Кірову у селі Троїцькому (1950-ті);

Пам'ятник отаману І. Сірку у селі Капулівці (1955, чавун; співавтори А. Білик і О. Ситник).