Колачевський Сергій Миколайович
Сергій Колачевський: Нобель півдня України

«Талановита людина – талановита в усьому»: з цим твердженням ми погоджуємося кожного разу, коли відкриваємо для себе чергові таланти певних людей, і саме цей вислів підкреслює різнобічність відомого українського підприємця, практикуючого лікаря, науковця, громадського діяча, мецената, бібліофіла, садівника, селекціонера Сергія Миколайовича Колачевського.

Талановитий медик

Сергій Миколайович народився 1849 року в селі Федорівка Олександрійського повіту Херсонської губернії (сучасний Олександрійський район Кіровоградської області). В сім’ї з п’яти дітей Сергій був третьою дитиною. Навчання його розпочалось в Кременчуцькій гімназії, потім було блискуче закінчення Київського медичного університету. Саме там стали виявлятися його наукові таланти у царині медицини. Про великий потенціал молодого лікаря свідчить успішно виконана наукова робота з теми «Про нерви печінки», яка отримала золоту медаль та була видана в 1872 році в серпневому випуску «Університетських записок». Окрім суто фахових знань Сергій Колачевський мав широке коло інтересів, вільно володів чотирма мовами.

Після отримання диплому та звання лікаря Колачевський повернувся до Кременчука, де організував хірургічне відділення та зміг підняти медицину на зразковий рівень, одночасно працюючи над докторською дисертацією, яку захистив у 1876 році. В історію медицини Сергій Миколайович увійшов, передусім, як хірург, що здійснив першу в Російській імперії успішну операцію резекції шлунка.

Талановитий громадський діяч

Двічі побував С. Колачевський на війні – у складі загону Червоного Хреста, допомагав болгарам боротись проти турок на Балканах у 1876–79 роках. Після цього оселився в Одесі, де, крім лікарської справи, займався культурною та громадською діяльністю. На другому році перебування в Одесі, у 1883 році, його обирають секретарем медичного відділу розпорядчого комітету VII з'їзду природодослідників і лікарів. Опікувався Сергій Миколайович і питаннями просвітництва та мистецтва. Будучи віце-президентом «Товариства Красних Мистецтв», у 1897 році клопотався у столиці про відкриття в Одесі художнього училища. В цей же час Колачевський спільно з генерал-майором і письменником Д. Дубенським видавав газету «Русское чтение». Брав активну участь в роботі Одеського товариства історії та старовини. 

Талант підприємця та рудопромисловця

Колачевський був людиною, яка, як ніхто інша, багато зробила для криворізького краю.

Олександр Мельник

Криворізька сторінка життя Сергія Миколайовича починається з одруження у 1883 році з Євгенією Розмарінца. Євгенія Володимирівна доводилася племінницею поміщиці Зайцевій, яка дала їй у посаг 400 десятин землі у Кривому Розі поблизу села Веселі Терни. Молоде подружжя великих сподівань на цей земельний наділ не покладало. Спочатку Сергій Колачевський здавав землю в оренду під поля та пасовиська місцевим селянам, але дізнавшись, що на навколишніх землях щороку відкривають нові родовища руд, які приносять великі прибутки, вирішив за допомогою фахівців детально обстежити свою ділянку.

Результати пошуків були обнадійливими – в 1891 році відкрито велике родовище. Однак, початок розробок потребував великих коштів, яких Колачевські не мали. Основним джерелом прибутків родини була платня лікаря та 1600 рублів на рік від орендаторів землі. Але перемагає той, хто не боїться ризикувати, – під заставу рудоносної ділянки та зобов'язання поставок руди було взято в «Дойчен Кайзер» 1,5 млн. марок. Для розгортання робіт із видобутку руди і раціонального розташування виробництва було взято у вдови майора Зайцевої в оренду ще 254 десятини землі з виплатою 6,5 тис. рублів щорічно. 

Усі ризики були виправдані, успішний у своїх попередніх видах діяльності Колачевський не прогадав і тут. Завдяки своїй енергії, організаторським здібностям, креативному та новаторському підходу Сергій Миколайович перетворив свій рудник на найбагатший для свого часу. Створив для робітників комфортні умови життя і роботи: побудував робітниче містечко та гуртожитки для тимчасових і неодружених робітників, причому, в будинках були вода, світло, газ, а квартплата складала символічні суми. Давав більшу платню ніж інші, проте пропорційну до результатів роботи, вводив у виробництво найновіші на той час технології.

Колачевський був єдиним серед криворізьких підприємців, котрий взяв на себе витрати на харчування гірників. Він збудував велику їдальню на 1000 місць за проєктом архітектора Ю.Л. Дюпона, яка при потребі легко перетворювалася на театр. Забезпечення їдальні харчами здійснювалось із власних сільськогосподарських угідь. Будучи людиною справедливою і релігійною, рудопромисловець забороняв працювати в неділю і свята.

З часом було збудовано школу з безкоштовним навчанням, бібліотеку, лазню. Крім того, у робітників Колачевського були трудові книжки і страхові поліси. Працювала лікарня, яку відкрила дружина Колачевського. А у вихідні відчинялись двері театру-їдальні, де часто гастролювали корифеї українського театру. Платні за відвідування вистав із гірників не брали.

Сергій Миколайович Колачевський ще багато в чому був першим: у 1897 році купив власний паротяг для рудничних потреб, побудував одну з перших на Криворіжжі електростанцію. За сприяння Колачевського на рудник проведено залізничну гілку та побудовано залізничний міст, який з’єднав селище з центром міста. До речі, залишки мосту, прозваного Червоним, збереглися донині та слугують базою підготовки сучасних криворізьких альпіністів. У 1902 році він одним із перших провів електричне освітлення до житлових будинків. Багато коштів було витрачено на будівництво криниць для забезпечення потреб рудника і людей чистою водою. Рудник Колачевського являв собою невелике рудничне містечко. Не випадково сучасники називали його «залізним королем».

Задоволені робітники залишались тут жити назавжди, приїжджали нові, і також ставали криворіжцями. Сам же Колачевський згодом зробився відомим не тільки в Кривому Розі та Одесі, а й у Петербурзі та інших містах. 

Улюблена справа – садівництво

«Практичним ідеалістом» називали друзі Сергія Колачевського.

Крім медицини та видобутку руди, улюбленою справою Сергія Миколайовича було садівництво. Його сад, розташований за маєтком, нараховував 23,5 десятини, з них 15 займав розсадник. Сад налічував 5400 фруктових дерев елітних сортів місцевої та закордонних селекцій, плодові кущі та виноград. Сам Сергій Миколайович у власному розсаднику формував нові сорти з цікавими смаковими та ваговими властивостями. І, як завжди, не без успіху – в 1910 році на обласній сільськогосподарській виставці в Катеринославі його колекція плодів відзначена золотою і срібною медалями.

За садом він слідкував дуже прискіпливо, міг і сам доглядати за деревами. Саджанці, вирощені у розсаднику, продавались, але значну їх частину Колачевський роздавав безкоштовно місцевим селянам, прагнучи розвитку садівництва в степовому Криворіжжі. Сучасник Колачевського залишив такий спогад: «Власник не жалів коштів на зразкову постановку свого господарства і не турбується про отримання з нього матеріальних вигод».

Найвища наука життя – мудрість, а найвища мудрість – доброта

Навіть в радянські часи його називали лібералом за доброзичливе ставлення до робітників і селян.

Знали Колачевського ще і як благодійника. Життєвим девізом Сергія Миколайовича були слова, які він любив повторювати: «Все боїться часу, але час боїться доброти». Володар 30-мільйонного статку продовжував лікарську діяльність, співпрацював із будинком опікування душевнохворими, разом із дружиною організував санаторій для дітей, хворих на туберкульоз, багатьом людям допомагав грошима. Не маючи власних дітей, свою любов віддавав тисячам сиріт і знедолених малюків. Іноді він влаштовував маленькі ярмарки, де вистачало розваг і дорослим, і дітям. Згадували, що на свята, він сідав у візок запряжений поні, їздив по вулицях і роздавав дітям солодощі, цукерки та одяг. 

Сергій Миколайович утримував при руднику початкову школу для дітей, народну бібліотеку для дорослих, православний молитовний дім. Він був засновником Сестрорецького дитячого санаторію в Петербурзі, опікуном Струдвовської громади сестер милосердя в Одесі та Євгеніївської громади сестер милосердя в Петербурзі. Колачевський був почесним мировим суддею Верхньодніпровського земства в 1906–1911 рр., членом ревізійної комісії управи вище згаданого земства і попечителем Саксаганського ремісничого училища, членом комісії з покращення тваринництва у повіті.

Навіть смерть цієї непересічної людини не спинила його добрих справ. Рудопромисловець заповів весь свій багатомільйонний статок витратити на благодійницькі справи на Криворіжжі: близько 100 тисяч рублів було роздано робітникам рудників, 50 тисяч – Струдвовській громаді сестер милосердя, частина грошей була виділена на будівництво церкви на руднику та будинку для старих, організації сільськогосподарського училища в Кривому Розі. На жаль, судові тяжби родичів і революційні події 1917 року завадили виконати заповіт С.М. Колачевського в повному обсязі.

Смерть Колачевського стала особистою трагедією для кожного робітника його господарства. Тому вдячність гірників доброму господареві втілилась у встановленні йому пам’ятника. Ця подія відбулась в рік смерті Сергія Миколайовича, в 1911-му. Та вже в середині 1920-х років, під час революційних подій, пам’ятник зруйнували. Однак, пам’ять криворіжців про людину з великої літери не стерли ніякі режими. В травні 2016 року ім’я видатного земляка увічнено належним чином – найдовшу вулицю Кривого Рогу, яка пролягає неподалік від його колишнього рудника, названо на його честь.

Сергій Миколайович Колачевський – велика людина, приклад для наслідування багатьом поколінням. Важко уявити скільки гарних якостей зібрав в собі Колачевський – мудра, добра, багатогранна людина та справжній патріот. 

Фото: https://www.048.ua/news/1841293/v-centre-odessy-za-25-mln-prodaut-starinnyj-osobnak-foto
https://www.facebook.com/groups/starovuna/