Злючий Сергій Дмитрович
Сергій Злючий: Українець. Пишу. Перекладаю. Будую

Сергій Злючий – поет глибокий. Поезія живе в його душі, як віра, любов і надія. Вірші для нього – не гра, а опора, і це віднімає у нього право писати легко, грайливо, мимохідь. На папері залишається те, за що заплачено душевними стражданнями та сумнівами…

Володимир Шовкошитний 

Сергій Злючий – український поет, перекладач, публіцист, громадський діяч, член НСПУ, член Асоціації українських письменників України, головний редактор часопису «Січеслав» (2012), лауреат літературної премії ім. Івана Сокульського, лауреат премії в галузі культури «Кам’янське мистецьке перевесло», кавалер Ордену «За мужність» III ступеня, нагороджений медаллю «За значний внесок у розвиток Дніпропетровщини», медаллю «За жертовність і любов до України», керівник волонтерського осередку «Свобода-Схід», депутат Кам’янської міської ради (1990–1994), заступник головного редактора міської газети «Поки місто спало» (1995–1996). Один із тих, хто відстоював українську незалежність у нашому місті, волонтер, популяризатор української культури, засновник фестивалю сучасної української поезії «Материк».

Сергій Злючий є автором книг «Білий час» (1999), «Мідні леви» (2013), перекладів поезій І. Бродського «Мовою дітей» (2000), поезій Ч. Мілоша «Небо народжених щойно» (2011).

Шлях до власної свободи

…поезія Сергія Злючого менше залежна від метафізики, але більше від лабіринтів книжності та усвідомленого шляху до власної свободи. Вона наповнена предметами, історичними персонажами та побутом, у ній спресований шорсткий час того, що становить зміст людського життя…

Василь Махно

Сергій Злючий народився в 15 червня 1953 р. у м. Кам’янському. Дід Сергія – Андрій Дмитрович Злючий, уродженець с. Заочіпське, керував однією з капел бандуристів у Дніпродзержинську, розстріляний німцями в 1943 р. Батько – Дмитро Андрійович, уродженець Кам’янського, мав добру освіту, працював інженером на ДМК. Мати – Галина Йосипівна, мала медичну освіту, працювала у медичних закладах міста. Вдома завжди була чимала бібліотека з книжок і часописів. Уся родина Сергія Злючого – творча. Дружина Наталія – художниця, графік, син Олександр – фотохудожник.

Писати вірші почав раптово, маючи стійку відразу до програмної літератури у школі. З часом це непорозуміння минулося, бо щось там таки було глибоким і повчальним.  Шкодую, що не маю системної гуманітарної освіти. Натомість, диплом інженера Дніпродзержинського індустріального інституту зберігаю як пам`ятку про щасливу можливість читання і тривалого спілкування з освіченими однолітками. По закінченню інституту ким тільки не працював, – говорить Сергій Злючий – Від Поезії ж серйозно віддалявся тільки з Політикою. Зберігаючи теплі стосунки з останньою, все ж таки покаянно повертався до Поезії.

Дебютував добіркою віршів у колективній збірці «Мить благородного вогню» (Дніпро, 1985). Діапазон творчості Сергія Злючого – від авангардово-філософського спрямування до публіцистичної громадянської лірики. Російськомовні вірші цензуровані, але друкувались вони в російських і українських альманахах і колективних збірках. Мізерним накладом самотужки видав книжечку мініатюр «Слепок». Більша за обсягом книжка «Выйди за порог», пролежавши два роки у видавництві, лишилася нереалізованою. Більшість робіт, що її складають щиро подобаються і нині.

Деякий час він керував міською молодіжною літературною студією ім. Д. Кедріна. Це був справжній вишкіл характеру та стилю. Друкувався в журналах і колективних збірках в Україні та Росії: «Борисфен», «Вітрила», «Истоки», «Мить благородного вогню». Низка віршів С. Злючого для дітей опублікована в антології «Сяєво Жар-птиці» (2009).

Писати та розмовляти українською Сергій Злючий почав у 1992 році. У 1990-му народився син. «Я сказав дружині: ми – культурна родина, маємо говорити українською, щоб син виріс в україномовному середовищі, – згадує він. – Вчили мову всією родиною. Починаючи з перекладів, я побачив, яка багата українська мова: мелодійна, з нескінченими синонімічними рядами…», – поділився колишнім відкриттям пан Сергій. Щоб писати українською, поет тривалий час вивчав культуру та історію України. 

Перехід на українську був важким процесом. Особливо важко було спілкуватись у російськомовному оточенні. «Одна знайома навіть дорікнула мені: зачем тебе это надо – ты же культурный человек!..», – згадує пан Злючий. Спочатку Сергій Дмитрович, зважаючи на середовище, спілкувався з українськомовними – українською, з російськомовними – російською. Але згодом таку практику покинув: «Я – українець, я на своїй землі. Хто не розуміє – хай вчить мову!». В родині поета, за його словами, російська мова не вживається.

У 1999 році в Дніпропетровському видавництві «Поліграфіст» побачила світ перша поетична збірка «Білий час», яку складали переважно верлібри (неримовані вірші). 

кохана!
бажання
бути із тобою
порівняне хіба що
із прагненням самотності
самотності лише

***
в каламутній воді ставковій
білий камінь видніє на дні
з кінський череп завбільшки
чи живий це ставок
чи вже ні –
камінь висвітить з дна
темні спини рибини
правда випливе
князь не загине

У 2013 році у Київському видавництві «Український пріоритет» виходить друга авторська книга поезій Сергія Злючого «Мідні леви». До книги увійшли поезії та переклади, створені автором упродовж передвоєнних років. Насичені численними лірико-філософськими алюзіями й асоціаціями тексти, що в ній подаються, потребують заглибленого читання і шукають свій шлях до читача, який у певному сенсі має бути обізнаним із засадничими мотивами не лише національної, а й світової культурної традиції.

«Щоб зрозуміти його збірку «Мідні леви», – наголошує український письменник, видавець Володимир Шовкошитний, – важливо не пробігти її поковзом, а прочитати уважно і вдумливо. Щоб вчитатися в неї, пройнятися її високою напругою, необхідно також відчути, що належить вона людині зичливій, світлій і відкритій для любові й добра».

«Раз у раз в збірці Злючого ми знаходимо перлини, які приносять щире задоволення вибагливому читачу», – звертає увагу читачів Анатолій Горовий, український історик, прозаїк і поет, художник, педагог.

той вік ішов
і гупав і горлав
і шикувавсь
і розливав червоне

Або ж

світ  усе менше  й менше
серце все більше й більше
зорі долають межі
неба нам не зігрівши

«Таких цікавинок багато. Проте, головна перевага поета Злючого в тому, – наголошує А. Горовий, – що в кількох рядках, він може донести до читача набагато більше, аніж багато його сучасників у розлогих, довгих і досить нудних віршах. У коротких поетичних проявах Злючого є достатньо необхідного читачеві для осмислення. Сергій Злючий пропонує читачу не тільки осмислити але й інколи переосмислити його філософське розуміння вічних істин. Хіба не є оригінальним осмисленням такої категорії як час, вірш Злючого «На подвір’ї»? – запитує пан Горовий.

чорний пес
білий сніг
і солома золота

білий пес
чорний сніг – 
а солома золота!

А який зміст, поза текстом має «Приятельський тривірш» –

солодкої горілки дивосил
та тільки з ним дослухати можливо
твої короткі розповіді про

«Читайте поезії Сергія Злючого та отримуйте задоволення, якщо маєте прихильність до справжньої поезії, а не до тих імітацій поетичної творчості, які нині свавільно заполонили літературний простір», – радить поет Анатолій Горовий. 

Переклади – моя найбільша пристрасть

У своєму творчому доробку Сергій Злючий має переклади українською Арсенія Тарковського, Володимира Висоцького, Іосифа Бродського, Чеслава Мілоша та Адама Загаєвського, що увійшли до збірки «Мідні леви».

Сергій Злючий зробив значний внесок у популяризацію творчої спадщини видатного польського поета, нобелівського лауреата з літератури Чеслава Мілоша, видав збірку перекладів його творів українською мовою «Небо народжених щойно».

Чому саме Чеслав Мілош? Ось, як про це розповідає сам Сергій Дмитрович: «Першу книжку Чеслава Мілоша польською мовою мені подарував ксьондз Марцин Янкевич, настоятель нашого римо-католицького костелу, який наголосив, що це великий поет. Мені вірші дуже сподобались. І, знаючи польську мову, почав їх перекладати. Спочатку робив це для себе та друзів – і не було гадки, що це буде книжка. Але надрукувати десь, щоб познайомити більше наших читачів з цим чудовим поетом, думки були.

Мене, як поета, він зацікавив передусім прекрасною поезією, це дуже глибокі роздуми над сенсом буття, релігії, любові. Мілош існує в декількох іпостасях. Його есе різко відрізняється своєю відвертою громадянською позицією. Він просто надзвичайно складний, він інтелектуальний – це для одиниць», – сказав Сергій Злючий в інтерв’ю Радіо Свобода. – Перший цикл перекладів був зроблений у 2000–2004 роках, другий – упродовж 2009–2010. Я зрозумів, що кількість перекладів поступово зростає до обсягу книжки».

«Польський поет Чеслав Мілош, лауреат Нобелівської премії в галузі літератури, людина, яку називають найінтелектуальнішим поетом сучасності, практично невідома в нашій країні. Його мало перекладали і абсолютно не «розкручували». А дарма. Творчість Чеслава Мілоша пронизана якнайглибшим емоційним, етичним, філософським значенням. Поетичну спадщину польського поета прагнув представити російськомовному читачу Йосип Бродській. Тепер таку спробу зробив український поет і перекладач Сергій Злючий. У представлених ним творах виступає справжній Чеслав Мілош – той, яким його знає польський цінитель творчості живого класика сучасності» – пише український науковець, історик і публіцист  Ярослав Грицак

У межах культурологічних заходів року Польщі в Україні (2004) у бібліотеці на Шевченка м. Кам’янське проведено вечір поезії Чеслава Мілоша в перекладах Сергія Злючого. Значущості цій події, поза сумнівом, додала присутність Генерального Консула Республіки Польща в Харкові пана Ярослава Ксьонжека з дружиною. Не тільки у мене того дня з’явилося відчуття, що присутні в міській бібліотеці стали свідками значної події в культурному житті, що далеко виходить за межі нашого міста. Це відчуття підтвердив пан Ярослав Ксьонжек, який оголосив, що він не бачить причин, якіо заважають видати книгу віршів Чеслава Мілоша у перекладах Сергія Злючого.

То неправда, що ми оте м’ясо,
яке щомиті балакає, рухається, жадає.

Нас вводять в оману пляжі із тьмою оголених тіл
і натовпи на рухомих сходах метро.

На щастя, ми не знаємо, ким є та людина поруч.
Може, героєм, може, святим, може, генієм.

Позаяк рівність людей є ілюзією,
то й брешуть таблиці статистик.

На мою власну потребу бути звеличеним
я спираю своє переконання
                          у щоденнім відновленні ієрархії.

Ступаю землею, що зберігає добірний попіл,
хоч і не триватиму довше за попіл інших.

Дотримуюсь вдячності й захвату,
через те, що бракує причин,
                        щоб стидатись шляхетних чуттів.
Аби трапилось бути гідним високої компанії,
я йшов би із ними, несучи край плаща королівського.

Про нерівність людей, 2001

«У Чеславі Мілоші, – говорить Сергій Злючий, – мене підкорила глибина, несподіваність, щирість, надзвичайна інтелектуальність. Його твори дуже потужні. Практично у всій його творчості присутні теза й антитеза – це надзвичайно цікаво… До того ж, я відкрив для себе ту частину есеїстики, якої до цього не знав. Це твори, наділені надзвичайно могутньою енергетикою».

Нація об’єднується навколо культури

Сергій Злючий відкриває Кам’янському зірок сучасної української поетичної культури, влаштовує поетичні читання, раптівки (від слова «раптом»), бо слова «флешмоб» не визнає. Бере участь у поетичних фестивалях і марафонах: Національному мистецькому фестивалі у Кропивницькому, Запорізькій книжковій толоці, міжнародному книжковому «Форумі видавців у Львові», завжди підтримує поетичні ініціативи молодих.

Свого часу літературний портал Litfest вигадав новий культурний проєкт, учасником якого  став  і Сергій Злючий. Проєкт мав назву «No Limit Wor-l-d» – «Світ (слово) без меж».

5 березня 2013 року в соціальній мережі «Facebook» стартувало голосування за сучасних українських поетів. Перелік авторів складався з імен 20-тьох поетів / поеток, яких було визнано кращими у голосуванні «Найкраща поетична збірка»: Сергій Жадан, Павло Коробчук, Богдана Матіяш, Ірина Шувалова, Катерина Бабкіна, Іван Андрусяк, Юлія Мусаковська, Василь Карп'юк, Мар'яна Максим'як, Василь Махно, Тарас Федюк, Ганна Осадко, Ірина Новіцька, Мірек Боднар, Ліна Костенко, Павло Вольвач, Анна Багряна, Петро Коробчук, Мар'яна Луна, Євгенія Більченко, Анна Малігон. До цього списку кожен бажаючий користувач Facebook міг додати ім'я свого кандидата на перемогу. Народне голосування мало на меті визначити ім'я автора, один вірш якого візьме участь у «No Limit Wor-l-d» 2013 року. 

У опитуванні взяли участь 1 034 користувачі Facebook, і ось результати: Ліна Костенко – 86 голосів, Сергій Злючий – 80, Сергій Жадан – 64, Юлія Мусаковська – 59, Андрій Грязов – 57, Анна Малігон – 52, Павло Коробчук – 47, Ірина Шувалова – 30, Галина Крук – 26, Василь Карп'юк – 25. Це відповідь на те, що культурної периферії не існує, талант не обирає місця за географічною ознакою. Він або є, або його немає.

«Мені тривалий час щастить домовлятися з кращими представниками сучасної української літератури. Вони приїжджають до нашого міста, презентують свої книжки і твори. Завдяки Інтернету мені вдалося відкрити для себе і для міста Володимира Шовкошитного, Анну Малігон, Галину Крук, Маріанну Кіяновську, Ганну Осадко, Дзвінку Тарахтушку, двох Лауреатів премії ім. Т. Шевченка в галузі літератури – Юрія Буряка і Анатолія Кичинського, свого часу за моєї ініціативи місто відвідали знані історики Володимир В’ятрович, Олег Баган. Що також, на мій погляд, є важливим для нашого індустріального міста.

Наше місто досить важке у культурному плані. На жаль, неозброєним оком видно, що культура міста перебуває у занедбаному стані. У Кам’янському є два потужних фестивалі, які фінансуються з міського бюджету. Але місто з таким великим економічним потенціалом могло би зробити ще більше для розвитку культури, щоби не перетворитися на злодійкувату, хамську отару. Ще з античних часів побутує думка: «Чим більше ти витрачаєш на культуру, тим менше ти витрачаєш на в’язницю». Про це завжди варто пам’ятати керманичам міста і країни», – наголошує Сергій Злючий.

Кам’янчани і дніпровці пам’ятають лекції у межах проєкту «Дух і літера», присвячених видатним постатям української історії та культури: Олені Телізі, Ліні Костенко, Василю Стусу, Лесі Українці, надзвичайно цікаві курси української мови, поетичні вечори у бібліотеках, навчальних закладах міста. А дехто із вдячністю згадує екскурсії до Холодного Яру, Хортиці, або започатковану ним фестивальну сторінку «Мамай-феста» «Коло Слова», що збирає талановиті особистості з усієї України. 

Він є засновником і головним втілювачем у життя Всеукраїнського фестивалю сучасної української поезії «Материк». Фестиваль, на відміну від інших, збирає поетів, які мають свій особистий голос і своє ім’я на літературній мапі України. Знайомиться Сергій із творчістю поетів переважно у Facebook. Якщо бачить, що людина пише достойну поезію, то запрошує до участі у фестивалі. І жодного разу не помилився.

«Нація об’єднується навколо культури» – головна ідея фестивалю сучасної української поезії «Материк», – наголошує Сергій Злючий. – Символічно, що фестиваль відбувається саме у День української  писемності та мови. Перший фестиваль «Материк-2017» відбувався майже на голому ентузіазмі перш за все самого Сергія Злючого та бібліотекарів Кам’янського за підтримки міської організації ВО «Свобода». Другий фестиваль відбувся з більшим розмахом завдяки фінансуванню з міського бюджету у межах проєкту «Бюджет участі». Цей культурний проєкт увійшов до десятки кращих, представлених на міському конкурсі. У фестивалі взяли участь 14 поетів із різних куточків України: поети Ганна Осадко з Тернополя, Сергій Татчин та Юлія Броварна з Вінниці, Людмила Дядченко з Києва, Олександр Медко із Запоріжжя, Андрій Енбулатов, Марія Дружко, Михайло Яровий, Сергій Злючий з Кам’янського. Міська публіка спрагла до українського поетичного слова. Адже існує хибна думка, що у місті немає нічого українського, проте, з’ясовується, що у нас є поети, які пишуть українською яскраві, глибокі вірші». 

Фестиваль працював на 10-х локаціях, його заходи відвідали понад 500 кам’янчан, навіть вдалося випустити альманах «Материк», що об’єднав 22 митців. Це не просто всеукраїнський альманах, а міжнародний, адже в ньому представлені такі поети, як Василь Махно, який мешкає у США, а Світлана Луцкова живе в Італії. З ними, а також із Тарасом Федюком, Анатолієм Кичинським, Галиною Крук, Павлом Вольвачем будь-хто з поетів мав би за честь надрукуватися під однією обкладинкою. Альманах показав певний зріз української літератури за кілька років, що література не є тоненьким прошарком життя суспільства і те, що хороших поетів насправді в Україні багато, і ми можемо ними пишатися.

«У створенні цього альманаху, як завжди, мені дуже допоміг мій давній друг і колега, який ілюструє всі мої власні книжки, художник Олександр Чегорка».

«Три дні фестивалю пролетіли, наче «Хюндай» повз безіменну станцію. «Материк» розрісся й пустив міцне коріння. Щиро рада новим знайомствам і давнім приятелюванням, дуже рада була вас усіх побачити й обійняти... Місто барвистих димів і найгарніших у світі віконниць», – пише українська письменниця, художниця, ілюстраторка книг, членкиня НСПУ, докторка філологічних наук України Ганна Осадко.

Боротися є за що…Волонтерство

За рік волонтерства я став ще більше розуміти, ще більше любити людей.

Сергій Злючий

Із волонтерською місією понад 60 разів побував у зоні АТО, регулярно возив воякам допомогу і переконаний: боротися є за що…

«Починаючи з травня 2014 року, активісти міського осередку ВО «Свобода» включилися у допомогу українському війську, тоді ми навіть не знали, що це буде називатися волонтерством. Знаючи жалюгідний стан війська, ми докладали максимум зусиль. Коли розклеїли оголошення про збір допомоги, буквально за тиждень люди почали приходити до нашого штабу, приносити речі, продукти, гроші. Весь 2014-й був страшним, але тривало велике патріотичне піднесення містян. Якщо говорити про статистику, то у перший рік нам вдалося передати до Війська 60 бронежилетів, а це дуже коштовні речі. 

Певний час я майже жив у штабі, адже ми працювали у трьох напрямках: збирали гуманітарку переселенцям, допомогу війську і пораненим бійцям. Ми майже не звертали уваги на втому, адже розуміли, що хлопцям на фронті набагато важче. Починаючи з червня 2014-го, ми почали регулярно їздити на фронт і на сьогоднішній день за допомогою містян ми здійснили 60 поїздок на фронт.

Зараз держава звернула увагу на українську армію, спочатку нам потрібно було везти на фронт все: їжу, речі, засоби гігієни і навіть питну воду. Сьогодні військо реорганізоване, стало більше техніки, постачання стало краще, військо має єдину форму одягу і вже не схоже на партизанів. Разом з тим, ми продовжуємо допомагати армії, але допомога зазнала змін. Армія стала більш забезпеченою, але дівчата з міської «Яворини» продовжують плести маскувальні сітки, рахунок яких вже має тисячі квадратних метрів! 

Перші два з половиною роки війни, я практично не писав. Всі мої думки були зайняті допомогою війську, це поглинуло мене практично повністю. Думки зводилися до: де дістати, з ким домовитися, як доправити на фронт необхідні речі. Але найбільший внесок у допомогу все ж таки зробили дрібний бізнес та прості громадяни».

Звісно, така напружена праця не могла не відбитися на стані здоров’я Сергія Злючого. Та це не зупинило поета, і він переніс свою діяльність у соціальні мережі, продовжуючи цуратися слова боротьба і прагне не використовувати його. Нині він адмініструє групи «Українськомовне Кам’янське», «Українська культурна парадигма», та власну поетичну сторінку «Сергій Злючий. Вірші». Боротьба не закінчена. Війна триває… боротись є за що…

Творчі плани на майбутнє?

«Ближчим часом маю закінчувати і готувати до видання власну книжку. Адже у мене зібралося чимало робіт, і я навіть, у певному сенсі, проанонсував її в Києві, у інтерв’ю на радіо «Культура». Ця книга буде, як завжди, добре проілюстрована Олександром Чегоркою. Можливо, вона буде трошки естетська, проте там неодмінно будуть мотиви сучасних реалій. В книгу увійдуть напрацювання за останні три-чотири роки. Кілька років я мовчав, адже війна мене повністю відволікла від літератури – як і багатьох українців, мене поглинула волонтерська діяльність. Нині, коли інтенсивність тієї роботи стала меншою, я вирішив, що настав час вертатися до творчої роботи. Адже іншого шансу Бог мені не дасть, а замість мене ніхто нічого не напише і не видасть».