Бабич Сергій Юрійович
Сергій Бабич: краєвиди, побачені серцем

Який чудовий цей світ! Подивися!

Сергій Бабич – відомий художник, картини якого насичені, емоційні та, певною мірою, показують почуття й переживання автора. Малювати він полюбив ще з дитинства, в інтерв’ю з ностальгією згадує часи, коли звичайний зошит та коробочка з олівцями приносили йому велике щастя та задоволення. Хлопчик озирався навкруги і бачив чарівний світ, сповнений неповторної краси. Неосяжність блакитного неба, величність вікових дубів, степові простори та навіть маленькі зелені гусениці викликали у нього захоплення. Недарма творче кредо художника звучить: «Який чудовий цей світ! Подивися!», а його перше бажання як митця завжди було подарувати красу та радість своєму глядачеві. Коли Сергію виповнилося десять років, батьки записали його до місцевої художньої студії малювання, але там він відчував себе занадто малим та непідготовленим, тож довго не затримався серед учнів. Коли на свій День народження хлопець отримав підручник для початківців А. Хітрова «Малюнок», дуже зрадів і протягом кількох місяців сумлінно вивчав кожну главу та ретельно копіював кожен малюнок із неї. Важливу роль на життєвому шляху майбутнього художника відіграв його викладач малювання – Віктор Микитович Богонос, який мав професійну освіту та гарний смак. 

Молодий митець захоплювався сценографією художника-символіста Михайла Врубеля, реалістичними роботами Іллі Рєпіна, панорамними пейзажами Архипа Куїнджі, книжковою графікою Юрія Васнецова. Потім, у міру розширення кругозору, його цікавили імпресіоністи, сюрреалісти, особливо Сальвадор Далі та Пабло Пікассо. Після навчання на архітектурному факультеті Дніпропетровського інженерно-будівельного інституту Сергій з головою поринув у творчій світ. Перші кілька років працював в проєктному інституті, де здійснював чужі задуми та проєкти. Накопичивши досвід, почав реалізовувати власні ідеї і зрозумів, що на творчу працю майже не залишається часу. Сергій Юрійович не зміг довго працювати в межах жорстких обмежать, бюрократичні перешкоди й відчуття безповоротно згаяного часу дратували його. Як митцю, йому подобалося долати опір каменю, приборкувати фарби і глину, але зовсім інше відчуття, коли доводилось боротися з людськими амбіціями або своїми принципами. Недовго попрацювавши архітектором, в пошуках творчої свободи він завітав до дитячої художньої школи ім. І. Першудчева міста Кам'янського. Саме тут він зустрів однодумців, які прагнуть щодня удосконалюватися та йди з ним одним творчим шляхом.

Архітектурне минуле художника можна помітити в багатьох його роботах. Наприклад, «Архітектурна Фантазія-1» символізує панування безвиході серед безмежної пустелі. На картині показано, як над уламками античних колон із тендітними капітелями, оздобленими формами волют та іонік, здіймається гола залізобетонна колона, консолі якої надають їй схожості з хрестом. У тому ж ключі митець працював над твором «Архітектурна Фантазія-2». Перед глядачами постає чудернацька споруда, схожа на великий корабель, який примхливо поєднує в собі різні епохи й стилі архітектури. Поруч Ноєвого ковчега та Вавилонської вежі він є своєрідним символом земної цивілізації. Корабель мертво сів на мілину, а величезний якір із важким ланцюгом позбавляє будь-яких ілюзій, щодо руху вперед. Цікава графіка в доробку митця не потребує зайвих коментарів. Сергій Юрійович вважає, що його художня мова – це лінія, штрих, тон, пляма, композиція. Тож, перекладаючи її мовою звичайних слів, неминуче втрачається щось важливе та значуще, а вдумливий глядач зможе побачити навіть більше, ніж хотів сказати художник.

Сергій Бабич упевнений, якщо й варто щось коментувати, то не самі полотна, а ті явища, що викликали їх до життя. Наприклад, серія робіт «Весь світ – театр» зовсім не про театр і Шекспіра, як може здатися на перший погляд. Ці філософські графічні аркуші розкривають сутність людського існування, проблему свободи волі. В пошуках самопізнання людина приміряє всілякі маски й ролі, намагається досягти щастя та гармоні. Кожна робота це – про умовності життя, про його трагізм, зумовлений конфліктом минущого й вічного, обмеженого й безмежного, духовного й фізичного. Багато картин митця з’явилися як спроба з’ясувати щось для самого себе, розібратися з внутрішніми питаннями, спробувати знайти відповіді та вгамувати свої тривоги та переживання.

Сергій Юрійович  вважає, що малюнок не тільки слід руки митця, це, перш за все, слід його душі. Головне завдання художника за допомогою гіпербол, метафор, алегорій, відштовхнувшись від особистого досвіду, узагальнити певні теми, проблеми, поставити гострі актуальні питання. Теми свободи, пізнання істини є провідними у його творчості. Роботи «Технократ», «Свій голос», «Гармонія і хаос» були створені у 1989–1990 роках і стали початком графічної серії «Філософія свободи». Ці картини легко зрозуміти, якщо взяти до уваги, що створено їх на контрасті, на зіставленні полярних категорій, таких як особа та суспільство, духовність і тілесність. Але, вдивляючись в сюжети, можна побачити значно більше, відчути значно глибше. Глядач ніби стає на шлях пошуку відповідей на вічні питання про природу та сутність людини. Філософія митця виростає насамперед з узагальненого ставлення до любові, надії і віри. Саме з любові до України виникає філософія пробудження людської гідності, смутку-жалю знівеченого життя, сили протесту і бунтарства.

Щедрість світла

Сергій Бабич завжди перебуває в пошуках власного творчого почерку. Останні часи він віддає перевагу пейзажу та демонструє неабияку спостережливість у виборі сюжетного мотиву, часто нібито непримітного, але такого, що перевтілювався на полотні у яскравий образ. Дивлячись на картини, потрапляєш під владу їхньої справжності, їхньої життєвої сили. У деяких роботах створюється якась колірна архітектура, завдяки особливій просторовості, проникності, прозорості структурних елементів, глядач наче потрапляє в її «чотиривимірність» й опиняється всередині «зображення». Таке незвичайне, цілком фантастичне відчуття напевно виникає завдяки живописному потоку, який художник майстерно відтворює на полотні.

У вирішенні творчих завдань для Сергія Бабича найголовніше – відтворити на полотні колір, яким він мислить, яким сміливо творить власний світ через пізнання невимірного багатства різноманітності натури. Чутливе спостереження та вміння тонко нюансувати стан природи дозволяють художникові давати яскраві образи. Авторська манера завжди є артистична, невимушена, що свідчить про професійність та свободу думки. Створені пейзажі відкривають нові грані творчого обдарування митця – поєднання продуманості та колористичної розкутості. Вибрані мотиви, на перший погляд, здаються випадковими, але насправді вони є відповідними символами певного душевного стану. Манера живописця набуває витонченості в колірних переходах, гамах відтінків. Звичайні сюжети сповнені неповторної чарівності, в них відчувається поетичне бачення світу. Митець поєднує у своїх роботах людські почуття та переживання з настроями природи, «душею» навколишнього світу. Світ рухається, пульсує, живе, і енергія цього духовно-творчого процесу, що відбувається в природі, спонукає художника до постійного пошуку нових рішень. На справжню сонячну симфонію перетворюється ясний літній день, а ранній сніг символізує одвічне змагання сил природи.

Здатність тонко відчувати натуру, відобразити неповторний стан природи за допомогою колористичного строю та наповнити цей стан своїми емоціями – якості обдарування митця, які він старанно розвивав протягом багатьох років натхненної праці. Камерні умови роботи у майстерні, як правило, не задовольняють Сергія Юрійовича, котрий любить щедрість світла. Більшість робот майстра народжена в результаті живого спілкування з натурою. Ввібравши духовні цінності української культурної спадщини, митець усі сили власного таланту сповна віддає рідному, милому серцю Кам’янському, де він народився й де багато й плідно працює. Митець шукає натхнення не тільки у красі рідних мотивів, він вирушає у подорожі містами та країнами в пошуку нових сюжетів. Він пише затишні вулички рідного міста, закутки околиць старовинного Львова, велич і спокій Дніпра, чарівну красу європейських історичних місць. Творчі образи приходять наче зсередини, коли митець мандрує старовинними вузькими вуличками або відпочиває в затишній кав’ярні. Своєю творчістю живописець засвідчує, що зображення будь-якого сюжету для нього є своєрідним актом пізнання світу, як навколишнього, так і внутрішнього. Це – судження про світ в образній формі мудрого майстра, що ніколи не працює механічно.

Участь у міжнародних престижних пленерах дає можливість експериментувати й отримувати насолоду від роботи на відкритому просторі. Сергій Бабич переконаний, що коли дихаєш морським повітрям, чуєш крики чайок, відчуваєш зміни природи навколо себе, то це все неодмінно відкладається у свідомості й потім проявляється вже на картині у якихось ледь помітних, але дуже важливих нюансах. Участь у таких заходах художник не сприймає як змагання, для нього це радше дружній захід, де можна зустрітися зі старими друзями, познайомиться з колегами з інших міст і країн, поспілкуватися, відпочити та помалювати. А якщо організатори вирішать визначити переможців, ну… це гарний бонус. Як викладач із багаторічним стажем Сергій Юрійович вважає, що образотворче мистецтво річ дуже суб'єктивна і визначати переможців – завдання складне. Він надає своїм учням не тільки знання та навички, а й виховує любов до історії рідного краю та культурних традицій. Працюючи з 1978 року у дитячій художній школі ім. І. Першудчева він виховав 350 дітей, серед яких є й професійні художники, викладачі. Наприклад, двоє колишніх учнів зараз викладають разом зі вчителем у рідній художній школі. Багато хто обрав архітектурний напрямок, багато хто здобув освіту дизайнера, серед його учнів є театральні художники, ілюстратори, модельєри, художники, які працюють у рекламі.

Сергій Бабич учасник багатьох міжнародних, всеукраїнських, обласних, всеукраїнських виставок Важливою творчою подією стала участь художника у виставці офортів у Києві 1988 року. Тоді Міністерство культури України придбало кілька його робіт. Пам’ятна для митця і перша закордонна виставка у 1990 році у Канаді, згодом були Сербія, Франція, Швеція. Роботи  митця зберігаються в закладах Міністерства культури та мистецтва України, в тому числі – в музеї історії міста Кам'янське та галереї «Базальт» у столиці Сербії м. Белград.