Лебідь Сергій Якимович
Сергій Лебідь: народжений в боротьбі зі злом

Пролог

Серед майстрів веселого цеху Дніпропетровщини є ім’я Сергія Якимовича Лебедя. Його багатогранна особистість ділила свій хист між журналістикою, письменством та музикою. Народжений під знаком волі, Сергій Лебідь мав потяг до свободи і незалежності, які були закладені генетично. Він був непримиримим до брехні, несправедливості. Мав бунтарський дух, відстоював правду, чесність, порядність. Сміх, сатира та журналістика були його дієвими засобами боротьби зі злом. «Я не звик під когось танцювати. Усе життя намагався уникнути офіційного», – слова Сергія Якимовича.

«Від пункту А до пункту Б – дистанція життя»: з біографії

«...вони були добрими людьми. Але доброта вимагає активної боротьби зі злом – і вони за покликанням душі стали сатириками», – С. Крижанівський

5 жовтня 1953 р. у м. Дніпропетровську народився майбутній письменник, сатирик, редактор, музично обдарована людина – Сергій Якимович Лебідь. Він мав козацьке коріння. Його батько, Яким Васильович (1902–1991), український, письменник, філолог, діяч українського відродження, був знайомий з Дмитром Яворницьким і Валер’яном Підмогильним, потрапив у жорна репресій, відбував 10 років на Колимі за «надто українські ідіоми» у 1937 році. Потім ще десять років – «білий білет» – проживання за місцем заслання. Мати Сергія, Катерина Іванівна, пройшла війну, була єдиним лікарем на тисячу кілометрів Колими. Рано пішла з життя.

Сергій Лебідь народився в Дніпропетровську, на «вільній землі» у 1953 році, коли батьки мали місяць відпустки і потім перші три роки жив на Колимі.

Колись у ФБ Сергій Лебідь писав: «На відміну багатьох моїх друзів по Інтернету, я став бандерівцем ще з молоком моєї годувальниці… Безвинно засудженої дівчини з Галичини… Над нею знущались… НЕСАМОВИТО органи НКВД… Це було на Гулазі… 1953 року… Тенківський район Магаданської області».

У 1956 році родина повернулася в Україну.

У 1971 році він закінчив середню школу і працював слюсарем на Придніпровській ДРЕС, потім вантажником і слюсарем на інших підприємствах області. У 1973 році вступив на українське відділення філологічного факультету Дніпропетровського державного університету. Писав художні твори, друкувався у дніпропетровських і київських виданнях. Пропустив рік навчання, оскільки був під тиском органів КДБ.

Музика і журналістика стали способом його заробітку. Був художнім керівником у Палаці культури Придніпровської ДРЕС, але за доносом недоброзичливців був звільнений.

Працював у місцевих газетах «Прапор юності» (1977–1990), «Зоря» (1988), «Торговий дім» (1991) та інших. Він – засновник і головний редактор «Популярной газеты Luxe» й обласної газети «Популярная газета. Местная  жизнь» (1991–2006). Понад 15 років був одночасно журналістом, коректором, редактором «Популярной», яка мала український дух, хоч і друкувала статті російською мовою. Газету нагороджено Дипломом Комітету телебачення і радіомовлення України (2004) «За високопрофесійне висвітлення суспільно-політичного життя».  З 1988 року Сергій Лебідь – член НСПУ.

Він – Лауреат премії журналу «Україна» (1991), обласної літературної премії ім. В. Підмогильного. Має Відзнаку НСПУ (2003). Нагороджений Пам’ятним знаком «Гвардієць революції» (2004). Працював літконсультантом Дніпропетровської обласної організації НСПУ (2009–2012 рр.).

Писав українською мовою. Автор збірки «Ерудит за сумісництвом» (1986), співавтор збірок «Тіні кімнати сміху» (1989), «Веселий ярмарок» (1985–1991), «Антологія прози Придніпров’я», численних публікацій в інших колективних збірках і періодичних виданнях, співавтор аудіокниги «Письменники Дніпропетровщини – шкільним бібліотекам» (2012).

Помер 3 травня 2019 року, похований в Дніпрі.

На сторінці Фб автор писав: «Трохи про себе... На вигляд 50–60 років; зріст – середній; будова тіла – середня; голова – середніх розмірів; волосся – світле густе кучеряве опале; профіль – прямий, фас – невдоволений; хода – повільна, швидка, важка, легка, хитка, тверда, перевальцем, підстрибом – залежно від настрою і обставин; мова – повільна, швидка, спокійна, збуджена, виразна (але з дефектами), нерозбірлива (але чітка) – залежно від обставин і запитань... Особливі прикмети: відсутність шрамів, татуювань. Член НСПУ та НСЖУ. Кличка – «Писатель». «Із житія Лебедя Сергія Якимовича».

***

Перша книга гумору і сатири Сергія Лебедя побачила світ у 1987 році з десятирічною затримкою. Друкуванню збірки «Ерудит за сумісництвом» посприяв Віктор Корж. Жанрове різноманіття творів письменника – це гумористичні оповідання, фейлетони, мініатюри, каламбури, химерні вислови, пародії, монологи, іронічні поради, інтермедії тощо.

Сатира та гумор стали для Сергія Лебедя зброєю від недолугих моментів міського життя, автор викриває хамство, бюрократизм, лінь, неосвіченість, підлабузництво, нечесність, неробство. «Лаконізм і відточеність дотепу» притаманні сатирику, зазначав Віктор Савченко.

Автор умів створювати комічні ситуації з життя. Спекуляція, продаж імпортного снігу, комісії, які приймають об’єкти з недоробками – це об’єкти висвітлення традиційної теми, але оригінальний сюжетний поворот автора і як результат – дійовий сатиричний ефект. Особливо вдалися авторові мініатюри з розділу «Ревізія записника». Гуморист вміло спостерігає за контрастами життя, використовує лаконічний викривальний підтекст:

«Так і казав, знайомлячись: «Ви мене цікавите як сатирика…».

«Солодка усмішка на його обличчі перейшла всі кондитерські норми».

«Нетутешньої краси черевики».

«Відзначався сізіфовою працездатністю».

«…В кутку кімнати догоряло сімейне вогнище».

«Критика була гострою, принциповою, взаємною і взаємопогодженою».

Як для сатирика-початківця Сергій Лебідь спостережливий, лаконічний і непримиримий до вад суспільних, згодом політичних. Особливо в журналістській діяльності він буде «запальним, послідовним журналістом, полум’яним публіцистом-борцем з нечистю, з партачами життя. Був порядним, розумним чоловіком… вірним, надійним товаришем», – зазначала Леся Степовичка.

Друга збірка автора «День любові до динозавра» так і не побачила світу, лише в збірці «Тіні кімнати сміху» було опубліковано кілька його гуморесок. С. Лебідь грав на соло-гітарі, на органі. Він був поетом-піснярем, композитором, бардом, керівником творчого вокально-інструментального гурту «Лебеді», до репертуару якого входили народні, стрілецькі, повстанські й авторські пісні.

Публіцистична діяльність Сергія Лебедя була пов’язана з організацією ним громадсько-політичної «Популярной газеты», яка симпатизувала в 2000-ні блоку партії «Наша Україна». Зазнавала переслідувань, але газету підтримували публіцистичні видання та незалежне радіо. На всі погрози, які лунали від представників влади за його публіцистичну діяльність, Сергій Лебідь відповідав: «За свої політичні погляди я вже відсидів».