Соціальна опіка військових інвалідів на Катеринославщині

На сьогоднішній день ми є свідками масштабної українсько-російської війни, детермінованої агресивною політикою путінської росії, спрямованою на анексію України, ліквідацію її державної незалежності та територіального суверенітету.

Соціальним наслідком активних бойових дій на фронтах війни є значне зростання загальної чисельності поранених військових і цивільних осіб, частина яких отримує комплексні травми та тілесні ушкодження, що призводять до часткової або повної втрати працездатності. Наразі органи місцевої влади міста й області зіштовхнулися з гострою проблемою організації невідкладної соціальної опіки та подальшої медичної реабілітації військових і цивільних осіб з інвалідністю.

З аналогічними викликами військового часу мали справу мешканці міста та представники органів місцевого самоуправління в період Першої світової війни (1914–1918 рр.), коли в міських військових і цивільних медичних установах здійснювали лікування та подальшу медичну реабілітацію тисячі поранених і скалічених військових, які брали участь в бойових діях на численних фронтах збройного протистояння між країнами Антанти та Троїстого союзу. Перша світова війна в історії людства була одним із наймасштабніших військових конфліктів, який супроводжувався десятками мільйонів жертв, пораненими та скаліченими військовими і цивільними особами. Не стала виключенням із загального правила й Російська імперія – один із головних учасників військового протистояння.

Катеринославська губернії завдяки наявності на своїй території розлогої земської системи охорони здоров’я, спеціалізованих закладів середньої медичної освіти, медичних установ Червоного Хреста перетворилася на один із провідних центрів, де лікували хворих і поранених військових. Нові реалії воєного часу змусили представників катеринославської губернської адміністрації, органів місцевого самоуправління розробити низку адміністративних заходів і соціальних програм, спрямованих на організацію системи соціальної допомоги та медичної реабілітації військових інвалідів.

Уже на початку війни в серпні 1914 року Катеринославське губернське земство, беручи до уваги необхідність надавати соціальну допомогу скаліченим військовим, визнало доцільним створити на території губернії заклад соціальної допомоги та медичної реабілітації, який опікувався б військовими інвалідами, які на початку війни почали прибувати на лікування до місцевих установ охорони здоров’я. Активізація військових дій на фронтах наприкінці 1914 – на початку 1915 року зумовила зростання загальної кількості скалічених військових, які потребували ургентної лікарської допомоги і подальшої медичної, психологічної та соціальної реабілітації.

Зокрема, в 1915 році в м. Маріуполі на кошти катеринославського губернського земства був відкритий навчально-ремісничий притулок для військових інвалідів, де на початок 1917 року перебувало на утриманні понад 100 осіб. Через стабільне зростання кількості скалічених військових катеринославське губернське земство в 1916 році прийшло до висновку про доцільність збільшити у притулку число військових інвалідів до 200 осіб.

На думку представників катеринославського губернського земства організація притулку переслідувала практичну мету – сприяти частковому відновленню працездатності військових інвалідів і створити необхідні умови для їхньої соціальної реабілітації та виробничої адаптації. Для реалізації цієї мети при притулку були створені навчальні майстерні, на базі яких інваліди здобували ремісничу спеціальність, що давало можливість скаліченим військовим заробляти на життя власною працею і не відчувати себе зайвими в тогочасному соціумі.

У притулку військові інваліди не тільки опановували різні ремесла, але й мали досить ефективну медичну реабілітацію, яка підтримувала їх у задовільній фізичній формі, мінімізувала наслідки каліцтва. Крім того, притулок опікувався інвалідами, які потребували постійного медичного нагляду та систематичної допомоги.

Представники земської системи охорони здоров’я Катеринославської губернії працювали над розробкою та практичним втіленням у життя системи комплексних адміністративних заходів для створення на теренах Придніпровського регіону потужної організації патронажного догляду за військовими інвалідами, орієнтованої на перебування скаліченого військового в звичайній для нього домашній обстановці за умови постійного медичного нагляду з боку місцевих медичних установ.

Докладний аналіз матеріалів земської медичної статистики свідчив про те, що серед скалічених військових був достатньо високий відсоток хворих на сухоти (туберкульоз), це було наслідком незадовільних побутових умов, поганого низькокалорійного харчового забезпечення на фронті. Для цієї категорії інвалідів, які на той час вважалися невиліковними, представники земської медицини передбачали облаштувати на теренах Катеринославської губернії низки спеціальних санаторіїв і медичних установ, де вони мали можливість проходити лікування й отримувати збалансоване висококалорійне харчування.

Під час обговорення проблем медичного забезпечення військових інвалідів на численних з’їздах земських установ в 1916 році земські лікарі звернули увагу на доцільність організувати і медико-психологічну допомогу пораненим і скаліченим військовим, які отримали серйозні психічні травми через набуте на фронті каліцтво, що негативно позначилось на їхньому психічному стані, яке потребувало медичної корекції та медикаментозної підтримки. Намагаючись поліпшити ситуацію, представники земських медичних установ ухвалили рішення про додаткове збільшення обсягів фінансування спеціальних медичних установ. Зокрема передбачалося, що на земські кошти буде збільшена кількість ліжок у психіатричних медичних закладах Катеринославської губернії. Планувалося спорудити додаткові корпуси для утримання цієї категорії скалічених військових при Катеринославській губернській земській психіатричній лікарні, розташованій на Ігрені.

У 1915 році Головний Комітет земської спілки опрацював цілу систему обліку поранених і скалічених військових, яку взяли до відома губернські та повітові земські заклади охорони здоров’я. З 1915 року в Катеринославській губернії та місті Катеринославі була створена система регістрації військових інвалідів, яка дала можливість диференціювати всіх скалічених за ступенем тяжкості тілесних ушкоджень і вад на різні категорії, належність до яких визначала розмір адресної соціальної та медичної допомоги.

Одночасно проблемами соціальної адаптації та медичного забезпечення військових інвалідів почала опікуватись адміністрація Катеринославської губернії. Так, в 1915 році в Катеринославі при губернській санітарній раді була створена спеціальна комісія, яка предметно переймалась організаційними та фінансовими проблемами соціальної та медичної реабілітації військових інвалідів, зосередилась на створенні спеціальних притулків для інвалідів на території Придніпровського регіону.

Опрацьовуючи матеріали медичної статистики та беручи до уваги наявну інфраструктуру системи охорони здоров’я, поточний стан фінансів губернського земства, представники комісії розробили проєкт створення навчально-ремісничого притулку для скалічених військових на теренах Новомосковського або Верхньодніпровського повітів губернії. Передбачалось, що притулок буде організований в орендованому приміщені для заощадження коштів губернського земства на початковому етапі існування установи. Також члени комісії планували створити на місцях систему патронажного нагляду за військовими інвалідами, які мали перебувати в селянських родинах за умови відсутності в останніх власної оселі, власної родини або осіб, які здійснювали за ними постійний нагляд і догляд.

Ставка на організацію системи патронажного догляду була зумовлена, в першу чергу, економічними чинниками, оскільки утримання військового інваліда обходилося земству значно дешевше, ніж в спеціальному закладі соціальної опіки. Беручи до уваги наявність у Катеринославській губернії розлогої мережі земських закладів охорони здоров’я, члени комісії дійшли висновку про доцільність створити при місцевих земських лікарнях спеціальні притулки для недієздатних військових інвалідів. Такий підхід був продиктований здоровим прагматизмом і раціональним розрахунком, оскільки ця система організації соціальної опіки та медичного догляду не потребувала значних фінансових інвестицій з боку губернських земських установ. Мова йшла про ефективніше використання наявної інфраструктури медичних закладів охорони здоров’я, їх оптимальне пристосування до нових соціальних, економічних і господарських реалій воєного часу й утримання військових інвалідів.

У земських лікарнях Катеринославської губернії була необхідна технічна та службова інфраструктура, яка потребувала тільки розширення з огляду на зростання загальної кількості пацієнтів-інвалідів, незначного збільшення технічного та медичного персоналу, загальної суми комунальних витрат. Представники земської медицини наголошували на тому, що після закінчення війни, приміщення притулків для інвалідів будуть перепрофільовані для утримання звичайних пацієнтів, що в цілому відповідало магістральним завданням земської медицини як такої.

Земські чиновники, які опікувалися системою охорони здоров’я в Катеринославській губернії, планували створити в кожному повіті до 50  ліжок для скалічений військових, виділивши кошти на фінансування їх утримання й облаштування спеціальних відділень.

Одночасно члени лікувальної комісії ухвалили рішення розширити хірургічні відділення земських лікарень губернії, облаштувати їх спеціальним обладнанням для лікування поранених та інвалідів, забезпечити кваліфікованим медичним персоналом. Представники земства наголошували на тому, що спеціальні реабілітаційні відділення будуть затребувані й у мирний час, беручи до уваги поточний травматизм на промислових підприємствах, який супроводжувався каліцтвом робітників, для їхньої подальшої медичної та соціальної реабілітації.

Земський медичний загал Катеринославської губернії активно обговорював питання про створення в подальшому профільного наукового медичного закладу, на базі якого розроблялися б і вдосконалювались методики медичного догляду та реабілітації скалічених військових. У результаті досить жвавої полеміки було заплановано створити спеціальну науково-дослідну медичну установу – «Травматологічний інститут». У 1916 році такі науково-медичні установи вже були створені в Москві та Санкт-Петербурзі.

У результаті обговорення наприкінці 1916 року губернська земська управа разом із провідними лікарями Катеринославської губернії розробила проєкт облаштування в Катеринославі Травматологічного інституту на 200 ліжок. Проєкт передбачав, що науково-медичний заклад буде опікуватися лікуванням і реабілітацією військових інвалідів і робітників, які отримали травми на промислових підприємствах Придніпровського регіону. Беручи до уваги нагальні потреби реабілітації поранених і скалічених, земські діячі ухвалили рішення про створення в 1917 році тимчасового Травматологічного інституту на базі одного з Катеринославських військових шпиталів, які підпорядковувались губернському земству.

Губернська санітарна рада, яка функціонувала при катеринославському губернському правлінні, ухвалила рішення створити тимчасовий травматологічний інститут в орендованому приміщенні. Згодом передбачалось спорудити на території губернської земської лікарні (нині Обласна клінічна лікарня ім. Мечнікова) спеціальний корпус інституту, де проходили б лікування і медичну реабілітацію поранені та скалічені військові. Одночасно земські діячі наприкінці 1916 року ухвалили рішення про будівництво на базі колонії психіатричних хворих на Ігрені двох нових павільйонів для військових, які мали психічні розлади та хвороби, набуті під час бойових дій на фронті.

У 1917 році катеринославська управа розробила фінансовий кошторис із будівництва на теренах губернії навчально-ремісничого притулку для інвалідів, організації системи патронажного догляду за скаліченими військовими, утримання 400 ліжок для інвалідів, будівництва травматологічного інституту, облаштування санаторію для інвалідів хворих на сухоти, будівництва 2-х павільйонів для психічнохворих військових.

Проте, цим планам не судилося бути втіленими у життя через соціальні катаклізми 1917 року, які призвели до дефіциту бюджету катеринославського губернського земства, що унеможливило реалізацію проєктів у повній мірі.