Горпиняк Лідія Захарівна
Сповнена натхнення. Лідія Захарівна Горпиняк

Є в історії бібліотечної галузі Дніпропетровської області знакові особистості з іменами яких пов’язано багато подій, ключових змін, впровадження сучасних інновацій. Ці фахівці своєю діяльністю впливали і продовжують впливати на розвиток всього бібліотечного співтовариства краю. Серед них – Лідія Захарівна Горпиняк (Резніченко), відомий фахівець, ветеран Дніпропетровської обласної універсальної наукової бібліотеки, людина, для якої бібліотечна професія стала способом життя. 

Вона прийшла на роботу в «научку» у 1962 році. Ще зовсім юна двадцятидворічна бібліотекарка, але вже зріла, серйозна людина. До того часу у неї вже склалась своя нелегка історія життя. 

Дитя війни

Народилась Ліда за рік до початку страшної війни: 20 серпня 1940 року в селі Орлівщина Новомосковського району Дніпропетровської області. 

«Мені ще не виповнилося року, як почалась Велика Вітчизняна війна. Тато був мобілізований в перші дні війни, в жовтні 1941 року загинув в боях за Дніпро. Мама залишилась з трьома дітьми… Дім був спалений, і ми три роки жили в погребі, рятувались з нами від боїв і сусіди, бо не в кожного була надійна схованка…». 

Школа, в якій вчилась на відмінно, далась Ліді нелегко: приміщення початкової школи було поруч із домом, а до 5-го класу вже ходили в центр Орлівщини, дівчинка кожного дня долала пішки по 14 км. «А зими були такі холодні, а ми майже босі, тапочки мама сама шила, а на зиму вже щось купила…». До речі, про маму Лідії Захарівни: Марфа Василівна – одна з тих матерів, чий подвиг ще до кінця не оцінено нашим суспільством: одна в страшні повоєнні роки виховала трьох дітей: старший Іван закінчив Дніпропетровський хіміко-технологічний інститут, відбувся як фахівець, пройшов шлях від інженера до заступника міністра хімічної промисловості СРСР, старша донька Феодора – будівельник, після одруження – домогосподарка, виховала чотирьох дітей, молодша донечка Лідія – заслужений працівник культури України, мати двох доньок. 

Перші кроки у професію

Після закінчення школи в 1957 році Лідія Резніченко (дівоче прізвище Лідії Захарівни) вступила до Дніпропетровського культурно-просвітницького технікуму (зараз – Дніпропетровський коледж культури і мистецтв) закінчила його відмінно. Отримала направлення на роботу в Перещепинський відділ культури. Прийняли молодого спеціаліста на посаду методиста районної бібліотеки. Це була серйозна школа професійного становлення. Методист того часу – це помічник для сільських бібліотекарів. На місці разом розставляли фонди, створювали каталоги, оформляли читацькі формуляри, а ще це – фізичне навантаження. «В перший рік праці я здійснила більше 60 виїздів в сільські бібліотеки району в основному пішки до 15–20 км. в одну сторону...». Молода методистка розуміла, що необхідні нові  професійні знання, тому в 1960 році  вступила до Харківського державного інституту культури (зараз – Харківська державна академія культури) і закінчила його в 1965 році. В 1962 р. зустріла свою долю – стала дружиною Якова Івановича Горпиняка, молода сім’я переїхала до Дніпропетровська.

Читацький потік на абонементі

Ось із таким «резюме», як зараз прийнято казати, у 1962 році прийняли до обласної бібліотеки нову співробітницю до відділу абонемента. Відділ на той час розташовувався у приміщенні по вул. Ю. Савченка, 10 на першому поверсі. Наша бібліотека однією з перших в Україні запровадила відкритий доступ до фондів. На абонементі книжкові фонди розташували за тематичними комплексами, до яких організували вільний доступ користувачів. Молодому бібліотекареві тут було чому навчатися. Очолювала відділ Котова Ірина Миколаївна, фахівець вищої кваліфікації, обдарований педагог і психолог, хороший організатор. Вона зібрала навколо себе численний читацький актив. Багато читала, слідкувала за літературними новинками, була авторитетним популяризатором читання. Молодіжний колектив дружелюбно прийняв нову співробітницю в бурхливе професійне життя. Поруч працювали відомі спеціалісти нашої бібліотеки: Валентина Павлівна Філіппович, Людмила Георгіївна Гурай, Марія Аністратівна Данилевська, Людмила Іларіонівна Волковська. 

Лідія Захарівна згадує:

«Працювали дружно, підтримували один одного. Навантаження були високі, до 400 відвідувачів на день. Черги біля кожної кафедри не скінчалися… та ще розстановка з видачі, робота з упорядкування відкритого доступу…».

Для сучасного бібліотекаря цікаво дізнатися, що обслуговування читачів було організовано, говорячи сучасною мовою, за цільовими групами: кафедра науковців та інженерно-технічних працівників, кафедра обслуговування молоді та інші. Відділ був радіофікований, у встановлений час лунали інформаційні огляди кращих видань. 

Лідія Захарівна з 1962 по 1965 роки працювала на абонементі, відповідала за роботу з літературою науково-технічної тематики. Приймала потік запитів від читачів-робітників, інженерів, консультувала їх, вела облік роботи. Вже в той час уважна бібліотекарка  робила висновки про своїх читачів:

«Читачі були дуже активні, більшість – справжні любителі книги. При цьому загальноосвітній рівень у них був нижчий, ніж у сучасних читачів. Адже це були люди, які пережили надважкі роки війни, відродження країни. До книги, до бібліотеки ставлення було благоговійним, поважним. І читали дуже багато, завжди ділились враженням про прочитане з бібліотекарем, радили один одному книги». 

Робота з читачами вплинула на формування професійного світогляду Лідії Захарівні, величезне відчуття радості від спілкування з людьми вона змогла пронести через все своє професійне життя і «заразити» ним  багатьох своїх співробітників. 

Допитлива, уважна, привітна співробітниця привернула до себе увагу директора бібліотеки Миколи Андрійовича Билбаса. Лідії Захарівні запропонували спробувати себе як фахівця у бібліографічному відділі. Майже десять років (1968–1973) довідково-бібліографічної роботи – час її професійного зростання, набуття досвіду у сфері аналітики, систематизації, популяризації інформації. «Вимоги до себе як фахівця в цьому відділі значно зросли – кожен читач чекає допомоги в пошуках літератури за потрібною темою, а бібліотекар не має права сказати «не знаю». Посада захоплююча. Кожен день нові знання, радість від пошуку, радість від вдячності читачів. Серйозна внутрішня робота над самовдосконаленням». Горда тим, що разом із колегами брала участь у відборі документів для підготовки україномовного науково-допоміжного видання «Історія міст і сіл Української СРСР. «Дніпропетровська область», цей том вийшов друком у 1969 році.

Відділ – лідер бібліотечної галузі

1973 рік – нова сходинка в професії – переведена на посаду завідуючої патентно-технічного відділу. Цей відділ – нелегка ділянка роботи для будь-якого бібліотекаря. Потрібні додаткові до бібліотечних знання. Становлення відділу на той час тільки починалось, необхідно було налагоджувати його роботу, шукати підтримки у виробничників, влади, громадськості. 

Саме Лідія Захарівна визначила головні напрямки роботи патентно-технічного відділу, якими керуються її колеги і до сьогодні. Були налагоджені партнерські стосунки зі спеціалістами підприємств регіону: «…патентно-технічний відділ розвивав інформаційну роботу на промислових підприємствах м. Дніпропетровська, інших міст області – м. Дніпродзержинська, Марганця, Новомосковська, Нікополя та ін.». Вдалось встановити дружні, ділові комунікації з керівниками громадських організацій: Олександром Андрійовичем Романовським – головою НТТ (науково-технічного товариства), Володимиром Матвійовичем Ромашком, головою Всеукраїнського товариства винахідників і раціоналізаторів. За їхньою підтримкою вдавалось організовувати цікаві масштабні заходи обласного рівня. Авторитет відділу дозволив Лідії Захарівни у 1976 році організувати консультаційний пункт, де на громадських засадах працювали відомі патентознавці,  консультували читачів-винахідників щодо оформлення патентів на різні винаходи або інші об’єкти промислової власності. Важливу роль у професійному зростанні Лідії Захарівни відіграло її постійне бажання вчитися: у 1977 р.    за направленням Міністерства культури УРСР вона вступила на  заочне відділення Центрального інституту підвищення кваліфікації в галузі патентознавства  (м. Москва), який успішно закінчила в 1979 році. 

Лідія Захарівна ініціювала створення координаційної ради провідних науково-технічних бібліотек міста з формування фондів описів винаходів і державних стандартів. Це допомогло вирішити питання про фінансування передплати науково-технічної документації, сприяло в налагодженні взаємовідносин та координації інформаційної діяльності бібліотек міста.

Робота відділу під її керівництвом отримала високу оцінку в професійному середовищі країни, патентно-технічний відділ став лідером в галузі забезпечення науково-технічною інформацією спеціалістів області. А в бібліотеці відділ відбувся як авторитетний колектив, де склався за роки її керівництва дружний склад професіоналів, сформувався читацький актив, який і сьогодні надає вагомої підтримки не тільки відділу, а й усій бібліотеці.

Профспілка: з турботою  про людей

У цей період ще одна відповідальна робота була на Лідії Захарівні: громадська. Вона з 1977 по 1983 роки очолювала профспілку бібліотеки. Ця діяльність була успішною завдяки її здібностям бути дипломатом, уміти знаходити «золоту середину», вирішуючи шляхи виходу з непростих соціально-побутових, виробничих ситуацій, які виникали в колективі. Великої популярності в ті часи набули так звані «бібліотечні капусники»: тематичні свята, які готували працівники бібліотеки за ініціативи профспілки. Бібліотечний колектив збирався у найбільшому читальному залі патентно-технічного відділу, де зараз розташований відділ читальних залів; дружні шаржі, міні-вистави з бібліотечного життя, пісні на бібліотечну тематику, веселий сміх, жарти створювали неповторну атмосферу, об’єднували людей… І досі ветерани згадують перший після капітального ремонту будівлі по вул. Ю. Савченка, 10 (1978 р.) капусник. Співробітники та запрошені будівельники, які здійснювали реконструкцію будівлі, організували справжнє свято: аматорський концерт, танці, жартівливі мініатюри – все по-справжньому об’єднувало колектив, розкривало талановитих, творчих людей.

Лідія Захарівна як голова профкому підтримувала роботу так званої «каси взаємодопомоги», члени якої у встановлений час сплачували внесок, а отриману суму грошей по черзі видавали учасникам «каси». Це, свого роду, безвідсотковий кредит, він був дуже популярним у бібліотеці у 70–80-ті роки.

Переломні роки 

Досвід роботи керівника відділу, голови профспілки став у нагоді Лідії Захарівні на посаді заступника директора з внутрішньо бібліотечної роботи (1983–1995 рр.). То були непрості переломні роки, зміни в країні були дуже болючими, багатьом незрозумілими. Тому для працівників бібліотеки було дуже важливо працювати під опікою вимогливого керівника, душевної, лагідної жінки, яка вміла аналізувати, відокремлювати головне від дрібниць, мала талант переконувати людей у необхідності виконання тієї чи іншої роботи, бачити перспективу, надавала особистий приклад працелюбного керівника.

Великих зусиль і професіоналізму доклала вона на організацію звірки книжкового фонду бібліотеки з каталогами. Протягом декількох років робоча група реалізовувала цей проєкт. Мільйонний книжковий фонд звірено з первинним обліковим документом – інвентарними книгами та з каталогами бібліотеки де-візу і, як наслідок, – зменшення відмов читачам у 30 разів!

А, як ми сьогодні розуміємо, скільки праці було покладено на організацію роботи з переходу на використання нових класифікаційних таблиць ББК!   

Додаткового навантаження на колектив додав переїзд відділу абонемента до нової будівлі на житловому масиві Клочко-6, а декількох відділів бібліотеки – до отриманого будинку на пр. Д. Яворницького, 18. Довелося вирішувати болючі питання: реорганізація патентно-технічного відділу та відділу обслуговування спеціалістів сільського господарства, створення краєзнавчого відділу (а це був сектор при довідково-бібліографічному відділі,) вирішували питання створення і передислокації у приміщення на вул. Старокозацька, 58 відділу періодики, який був у складі відділу читальних залів. 

Починались труднощі у фінансуванні бібліотеки, катастрофічно не вистачало грошей на комплектування, обладнання, заробітну платню. І в цій ситуації Лідія Захарівна наполягала починати роботу з комп’ютеризації бібліотеки! Результати її перших відряджень з вивчення досвіду провідних бібліотек країни з автоматизації відкрили нову комп’ютерну еру нашої бібліотеки. У 1995 році вона генерує ідеї розробки програм на отримання грантів від благочинних організацій. Готує перший проєкт на конкурс Міжнародного фонду «Відродження» – «Автоматизована база даних обласної наукової бібліотеки як базовий інформаційно-комунікативний ресурс регіону» Бібліотека отримала перший грант МВФ – 3000$.

Криниця на важкому шляху життя 

Творчість, натхнення, професіоналізм ніколи не залишали Лідію Захарівну, вони залишились з нею і тоді, коли настав пенсійний вік, і вона попросила перевести її на іншу посаду. Вже на посаді вченого секретаря продовжувала працювати над питаннями комп’ютеризації, залученням інвестицій у розвиток бібліотеки. Очолювала роботу команди спеціалістів бібліотеки, разом вони розробляли, а потім і втілювали в життя проєкти, які стали базою для комп’ютеризації: 1996–1997 рр.: «Духовна скарбниця краю» (1 200$); 2000–2002 рр.: «Автоматизація бібліотечних ресурсів – шлях до світового інформаційного простору» (14 000$); 2002 р: «Регіональний інформаційний портал на базі ОУНБ» (36 000$). Лідія Захарівна мотивувала адміністрацію бібліотеки брати участь і в програмах інших інституцій. Наприклад, Рада з міжнародних досліджень і обмінів (IREX) за перемогу в своїх програмах надала 48 000$ для реалізації проєкту «Створення комп’ютерного класу з доступом до Інтернету».

Ціла плеяда учнів-бібліотекарів Лідії Захарівни як в ДОУНБ, так і в бібліотеках області стала сучасними професіоналами. Для багатьох вона, як криниця на важкому шляху подорожнього: зупинишся поспілкуватись – ось і легко, просто, все в світлих барвах.

З 2015 року Л.З. Горпиняк не працює в бібліотеці, на заслуженому відпочинку. Нещодавно відзначили її 80-річний ювілей. Але, ніби як спадок, залишила вона у бібліотеці працювати старшу  доньку – заступника директора бібліотеки Ганну Яківну Крупій, молодшу – Ольгу Яківну Мироненко бібліотекаря, яка створює електронні бази даних. Своє невичерпане натхненне Лідія Захарівна зуміла передати не тільки колегам, а й найдорожчим людям – дітям.