Стороженко Іван Сергійович
Іван Сергійович Стороженко

Народився Стороженко Іван Сергійович 26 серпня 1930 року на Кіровоградщині, в с. Ревівка, у сім’ї шахтаря і колгоспниці. Змалечку пізнав тяжку працю і чоловічу відповідальність за рідню, бо батько загинув на війні. Після закінчення семирічної Ревівської школи у 1948 році вступив до машинобудівного технікуму в м. Кременчук. Але у квітні 1950 року з другого курсу був призваний до лав Радянської Армії. До літа 1951 року навчався в полковій півторарічній сержантській школі у м. Ново-Борисові (Білорусь). Влітку 1951 року він закінчив  школу і водночас екстерном 8–10 класи міської десятирічки, використовуючи для підготовки щодня 3–4 години свого нічного сну. Отримавши свідоцтво про повну середню освіту, Іван Стороженко віддав його начальнику сержантської школи майору Кучеруку, як своєму хрещеному батькові. А той з цим документом побіг до командира полку, який і викликав І. Стороженка на співбесіду.

У ті часи в полку не тільки солдати та сержанти, а й більшість офіцерів, загартованих війною, не мали середньої освіти. Тому здобуток курсанта сержантської полкової школи, здавалося б, у неможливих для цього умовах, викликав повагу у командування полку і сержант І.С. Стороженко того ж року отримав рекомендацію до вступу на радіотехнічний факультет Ленінградської Військової Інженерної Академії зв’язку. Два роки він навчався у Ленінграді. В 1953 році факультет Академії був переведений до м. Києва, де на його базі було створене Київське Вище Інженерне Радіотехнічне училище військ протиповітряної оборони (КВІРТУ), яке Іван Стороженко закінчив у 1956 році, отримавши військове звання інженер-лейтенанта та диплом військового інженера з радіолокації.

 Під час подальшої служби І. Стороженка вирізняли глибокі знання,  високий професіоналізм і науковий підхід щодо розробки нових способів сучасної збройної боротьби. Саме тому йому були запропоновані посади у великих штабах, зокрема в штабі 2-ої танкової армії в Німеччині (1956–1964 рр.), 6-ої танкової армії в м. Дніпропетровську (1964–1970 рр.), в штабі Центрального угрупування радянських військ в Чехословаччині  (1970–1976 рр). На останній він був одним із тих, хто розробляв і втілював у життя надсекретну регіональну систему протиповітряної оборони СРСР і країн Варшавського договору.  

Ще під час навчання в Академії Іван Стороженко за покликом душі зацікавився військовим мистецтвом запорозького козацтва. Тема приваблювала настільки, що визріла у нездоланну мрію, яка затьмарила всі інші життєві спокуси. Але чим глибше він намагався проникнути в тему, тим більше відчував розчарування. Вражали скудність свідчень, відсутність системних досліджень у цій царині. Вирішив – тільки-но настане час, завершить службу й присвятить свої здібності та знання вивченню цієї надзвичайно цікавої та важливої сторінки життя України.

У 1976 році він у званні підполковника-інженера звільнився в запас і влаштувався на роботу до Дніпропетровського національного університету з надією  реалізувати свою мрію. Та легально працювати за темою запорозького козацтва він зміг тільки через 12 років – під час «горбачовської відлиги» (1988 р.). За ініціативою і завдяки зусиллям Івана Сергійовича Стороженка на історичному факультеті університету була створена науково-дослідна лабораторія історії Придніпровського регіону, в якій він і розгорнув свої дослідження – пошуки і опрацювання архівних і літературних джерел, пошуки в польових експедиціях. Здобуті таким чином об’єктивні історичні свідчення дозволили довести помилковість деяких існуючих поглядів і достовірність уточнених ним козацьких походів і місць битв. 

Починаючи з 1989 року, крім наукових статей, написав  і видав у видавництвах університету та «Січ» (у співавторстві й самостійно) низку наукових і науково-популярних книжок, присвячених історії українського козацтва: «Тії слави козацької повік не забудем» (1989 р.), «Засвіт встали козаченьки» (1990 р.), «Як козаки воювали» (1990 і 1991 рр.), «Сполохи козацької звитяги» (1991 р.), «Пригоди козацького джури Василька» (1991 р.), «Битва на Жовтих Водах» (1995 і 1997 рр.), «Богдан Хмельницький і воєнне мистецтво у Визвольній війні українського народу середини XVII ст. Книга перша: Воєнні дії 1648–1652 рр.» (1996 р.) (за цією темою в 1994 р. захистив кандидатську дисертацію); «Богдан Хмельницький і Запорозька Січ кінця XVI – середини XVII ст. Книга друга: Генезис, еволюція та реформування організаційної структури Січі» (2007 р.) (за цією темою в 2008 р. захистив докторську дисертацію); «Битва на Жовтих Водах 29.04–16.05.1648 р. у світлі нових досліджень» (2013 р.); «Żółte Wody – 1648» (Warszawa, 1999 р.) – у співавторстві з польськими воєнними істориками. Один із авторів колективних монографій «Дніпропетровськ: Віхи історії» (2001 р.) та «Історія міста Дніпропетровська» (2006 р.). 

Воєнний історик, доктор історичних наук (2009 р.), головний науковий співробітник науково-дослідної лабораторії історії Придніпровського регіону у складі кафедри історіографії та джерелознавства історичного факультету ДНУ, лауреат премії ім. Д.І. Яворницького (1990), лауреат нагороди ім. Ярослава Мудрого АН ВШ України (2001 р.), стипендіат Фонду інтелектуальної співпраці «Україна – XXI століття» (2002 р.), Заслужений науковий співробітник Дніпропетровського національного університету (2004 р.) – все це Іван Сергійович Стороженко.

За ухвалою Новомосковської міської ради у 2010 році Іванові Сергійовичу Стороженку присвоєно звання «Почесний громадянин міста Новомосковська».

Іван Сергійович Стороженко – людина незламного оптимізму і духу, активний науковець-дослідник і публіцист. За результатами наукової і викладацької діяльності заснував на історичному факультеті університету новий науковий напрямок з воєнної історії України козацького періоду. За його ініціативою і науковим забезпеченням у 1998 р. в селі Жовтоолександрівка П’ятихатського району (біля балки Княжі Байраки) споруджено пам’ятник на честь 350-ї річниці битви на Жовтих Водах 1648 р. Наукові праці  Івана Сергійовича настільки глибокі, добротні, а наукові докази своїх ідей аргументовані й об’єктивні, що ними користуються в усьому світі, як найавторитетнішими про запорозьке козацтво кінця ХV – середини ХVІІ ст. Посилання на І. Стороженка, реконструйовані ним карти бойових дій українського козацтва за часів Хмельниччини надані у наукових працях багатьох істориків, у літературних і  енциклопедичних творах. За визнанням авторитетної польської воєнної історіографічної школи, він належить до першого покоління видатних воєнних істориків України козацького періоду.

Зараз Іван Сергійович працює над чотирма монографіями, готуючи їх до видання: 
1. Стороженко І.С. «Гіпотеза виникнення та еволюції українського козацтва кінця XV - середини XVII ст. в аспекті пасіонарної теорії етногенезу» (в межах 400 с.).
2. Стороженко І.С. «Воєнне мистецтво України козацького періоду (Від народження козацтва до смерті Богдана Хмельницького) кінця XV – середини XVII ст. (у межах 500 с.).
3. Стороженко І.С. «Скільки ж було Запорозьких Січей за всю історію українського козацтва» (в межах 200 с.).
4. Стороженко І.С. Тріумф і трагедія Богдана Хмельницького як людини, державного діяча і полководця України (в межах 150 с. в стадії розробки).

Вони будуть своєрідним підсумком понад 30-річних наукових досліджень і розробок автора, визнаних здобутків, генерованих ідей про виникнення, існування і генезис українського козацтва як історичного, соціального і військово-політичного явища, притаманного тільки Україні.  

«Соратницею і помічницею у моїй науковій роботі – говорить Іван Сергійович – є моя дружина Надія Василівна. Це нею набрані і відредаговані тексти монографій і численних статей спочатку на друкарській машинці, а потім на і комп’ютері. Вона – перша читачка і оцінювачка написаного мною. Її велика начитаність дозволяє їй зрозуміти і сприйняти новітні методи історичного дослідження, які більшість істориків не здатні зрозуміти і сприйняти. Вона досконало володіє українською і російською мовами. Своїми успіхами та довголіттям я завдячую своїй чарівній дружиноньці Надійці. І дякую Богу за те, що він послав мені її в образі такого мудрого, доброго, щедрого і талановитого Ангела-охоронця».

В нинішньому році Іванові Сергійовичу виповнюється 90 років.