Рахманов Султан Сабурович
Султан Рахманов – легендарна особистість, богатир з Дніпра

…Все мышцы у Султана напряглись –
Рывок... Ликуй, Олимпиада!
В одно мгновенье уложилась жизнь,
Как вспышка фотоаппарата...
Валентина Литвиненко

Султан Сабурович Рахманов – заслужений майстер спорту СРСР, радянський важкоатлет, чемпіон Європи та чемпіон світу, олімпійський чемпіон, входить до сімки знаменитих спортсменів Дніпра, які прославили місто. Встановив 14 національних рекордів, 2 світових, 5 всесоюзних. 40 років тому, на Московській Олімпіаді-80 став «золотим» у суперважкій категорії, побив два олімпійські рекорди і випередив Василя Алексєєва і Хойзера з НДР. Його ім’я внесене до Книги рекордів Гіннеса як найсильнышої людини планети.  Нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.

Він мав вагоме і авторитетне слово у суспільстві, підтримував ділові та дружні стосунки з багатьма людьми у цьому світі – від кримінальних авторитетів до партійної радянської номенклатури. Був особисто знайомий з Генсеком Л. Брежнєвим.

До брата в Дніпропетровськ

Султан Рахманов народився 6 липня 1950 року в м. Турткулі в Узбекистані. Закінчивши 9-й клас слідом за братом вирушив до Дніпропетровська підкорювати світ…

Тут вирішили, що потрібно вступати до технікуму фізкультури і спорту, йти в професіонали. Вступив до технікуму, потім до інституту. треба віддати належне братові Рустаму: він займався боксом, відвідував спортзал – і Султанові допоміг обрати правильний шлях.

Ох, і тернистим же він видався! Мало бути богатирем, треба вчитися виковувати перемогу. З'явилися нові друзі, суперники. З'явився азарт боротьби. Але з поля зору Рустама він не виходив ніколи. Дійти до перемог і світового визнання потребувало титанічних зусиль  –  постійних, виснажливих тренувань, гуркоту металу, скрипу помосту.

…м'язи на ногах рвалися, як стара тканина

Не так просто було себе змусити тренуватися щодня. Щоб підійти до піку фізичної форми, доводилося багато в чому собі відмовляти, та й вагу день у день на штанзі «нарощувати». Щодня Султан підіймав на тренуваннях по 30–40 тонн ваги. За прогнозами лікарів, він не повинен був навіть нормально ходити. Ще, коли вчився в 10 класі, з-під коліс машини врятував свого молодшого братика. А сам отримав складні переломи стегна і стопи. Операція, дуже довга реабілітація... Одна нога стала коротша за іншу. У нього після 30 років м'язи на ногах рвалися, як стара тканина.

Тренери-наставники

Йому дуже пощастило з тренерами. Першим був Іван Григорович Погорілий, який по-батьківськи опікувався спортсменом, ростив особистість – здатну до боротьби, напористу і сильну. Другий – Едуард Павлович Бровко, заслужений майстер спорту СРСР, заслужений тренер СРСР і України. Справедливий і суворий, в роботі вимогливий до педантизму. Це він допоміг Султанові дійти до вершин спорту, бути занесеним до Книги рекордів Гіннеса. Далеко від батьківщини вони замінювали йому батьків. Султан дуже любив і поважав обох своїх наставників. Сам по собі він був дуже сильною людиною. Лідер. Вольовий. Характерний. Сказав – зробив. Але якщо у Султана не було настрою або хтось його виводив із рівноваги, то вже нікому не можна було його зупинити. Однак варто було його тренерові Едуарду Павловичу сказати: «Султане, синку!», він негайно зупинявся і говорив: «Так, тату! Добре» і не питав що і чому. Заспокоювався. Точно так же він ставився до рідного батька.

…був класний спортсменом і сильною особистістю

У нього було безліч друзів. Глибоко в серці зберігає спогад про Рахманова, дорожить дружбою один з найближчих – Володимир Устич, тренер України, заслужений майстер спорту, з яким разом вчилися в технікумі. У роки служби в армії Султан познайомився з Юрієм Зайцевим, який став чемпіоном Олімпійських ігор в Монреалі та незабаром теж перебрався до Дніпропетровська. Зайцев згадує, що Султан був класним спортсменом, сильною особистістю. Міг виступати травмованим, як було на першості СРСР в Дніпропетровську. У Рахманова боліла нога, але він дуже хотів перемогти на очах у земляків і зробив це. Уже в зеніті слави подружився з відомим українським штангістом Анатолієм Писаренком.

До Олімпіади-80 ішов довгих десять років

Тренер – Бровко Едуард Павлович – був євреєм. Через його національність виникали складності з виїздом за кордон – не випускали з Рахмановим на змагання. Та й Султанові раз у раз натякали, що треба змінити б наставника. Але він не погодився. Султан і олімпійським чемпіоном став завдяки Бровкові.

До Олімпіади-80 ішов довгих десять років. Сподівався виступити ще на Іграх-76 у Монреалі, але спортивні чиновники тоді віддали перевагу росіянину Алексєєву. За тиждень до поїздки на Ігри в Москву Султанові заявили, що беруть в збірну запасним, а не першим номером. Так тренер-єврей, за лічені години «достукався» до Щербицького, а той, у свою чергу, – до Брежнєва. І лише після цього Султана виставили першим номером. До Олімпіади в Москві Султан був дуже добре підготовлений.

Протягом десяти років (з 1970 по 1980) Султан Рахманов, який мав звання майстра спорту СРСР з важкої атлетики, впевнено крокував від перемоги до перемоги, брав участь в різних турнірах і чемпіонатах. Чи було у нього передчуття зоряного часу? В усякому разі, прагнення до найвищого результату, безумовно, було.

Подарунок для держави – золота медаль

Москва. 1980 р. ХХII Олімпійські ігри. Зал важкої атлетики. На помості – атлети важкої ваги. У всіх була надія на Василя Алексєєва. Але на самому початку змагань – сенсація. Симпатичний добряк із довгим чорним волоссям – син українки та узбека – Султан Рахманов, представник міста Дніпропетровська, з золотистим гербом на грудях виконує завдання найвищої складності...

Тренер Султана Едуард Бровко замовляє разом зі спортсменом вагу за вагою.

195 кілограмів – новий олімпійський рекорд і перша мала золота медаль. Але попереду – боротьба. Всі знають, що поштовх він виконує слабкіше, ніж ривок. Але... Судді, коли він тримав над головою штангу вагою в 245 кг, дали сигнал – вагу узято. А значить, і подарунок для держави – золота медаль! 245 кг – особистий рекорд Султана Рахманова в цьому виді вправ. Два рекорди склалися в найзаповітнішу нагороду.

У 1980 році, після його перемоги на Олімпіаді, американці пропонували йому 10 мільйонів доларів і спортзали та все що він забажає. Він ще питав у сестри: «Як ти вважаєш, сеструхо, їхати?» І тут же сам собі відповідав: «А куди я без вас і своєї батьківщини?»

Людина світла і добра

Знамениті спортсмени з різних країн, друзі розповідали його сестрі Зухрі, що був він людиною доброю, жартівником, душею компанії, головним рефері спортивних змагань. Удень спортсмени тренувалися, виступали, а ввечері збиралися для спілкування. Був серед них важкоатлет Василь Алексєєв, хороша людина, але якось до себе нікого не підпускав. Сиділи всі по окремих кутках. А коли приходив Султан – тут же його оточували: спілкувалися, жартували, співали пісень. Він викликав довіру і люди горнулися до нього.

Згадують його друзі – Д. Ригерт і В. Шарій, що якось зайшли до Султана, а він смажтьб порося, де дістав – не розповів, але пообідали ним славно. В допомозі ніколи не відмовляв. Коли члену збірної Валерію Фалеву ніде було жити, Рахманов узяв його до себе. Півтора року Фалев жив у нього. Його любили усі. Таким вже була ця людина – невгамовний добряк. Любив читати Омара Хайяма.

Благодійність

Після завершення спортивної карьєри займався благодійністю. З 2000 року був президентом Міжнародної асоціації ветеранів і інвалідів спорту «МАВЕТИС», відвідував дитячі будинки, був частим їх гостем. Багато зробив для міста, допомагав усім, у кого були проблеми з наркотиками, старався допомогти дніпропетровській асоціації «Вибір», де не тільки лікувалися, а й займалися реабілітацією.

Він дуже любив дітей, збирав їх звідусіль, саджав усіх у машину, привозив до центру міста, напував, годував, давав гроші і відвозив назад. Про це пам'ятають на вулиці Робочій.

На «Сонячному» живе Олександр. У нього двох ніг немає. Ноги втратив в результаті нещасного випадку на залізниці. Гроші заробляв жебрацтвом, щоб нагодувати дітей, але став докучати рекет. Не знав уже, що й робити, попросився до Султана. Він виручив. Дали спокій.

Він ніколи не афішував свої справи і говорив, що робить їх від душі і за велінням серця. Зробив багато для молодих спортсменів. Мріяв відкрити свою школу, розпочинав будувати зал для тренувань, пропонував відкрити музей ветеранів спорту. Але на це потрібні були великі кошти. І, проте, зал будувався. На допомогу приходили  друзі, спортсмени, шанувальники. Ніхто з великих чиновників-начальників не помічав цієї роботи, не допомогав.

Після смерті Султана його справу продовжували сестра, дружина, дочка...

«Хто сказав, що я помер? Я у ваших душах і серцях»

В останні роки Султан дуже хворів, зайва вага, проблеми зі здоров’ям. 5 травня 2003 р. інфаркт обірвав життя відомого штангіста. Похований він на Сурсько-Литовському кладовищі в Дніпрі. На пам’ятнику немає дати смерті, є дата народження і епітафія «Хто сказав, що я помер? Я у ваших душах і серцях».

Поряд із Султаном похована його мама, а також тренери – Іван Григорович Погорілий і Едуард Павлович Бровко.

У 2009 році Султану Сабуровичу Рахманову посмертно було присвоєно звання Почесний громадянин міста Дніпропетровська. 23 вересня 2010 року в Дніпрі на будинку, де жив спортсмен (пр. Яворницького, 45Б), була встановлена пам'ятна дошка.