Сурсько-Литовське: друга батьківщина вимушених переселенців

Історія виникнення села Сурсько-Литовського тісно зв’язана з історією заснування в Катеринославі у 1794 р. казенної суконної фабрики, яка повинна була забезпечувати сукном сухопутні та морські війська півдня Російської імперії. В царському указі від 30 травня 1793 р. про облаштування фабрики в Катеринославі наказувалося:

«приуготовить к непременному туда переводу будущего 794 года весною материалов, вещей и мастеровых по Днепру водою на байдаках; а крестьянские 285 семейств, особенно от фабричных хлебопашеством питающихся, коими пополняются фабричные, сухопутно по первом подножном корму на собственных их подводах, с помощию от казны неимущим и малоимущим…»

Катеринославському губернатору В.В. Каховському наказано було здійснити підготовку не тільки до забезпечення суконної фабрики виробничими і житловими приміщеннями, але й облаштувати життя приписаних до фабрики селян: побудувати для них житло, визначити місце їхнього розселення, відмежувати їм землю для господарювання, з фонду місцевого «магазейна» (складу хлібного) засіяти певну ділянку озимим зерном, а весною – яровими, щоб переселенці були забезпечені на новому місці хлібом. Посівний матеріал селяни мали повернути в казну з нового урожаю. В Могилівській губернії, де тоді в містечку Дубровна містилася казенна суконна фабрика, а в навколишній місцевості проживали приписані до підприємства селяни, ціни на посівний матеріал були набагато вищими, ніж у Катеринославській губернії, тому визнавалося недоцільним брати його на нове місце проживання.

Підготовка білоруських селян до переселення розпочалася взимку 1794 р. Спочатку планувалося, що вони своє господарство просто залишать, якщо чогось неможливо буде забрати в далеку дорогу. Доглядач суконної фабрики Я. Герман 20 лютого доповідав директору П.І. Ліпрандію, який майже постійно перебував у Москві та Санкт-Петербурзі:

«А мужики и бабы, ежели не дозволить оным домы их или скот продать, а другие и того не имеют, то будут по миру ходить, ибо ни в какую фабричную работу не обучены оприч хлебопашенные работы и топором (тобто, рубати ліс – прим. авт.) и то не все».

Майновий стан селян був різним. У січні 1794 р. для його ревізії було відправлено прапорщика В. Кисельова. Відомість його ревізії збереглася в архіві. З неї видно, що одні мали своє житло, інші – жили при фабриці, ще інші «дому свого не имеют», а живуть у селі, наймаючись до більш заможних односельців, ще інші – «питаются по миру», «живут в чужом углу, а кормятся весьма скудно». Напроти деяких прізвищ зазначено, що «оный хозяин может продовольствоваться своим (господарством – прим. авт.) месяца два или более» або ж «может кормиться без нужды». Окремі селяни – «скот разпродал и проел».

Кредитори зверталися до суду та адміністрації фабрики, поспішаючи повернути свої, позичені селянам кошти.

Які відбувалися події під час руху переселенців з Дубровни до Катеринослава, де вони зупинялися на своєму шляху, ніяких відомостей не збереглося (чи не знайдено). Маємо лише свідчення з часу їхньої появи в Катеринославі. За різними другорядними джерелами, селяни вирушили в дорогу десь у середині травня, коли просохли шляхи та з’явилася трава для випасу волів і коней.

У рапорті очільника Катеринославського цивільного суду колезького радника Георгія Герсеванова директору фабрики П.І. Ліпрандію 16 липня 1794 р. написано:

«Относительно же крестьян фабричных даю вам знать, что оные прибыли четырьмя партиями и расположены по квартирам в казенных по берегу Днепра селениях уезда Екатеринославского, доколе выстроены будут для них домы по отведении земли; какое поспешное строение препоручено инженеру прапорщику Солодухину».

Той же Г. Герсеванов 21 липня рапортував Таврійському генерал-губернатору графу П.О. Зубову з цього ж питання:

«Из Дубровны крестьяне казенной суконной фабрики, переводимой в Екатеринослав (вона ще знаходилася в дорозі – прим. авт.), прибыли четырьмя партиями сего месяца 12 числа сухопутно на своих и на купленных от казны лошадях в 285 семействах, в коих мужеска полу 902, женска 890, всего 1792 души, и за непостроением для них на отведенной земле изб, кои могут быть кончены не ближе как в сентябре месяце по причине неудобности рекою Днепром доставки леса по маловодию и открывшимся многим отмелям, размещены по квартирам в окружных к Екатеринославу казенних селениях…»

Про ситуацію з розміщенням селян та харчуванням переселенців доповідав правителю Катеринославського намісництва П.О. Зубову катеринославський губернатор Й.І. Хорват 30 серпня того ж року, відповідаючи на «предписание» про належну організацію цієї справи:

«И на оное доношу… относительно удовлетворения сих крестьян хлебом для посева и для их продовольствия, также и заготовления сена для корму лошадям их в зимнее время приму я все меры к исполнению во всей точности предписания Вашего сиятельства».

Минуло вже півтора місяці, як селяни прибули до Катеринослава, а будівництво хат для них ще не було закінчене:

«Хотя оное продолжается ныне и хотя могли бы оные приведены быть ныне к окончанию одною лесною постройкою, но поелику… обмазка домов и поставка печей в глубокую осень, какая предстоит ныне, не только не может быть прочною, но и от сырости причиняется вред людям в здоровьи. При всем же том по бывшей во все лето неумеренной засухе, нет на здешних степях ни камышу, ни буйрану (бурьяну – прим. авт.) для отапливания в будущую зиму, покупка же для них дров нанесла бы излишние и напрасные казне издержки. То потому не благоугодно ли будет позволить через предстоящую осень и зиму оставить всех тех крестьян на квартирах, в коих они расположены ныне, по казенным селениям без утеснения поселян».

Отже, інтереси казни були вищими за влаштування нормальних умов проживання селян, виснажених у дорозі й обмежених у володінні майном і коштами.

Збудовані новопоселенцям Сурської слободи хати були непридатні для проживання. Їх треба було ще обмазати глиною з соломою та іншими матеріалами, але у підрядника селяни змушені були їх прийняти, вирахувавши з належної йому за роботу оплати по 2 карбованці з кожної хати. Вони самі зробили обмазку хат, але відразу вселитися в них не могли, доки глина добре не висохне. 15 жовтня 1795 р. тодішній новопризначений директор суконної фабрики Ф.І. Кнорінг доповідав Й.І. Хорвату стосовно селянського житла:

«По переводе крестьян сих весною на отведенные им под поселение их землю розданы им выстроенные 285 хат не обмазанные потом от подрядчика (оные строившего принято ими  за обмазку каждой избы по 2 рубля денег). На сих строениях, сделанных подрядчиком, крыши совсем негодны и следует [их] перекрыть».

У новому поселенні спочатку не було викопаних колодязів, що створювало проблему питної води. У тому ж рапорті Кнорінг писав, що людям доводилося вживати воду з річки Сури для пиття та приготування їжі. Влітку вода почала цвісти, а тому багато людей захворіли на лихоманку, в фабричній аптеці не вистачало ліків. Таке становище приписних селян призводило до того, що їх не можна було залучити до роботи на фабриці, аби вона швидше почала нормально функціонувати.

Посіяне для переселенців у 1794 р. жито через неврожай було розподілене між ними і швидко з’їдене, так що не залишилося на наступний рік посівного матеріалу. Тому Кнорінг просив Й.І. Хорвата допомогти селянам провіантом і зерном для посіву, а також розширити землеволодіння слобожан за рахунок вигінної землі містечка Нові Кайдаки, яке саме тоді височайшим указом було приєднане до Катеринослава.

Між іншим, царським указом селяни-переселенці були звільнені на 10 років від сплати податків, повернення хлібних недоїмок і постачання рекрутів. Але місцева влада періодично «забувала» про той указ і вимагали повернення боргів (як і від робітників фабрики). Звертаючись до земського справника Антонова, 19 вересня 1797 р. Ф. Кнорінг з цього приводу пише:

«По причине неимения на фабрике денег не имею я еще способу оной хлеб купить и отдать, о чем ваше благородие для донесения начальству извещаю».

У згаданому вище рапорті директора фабрики (1795 р.) знаходимо дані про кількість зовсім бідних слобожан. Таких неімущих було 1000 душ обох статей, у тому числі 400 малолітніх. А до жнив 1796 р. потрібно було продовольства: борошна, з розрахунку на дорослого на місяць по 2, а на малолітніх по 1 четверику, 1800 четвертей. Наслідком прохань Ф. Кнорінга було те, що продовольство для селян Сурської слободи доставили з Кременчука і Костянтинограда.

В описі катеринославської казенної суконної фабрики 1797 р. зазначено:

«Землепашцев белорусских крестьян, поселенных при реке Сура, из коих пополняются нужные рабочие, 638 мужского пола и 548 женского».

Наступний період історії Сурської слободи в джерелах відображений погано. Тільки напередодні ліквідації суконної фабрики у 1834 р. у Сурській слободі було проведено ревізію. Тоді в ній нараховувалося 1137 ревізьких душ обох статей. Повинності ж селян мали такий вигляд. До 1835 р. селяни «в свободное от полевых работ время должны заниматься простыми по фабрике работами и заготовлением пряжи, и по особому в 1821 году предписанию за здельную плату». З 1835 р. потреба в селянській додатковій праці на фабриці відпала, і вони стали займатися лише хліборобством.

У листопаді 1835 р. вийшло високе розпорядження про закриття Катеринославської суконної фабрики, що фактично було здійснено у 1837 р. У зв’язку з цим адміністрація фабрики зробила детальний опис майна підприємства, в тому числі окремо описано історію та стан Сурської слободи. Тоді в ній нараховувалося 207 дворів із хатами, а також 20 млинів. Фабричні робітники і нерухоме майно були передані у відомство Департаменту військових поселень. А селяни Сурської слободи були передані безпосередньо у підпорядкування Катеринославської казенної палати. Тобто, фактично вони стали державними селянами, отримавши можливість найматися на промислові підприємства. Але головним засобом існування колишніх приписних до фабрики селян було сільське господарство.

Титульне фото: Мокра Сура // 
https://nashemisto.dp.ua/2020/05/01/duh-zahvatyvaet-ot-takoj-krasoty-v-seti-pokazali-okrestnosti-dnepra-s-vysoty-ptichego-poleta-foto/