Свято-Тихвинський жіночий монастир: сторінки історії

Передісторія монастиря

З п'яти монастирів у Дніпропетровській області єдиний, Свято-Тихвинский жіночий монастир, розташований в обласному центрі, на західному схилі Кленового байраку в Центральному районі м. Дніпра. Історія його виникнення і подальша доля пов`язані з подіями, що відбулися в 1862 році.

Черниця Браїлівського монастиря Феоніла (Єфремова) з Вінниці їхала до Одеського Чорноморського монастиря, маючи намір залишитися в ньому, бо родом була з тих місць. Шлях пролягав через Київ. Тут вона зайшла до старця Феофіла за благословенням. Той подорож благословив, але сказав, що в Одеській обителі вона не житиме, а при поверненні зупиниться на півдорозі й стане трудитися разом із родичкою в іншому місці.

Феоніла, дійсно, в Одеському монастирі довго не жила. Поїхала до Ростова-на-Дону поховати рідних, а звідти забрала семирічну племінницю-сирітку Євдокію Єфремову і вирушила назад до Браїлова. По дорозі дівчинка захворіла, і черниця змушена була зупинитися в місті Катеринославі. Тутешні купці зацікавились чернечим життям Феоніли і побажали створити в місті дівочий монастир. Черниця, дізнавшись про це, звернулася до епископа Платона (Троєпольского) за благословенням на відкриття обителі. Незабаром Священний Синод дав дозвіл на відкриття в Катеринославі дівочого монастиря. 1867 року в місті створили обитель-громаду, яку по десятьох роках перетворена на монастир. Настоятелькою обрали черницю Марію, колишню послушницю Одеського Архангело-Михайлівського жіночого монастиря, яка здійснила велику роботу з організації громади та створення монастиря.

Розбудова

Під управлінням настоятельки Марії роботи з влаштування громади відбувались успішно, швидко, одна за одною, будували споруди. Звідки настоятелька брала кошти на покриття всіх витрат, залишалося її таємницею. Марія була мудра і сильна духом. Своїм прикладом вона довела, що в усякому доброму ділі потрібне, перш за все, щире бажання. Головним призначенням громади вона вважала релігійно-моральне вдосконалення сестер, розміщення та утримання їх. Тому вирішила звести храм і зробити церкву вінцем та окрасою всіх будівель. І уже в грудні 1866 року просила Преосвященного Платона дозволити побудову невеликої кам'яної теплої церкви на честь святої великомучениці Варвари.

Настоятелька Марія представила проєкт церкви, який мав деякі недоліки. Але до початку 1867 року він уже був виправлений і схвалений Будівельним відділом Катеринославського губернського правління, а в березні цього ж року епископ його освятив і дав дозвіл на побудову в Катеринославській Тихвинськой жіночій громаді храму на честь святої великомучениці Варвари.

Заклали храм 23 квітня 1867 року, будівництво відбувалося швидко. У січні 1868 року протоієрей Й. Деркачьов уже доповів Преосвященному Платону, «що закладена його Преосвященством в квітні місяці 1867 року в Тихвинській жіночій громаді тепла кам'яна церква в даний час уже зовсім закінчена і належним чином обштукатурена. Іконостас із пристойним різьбленням у ній поставлений, ікони досить хорошої роботи, сама ж церква забезпечена начинням, ризницею та всім необхідним для богослужіння». 14 січня 1868 року епископ освятив новозбудований храм. А ще звели дерев'яний будинок для трапези та кухні, одноповерховий кам'яний будинок на 21 келію для мешкання сестер. У 1870 році побудували приміщення і для церковнослужителів громади.

Але настоятелька мріяла побудувати головну споруду – соборний храм. План його був розроблений ще в 1868 році, але для зведення потрібні були кошти. Заручившись попередньою обіцянкою деяких благодійників допомогти їй, настоятелька в січні 1869 року просила єпархіальне начальство дозволити побудову в громаді кам'яного трьохпрестольного соборного храму в ім'я Тихвинської ікони Божої Матері, Вознесіння Господнього та Казанської ікони Божої Матері. У довжину споруда мала бути в 60 аршинів, а в ширину – 41 аршин. 11 травня 1869 року настоятелька Марія отримала храмозданну грамоту, яка дозволяла починати будівництво, і цього ж дня величний храм був закладений.

Дружина надвірного радника Єлизавета Мізко, відома своєю благодійністю в краї, в лютому 1870 року вручила настоятельці 30 703 рублі «на будівництво в Катеринославській Тихвинській жіночій громаді кам'яної соборної церкви». З отриманням цієї суми будівництво швидко просунулося, проте підвищення цін на будівельні матеріали унеможливлювало його закінчення. Тоді настоятелька звернулася до єпископа Феодосія (Макаревського) за дозволом на будівництво свого цегельного заводу. Консисторія видала дозвіл, і завод був збудований у 1872 році.

У 1873 році при Катеринославській Тихвинській жіночій громаді настоятелька організувала училище з дворічним навчанням для дівчаток-сиріт, яких утримували за рахунок громади. У штаті були начальниця та її помічниця, які вели по шість уроків, і викладач предметів. Прийом дітей в училище проводився щорічно з 15-го серпня по 1-ше вересня. Програма складалась з вивчення Закону Божого, російської мови, географії. Щоденно проводилось по три уроки. Вихованки також займалися рукоділлям, городництвом, садівництвом. Учениці, які закінчили з успіхом повний курс навчання, могли вступати до інших училищ без іспитів.

Поява в Катеринославській єпархії Тихвинської ікони Пресвятої Богородиці пов'язана з довгою суперечкою, на честь кого буде названа нова громада. Назву знайшли завдяки пророчому сну однієї з черниць, Марії Гусєвої, якій наснилася саме ця ікона.

До міста Тихвина в Росії вирушила невелика делегація. Ікону в давні часи написали в Царгороді, вона була головною святинею міста і чудом пережила пожежу в 1533 і 1584 роках, коли ворог захопив монастир. Цей образ і був переданий до м. Катеринослава.

Привезли ікону по Дніпру на пароплаві. Тимчасово, до закінчення будівництва монастирського храму, її зберігали в Свято-Троїцькому кафедральному соборі. В 1874 році її урочисто перенесли в собор жіночої громади і встановили за правим крилосом.

Перетворення громади на монастир

Преосвященний, єпископ Феодосій, бачачи матеріальне зміцнення громади та йдучи назустріч щирим побажанням сестер, порушив клопотання про перейменування Тихвинської жіночої громади на монастир.  28 січня – 14 лютого 1877 року вийшла постанова Уряду за № 132 «Про перейменування Тихвинської жіночої громади Катеринославської єпархії на Тихвинський жіночий чернецький монастир».

23 квітня 1878 року Святіший Синод затвердив першу ігуменю – черницю Олімпіаду. За зміцнення Тихвинского монастиря в 1886 році Синод нагородив її наперсним хрестом, а в 1899 році імператор нагородив наперсним хрестом з «кабінету його величності».

Монастир ріс і зміцнювався. На 1903 рік у ньому було 250 черниць, 720 десятин землі, цегляний завод, рукодільні майстерні, пасіка, Монастирський ліс. В обителі було дві кам'яні церкви – тепла і соборна та школа для дівчаток. Усі будівлі були обнесені міцним кам'яним муром.

Роки гонінь

Події 1917 року позначилися і на жіночій обителі. Більшовики піддавали черниць знущанням, а в 1925 році монастир закрили. Чудотворний образ Божої Матері до 1942 року зберігався у черниці Геннадії.

Після закриття обителі в монастирських приміщеннях діяла школа-інтернат для дітей-інвалідів, сиріт і дітей репресованих батьків. Із початком війни в 1941 році дітей із інтернату евакуювали.

Під час німецької окупації храми почали відкривати. Черниці клопоталися перед єпископом про відкриття монастиря. Всі його будівлі крім спаленого собору збереглися. Після 17-ти річного запустіння обителі відбулось її повторне відкриття.

У 1943 році почалося відновлення зимової церкви. Відремонтувавши Варваринський храм, Тихвинський образ Божої Матері перенесли з квартири черниці Геннадії на початкове місце, а саму Геннадію призначили ігуменею. Під час її керівництва було відновлено обидва храми: зимовий в ім'я святої Варвари та цілорічний на честь Святої Марії Магдалини.

Непомітно пролетіли ще 17 років (1942–1959). Уже, здавалося, зажили рани, завдані атеїстами та війною, зароджувалось нове життя, але радянська влада з новою хвилею боротьби з релігією 5 серпня 1959 року несподівано монастир закрила, Свято-Тихвинський соборний храм був підірваний і розібраний на будматеріали. Зруйнували дзвіницю і купол Варваринського храму, а саму будівлю використали під клуб. На території монастиря в уцілілих і новозбудованих приміщеннях розмістили дитячу школу-інтернат №1 для дітей-інвалідів.

На день закриття в обителі налічувалося 82 черниці. Працездатним запропонували влаштування на підприємствах міста, старих жінок розмістили в будинках для людей похилого віку. Тихвинський образ Божої Матері знову перевезли і поставили в Свято-Троїцькому кафедральному соборі

Відродження обителі

З 1994 року життя Тихвинської обителі почало відроджуватися в колишньому чоловічому монастирі за Новомосковськом. 18 листопада 1997 р. за рішенням Дніпропетровської обласної сесії колишній Тихвинський жіночий монастир з усіма прилеглими будівлями був переданий у власність Дніпропетровської єпархії УПЦ МП. І вже через місяць, 17 грудня, в Свято-Варваринському храмі відслужено перший за багато років молебень з акафістом великомучениці Варварі, а з 8 лютого 1998 року по неділях почали служити Божественні літургії.

Восьмеро черниць із ігуменею Мариною (Ткачук) переїхали з чоловічого монастиря в звільнений від різних організацій історичний Свято-Тихвінський монастир і почали відновлювати келійний корпус, до якого незабаром і переселилися.

12 березня 1998 року в засіданні Священного Синоду УПЦ МП, заслухавши рапорт архієпископа Дніпропетровського і Павлоградського Іринея (Середнього), постановили благословити відкриття Тихвинского жіночого монастиря і утвердили ігуменю Марину (Ткачук) на посаду настоятельки. На тому ж засіданні також було дозволено відкрити при жіночому монастирі Дніпропетровське єпархіальне училище регентів-псаломників. Статут був прийнятий 15 квітня, а саму обитель зареєстрували 26 травня 1998 року як Свято-Тихвинський жіночий монастир. Тихвинську ікону Божої Матері з Троїцького кафедрального собору повернули до монастиря.

У 2000 році на місці зруйнованих стін між келійним і шкільним корпусами була відновлена монастирська трапезна. 11 квітня 2001 року встановили центральний купол Варваринського храму. З жовтня 2002 року в обителі розпочала свою діяльність недільна школа. Призначили і нову настоятельку – ігуменю Зосиму (Сварчевську).

У 2005 року при монастирі затверджений методичний кабінет для підготовки навчальної програми з християнської етики в загальноосвітніх школах і підвищення кваліфікації вчителів. На базі методкабінету проводяться семінари та педагогічні конференції. Також створено молодіжний хор, який є учасником Різдвяного і Великоднього фестивалів у Дніпрі та в інших містах. З 2020 року при монастирі діють курси гри на синтезаторі для керівників недільних шкіл і всіх бажаючих.

Монастирський комплекс становить інтерес як пам’ятка історії та традиційної культури. Це також центр релігійного життя Дніпра, місце зібрання віруючих і проведення богослужінь.

Титульне фото: Тихвинський монастир у Катеринославі // https://www.shukach.com/uk/node/37600