Святовасилівка – селище на Дніпропетровщині

Селище Святовасилівка – центр Святовасилівської сільської територіальної громади Дніпровського району, розташоване в 30 км на північний захід від колишнього районного центру Солоного між річками Грушівка та Комишувата Сура. Воно межує з селами Рясне, Чорнопарівка, Шульгівка та Малинівка. На північному сході Святовасилівки розташована залізнична станція Рясна (раніше ст. Єлізарове).

Історія станції та села

Тривалий час у цій місцевості не було поселень: на військово-топографічній мапі 1862 р. тут розташовується перехрестя двох поштових доріг, одна з яких пролягала з південного заходу на північний схід, а інша – із заходу на схід. Зведення пристанційних споруд (житлові будинки залізничників і допоміжні службові споруди), імовірніше, розпочалось на початку 1910-х рр. за типовим проєктом Катерининської залізниці, під час розбудови її залізничної гілки. Але Перша світова війна й Українська національна революція 1917–1921 рр. завадили завершити розбудову. Тільки у 1927 році почались роботи на цій дільниці. Комплекс станції завершили лише на початку 1930-х рр., а ввели в дію у 1932 р. Станцію назвали Рясною – так називалось село, біля якого вона була відкрита. До цього часу поруч звели додаткові будинки та станційні споруди, але при цьому комплекс сприймається цілісно, незважаючи на дещо захаращену прилеглу до будівлі вокзалу територію (сараї, гаражі, прибудови тощо).

Після закінчення всіх будівельних робіт на станції, її перейменували на Єлізарове.

Село Рясне, засноване у 1928 році, яке прилягає до станції, у 1932 році теж було перейменоване на Єлізарове на честь радянського і партійного діяча, комісара шляхів сполучення соціалістичної революції М.Т. Єлізарова (1863–1919). У різні роки головами сільської ради були: Т.Г. Огліх, Т.П. Коршун, В.Ф. Овсієнко, А.М. Зоря.

У 2016 році в межах декомунізації селище Єлізарове було перейменоване на Святовасилівку. За свідченнями більшості місцевих жителів, селище назвали на честь інока Іоанна (Василя Швидуна), який жив і похований в цьому селі.

Саме село Святовасилівка ділиться навпіл залізничною колією. У ньому понад 300 дворів. Населення понад 900 осіб. Будинки розміщуються на 5 вулицях з правого боку від залізниці: Б. Хмельницького, Т. Шевченка, Л. Українки, Ж. Молдогалієва, Степова та декілька вулиць із будинками мешканців села ліворуч від залізниці.

14 серпня 2015 року рішенням Дніпропетровської обласної ради шляхом об’єднання Єлізарівської, Наталівської, Новомар’ївської та Промінської сільських рад Солонянського району була утворена Святовасилівська селищна територіальна громада в Дніпровському районі Дніпропетровської області. До складу громади входять 23 населених пункти.

25 жовтня 2015 року на перших виборах Святовасилівської сільської ради та депутатів цієї ради головою новоствореної Святовасилівської ОТГ було обрано Віталія Михайловича Стеценка. А через п’ять років на цю посаду обрали Ніну Іванівну Галан, яка працює до сьогодні.

На території Святовасилівки розташовані відділення «Сільгосптехніки», асфальтобетонний та калібрувальний заводи.

В селі працюють макаронна фабрика, вугільний склад і паливна станція, з якої беруть паливо прилеглі села.

У 60-х рр. минулого століття поблизу станції було відкрито Єлізарівське хлібоприймальне підприємство (заготзерно). Основний вид діяльності підприємства – оптова торгівля зерном, насінням та кормами для тварин. Сьогодні Єлізарівський хлібоприймальний пункт продовжує діяти, як товариство з обмеженою відповідальністю «Белгравія».

Деякий час керівником підприємства був Хохлов М.О. З початку 1970-х рр. на підприємстві працює начальником лабораторії, агрономом, а згодом і його директором Галина Макарівна Полякова. На цій посаді вона пропрацювала майже два десятиліття. За успішне виконання роботи вона неодноразово нагороджена високими державними нагородами країни. Вона – почесний громадянин Солонянщини. За досягнення у праці 18 трудівників селища нагороджені орденами та медалями СРСР.

Школа. Клуб. Бібліотека і…

За свідченням мешканців села в 50-х рр. минулого століття в Єлізаровому була середня школа. А коли в 1958 році в країні затвердили новий закон «Про зміцнення зв’язку школи з життям та подальший розвиток системи освіти в СРСР», запровадивши обов’язкову восьмирічну освіту, то з 1960-х рр. у селі починає діяти школа-восьмирічка, Ряснянська школа №1, будівля якої знаходилася за сільським клубом ліворуч від «Сільгосптехніки».

Це було старе та довге одноповерхове приміщення з прибудованими майстернями та невеличким майданчиком для занять фізкультурою. Розміщене воно було біля лісопосадки і «козиного озера». В цій школі навчались діти не тільки з села Єлізарового, а із сусідніх сіл: Оленівки, Малинівки, Орлового. Тоді ж директорами школи в різні часи були І.П. Гусаров, О.О. Білостоцький, М.А. Максименко. Учнів початкових класів навчали чудові вчителі – О.І. Копацька, О.Я. Черненко, Н.К. Пархоменко, Є.М. Білостоцька. Цікавими були уроки та позакласні часи у Олени Іванівни Копацької (Тарабака). Вона організовувала екскурсії, проводила бесіди на різні теми, читала дітям книжки.

   

Велике шанування і подяка іншим вчителям цієї школи з математики, фізики, історії, хімії, літератури, ботаніки. Це – І.П. Кочерга, Р.І. Гришко, З.О. Педан, Н.М. Максименко, Г.І. Костогриз, М.П. Чубенко, Г.І. Корнєєва та інші.

З початком 1970-х рр. в парку по вул. Центральна, 8 була збудована нова двоповерхова восьмирічна школа. І з того часу капремонту там не було жодного разу. Дах постійно протікав, у класах було вогко та холодно. С перейменуванням селища на Святовасилівку була перейменована і школа. А в 2019 році в ній було розпочато ремонт. По його завершенню все було гарне.

«Тепер все нове – від комунікацій до парт. Оновили всі класи, кабінети, коридори, актовий та спортивний зал», – розповідала  директорка Святовасилівської опорної школи Ольга Петрівна Мінаєва. «Мені дуже подобається, якою стане наша школа. Ремонт майже завершився і ми просто захоплені. Особливо подобаються нові меблі та обладнання. А ще дуже гарна будівля», – сказала учениця 6 класу Дар'я Дяченко.

Реконструювали опорну школу за європейським зразком. Таке рішення було прийняте, аби діти мали можливість навчатися в комфортних і креативних умовах. Під час будівництва облаштували енергоефективний фасад, пофарбували у яскраві кольори кабінети, встановили інтерактивні дошки та зручні меблі, замінили вікна, двері, підлогу та стелі. Ззовні фасад утеплили та встановили червону фіброплитку, щоб школярам було тепло.

Навчальний заклад має власну автономну котельню, для додаткового джерела енергії на даху встановили сонячні панелі. Фахівці потурбувалися і про мало мобільні верстви населення – для них у школі встановили пандуси. Не забули і про спортивну частину життя. Поряд зі школою звели стадіон, майданчики для волейболу, баскетболу і тенісу та бігові доріжки із гумовим покриттям.

Сьогодні це заклад загальної середньої освіти «Святовасилівський ліцей». У ньому 59 осіб персоналу, 277 учнів і 13 класів.

   

У селищі є клуб із залом для глядачів на 180 місць, бібліотека, в книжковому фонді якої налічується 12,4 тис. томів.

У листопаді 2017 року у Святовасилівській ОТГ відкрито Центр безпеки громадян, де в пожежному депо служать 14 чоловік, для яких облаштовані комфортні умови роботи, нові приміщення та сучасний гараж для техніки. На озброєнні вогнеборців є автомобіль ЗІЛ, а також дорогий трактор, який допомагатиме в ліквідації наслідків складних погодних умов взимку.

Є в селищі і медична амбулаторія, де працюють три лікарі та п'ять фахівців із середньою медичною освітою, аптека, сім магазинів, їдальня, комбінат побутового обслуговування, телеательє, поштове відділення, ощадкаса, дитсадок.

Дитячий садок

Історія з відкриттям дитсадка розпочалась ще з кінці 1960-х років на початку 1970-х. Коли на території Єлізарівської сільської ради з’явилися великі підприємства і установи: Єлізарівське хлібоприймальне підприємство, сільгосптехніка, сільгоспхімія, асфальто-бітумний завод, амбулаторія. Було створено багато робочих місць, приїхала велика кількість спеціалістів, молодих сімей із маленькими дітьми. Ось тоді і виникла необхідність у відкритті дошкільного закладу.

1 жовтня 1962 року в с. Єлізарове було відкрито дитячий садок з однією групою. До дитсадка дітей приймали з 3-х років. Завідувачкою була призначена Євдокія Яківна Козак, до цього часу вона працювала в школах району вчителькою початкових класів. У дитсадку вона пропрацювала 12 років, до 1 вересня 1974-го, вкладала все своє вміння і душу в дитячий садок і його вихованців.

Приміщення було пристосоване. Штат складався з 4-х чоловік: завідувачка, вихователька, няня, куховарка. Будинок, який придбала сільська рада для приміщення дитсадка, був недобудований, стояли лише стіни і дах. Всі роботи, в тому числі й будівельні, оздоблювальні, виконували ці чотири жінки з допомогою батьків. Фізично було дуже важко, але люди отримували моральне задоволення, їх стимулювало те, що вони були першими і, що від них залежало в яких умовах перебуватимуть їхні діти.

Забезпечення дошкільної установи меблями, обладнанням, постільною білизною, іграшками, продуктами харчування, оснащення педагогічного процесу – все це та багато іншого: потрібно організувати, придбати, розмістити – лягло на плечі завідувачки. Євдокія Яківна розповідала: «Як щось вдавалось зробити для дитячого садка, я відчувала таке задоволення! Я гордилась тим, що була потрібна людям, а особливо – дітям!».

   

У ці ж роки вихователями в дитсадку працювали з різними інтервалами в роботі: Марфа Петрівна Сапай, Марія Семенівна Черненко, Людмила Григорівна Петрусенко, Олександра Петрівна Дубина, Валентина Іванівна Кукуюк-Зушинська, Любов Миколаївна Бондаренко.

Але довго та самовіддано працювали й інші працівники дитсадка. Так, 31 рік пропрацювала в дошкільній установі кухарем Любов Григорівна Бідненко. Розпочинала з дня відкриття дитсадка. На той час їй було 24 роки. Знала всі тонкощі кулінарії, займалась самоосвітою. На кухні завжди було чисто. Любов Григорівна – людина чесна, відповідальна.

Солідний стаж роботи мала і няня Варвара Митрофанівна Вороновська. В її обов’язки входив великий обсяг робіт: розтопити груби, наносити води. Адже на той час в дитсадку не було ні своєї котельні, ні водогону. Прийшла працювати в дитсадок в 1963 році, а звільнилася в 1985 році. Стаж склав 22 роки.

Після виходу на пенсію Є.Я. Козак, з 1 вересня 1974 року завідувачкою Єлізарівської дошкільної установи призначено Любов Миколаївну Бондаренко. За роки її роботи в дитсадку були покращені умови праці педпрацівників і утримання дітей. Проведено центральне опалення, викопано колодязь на території дитсадка, прибудовано одну кімнату. З 1993 року з ініціативи завідувачки розпочинається будівництво нового дитсадка. І уже в 1996 році було урочисто відкрито новобудову Єлізарівської дошкільної установи. Це гарне двоповерхове приміщення. Щоранку вихованці заповнюють дві групові кімнати і один клас шестирічок, де на них чекають вихователі.

Завдяки завідувачці установа мала стабільні кадри. Любов Миколаївна пропрацювала в дитсадку майже 40 років. В 2010 р. завідувачкою Єлізарівського дитсадка призначено Наталію Іванівну Бондаренко, в сьогодні директоркою є Юліана Іванівна Миршавка. Дошкільний заклад «Веселка» має дві різновікові групи: ясельна і дошкільна. Кількість вихованців – 36. Колектив дитсадка нараховує 14 чоловік.

Захисники села в роки Другої світової війни

Мешканці Святовасилівки боролися проти німецько-фашистських загарбників на фронтах Другої світової війни. З них 23 впали смертю хоробрих, 50 фронтовиків нагороджені орденами та медалями. І в районі станції відбувались тяжкі бої.

Біля сільської ради, в парку у братській могилі поховані 233 воїни 3-го Українського фронту, які загинули у жовтні 1943 р. у боях за визволення селища Єлізарове (Святовасилівки) та навколишніх територій, померли від ран. Наприкінці жовтня 1943 р. підрозділи 39-ї гв. сд (генерал-майор В.А Лещінін) 8-ї гв. А (генерал-полковник І.І. Масленников) 3-го Українського фронту (генерал армії Р.Я. Малиновський) під час наступу з правобережних плацдармів визволили низку населених пунктів Солонянського району і вийшли на підступи до залізничної станції Єлізарове й однойменного селища, які звільнили 29–30 жовтня 1943 р.

Тоді ж вдалося очистити від гітлерівців села Рясне та Чорнопарівку, через що лінія фронту перемістилася в район висоти 167,2, за 4 км на південь від селища Єлізарове, яку противник перетворив на добре укріплений пункт оборони. 3 листопада 1943 р. позиції 39-ї гв. сд зайняли бійці 25-ї гв. сд (генерал-майор Г.А. Криволапов), яка зайняла вихідне положення для наступу. 4 листопада полки 25-ї гв. сд розпочали просування на захід, долаючи особливо жорсткий спротив противника біля залізниці.

Воїнів, які загинули, поховали на місцях боїв у братських та індивідуальних могилах. У 1956 р. останки радянських воїнів перенесли в братську могилу.

Серед тих, кого перепоховали з висоти 167,2, були останки Героя Радянського Союзу Ж.А. Молдагалієва. Молдагалієв Жангази (Жангас) Акімович народився 7 червня 1917 р. у селищі Кара-Аул в Казахстані. З 1941 р. перебував на фронті. Гвардії лейтенант, командир 2-ї стрілецької роти 120-го гв. сп 39-ї гв. сд Ж. Молдагалієв брав участь у боях на Сіверському Донці, визволяв Запоріжжя, а в ніч на 24 жовтня 1943 р. у складі першої десантної групи форсував р. Дніпро в районі с. Лоцманська Кам’янка (східна околиця м. Дніпра). В бою на плацдармі проявив виняткову сміливість і героїзм: разом із десантниками утримував зайняті позиції, забезпечивши цим успішну переправу 1943 р. основних сил 120-го гв. сп. Загинув 1 листопада 1943 р. у бою на висоті 167,2 (с. Чорнопарівка). Указом Президії Верховної Ради СРСР від 19 березня 1944 р. Молдагалієву Жангази Акимовичу за зразкове виконання бойових завдань присвоєно звання Героя Радянського Союзу (посмертно). Нагороджений орденами Леніна.

У 1958 р. на могилі установили скульптуру жінки. В 1970 р. на постаменті пам’ятника закріпили залізобетонну меморіальну дошку з барельєфом Ж.А. Молдагалієва та 16 прізвищами похованих.

   

У 1975 р. на постаменті закріплена меморіальна дошка з прізвищами членів екіпажу радянського літака, збитого 15 листопада 1943 р. у бою поблизу станції Рясна. У 1980-х рр. перед постаментом скульптури спорудили подіум, на якому укріпили 23 металеві меморіальні дошки з прізвищами похованих. Ліворуч від пам’ятки на металевих основах розмістили 4 пластикові меморіальні дошки з прізвищами загиблих земляків. Імена їхні також увічнені на двох дошках, розміщених на лицьовій грані постаменту.

Відомі особистості

У селі жив і похований інок Іоанн, в миру Василій Швидун. На його честь збудовано каплицю біля сільського кладовища. За часів радянської влади в селі не було церкви, згодом її відкрили в приміщенні, що раніше належало пошті.

   

Сьогодні село стоїть на новому рубежі своєї історії. Якими вони стануть – справа рук тих, хто живе і житиме в Святовасилівці. І село, і люди в ньому варті того, щоб про них писали.

Титульне фото: Селище Святовасилівка.