Сила деревію

Ще над Дніпром клубочиться задуха,
ще пахне степом сизий деревій.

Ліна Костенко

Одне з найпрекрасніших місць на Землі – квітучі луки. Це квіти зробили луки такими розмаїтими та запашними. Одні квіти пахнуть солодко, інші – трохи гіркувато. Блукаючи луками Дніпропетровщини, не можна не натрапити на квітку з приємним терпко-гіркуватим запашним ароматом – це деревій. Він буяє всюди, де не глянь – на узліссях і галявинах, на луках і в полі, попри дороги та у дворах. Часом луки аж білі від розквітлого деревію, так рясно його насіялося. Він справді схожий на мініатюрну копію дерева: струнке стебельце – немов стовбур, густе – мов крона. Але назвали його деревієм, скоріш за все, з іншої причини: тому що стовбур в нього твердий, аж дерев’янистий.

Загалом таку рослину можна характеризувати як найзвичайнішу у нашій флорі. Від травня аж до осінніх морозів, іноді й до першого снігу неважко знайти квітучі стебла деревію. Він росте по всій Україні у найрізноманітніших місцях, куди потрапило його насіння, а одна рослина спроможна дати понад 25 тисяч насінин.

В Україні зростає близько двадцяти видів деревію. Більшість з них відрізняються між собою небагатьма ознаками, що їх помітить лише ботанік-фахівець. Інші ж люди ж переважно їх не розрізняють і всі види деревію використовують однаково. Та все ж найбільш цілющою травою визнано деревій звичайний.

Деревій звичайний – багаторічна трав’яниста рослина родини айстрових із досить великим повзучим кореневищем, що майже так розростається, як і в пирію. Стебло зелене, невисоке, в середньому до 40 сантиметрів заввишки, мало галузисте, хоча за сприятливих умов іноді сягає метрової висоти і вгорі галузиться. Характерними є листки: в обрисі вони ланцетні, але дуже розсічені на численні вузькі частки, і це створює враження не одного, а багатьох (тисячі) листочків (звідси й інша назва – тисячолисник). Верхівка стебла увінчана складним щитоподібним суцвіттям, у якому увагу привертають білі крайові язичкові квітки, що мають приваблювати комах. Вся рослина має сильний запах, який чимось нагадує полиновий.

Два види деревію занесені до Червоної книги Дніпропетровської області (рослинний світ). Деревій заплавний – природоохоронний статус 2 (вразливий), росте на заплавних луках, берегах річок. Виявлений у деяких населених пунктах Верхньодніпровського району, в заплаві річки Самоткань. Деревій тонколистий – рідкісний, ендемічний вид, який ніде на планеті не зустрічається, окрім України. Має природоохоронний статус 3 (рідкісний), на відміну від інших видів дикорослого деревію, має квіти яскраво жовтого кольору. На Дніпропетровщині деревій тонколистий трапляється дуже рідко, здебільшого на піщаних ґрунтах, поширений в деяких населених пунктах Новомосковського, Дніпровського та Нікопольського районів, а також на берегах Дніпра, Самари, Базавлука та Кам’янки.

Походження назви та цілющі властивості

У народі деревій одержав багато різноманітних назв: головник, гулявиця, деревень, деревник білий, дівочі пупки, тисячолисник. Він – і кашка, і пижмочка, бо справді трохи схожий на пижмо. А ще він – кровавник, ранник, серпник, серпоріз, бо має здатність зупиняти кров. Тож, коли траплялося поранитися, коли жниця серпом різала руку, – перше, до чого вдавалися, був деревій. Він же й ріс де-небудь неподалік на межі.

Латинська назва – «Achillea millefolium» L. Щодо походження її існує кілька тлумачень. Найпоширеніша з них – ніби за іменем грецького міфічного героя Ахілла. Вилікувавши за допомогою деревію мізійського царя Телефа від рани, заподіяної мечем, Ахілл довів цілющу силу цієї рослини і створив їй славу, яка протягом тисячоліть зростала в практиці народної медицини. Тому ще однією із назв цієї рослини є Ахіллея. Греки почали використовувати рослину при зупинці кровотечі, і в народі її часто називають солдатською травою. Адже рани на полі бою і в поході часто лікували цим доступним засобом. Українські повстанці теж вдавалися до цього зілля. Для дезінфекції та прискорення загоєння досить присипати рану порошком з розтертого деревію.

За іншою версією, наукова назва деревію походить від грецького слова «achillos» – «рясний корм» («chilioi» – «тисяча», що пов’язано з розсіченістю листя). Цим не вичерпується тлумачення назви. «Millefolium» у перекладі з латинської означає «тисячолистий».

Віддавна люди звернули увагу на деревій і послуговуються ним впродовж віків у побуті та лікуванні. Деревій виявляє спазмолітичну дію на гладеньку мускулатуру кишечника, жовчно й сечовивідних шляхів, розширюючи їх, а тому й сприяє відтоку жовчі й сечі, заспокоює болі при спазмах кишечника. Наявні в рослині гіркоти посилюють секрецію травних залоз і тим самим посилюють апетит.

Медичне використання деревію як цілющої рослини становить кілька тисячоліть. Уже в XV сторіччі деревій знали і в Русі як неабиякий кровоспинний та ранозагоювальний засіб. Свіжі рослини, найчастіше листочки, розтирали до появи клітинного соку і клали в ніздрі, щоб припинити носову кровотечу. У XVIII та XIX сторіччях деревій вживали також при дизентерії та різних внутрішніх кровотечах. Згодом ця його властивість була забута, і деревій застосовували переважно як гіркі ліки для поліпшення травлення та збудження апетиту.

Кровотамувальні властивості деревію зумовлені наявністю досить великої кількості вітаміну К. Запаху рослині надає ефірна олія, яка виявляє сильну протизапальну та знеболювальну дію, а також потогінну та дезінфікуючу.

І зараз деревій використовують для приготування лікувальних настоянок і препаратів. Сучасна медицина рекомендує деревій у вигляді настою чи рідкого екстракту трави головним чином при внутрішніх та зовнішніх кровотечах, при захворюванні шлунково-кишкового тракту та для збудження апетиту й поліпшення травлення.

У народній медицині діапазон використання деревію трохи ширший. Відвар трави п’ють при простуді, хворобах печінки, недокрів’і та головному болю, а також при туберкульозі легень і кашлі, нервових хворобах та гіпертонії, зубному болю.

У літню пору для лікування зовнішніх ран люди користуються виключно свіжозібраними листками. При болях у животі жують кілька свіжих листків або кілька кошиків-суцвіть. Зимової пори вживають відвар. Такий відвар особливо добре діє при кишкових спазмах. В цьому разі виявляється його спазмолітична й судинорозширювальна дія.

Збирають в цієї рослини окремо листки, суцвіття-кошики й верхівки квітучих рослин. Суцвіття зривають або зрізують ножицями. Довжина стебла не повинна перевищувати одного сантиметра. Траву зрізують завдовжки до двадцяти сантиметрів (від верхівки рослини), видаляючи товсті стебла. Сушать у добре провітрюваних приміщеннях, розкладаючи сировину тонким шаром. Зберігають деревій у паперових коробках не більше двох років.

Відвар або настій з нього у великій концентрації є ефективною рослинною отрутою проти шкідників сільськогосподарських рослин – попелиць, трипсів, щитівок, а також павутинного кліща.

У ветеринарії деревієм послуговуються для боротьби з глистами та при шлунково-кишкових захворюваннях у телят. Домішка його сприяє кращому перетравленню сіна. Також для швидкого росту курчат їх годують деревієм – дрібно кришать й змішують з крупою молоді листочки.

Знавці кулінарії давно використовують деревій. Обізнані люди свіжу зелень – молоді листки – додають як приправу до м’ясних страв, у салати та вінегрети, а також до страв із яєць (наприклад, його дуже добре додавати в омлет). У нього складна ароматична комбінація: є трохи від орегано, трохи від лаврового листя, чебрецю. Відвари з трави деревію додають у тісто для ароматизації випічки. Висушені листки та суцвіття використовують для приготування квасу, желе й мусу.

Суха подрібнена рослина, як і її олія, знадобиться й під час приготування лікеро-горілчаних і кондитерських виробів. Проте, при використанні деревію як прянощів треба бути досить обережним, щоб не перестаратися. Адже у великій кількості він може викликати отруєння, що проявляється в запамороченні та висипці на шкірі.

Легенда про деревій

«Безкраїми степами під палаючим сонцем гнали ординці у ясир дівчат-полонянок з України. Виснажливою була дорога. Закривавилися їхні ноги, зів'яли їхні личка молоді, а дорозі кінця-краю не видно.

Ніч. Зупинилася валка на спочинок. Зігнали ординці полонянок до тісного гурту, оточили їх зусібіч вартою та й полягали спати. Та не спиться потомленим дівчатам. Туга невольнича крає їм груди, виливається болючим стогоном і тихим плачем.

Заспівали полонянки пісню. Тихо звучала вона, та далеко чулася: вітер розносив її по широкому степу. Зачула ту пісню-скаргу мати однієї полонянки, званої Олесею. Птахом полетіла на пісню. Через терни колючі, через води глибокі, через трави високі бігла нещасна мати і втоми не знала. Непоміченою промайнула повз варту і невдовзі вже пригортала до грудей поневолену доню.

Аж ось почалася злива шалена, така густа, що зовсім нічого не стало видно, хоч вже пора було наставати світанкові.

Збилися полонянки докупи, горнулися одна до одної, гріючись. А злива шаленіла. Блискавиці падали на степ вогненними стрілами, громи ревли, мов гармати на велетенському бойовищі. Перелякані коні татарські хропли, рвалися в степ. І ніхто не годен був стримати їх. Понесли коні своїх вершників – татар геть світ за очі та й не повернулися на місце, де валка ночувала.

Після грози опам'яталися полонянки, зібрались повертатися до рідних домівок. І тут побачили, що ні Олесі, ні її матері нема поміж них. Лиш на тім місці, де сиділи вони обнявшись, росли дві квітки: одна біла, як молоком облита, а друга червонкуватого кольору. І наче з-під землі почувся голос Олесиної матері: «Зірвіть, діти мої любі, ці дві квітки, бо з жалю до вас я і моя Олеся розцвіли ось тут. Соком зі стебел капніть на ваші зранені ноги, і рани загояться. Зваріть стебла і вмийте тим відваром обличчя, і краса на них заграє гожа та весела.

Тільки вмовк той голос, дівчата зробили так, як радив він. І силу нову відчули, і радощів зазнали. Усі повернулися додому, а про квіти ті, народжені для добра, не забули, доглянули їх коріння. Розрослися із того коріння квіти скрізь по луках і узбіччях доріг та по узліссях. І слава про квітку деревію йшла від села до села, від роду до роду. Назвали люди рослину деревієм за високе і струнке стебло, що нагадувало горду і нескорену людську вдачу». З книги Федора Мамчура «Цвів на полонині верес.. Легенди й бувальщини про лікарські рослини».

З того часу люблять деревій дівчата-красуні. Відваром його цвіту вмиваються, миють ним коси, від чого лице робиться свіже, чисте й гладеньке, мов оксамит, а волосся росте густіше. Наші пращури використовували цілющі властивості деревію, роблячи з нього відвари, спалюючи його та розкладаючи по своїх домівках для запаху та для того, щоб відігнати злих духів. Окрім того він використовувася у магічних ритуалах та ворожбі.

Використання деревію у садовому дизайні

У наш час селекціонери творять дива. Деревій звичайний із лікарської рослини перетворився на чудову квітку для саду або клумби, і при цьому не втратив своїх лікувальних властивостей. Він зможе і шкідників прогнати зі сусідніх рослин, і садівника полікувати.

Деревій садовий – багаторічна, невибаглива та високо декоративна рослина. Його сильно посічене ажурне листя, навіть поза періодом цвітіння, створює для рослини привабливий вигляд.

Низькорослі сорти рослини, ландшафтні дизайнери використовують як замінники газонів і вважають, що він просто створений для «ледачого» саду. Дуже різноманітна кольорова гамма забарвлень суцвіть: вишневі, червоні, рожеві, жовті, помаранчеві від насичених до пастельних тонів. Селекціонери створили навіть махрові форми деревію. Одночасне цвітіння різних кольорів створює яскравий розкішний квітковий килим. Розмножується деревій відводками кореневища або діленням куща. Деревій один із найдовше квітучих багаторічників – цвітіння починається у липні і продовжується більше двох місяців. Після обрізки відцвілих суцвіть швидко викидає нові квітконоси. Досить невибагливий у догляді – росте на сонці або частковій напівтіні, на будь-яких ґрунтах, легко витримує посуху. Ця прекрасна рослина приваблює в садок різних корисних комах, метеликів, бджіл, джмелів, є добрим медоносом.

Навіть узимку, в сухому вигляді, не втрачає своєї декоративності і продовжує прикрашати сад або оселю. В давнину в українській хаті клали поза сволоками пучки різного зілля: чебрець, звіробій, васильки та деревій. В наш час деревій продовжує прикрашати сучасне житло, професійні флористи використовують його для створення зимових букетів. Дівчата полюбляють вплітати квіти деревію в свої вінки, бо він довго зберігає форму і свіжий аромат.