Триндик Тарас Вікторович
Тарас Триндик: живопис емоційної чистоти

«Чому я не розумію сучасного мистецтва?» – питання, яке досить часто лунає з вуст пересічної людини. Здається, це щось незвичайне, неземне, некласичне. Так-так, більшість звикла саме до класики, коли чітко розумієш, що зображено на картині та що хотів сказати автор цією творчою роботою. Напевно, головний синонім до «сучасного мистецтва» – незрозумілість, яка дуже часто лякає необізнаних у цій сфері людей. Насправді, доки кожен глядач не захоче подумати над витвором сучасного мистецтва, доти він не зрозуміє його. Кожен витвір є уособленням думок автора. Завдяки цьому знайомство з образотворчим мистецтвом стає свідомим, глибоким і цікавим. Чи то картини, скульптури чи артпроєкти, кожен знайде щось своє. Сучасне мистецтво настільки різноманітне, що зможе зацікавити кожного незалежно від віку, статусу, культурних чи особистих уподобань. Художник Тарас Триндик – самобутній представник нової генерації геніїв українського мистецтва. Його можна вважати одним із найяскравіших представників дніпровського постмодернізму.

Життя у пошуках краси і гармонії

Весна зіткала вчора гобелен
у лузі – з трав, із квітів, з верболозів.
Зіткала вітер і зіткала клен,
грози зіткала молоді погрози.

Євген Гуцало

Народився Тарас Триндик у творчій родині 1 травня 1973 року в місті Кам’янське. Батько Віктор Григорович оформляв інтер'єри та писав портрети. Дядько Микола Захарович відомий пейзажист і майстер тематичної картини. Старший брат Роман здобув добру музичну освіту та навчив хлопця відчувати ритм життя і розпізнавати абстрактні образи. Щоб сприяти розвитку творчих здібностей маленького Тараса, мати привела його до місцевої дитячої художньої школи. Вагому роль у мистецькому становленні майбутнього художника зіграли викладачі профільних дисциплін художньої школи. Зокрема, Тарас Триндик згадує першого педагога Віктора Богоноса – викладача та директора Кам’янської художньої школи. За словами митця, саме він, бувши талановитим акварелістом, зумів викликати сплеск цікавості до цієї складної імпровізаційної техніки, допоміг згодом долучити до власних живописних робіт усю повноту її естетики, зосередженої у плавності прийомів, варіативності колірних модифікацій та загальній тональній м’якості. Наступний етап становлення творчої особистості Тараса – вступ до Дніпропетровського державного художнього училища. Навчання у стінах цього закладу відкрило йому шлях до знайомства з провідними педагогами, серед числа яких були Комунар Беркута, Володимир Бублик, Олександр Ніколенко. Саме вони допомогли хлопцеві опанувати скульптурну пластику малих форм. Як результат, пальці митця набули бажаної гнучкості, слухняності та чуттєвості. Відлуння отриманого досвіду заклалося у характерних рисах творчої манери майстра: тонкощах роботи з живописним тлом і віртуозним відтворенням складних тональних модуляцій.

Після завершення навчання у 1994 році Тарасові Триндику пророкували успішне майбутнє академічного майстра. Однак, через низку життєвих обставин майстер протягом семи років творчо майже не працював. Цей час став етапом переосмислення набутих знань, невпинного пошуку власної мови та знайомства з колегами-сучасниками. До мистецького життя міста Дніпра Тарас Триндик активно увійшов на зламі тисячоліть. Розлогі формати картин ранніх етапів його творчості були тематично різнопланові: жіночі образи, романтизоване відтворення живої природи, композиційно бездоганні та привабливі натюрморти. Застосування акварельних прийомів у техніці олійного живопису дало певні результати: творчий пласт митця початку 2000-х років позначений витонченістю та прозорістю тонального ладу, особливим атмосферним характером світло-повітряного середовища. У його творах віддзеркалюється життєлюбний оптимістичний характер автора, його постійний потяг до світла, гармонії та радості буднів. Поетичні пейзажі художника легкі й невимушені, вони наповнені гарячим сонячним промінням, на повну силу звучать яскраві барви безмежної синяви неба, наповнені зеленню сади та вогняно-червоні черепичні дахи, – усе випромінює радість, щастя, родючість землі. Це широкі простори, залиті сонячним світлом, береги річок, звивисті та примхливі круті косогори у квітучих травах і, звісно, старі хати, які в його творчості набувають змісту ексклюзивного етнічного символу. Завдяки яскравим кольорам картини нагадують старовинні скарби в коштовних скриньках, розкішну красу ювелірних прикрас, пестять око переливами кольору. У буденному Тарас Вікторович бачив незвичне, що підіймало інтонації настроїв і створювало поетичні асоціації. Дивлячись на буйне різнотрав'я та різноцвіття його полотен, мимоволі пригадуються рядки:

Втомився? – ляж горілиць у траві
і слухай-слухай,
поки не почуєш,
як тихо дишуть квіти степові.

Ліна Костенко

Творчий доробок демонструє, що митець мислить кольорами, їхніми співвідношеннями та відтінками, підпорядковує собі всі інші живописні елементи – як образ чи форма. У його роботах зустрічаємо особливий колорит, композиції кольорів, які гармоніюють між собою, виражаючи художній зміст колористичного вирішення того чи іншого твору. В кожному окремому випадку це вирішення унікальне та неповторне. Цей момент доволі часто визначає особливості «тепло-холодних» співвідношень тонів у певній композиції. Наприклад, на одній загадковій картині глядачеві не зрозуміле зображення. На перший погляд – це зимовий пейзаж, виконаний у модерновому стилі. Та, коли придивляєшся уважніше, то виникають сумніви: і це вже нагадує негатив до кольорового фотознімка, зробленого яскравим літнім днем.

Художник хоче, щоб його роботи радували глядача, викликали позитивні емоції – для цього він використовує соковиті гарячі кольори: жовтий, червоний, оранжевий, фіалковий, синій. Вони позитивно впливають на людину й створюють душевну атмосферу. Тарасові Вікторовичу важливо, щоб колір міг передати ті глибокі відчуття, які він намагався зафіксувати на полотні. З допомогою кольору автор підсилює зображення і проявляє його характер. Згодом митець почав експериментувати, поступово прийшов у абстракцію та використовував мінімум деталей, в основному подаючи гармонію кольорових плям із відповідним настроєм. При цьому якась невеличка деталь тільки окреслювала той стан, який автор намагався передавати, пов’язуючи тонесенькою ниточкою з реальністю. Пейзаж почав вибудовуватися не тільки на споглядальному рівні, а й на рівні відчуття та діяти на емоційно-психологічній площини. З посмішкою майстер згадує: «Одного разу жінка на виставці сказала: «Я не дуже розумію вашу творчість, але настрій вона мені підіймає».

Ще одна цікава родзинка, яка подобається глядачам, те що своїм роботам художник навмисно не дає жодних назв. Автор надає кожному можливість самому здогадатися, що він хотів висловити тим чи іншим твором. Або просто помріяти, абстрагуватися від чорно-білої реальності буднів. Краєвиди майстра – це віртуозне відтворення атмосферності, широти, простору, світла та барв природи з незмінно присутнім символіко-містичним відлунням. Глядач підсвідомо реагує на первозданну гармонію, закладену в природі всього сущого, і вчиться бачити істинну витонченість у звичних сюжетах. Виникає бажання якомога довше споглядати твір, відчувати спокій, умиротворення та магію живописного простору. З 2001 року Тарас Триндик є постійним учасником виставкових проєктів.

Згодом стає лауреатом Губернаторської премії молодіжної виставки «Пунктир майбутнього» у напрямку – абстрактний експресіонізм. Паралельно унаочнюються його подальші мистецькі орієнтири. За словами художника, абстрактне мистецтво – один із найскладніших творчих напрямків. Це істинно імпровізаційне мистецтво, у межах якого спонтанність виявів можлива лише за умови збереження цілісності та балансу композиційних частин твору.

Ліки проти поганого настрою

У синьому небі я висіяв ліс,
У синьому небі, любов моя люба,
Я висіяв ліс із дубів і беріз,
У синьому небі з берези і дуба.

Микола Вінграновський

Тарас Триндик ретельно досліджує різноманітні техніки живопису, зберігаючи вірність естетиці абстрактного експресіонізму. Перші десять років ХХІ століття додають до творчого арсеналу художника нові полотна. Техніка роботи митця з часом набуває особливого магнетизму, що тривалий час утримує на собі погляд глядача. Темпераментність і експресивність живопису не завжди є синонімом фактурності та пастозності манери. Означених естетичних категорій сприйняття художник досягає протилежними прийомами: численними лесуваннями, аскетичним і дзеркальним плесом картинної площини. Композиційні елементи картин позначені складною текстурованістю, утворюючи окрему семіотичну систему, якою митець послуговується вже тривалий час. Однак при цьому автор уникає самоцитувань і тавтологій. Балансуючи на межі станкового та декоративного мистецтва, творчий дискурс майстра завжди лишається глибшим за означені поняття.

Щороку творчий арсенал художника доповнюється цілою низкою самобутніх, несхожих між собою живописних полотен. Про творчі роботи Тараса Триндика кажуть, що їх треба бачити в оригіналі, щоб відчути їхню магію та повністю зануритись у творчість цього непересічного митця. У нього багато персональних виставок і презентацій. Наприклад, проєкт «Містична Україна Tarasa» балансує на межі абстракції та пейзажу, наче переносить глядача в інший Всесвіт. Цикл «Зашифровані сенси» зачаровує живописом колірного поля, який перетворює картини на безпредметні барвисті площини. Полотна створюють атмосферу душевного відпочинку та гармонії. Адже споглядання саме на безпредметне, на те, що немає чітких обрисів і додає сучасній глядацькій душі відпочинок і повний спокій від метушливого світу сьогодення. Цікавий факт, що саме метод ташизму, який є різновидом абстрактного експресіонізму, часто використовується в арттерапевтичній сфері, зокрема в практиці медитативного живопису. Кожна робота розповідає про самого автора, розкриває якусь частинку його життя. Ними він створює паралельний світ, паралельну до нашої дійсність. Також кожна картина художника це – вікно у простір, природу, вікно у зовсім інший стан душі. Добірка вишуканих романтичних пейзажів «Зимові фантазії», «Осіннє марево TARASA» показує сільські краєвиди та ландшафти, де головними героями стають ракурси, тіні, фактурні фрагменти.

Глядач підсвідомо реагує на первозданну гармонію, закладену в природі всього сущого, та вчиться бачити істинну витонченість у звичних сюжетах. Нерозривний зв'язок музики та барв зображений у черговому проєкті митця «Кольоромузика». Виставки «Примари кольорів», «Мантри живопису» демонстрували динаміку мистецьких пошуків Тараса Триндика. Спостереження за творчими кроками художника наочно показали зв’язок: чистота кольору – звук – мантра і, як результат, – новий канал комунікації глядача з твором. Обрана художником тематична лінія змушує шукати баланс між предметним і абстрактним, репрезентуючи новітній етап його творчих інтенцій.

Тарас Вікторович постійний учасник всеукраїнських, регіональних і зарубіжних виставок. Наприклад, майстер щасливий був виступати від імені українських митців на міжнародній арені у Дубаях. Художник презентував цикл «Живопис емоційної чистоти» у межах експозиції сучасного українського мистецтва «Еліпсис». Павільйон був створений у формі пшеничного колосу, що символізує проростання у майбутньому, початок нового життєвого циклу, унікальність і самобутність українського народу. Пейзажні роботи Тараса Триндика органічно вписувалися в артпростір, бо наповнені контрастними колористичними рішеннями, які передають багатоманітність мальовничих ландшафтів України. Участь у таких заходах є потужним досвідом для подальшої творчої роботи. Художник впевнений, що сучасне мистецтво країни дуже сильне, технічне і може бути конкурентоспроможним, але потребує грамотної галерейної політики. Наразі етап формування якісних виставкових майданчиків, з гарним простором, експертизою і зовнішніми зв’язками набуває актуальності. Справжніх вітчизняних галерей, що працюють за європейськими стандартами обмаль.

На думку митця,  не всі розуміють, що відсутність культури породжує свавілля в державі, тому її реформуванням потрібно займатися якнайшвидше. Роботи живописця зберігаються у приватних колекціях в Україні, за кордоном. У них є простір, глибокий, явний і загадковий. Декоративні полотна Тараса Вікторовича здатні прикрасити будь-який інтер'єр, наповнити його сяйвом святкових барв або створити атмосферу зосередженості, доброзичливості, затишку. У різний час дня, в різні пори року, при різному освітленні вони мають інший вигляд. Художник робить ставку на емоційну складову, довіряючись інтуїції та власному художньому світосприйняттю. Експериментуючи з кольором і формою в жанрі абстрактного живопису, він прагне розширити межі реальності та спонукає глядача знайти власні емоційні точки дотику з його творами.