Пата Тетяна Якимівна
Тетяна Пата: малювати рай на землі

Автентична українська культура, як й інші культури світу, зазнають змін, зумовлених часом. Осередок селища Петриківки є одним із небагатьох центрів декоративних розписів України, що зберіг свою історію й активно розвивається, зберігаючи традицію та органічно інтегруючись у різні види мистецтва і сфери сучасної мистецької дійсності. Народні майстри із покоління в покоління передають таємниці своєї майстерності. Класичне петриківське малювання уособлює творчість ліричної та віртуозної майстрині Тетяни Пати, яка наче шумлива гілка калини, ввібрала в себе український всесвіт.

Коли жар-птиці оживають…

Народилася Тетяна Якимівна у Петриківці, у сім’ї селянина Якима Мартиненка. Ще дівчиною вона жадібно вбирала у себе красу довколишньої рідної природи, щоб узимку все побачене оживало у художніх образах на стінах і комині у власній хаті чи в оселях земляків. І, коли вона малювала, починали розквітали на білому тлі пишні квіти, достиглі ягоди, з’являлися серед віття казкові птахи, що, здавалося, за мить защебечуть чи розправлять крила і полетять. Маючи з дитинства хист до малювання, Тетяна вже з чотирнадцяти років заробляла на хліб тим, що ходила до багачів прикрашати до свят або весілля комини печей. Колористична гама мальованих печей з Петриківки не містила відкритого зеленого та синього кольорів і базувалася на співвідношеннях глибокого червоного, жовтого та червоно-брунатного, причому останній подавався у розфарбуванні, підводках і невеличких елементах квіткового малювання. Також дівчина розмальовувала барвистими квітами скрині та віялки, зроблені на продаж її односельцями. Цікавий факт, колись у Петриківці мешканців було більше, ніж у Камʼянському чи Кривому Розі, тому Тетяна Мартиненко без роботи ніколи не сиділа. Слава про її розписи пішла далеко, тож згодом художниця стала виконувати на замовлення й мальовки на папері, які розходилися на виставках, музеях, приватних збірках.

Майстриня  шукала власний стиль: поруч із поєднанням рожевого з ясно-зеленим брала синю та жовту фарби, заповнювала квітами велику площу малюнка. Замість подрібнено-рясного орнаменту, створювала вінки, смуги, килими. Саме Тетяна Якимівна вводить такі принципово нові якості розпису як асиметричність, дезорнаментальність малюнка. Її техніка розпису надзвичайна різноманітна – поєднання соковитих мазків із легкими, прокладання рогозинкою тоненьких прожилок в середині пелюстки квітки, виписування котячим пензликом листочків і малювання просто пальцем прозорих достиглих ягід. Кожна робота художниці ніби наскрізь пройнята сонячним промінням. Для її письма характерна світлотінь, яку майстриня створювала простими технічними засобами: зверху пелюстку квітки або листка малювала світлими за тоном фарбами, знизу – темними. Використовувала контрастні сполучення кольорів – червоного різних відтінків, синього і жовто-зеленого, які вдало додають цілісності декоративного трактування букету. Залежно від секретів виготовлення та використання фарби, квіти набували дзвінкої прозорості або казкової тьмяності, пишної соковитості або, навпаки, колючості. Кожна деталь роботи була врівноважена й композиційно погоджена. Попри одноманітність мотивів і сюжетів у малюнках, Тетяна Якимівна завжди намагалася малювати нескінчені варіації, відкриваючи все нові й нові грані зображеного, у кожному творі поєднуючи добре знайоме і своєрідну новизну у вирішенні теми та сюжету.

Визначальними рисами творчої особистості Тетяни Пати є постійна невгамовність і сміливість у пошуках нового, незвичного, ніким ще не робленого і несподіваного. В дівоцтві це виливалось у низку вчинків, про які й досі згадують односельці. Наприклад, щоб вразити батьків, вона зважилася на експеримент і розмалювала чільний бік хати великими яскравими соняхами, або розписала свою весільну скриню не просто квітами, а «військовими». Художницьку сутність майстрині визначає своєрідна живописність мислення, яка виявляється у вирішенні образів, композиційних побудовах, відборі мотивів і їхній колористичній розробці, використання технічних прийомів. Тетяна Якимівна справжній майстер рослинних композицій, до яких вона гармонійно вводить птахів і звірів. Майстриня блискуче опанувала увесь арсенал петриківської продукції, тонко відчувала потреби покупців, тож її роботи мали великий попит і були за взірець новим художникам петриківського розпису. Її мальовки з квітами та букетами, рушники і килими на стіни органічно вписувалися у призначений їм інтер’єр.

Аналізуючи роботи майстрині, мистецтвознавці слушно зазначили, що поступово «букети» художниці перетворюються на унікальні пейзажі та соковиті натюрморти. Таку трансформацію можна спостерігати вже у перших роботах, де невибагливі та тендітні квітки на комині співіснують з міцною розлогою гілкою калини, якою ніколи не прикрашали печі. Пізніше на її малюнках гілка калини перетворюється на розлогий кущ, і навіть, калиновий гай, заселилася птахами та набула значення відомого по всій країні фольклорного образу: «кувала зозуля по росі, плакала дівчина по косі…». Такі самі зміни можна спостерігати дивлячись на міфічні райські кущі з фантастичними птахами, які залюбки оселяються в українських садах.

Зашифрована душа українського народу

Ранні роботи майстрині не мають підписів, бо вона була неписьменною, тому умовно її першими творами вважаються ті, які замовила художниця Євгенія Евенбах під час творчої експедиції у 1911 та 1913 роках. Дослідниця робила акварельні копії та замовляла місцевим майстриням невеликі малюнки на папері. Особливе місце в її збірці займають кілька малюнків Тетяни Пати, в тому числі написаний яєчною темперою твір «Калина», який зберігається в Києві в Національному музеї українського народного мистецтва. Вражена талантом місцевої майстрині, пані Євгенія запропонувала їй переїхати до столиці та працювати на місцевий ткацькій фабриці. Проте, Тетяна Якимівна та її чоловік не погодилися залишити рідне село, з якого черпали творче натхнення і без якого просто не могли уявити свого життя.

Подальшу творчу долю майстрині та й усього петриківського розпису визначила зустріч народної художниці з видатним українським істориком і етнографом Дмитром Яворницьким. Він першим посприяв громадському визнанню творів Тетяни Пати як справжніх цінностей народного мистецтва. У 1920-х роках на замовлення Дніпропетровського краєзнавчого музею, який на той час очолював Дмитро Іванович, художниця розмалювала килим і виконала два ескізи розпису коминів. Ці її роботи й нині зберігаються у музейних фондах. Також вчений порекомендував місцевому мистецтвознавцю та досліднику Олександру Стативі взятися за дослідження петриківського розпису, який у той час поступово вимирав – до 1930-х років у Петриківці залишилося лише кілька майстринь, які малювали і на базарі продавали свої роботи. Тож у 1928 році була організована артіль петриківського розпису, де працювало 16 майстрів серед числа яких і Тетяна Якимівна, згодом артіль було перетворено на фабрику «Дружба».

Коли у 1936 році у Петриківці відкрилася Школа декоративного малювання, викладати композицію орнаменту запросили Тетяну Пату. Природний смак і глибоке знання принципів декоративно-площинної композиції дали їй можливість вирішувати складні завдання декоративного розпису і навчати цього своїх численних учнів. Вона була талановитим педагогом, радила учням пильно вивчати навколишню природу і не обмежуватися традиційними мотивами, а створювати нові, свої власні. Основним методом художниці в педагогічній діяльності було наслідування її творчих прийомів учнями. Майстриня займалася цим мистецтвом професійно, здійснювала творчі пошуки, експерименти, намагалась їх прищепити учням. Її учениця Марфа Тимченко згадує: «Виводила нас Тетяна Якимівна й на природу. Найчастіше до своєї садиби, де над струмком буяла калина, рясна-рясна та запахуща…», «Наша наставниця казала нам: «Дивіться та приглядайтесь… Малюйте із себе… Як уявляєте… Так буде краще… Природа не любить, коли її сліпо наслідують…». Отже, саме природа була джерелом натхнення у творчості Тетяни Пати, формуванні її імпресіоністичного бачення світу.

Школа декоративного малювання була дворічною, розрахована на учнів від 15 до 40 років. Окрім предметів художнього циклу, у школі викладали також загальноосвітні предмети. Організація такого закладу мала важливу роль, адже забезпечувала передачу традиції та підвищувала культурний рівень як майстрів, так і осередку. На жаль, Петриківська школа декоративного малювання проіснувала до 1941 року. Але навіть за такий короткий проміжок часу з неї виросло ціле покоління талановитих майстрів: народний художник України Марфа Тимченко, заслужені майстри народної творчості України Віра Клименко-Жукова, Василь Соколенко, Федір Панко, Марія Шишацька, Ніна Шулик, донька Тетяни Якимівни Векла Кучеренко та інші.

Свою педагогічну діяльність Тетяна Пата поєднувала з творчою, малюючи переважно декоративні панно. У 1930-ті роки «мальовки» зазнали певних змін, якщо раніше розписи, виконані на тонкому папері, мали утилітарну та естетичну функції в оздобленні житла, відповідно вони були тісно пов’язаними з архітектурою, що впливало на композицію, то створена на звичайному папері «мальовка» набуває ознак станкової графіки, що, безсумнівно змінювало її стилістику. Такі розписи на папері втрачали монументальність, композиція ускладнювалася, елементи ставали дрібніші, варіювалися деталі. Багатобарвністю, оригінальним трактуванням природи, жанровим розмаїттям вирізняються твори майстрині 1926–1937 років, зокрема «Родинний портрет», «Хлоп’я», «Кущ калини», «Зелена скриня», «Рушник, «Квітка з пухнастими султанками», «Панно у блакитній рамці», «Папороть», «Букет», «Айстри», «Виноград», «Огірки», «Перець». Ще в 1935 році Тетяна Пата отримала замовлення на розпис аудиторії Київського художнього інституту, де виконала сімнадцять орнаментальних панно.

Роботи майстрині відзначаються пластикою ліній і округлістю форм. У розписах домінують локальні кольори, переважно це червоний, жовтий, зелений, синій і рожевий. Наприклад, у мальовці «Троянди», загальна композиція якої асиметрична, локальним червоним кольором виконані квіти, а теплим зеленим перисте листя. А ось «Жоржини» виконані з майже ідеальною симетрією. Тетяна Пата використала прийом продряпування вологої фарби у мальовці «Калина». Яскравою, помітною і надзвичайно урочистою є мальовка «Квіти. Панно». Робота дуже контрастна, попри домінування червоного кольору, має безліч нюансних відтінків як квітів, так і листя, за рахунок використання перехідного мазка у переважній більшості елементів композиції. Майстриня дуже сміливо вводить і опановує нові мотиви. Серед її робіт можна бачити нетрадиційні, але улюблені художницею троянди, гвоздики і маки.

З кінця 1930-х років Тетяна Пата стала постійною учасницею обласних, республіканських і зарубіжних виставок. У цей час майстриня одержувала замовлення з різних областей, зокрема з Полтавщини, Харківщини, Одещини. Всі повоєнні роки вона невтомно працювала. У 1947–1948 роках художниця виконала багато малюнків для Дніпропетровського обласного Будинку народної творчості, серед яких особливий інтерес у глядачів викликали панно з птахами та панно з метеликами, які вразили не тільки композиційним рішенням, а ще й технікою виконання. Її твори експонувалися на багатьох художніх виставках, майже в усіх країнах Європи, також викликали живий інтерес в Америці та Японії. Переважна більшість робіт Тетяни Якимівни Пати відзначена грамотами та дипломами. У 1950 році її прийняли до Спілки художників України. Майстриня відзначена званням «Почесний громадянин селища Петриківка».

Спадщина майстрині дає безцінну можливість доторкнутися до світлих джерел петриківського розпису. Сутність кожної роботи художниці полягає в природній фольклорній єдності людини-творця й навколишнього світу, у творах відчувається філософське навантаження, її роботи не просто зачаровують своєю красою, але ще й «говорять» із глядачем, спонукають замислитися над циклічністю життя.  Ліричний і ніжний, пишний і віртуозний світ художниці завжди чарує глядачів.