Тетянинський комітет з надання допомоги біженцям

Воєнні дії Першої світової війни (1914–1918 рр.) супроводжувалися появою нових соціальних явищ, викликаних обставинами воєнного часу. Одним із найбільш притаманних для світового конфлікту соціальних феноменів було біженство, яке характеризувалось добровільним або примусовим переміщенням цивільного населення з зони бойових дій до тилових районів імперії. Затяжний характер війни сприяв перетворенню біженства на одну з вагомих соціально-економічних проблем війни, яка принесла з собою в тилове запілля перманентну загрозу спалаху інфекційних хвороб, голоду, зростання кримінальної злочинності та різних соціальних девіацій.

Перші біженці з’явилися в Катеринославі на початку війни в серпні 1914 року. Природно, що масштабність потоку вимушених переселенців, які прибували до міста, була зумовлена здебільшого інтенсивним характером і динамікою бойових дій на фронті, відображаючи оперативні успіхи та поразки російської імператорської армії.

З початку війни (серпень-грудень 1914 року) біженці приїздили до Катеринослава невеликими групами Катерининською залізницею, водним і гужовим транспортом. Міські катеринославські благодійницькі організації без проблем вирішували нагальні питання організації життя вимушених переселенців в місті, надаючи житло, забезпечуючи їхні родини продуктами харчування, роботою, невідкладною медичною допомогою. На початку війни влітку-восени 1914 року низка міських благодійницьких установ матеріально забезпечила здебільшого всі головні потреби декількох тисяч переселенців за рахунок виключно власних коштів, не отримуючи від держави жодної фінансової допомоги у вигляді грошових дотацій і спеціальних субвенцій.

Значною мірою ситуація змінилася влітку 1915 року, коли через масований наступ німецьких військ у Прибалтиці та Польщі перед російським військовим командуванням украй гостро постала проблема проведення масштабної евакуації промислових підприємств, які випускали продукцію оборонного характеру, та цивільного населення, що мешкало на території зони бойових дій. Катеринославська губернія стала одним із головних кінцевих пунктів евакуаційних маршрутів для багатьох десятків тисяч біженців, ешелони з якими заповнили вщерть залізничні шляхи Катерининської залізниці. До Катеринославської губернії та Катеринослава попрямував великий потік вимушених переселенців, що істотним чином позначилось на погіршенні соціально-економічної ситуації регіону, зростанні вуличного насильства, появі сталих вогнищ інфекційних хвороб і спалахів епідемій черевного та висипного тифу, холери, грипу.

У цей період біженство перетворилась на одну з найголовніших соціальних проблем для місцевої губернської адміністрації, яка намагалася вживати адекватних екстраординарних заходів, спрямованих на швидку соціальну адаптацію й інтеграцію вимушених переселенців. Проте, через зростаючий потік біженців владі складно було впоратись із проблемами їхнього розміщення та матеріального забезпечення. На той час для ефективного вирішення проблеми соціальної адаптації біженців на Катеринославщині хронічно бракувало вільного житлового фонду, масштабної грошової підтримки місцевих донаторів і благодійницьких установ, які мали досить обмежені бюджети та джерела фінансування. На середину 1915 року стало очевидним, що проблемами біженства в Катеринославі та Придніпровському регіоні повинна перейматися централізована державна установа, здатна координувати діяльність благодійних організацій і приватних жертводавців.

Таким чином, беручи до уваги позитивний досвід діяльності Комітету Її Імператорської Високості Великої князівни Тетяни Миколаївни в справі надання допомоги постраждалим від воєнних бід, російський уряд вирішив відкрити Катеринославське відділення цієї благодійницької установи, яке на регіональному рівні переймалося би проблемами надання адресної соціальної допомоги вимушеним переселенцям.

Уже 27 липня 1915 року в Катеринославі було відкрито Катеринославське губернське відділення Комітету Її Імператорської Високості Великої князівни Тетяни Миколаївни. Загальна кількість особового складу комітету становила 16 осіб. За узвичаєною практикою того часу регіональне відділення імператорського комітету очолив губернатор Катеринославщини В.А. Колобов. До його складу увійшли представники губернського земства, міського самоуправління Катеринослава, члени польського, литовського, єврейського, латиського та галицького національних комітетів, які опікувалися справами біженців, представники різноманітних благодійницьких і доброчинних установ міста та губернії.

Ще восени 1914 року в місті були створені національні комітети, головне завдання яких полягало в наданні адресної соціальної допомоги галицьким українцям, латишам, полякам, литовцям та євреям – усім переміщеним особам з території Прибалтики та Царства Польського – польських губерній Російської імперії. Новостворені установи мали вирішити широке коло соціальних питань забезпечення вимушених переселенців, зумовлених наслідками воєнних дій. Зокрема, комітети змушені були опікуватися не тільки поточними проблемами матеріального забезпечення родин біженців, але й сформувати необхідні умови для збереження біженцями власної національно-релігійної ідентичності та культурницької самобутності. Для реалізації цього завдання вони відкрили в місті Катеринославі різноманітні просвітницькі товариства, котрі де-факто стали своєрідними національно-культурними осередками, навколо яких вирувало культурне життя національних діаспор переміщених осіб. Вагомим здобутком цих комітетів Катеринослава було створення мережі закладів початкової та середньої освіти, де учні здобували освіту рідною мовою. Зокрема були відкриті початкові та середні польські, литовські, латиські та єврейські школи.

Так Слов’янський (згодом – Руський) комітет був створений восени 1914 року. Він здебільшого опікувався потребами 4000 біженців-слов’ян, які прибули до Катеринослава восени 1914 – першій половині 1915 року з західних губерній Російської імперії, окупованих країнами Троїстої угоди, або знаходились на лінії бойового зіткнення ворожих армій. Вимушених переселенців за допомоги комітету розмістили в спеціально збудованих бараках на Олександро-Невській площі адміністративного центру Катеринославської губернії. Крім того, за безпосередньої участі комітету, біженців-слов’ян розселили в демонстраційних павільйонах на території Катеринославської обласної сільськогосподарської виставки (нині парк ім. Л. Глоби) та в бараках військового містечка – літнього табору частин катеринославського міського гарнізону на Гімнастичній вулиці.

Галицький комітет займався надання цільової соціальної допомоги біженцям із Галичини, які через свої проросійські та русофільські політичні настрої й симпатії змушені були покинути рідний край, маючи реальні підстави боятися, що німецька військова адміністрація організує проти них репресії та переслідування. На утриманні Галицького комітету перебувало понад 2000 вимушених переселенців, яким комітет надав житло, організував систематичне харчування, медичну допомогу, грошове та продуктове забезпечення.

Досить активну діяльність на території Катеринослава та Придніпровського регіону в 1914 – на початку 1915 років розгорнув Польський національний комітет, який опікувався понад двома тисячами біженців-поляків, евакуйованих до міста з території Царства Польського. Маючи достатні фінансові та людські ресурси, польський комітет у стислі терміни організував розселення біженців по приватних квартирах міста, створив досить ефективну систему їхнього соціального забезпечення. За ініціативи комітету була створена ціла низка польських просвітницьких і релігійних товариств, що сприяло консолідації польської діаспори міста та збереженню поляками власної етноконфесійної ідентичності. Одночасно комітет доклав значних зусиль для організації працевлаштування біженців на підприємствах міста та губернії. Аналогічні проблеми відносно успішно вирішували литовський, латиський та єврейські комітети, які функціонували здебільшого за рахунок пожертв приватних донаторів і субсидій міських і земських організацій губернії.

Улітку 1915 року стала очевидною нагальна потреба в створенні єдиної централізованої структури, яка мала опікуватися поточними проблемами організації соціальної допомоги біженцям. Поява такої організації була спричинена тією обставиною, що в середині 1915 року Катеринославська губернія надала притулок понад 200 тисячам біженців. Вочевидь, така кількість вимушених переселенців потребувала створення на регіональному рівні спеціальної установи, що корегувала б діяльність численних комітетів, товариств і органів місцевого самоуправління в справі організації соціальної допомоги біженцям, уникаючи дублювання функцій. Так, після відкриття Катеринославського губернського відділення Тетянинського комітету його члени ухвалили створити повітові відділення комітетів на теренах губернії. Одночасно до складу губернського та повітового комітетів увійшли представники всіх благодійницьких установ і організацій, які опікувалися проблемами надання соціальної допомоги біженцям, що дозволило досить успішно координувати діяльність різноманітних благодійницьких осередків, уникаючи дублювання функцій і зайвих витрат матеріальних ресурсів.

Наприкінці літа 1915 року Катеринославське відділення Тетянинського комітету зіштовхнулося з масовим приїздом евакуаційними потягами до міста та губернії великої кількості вимушених переселенців. Тільки 2 вересня 1915 року на воєнно-продовольчий пункт Катеринослава прибуло 49 вагонів біженців із Гродненської, Волинської та Віленської губерній. На пункті переселенці отримували гаряче харчування, проходили медичний огляд, після чого їх розмішували в спеціальних пунктах і притулках тимчасового перебування. Зокрема, частину біженців за ініціативи Катеринославського відділення комітету розселили на території колишньої броварні акціонерного товариства спадкоємців Ботте. На цій території за підтримки комітету облаштували бараки, де окремо розміщувалися латиші та галичани.

Масовий наплив біженців до Катеринославської губернії наклав відбиток на характер діяльності Катеринославського відділення комітету, скорегувавши його пріоритетні завдання та плани діяльності з огляду на нагальні потреби вимушених переселенців. У цей час вкрай гостро постала проблема забезпечити людей теплим одягом, спідньою білизною та взуттям. Для її практичного вирішення чиновники комісії вжили конкретних заходів, зокрема, в структурі губернського відділення створили спеціальну комісію, члени якої опікувалися проблемами виготовлення взуття, одягу, білизни. Одночасно комісія взяла на себе соціальне забезпечення дітей-сиріт, які під час бойових дій та евакуації до Катеринослава втратили батьків. Таким дітям видавали спеціальні довідки, на підставі яких їх розміщували в міських дитячих садках і сиротинцях.

Для ефективнішої координації дій національних комітетів, які мали спільні проблеми, 10 листопада 1915 року в Катеринославі була створена Рада Об’єднаних національних організацій, до складу якої увійшли голови й уповноважені від усіх національних комітетів Катеринославської губернії та міста. Новий координаційний орган Тетянинського комітету очолив ректор духовної семінарії Катеринославської єпархії протоієрей О. Кречетович, який за сумісництвом здійснював керівництво Катеринославським Руським комітет і був дуже добре обізнаний з організаційними та фінансовими проблемами соціального захисту вимушених переселенців. До складу колегіального органу увійшли по одному представнику від кожного національного комітету Катеринослава та губернії. Так, Латиський комітет делегував до роботи в складі Ради О.Я. Крольмана, Єврейський – Д.І. Шморгонера, Литовський – Х.Х. Граврогка, Польський – В.І. Рудницького. Більша частина галичан, які замешкали в Катеринославі, в 1915 році була евакуйована до інших міст Російської імперії, що в свою чергу зумовило ліквідацію у місті Галицького комітету.

Діяльність Ради полягала в тому, аби з’ясувати реальні потреби вимушених переселенців і опрацювати найбільш ефективні моделі та способи надання їм адресної допомоги. В першу чергу Рада зобов’язалася впорядкувати розміри матеріальної допомоги, яку отримували біженці. З цією метою кожна родина переселенців отримала розрахункові книжки, в який щомісячно фіксувалися відомості з отримання казенних пайків, грошової та матеріальної допомоги. Така система адміністративного обліку дозволяла зафіксувати реальні розміри грошового та матеріального забезпечення переселенців і уникнути дублювання в наданні матеріальної допомоги іншими благодійницькими установами й організаціями.

Упродовж 1915 року Рада активно опікувалася забезпеченням переселенців взуттям, одягом та спідньою білизною. Зокрема, Слов’янський (згодом – Руський) комітет отримав 32% всіх асигнованих на ці потреби коштів, Польський – 32%, Латиський – 10,5%, Литовський – 10,5% та Єврейський – 15%. Створена виконавча комісія Катеринославського губернського відділення з виготовлення одягу, взуття та білизни для біженців на початку своєї діяльності розміщувала замовлення на пошиття взуття у спеціальній майстерні М.А. Аршави, де працювало багато чоботарів-біженців різних національностей. Вартість виготовленого взуття була дещо нижчою за ринкову, що давало можливість заощадити кошти. Зокрема, вартість пари чоловічих черевиків становила 7 руб. 50 коп., жіночих – 7 руб. 25 коп., дитячих – 5 руб. 50 коп. Крім того, комісія забезпечувала учнів-біженців форменим взуттям, вартість якого варіювалася від 4 руб. 50 коп. до 6 руб. залежно від того, який навчальний заклад відвідував учень.

Згодом виготовлення теплого одягу, спідньої білизни комісія Ради поклала на спеціальні швацькі майстерні, організовані за сприяння національних комітетів, Катеринославського товариства захисту жінок, бюро трудової допомоги родинам запасних. У цих майстернях працювали переважно жінки-біженки, яких забезпечили різноманітним швацьким обладнанням і матеріалами. Катеринославські національні комітети досить часто практикували надання біженцям матеріалу для самостійного пошиття теплого одягу та спідньої білизни, беручи до уваги завантаженість майстерень поточними замовленнями. В залежності від загальної кількості біженців, якими опікувалися національні комітети, встановили різноманітні квоти на замовлення виготовлення одягу. Зокрема, Руський комітет отримав від Ради 15% замовлень, польський – 15%, латиський – 15%, литовський – 10%, єврейський – 10%. Крім того, товариство захисту жінок виконало 5% від всього обсягу замовлень на виготовлення теплого одягу та білизни.

Проте, через постійний рух до Катеринослава евакуаційних потягів із біженцями загальне число вимушених переселенців у місті перманентно зростало, що призводило до поступового збільшення загальної кількості замовлень на пошиття одягу. Очевидно, що швацькі майстерні, створені місцевими національними комітетами восени 1915 року, не могли задовольнити загального попиту на виготовлення значної кількості одягу, що само по собі значно ускладнювало роботу з планування діяльності комітету. Оптимальний вихід із ситуації полягав у тому, що біженці, які мали навички до шиття, могли самостійно виготовляти для себе одяг і тим самим самотужки вирішували свої нагальні проблеми. Як з’ясувалося згодом, така модель забезпечення одягом досить швидко принесла свої відчутні результати.

Змістовно аналізуючи звіти комісій Катеринославського відділення Тетянинського комітету з надання тимчасової допомоги постраждалим від воєнних бід, можемо констатувати, що в цей період близько третини всього теплого одягу та спідньої білизни самостійно пошито біженцями за фінансової підтримки та матеріальної допомоги трудового бюро. Такий практичний підхід дав можливість чиновникам комітету в стислі терміни забезпечити більшу частину переселенців одягом, усунувши таким чином масштабну гуманітарну катастрофу. Крім того, вартість речей, виготовлених майстернями національних комітетів, дещо нижча за ринкові ціни на одяг і натільну білизну, тому комітет навіть заощадив на закупівлі додаткових матеріалів і швацького обладнання. Зокрема, вартість пошиття чоловічого напівпальта становила 6 руб. 75 коп., штанів – 2 руб. 75 коп., сорочки – 1 руб. 10 коп. кальсонів – 1 руб. 10 коп.

Біженцям, які здобували освіту в Катеринославі, комітет надав кошти на пошиття форменого одягу у відповідності до вимог навчальних закладів. Учням видавали спеціальні ордери на отримання матеріалів і пошиття в швацький майстернях учнівської форми. В свою чергу, майстерні та магазини надавали виконавчій комісії комітету рахунки для сплати за виготовлену форму.

На 1 січня 1916 року комісія придбала та виготовила для біженців 1492 пари взуття, 333 пари онуч, 258 чоловічих напівпальта, 500 штанів, 707 сорочок, 702 пари кальсонів, 536 жіночих напівпальта, 406 кофт, 594 спідниці, 835 жіночих сорочок, 897 дитячих пальт, 1593 дитячих костюмів, 1501 дитячу сорочку, 792 дитячих кальсонів, 78 капорів.

Взуття й одяг, виготовлені в майстернях, які належали національним комітетам, надходили на склад виконавчого комітету. Речі зі складу надсилали до національних комітетів, які їх розподіляли серед нужденних родин вимушених переселенців. Розподіл речей здійснювався у відповідності до загальний квот, встановлених для національних комітетів. Зокрема, 32% теплого одягу та білизни отримали руський і польський національні комітети, латиський і литовський – 10,5%, а єврейський – 15%.

Активну участь у забезпеченні вимушених переселенців взуттям і теплим одягом взяло центральне правління Тетянинського комітету, яке направило до Катеринослава один вагон речей. Зокрема, Катеринославське відділення роздало переселенцям з цієї партії 406 пар валянок, 1620 чоловічих сорочок, 2380 кальсонів, 56 шапок, 40 жіночих пальт, 600 кофт, 171 тепле дитяче пальто, 1500 штанів, 4200 суконь, 3250 сорочок, 1300 кальсонів, 1000 панчіх, 200 ковдр. До Різдва біженцям, які оселилися на території Катеринославської губернії, надано 2 пуди 2,1/4 фунти чаю, надісланих із центрального офісу Тетянинського комітету.

Паралельно на місцях за допомоги Тетянинського комітету облаштовано сиротинець і притулок для інвалідів війни. Зокрема, в Єнакієвому в сиротинці утримувалося 24 дитини, а в притулку для інвалідів – 27 колишніх військових.

Діяльність Катеринославського відділення Тетянинського комітету в другій половині 1915 року сприяла впорядкуванню надання адресної соціальної допомоги вимушеним переселенцям. Завдячуючи докладеним зусиллям чиновників і членів катеринославського відділення, в стислі терміни оперативно вирішено вузлові питання соціальної адаптації та надання матеріальної допомоги біженцям.

За матеріалами катеринославських періодичних видань, звітів Комітету Її Імператорської Високості Великої князівни Тетяни Миколаївни щодо надання тимчасової допомоги постраждалим від воєнних бід.

Титульне фото Біженці з Холмщини. https://www.historians.in.ua/index.php/en/zabuti-zertvy-viyny/1338-liubov-zhvanko-bizhenstvo-pershoyi-svitovoyi-viyny-ukrayinskyy-vymir-chastyna-i