Токівське – мегалітичне культове місто

Багато незвіданих пам’яток історії ховає від людей наша земля. На півдні Дніпропетровської області біля села Токівське протікає цікава річечка – Кам’янка. Вона відповідає своїй назві, протікаючи по гранітних кряжах Токівського гранітного родовища.

На схилах річки граніт видобувають ще з давніх часів, тут граніти виходять на поверхню. Токівське родовище, розташоване в межах Українського кристалічного щита, простягнулося смугою близько 29 км завдовжки і 2–5 км завширшки. У його формуванні беруть участь кристалічні породи докембрію та осадові відклади палеогенового, неогенового і четвертинного віку. Граніти архейського періоду, від сірого та рожевого до темно-червоного кольорів користуються попитом далеко за межами України. Часом виходи граніту височать над річкою більше 30 м заввишки, утворюючи в нижній частині течії каньйони з червоного та сірого граніту. Каньйон на річці Кам'янка (Мальовничий каньйон) у поєднанні з диким степом створює надзвичайної краси природні ландшафти. Крім природних об’єктів, у Токівському не так давно з’явився ще один туристичний «магніт» – пам’ятка археології «Токівське-1».

Історія Токівського розпочинається з початку 60-х років XIX ст. після проведення аграрної політики – відміни кріпосного права в Росії 1861 р. Зараз То́ківське – це селище в Україні, у Грушівській сільській територіальній громаді Криворізького району Дніпропетровської області, розташоване на схід від районного центру м. Апостолового на правому березі річки Кам'янка. На півдні межує з селищем Тік, на сході з селом Усть-Кам'янка, та на заході з селом Червоний Тік. Селище складається з 2-х частин, рознесених на 1 км. Східна, менша частина, це колишній хутір Мар'ївський.

Почалося все в 2011 року, коли на околицях села почали з'являтися так звані «чорні» археологи. Вони знаходили монети, кулі, які використовували запорозькі козаки та інші предмети старовини. Цим фактом вдалося зацікавити співробітників Дніпропетровського історичного музею, і у 2012 році до Токівського приїхала перша експедиція.

Тоді почали перевіряти свідчення місцевого краєзнавця Ю. Сергійчука про існування на околиці села залишків козацького зимівника XVII–XVIII ст., які активно знищували «шукачі старовини». Під час розкопок археологи виявили кам’яний заклад дугоподібної форми у вигляді майданчика зі щільно підігнаних одне до одного каменів. З того часу щоліта дніпровські археологи проводять розкопки, які увінчалися досить цікавими знахідками. Причому вони навіть не припускали, що на березі річки Кам'янки на них чекає таке важливе відкриття.

У листопаді 2012 р. археологічна експедиція Дніпровського національного історичного музею імені Яворницького під керівництвом О.В. Старіка, розпочала роботу на першій надзаплавній терасі мису правого берега р. Кам’янка на півночі Токівського. На початковому етапі археологічної розвідки було знайдено поодинокі фрагменти кераміки XVIII ст. та кам’яну закладку орієнтовно 2-ї пол. II ст. до н. е., яку утворюють гранітні камені розмірами у середньому 50×30×10 см. Для визначення меж цієї пам’ятки по периметру мису між двома ярами було закладено 6 шурфів (1×1 м) і траншея (3×10 м). Культурний шар складався з численних фрагментів ліпних посудин доби бронзи, окремих уламків кераміки скіфського періоду, крем’яних знарядь праці (скребачка, ножеподібна пластина) та відщепів. Увагу дослідників також привернули фрагменти щільно орнаментованої корчаги бабинської культурно-історичної спільноти.

Під час розкопок досліджено дві культові ями. Одна з них находилася в східній частині існуючого розкопу, друга – далі на 13,5 м на північний захід від першої (північно-західна частина розкопу).

Загалом виявлено 782 окремих фрагменти кераміки. Переважну більшість знахідок склали фрагменти ліпних посудин, в основному доби середньої бронзи. Керамічне тісто ліпних посудин у більшості випадків містить у різній мірі домішки жорстви та кварцитового піску. У деяких випадках серед домішок трапляється гематит і органічні рештки. Посудини орнаментовані  валиками, розчосами з зовнішньої та внутрішньої поверхонь, пальцевими та нігтьовими вдавленнями, гусеничним штампом, насічками, прокресленими лініями та наліпками у вигляді опуклих шишечок. Також виявлені в незначній кількості фрагменти кераміки доби фінальної бронзи, слов’янського часу, доби пізнього середньовіччя на нового і новітнього часів.

Крем’яні вироби представлені знаряддями праці, зброєю та залишками виробництва. Крем’яні знаряддя виготовлені переважно з сірого непрозорого або напівпрозорого кременю. Також є вироби з чорного, бежевого, світло-коричневого, рожево-коричневого кременю.

Крім того, у 2012 р. у селі Токівське під час археологічної розвідки експедиції музею виявлено, а в 2015–2017 рр. частково досліджено пам’ятку археології без наземних ознак. За шість років роботи площа розкопів в с. Токівське склала 1407 м².

Археологічні розкопки біля села Токівське принесли незвичайну знахідку. Виявилось, що розкопали святилище, якому 4 тисячі років! Там, де поверхню землі, виходять величезні камені, древні люди (представники різних етносів) прибудували кам'яні заклáди (споруди), викопали кілька культових ям, зробили закладки для багать і вівтарів, тобто, обладнали святилище, на якому проводили свої обряди (в т.ч. жертвопринесення). Те, що знайшли не поселення людей, а саме святилище, за словами археологів, свідчить повна відсутність споруд побутового призначення, кісток тварин і зовсім невелика кількість фрагментів посуду, кремінних знарядь праці. На цьому місці ніколи не жили люди, вони проводили там свої обряди.

Співробітники історичного музею у скіфському шарі виявили поховання, у якому лежав кістяк скіфа-велетня. Ґрунтові могили без кургану – нетипові для скіфів, так що це є великою рідкістю. Завідувач відділу археології музею ім. Д. Яворницького Олександр Старик вважає, що це місце було непростим і для скіфів. Поховання трохи зіпсоване кротами, частина кісток перемішана. Підлога ями знаходилася на глибині 1,45–1,6 м. Небіжчик лежав витягнуто на спині, руки вздовж тулуба, кисті на тазових кістках; орієнтований головою на північ-північний захід, обличчям повернутий на захід. Нижня щелепа вивернута, черепна коробка роздавлена під тиском ґрунту. Згідно з Л.В. Литвиновою, кістяк належав чоловікові віком не більше 25 років та зростом 170 см. Кістки верхніх і нижніх кінцівок середньомасивні з добре розвиненим м’язовим рельєфом. Скоріше за все, похований у могилі скіф був великим воїном, оскільки погребли його з особливими почестями на території стародавнього святилища. Праворуч від кістяка знайшли кістяні вироби та металевий предмет довжиною 17 см. Він погано зберігся, можна припустити, що це типовий скіфський ніж акінак із кривою дерев'яною рукояткою. Ще у похованні виявили залишки тризни – сліди погребового бенкету, який скіфи за своїми звичаями влаштовували на згадку про покійного. Попередньо археологи датують останки скіфа III сторіччям до н.е., оскільки в культурному шарі виявлені уламки родоської амфори того періоду.

А найцікавішою знахідкою у 2016–2017 роках став вівтар розміром 100 см х 70 см, огороджений пласкими кам'яними плитами – стаціонарне культове місце, пов'язане з традицією мегалітичного (кам'яного) будівництва у степових скотарських племен.

Серед цікавих артефактів, знайдених під час розкопок, уламок нижньої частини келиха бронзового віку, а також горло та ручка амфори (в якій, ймовірно, було вино) з клеймом Родоської керамічної майстерні (з грецького острова Родос). За словами співробітників музею, тавро майстра виявлено на ручці амфори (саме у греків було прийнято його ставити). На ньому можна розглянути чотири зірки у кутах і кілька літер. Під час подальших досліджень вдалося прочитати ім'я майстра, який зробив цю амфору – Аристарх.

Розкопки 2017 року також були результативними. Наприклад, серед найцінніших знахідок можна назвати розбитий горщик пізньої бронзи. Також серед знахідок – дві бляхи для кріплення збруі. Серед усіх знахідок  з «Токівського-1» особливий інтерес викликають два закриті комплекси (скарби) ливарних форм доби пізньої бронзи, виявлені під час розкопок у 2017–2018 рр.

Перший комплекс знайдений у 2017 р. у північно-західній частині розкопу на глибині 0,62 м. Він являє собою три кам’яні стулки, які лежали одна на одній. Дві однобічні стулки двохстулкової форми знаходились зверху. Перша – з негативами для відливання серпа та двох круглмх бляшок-гудзиків (18,2×9,7×1,8 см). Матриця виготовлена із плитки тремоліт-хлорит-антофілітового сланцю з підшліфованими боками та закругленими кутами. Вона має підтрапецієподібну в плані форму, з однією дещо увігнутою вздовж довгої вісі стороною. Зворотній бік матриці слугував кришкою для стулки, що лежала під нею. На це вказують зачернені сліди, тотожні за формою двом серпам, негативи яких прорізані на вказаній стулці, а також два діагонально розташовані округлі заглиблення для штифтів. Друга стулка ливарної форми з негативами для відливання серпів, шпильки, проколки, долота (18,8×10,4×1,8 см). Більшу площину її лицевої сторони займають вирізані негативи двох дугоподібних серпів (12,5×2 см; 10,5×1,6 см) з одним отвором на кінці (d – 0,8 см), що слугував для кріплення руків’я. На гладкій площині негативу більшого серпа, ближче до руків’я, спостерігається невеликий виступ, який пояснюється, скоріше за все, недостатньо ретельною обробкою поверхні. До руків’я кожного із серпів прорізані окремі литники.

За 8 м на південний схід від комплексу знайдено фрагмент стулки з негативом двовушкового кельта (7,3×4,8×5 см). Другу стулку цієї форми знайдено у 2018 р. Привертають увагу два фрагменти стулки однобічної двостулкової  керамічної ливарної форми, знайдені на відстані близько 6 м одна від одної у північній частині розкопу. З високою долею вірогідності вони є частинами однієї ливарної форми, але остаточно це стверджувати важко через невеликі розміри фрагментів.

ІІ комплекс досліджений у 2018 р. в південній частині розкопу. Він являє собою компактне скупчення кам’яних ливарних форм, які трапилися починаючи з глибини 0,22 м. Цей комплекс знаходився на відстані близько 26 м на південний захід від того, що був віднайдений 2017 р. Час функціонування металообробної майстерні на Токівському можна визначити ХІІІ–ХІІ ст. до н. е.

Токівські комплекси ливарних форм займають важливе місце серед таких знакових пам’яток Степового та Півдня Лісостепового Подніпров’я, як Малі Копані, Краний Маяк, Чутівка, Дніпровокам’янка, В’язівок, Волоське, Верхня Тарасівка, Новокиївка та інші. Більшість типів виробів характерна для території Наддніпрянщини, хоча деякі знаходять аналогії на широких просторах Євразії: від Карпат до Середньої Азії. Це є важливим свідченням міжкультурних зв’язків і контактів між населенням різних регіонів за доби пізньої бронзи, а також показником високого рівня комунікації між ними. На сьогодні, вказані ливарні форми займають гідне місце в експозиції зали археології Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д. І. Яворницького.

А ще під час розкопок знайдено талькові ливарні форми, зокрема для виготовлення серпа та кинджала, які дуже добре збереглися. Це говорить про розвиток металургії та ливарної справи. Причому талькову породу було взято в нашій місцевості. Оскільки форми зовсім нові і жодного разу не використовувалися, можна припустити, що їх або сховали як скарб (за часів свого виготовлення вони були дуже дорогими) або принесли на святилище як підношення богам. Співробітники музею імені Д. Яворницького пишаються тим, що більше в жодному з музеїв України в експозиціях немає кам'яних ливарних форм.

З 10 червня по 9 липня 2021 р. археологічна експедиція музею продовжила розкопки пам’ятки доби бронзи на території селища Токівське. Фінансування робіт здійснювалося за участі Дніпропетровської обласної ради. Площа розкопів цього сезону склала 184 м², тоді як загальна площа за шість років робіт – 1407 м². Основний комплекс знахідок складається з фрагментів ліпного та гончарного посуду; крем’яних знарядь праці; кісток дрібної рогатої худоби та великих копитних тварин.

Дослідження 2021 року, вказало на наявність трьох етапів існування пам’ятки: середня бронзова доба (культурне коло Бабине), доба пізньої бронзи (Сабатинівська культура) та ранній залізний вік (зокрема скіфською культурою) – кін. IIІ – кін. I тис. до н. е. Серед них – фрагменти ліпного та гончарного посуду з орнаментом прокреслених ліній, шнуровим, гребінцевим та ямочним штампом. Крем’яні знаряддя праці, кістки дрібної рогатої худоби та великих копитних тварин». Також зустрічаються поодинокі знахідки інших часів.

Найцінніша знахідка – кам’яна стела доби бронзи, знайдена на півдні від селища поблизу курганної групи антропоморфної кам’яної стели доби бронзи. Вона стала 103-ю пам’яткою найбільшої в Україні колекції кам’яної пластики кочових народів історичного музею.

Окрему увагу слід приділити ландшафтному чиннику. Мегалітична пам’ятка Токівське-І розташовується на правому березі порожистої р. Кам’янка (тече по V-подібному каньйону в глибині ерозійної давньої долини). На схилі річкової ерозійної долини, на мисі між двома ярами, що обмежений польовою дорогою з півдня та виходами гранітоїдів з півночі (т. зв. «баранячі лоби», сформовані 2,8 млрд. років тому у пізньому археї). Виходячи з того, що пам’ятка була відкрита в місці природних виходів гранітів, які і вписалися в систему культового об’єкту, можна припустити що розташування в давньому ландшафті грало не останню роль.

Наразі дослідження продовжуються. Лише повне вивчення дасть можливість робити висновки щодо реконструкції та інтерпретації дій, що провадились на святилищі, вписати «Токівське-І» в загальну систему археологічних об’єктів бронзової доби та раннього залізного віку, доповнити методику досліджень. Сподіваємося, що археологічна хроніка селища Токівське ще не закінчена і на нас чекають нові відкриття. Зараз, дякуючи чудовим пам’яткам природи, кропіткій праці археологів, активній позиції громади ми можемо тільки радіти становленню нового туристичного центру нашого краю.