Трек довжиною в століття

До історії розвитку велосипедного спорту в Катеринославі

Присвячується пам’яті Максима Семенова, президента Дніпровської асоціації велосипедистів та Дніпровської асоціації екстремальних видів спорту, який трагічно загинув в бою з російськими окупантами.

3 червня 2022 року спортивна громадськість Дніпра відзначила в черговий раз Всесвітній день велосипедиста. Варто зазначити, що останнім часом серед містян спостерігається зростання інтересу до занять велосипедним спортом. Багато мешканців полюбляють здійснювати тривалі велосипедні прогулянки тінистими алеями парків і вулицями міста. Очевидним є той факт, що їздою на велосипеді захоплюються всі: від статечних пенсіонерів до гамірної малечі, яка ледве навчилась ходити та крутити педалі.

Прикметно, що в останні роки міська влада Дніпра докладає чимало зусиль для створення розлогої транспортної інфраструктури, орієнтованої під практичні потреби любителів велосипедного спорту. Зокрема, виконавчі органи місцевого самоврядування розробили цілу стратегію розвитку велосипедної мережі, яка враховує особливості транспортного руху та міського ландшафту. В нашому місті облаштовані спеціальні багатокілометрові велосипедні доріжки, поблизу багатьох торгівельних закладів створені зручні місця для паркування велосипедів. Поступово формуються нові велосипедні маршрути та транспортні магістралі. Велосипед як транспортний засіб знову опановує міський простір, як це було на початку ХХ століття.

У Дніпрі вже тривалий час діє Дніпровська асоціація велосипедистів, яка об’єднує в своїх лавах палких поціновувачів велосипедних мандрів і суворих професіоналів велосипедного спорту. Громадська організація систематично влаштовує різноманітні велосипедні прогулянки та перегони, проводить власні дискусійні панелі, де жваво обговорюються актуальні проблеми розвитку велосипедного спорту та транспортної інфраструктури для велосипедистів. Традиційним став міський парад велосипедистів, який збирає тисячі учасників і глядачів. Любов до велосипеду як зручного та комфортабельного транспортного засобу є в місті всезагальною.

Варто зазначити, що захоплення велосипедним спортом серед містян Дніпра має свою давню історію, початок якої сягає середини 90-х років ХІХ століття – часів старого Катеринослава, коли стальні коні щойно виїхали на вкриті бруківкою вулиці та проспекти міста.

У 90-х роках ХІХ століття під впливом західноєвропейських суспільно-політичних процесів і соціокультурних тенденцій у Катеринославі набуває розвитку новий вид фізичного дозвілля містян – спорт. Спортивний рух як один із видів фізичної активності згодом перетворюється на невід’ємний атрибут здорового способу життя, стає прикметною рисою прогресивної, ділової, успішної й освіченої людини.

Захоплення спортом приходить до південного губернського центру з країн Західної Європи, де він уже набув значного поширення. В Катеринославі провідниками спортивного руху на початку його становлення були здебільшого іноземні спеціалісти, які працювали на численних металургійних, машинобудівних і залізорудних підприємствах міста. Французи, бельгійці та німці стали популяризаторами спортивних занять, ознайомлюючи містян із новою для них спортивною культурою та різними видами індивідуального й командного спорту.

Наприкінці ХІХ століття в громадському просторі Катеринослава спорт розглядали здебільшого як проведення змістовного дозвілля, спрямованого на всебічну підтримку активної фізичної форми та здорового способу життя. Захоплення спортом в цей час набуло поширення переважно серед прогресивних представників катеринославського істеблішменту та учнівської молоді міста, яка здобувала освіту в середніх і вищих навчальних закладах за кордоном і в столицях імперії.

У 80–90-х роках ХІХ століття в місті з’явилися перші велосипедисти. Велосипед викликав загальне захоплення у катеринославської публіки, яка відразу оцінила зручності пересування новим транспортним засобом. Багато учнів місцевих шкіл і гімназій почали марити власним велосипедом.

У 1893 році в Катеринославі було створено Товариство циклістів-аматорів (згодом громадська організація отримала офіційну назву «Катеринославське товариство велосипедистів»), яке об’єднало в своїх лавах усіх любителів двоколісних транспортних засобів. А 5 липня 1893 року катеринославський губернатор затвердив спортивну форму для їзди членів товариства разом із офіційною емблемою. Спортивна форма тоді істотно відрізнялась від сучасної, тогочасні катеринославські любителі двоколісної їзди запозичили її в англійців – знаних законодавців спортивної моди в Європі. Велосипедисти вбирались у трикотажні сорочки, вовняні костюми та високі гетри, демонструючи довершеність естетичного смаку і строго англійського стилю. В ті часи вишуканий спортивний дендизм був у пошані в катеринославської заможної публіки, яка копіювала британські моделі та взірці.

Одним із головних ініціаторів і натхненників створення в місті велосипедного товариства був Олексій Олексійович Зосимович (1852–1902) – випускник Харківського університету, службовець Катеринославського товариства взаємного кредиту, який мав різнобічні інтереси та хобі. Крім велосипедного спорту, він захоплювався електротехнікою та фотомистецтвом. Зосимовичу, який був палким прихильником велосипеда, вдалося згуртувати навколо себе невелику групу ентузіастів, яка згодом утворила ядро нового спортивного товариства. Саме Зосимовичу одному з перших спала на думку ідея інституалізації спортивного осередку в Катеринославі. Згодом її підтримали й інші любителі велосипедного спорту. 

Згодом у Міністерстві Внутрішніх справ Російської імперії був затверджений статут спортивної організації, з якої, власне, й бере свій початок масовий спортивний рух у Катеринославі. Таким чином, О.О. Зосимович був одним із тих ентузіастів здорового способу життя, хто стояв біля витоків масового спортивного руху в старому місті.

На початку свого існування Катеринославське товариство велосипедистів нараховувало лише декілька десятків любителів, які влаштовували між собою перегони на різні дистанції, організували спільні велосипедні прогулянки та туристичні виїзди на природу.

У ті часи велосипед коштував надзвичайно дорого, і дозволити собі придбати його могли тільки заможні містяни. Велосипед в 90-х роках ХІХ століття був одним із атрибутів, який візуалізував, насамперед, соціальний статус свого власника, наочно свідчив про його фінансові статки та платіжну спроможність. Зрозуміло, що більша частина катеринославських любителів велосипедного спорту належала до міського істеблішменту, що й зумовило невелику кількість спортивного товариства на початку його діяльності. Варто зазначити, що в 1893 році відбулась інституалізація товариства – були проведені установчі збори, на яких члени товариства обрали голову та членів правління, які опікувались різноманітними поточними справами спортивної організації.

З початку відкриття товариства Зосимович обійняв посаду його голови. Після нього товариство очолював відомий у Катеринославі підприємець і меценат, член менонітської громади міста Яків Генріхович Гезе – нащадок відомого менонітського педагога Гезе, який походив із молочанських колоній Таврійської губернії. В 1899 році посаду віце-голови товариства обіймав К.Ф. Володкевич. Розпорядником товариства був знаний громадський діяч, письменник і майбутній просвітянин Адріан Кащенко, один із найбільших у місті поціновувачів і прихильників нового транспортного засобу. Посаду завідуючого господарською частиною товариства обіймав І.Л. Кузьменко, який здійснював нагляд за виробничою та комерційною діяльністю громадської установи. Зокрема, він контролював роботу прокатного пункту велосипедів, який згодом був відкритий на кошти товариства. Його помічником був Ф.Ф. Овсянніков, який опікувався переважно питаннями поточного ремонту двоколісних транспортних засобів, давав містянам і членам товариства практичні поради з технічного обслуговування та експлуатації велосипедів, оскільки на той час в місті не існувало спеціалізованих майстерень із ремонту велосипедів. Містяни змушені були самотужки лагодити своїх механічних коней. Іноді це було складно зробити через брак необхідних знань, досвіду, технічних навичок, відсутність інструменту та запасних частин. Товариство надавало необхідну допомогу таким безпорадним власникам велосипедів, здійснюючи за невелику платню технічну профілактику та ремонт транспортного засобу. Скарбником спортивного осередку велосипедистів обраний рідний брат Я.Г. Гезе – Г.Г. Гезе (молодший), посаду секретаря обіймав Г.О. Майорський.

Товариство велосипедистів, прагнучи популяризувати серед містян велосипедний спорт і зручний механічний транспортний засіб, за власні кошти відкрило в місті пункт прокату велосипедів. Справа полягала в тому, що через високу вартість велосипеди були не по кишені більшій частині міського населення. Проте, завдячуючи спортивному товариству та відкритому ним пункту прокату, кожен бажаючий міг скористатися нагодою і за відносно невелику платню взяти в оренду велосипед. 

Прокатний пункт велосипедів товариства з часом перетворився на своєрідний технічний полігон, де здійснювався поточний ремонт транспортних засобів і відбувалось навчання їзді на велосипеді. Досвідчений волонтер-інструктор, обраний товариством, за доступну платню навчав усіх бажаючих складному, як це видавалося звичайному обивателеві міста, процесу їзді на велосипеді. За свідченнями сучасників, пункт прокату велосипедів користувався великою популярністю серед містян, багато з яких прагнуло придбати новий транспортний засіб або опанувати мистецтво їзди на ньому. До речі, частина маргінальної темної маси міських обивателів сприйняла появу велосипедистів у місті як наочний прояв пекельного сатанізму, що винирнув назовні. Поліція міста зафіксувала випадки, коли богомільні бабусі щосили жбурляли у велосипедистів каміння, сильно травмуючи останніх. Вони щиро вважали перших велосипедистів адептами сатани, оскільки ті пересувалися вулицями в «неприродний» для людини спосіб, викликаючи у містянок містичний страх і бажання вести з ними непримиренну релігійну боротьбу. Проте, з часом пристрасті навколо появи велосипедів на дорогах міста згасли, і велосипедисти вже не викликали різкого неприйняття, зумовленого релігійним фанатизмом і невіглаством окремих неписьменних містян. Цивілізація та технічний поступ взяли гору в черговий раз.

Одним із магістральних напрямків діяльності нового громадського осередку була організація спортивних змагань і масових велосипедних перегонів. Проте, для проведення масових спортивних заходів товариству бракувало спеціально облаштованого велосипедного треку. Члени правління спортивного осередку, за прикладом багатьох європейських і північноамериканських міст, виступили з ініціативою створити в місті першу громадську спортивну споруду – циклодром (так в ті часи називались перші велодроми). З цією метою його представники в грудні 1893 року звернулися до міської думи з клопотанням про відведення для облаштування циклодрому ділянки міської землі.

Практична необхідність організації велодрому була зумовлена тією обставиною, що в місті бракувало шляхів із твердим і відносно рівним покриттям, яке було необхідне для проведення спортивних перегонів і швидкісної їзди. Крім того, створення спеціального велосипедного треку давало нагоду товариству влаштовувати регулярні спортивні змагання між любителями велосипедного спорту в місті.

Оскільки в складі Катеринославського велосипедного товариства були представники міської думи й управи, то питання з виділом землі попри сталі традиції бюрократизму було оперативно вирішено на користь спортсменів-любителів. Товариству була відведена велика ділянка міської землі на Тюремному майдані Катеринослава, який в оптимальний спосіб відповідав технічним вимогам циклодрому. Це була зручна локація з рівним рельєфом і добре утрамбованою землею, яка ідеально підходила для швидкісних перегонів і занять велосипедним спортом. Члени Катеринославського спортивного товариства за власні кошти облаштували першій у місті циклодром, який користувався неабиякою популярністю серед місцевих любителів двоколісної їзди. На циклодромі Катеринославське товариство започаткувало й регулярні сезоні змагання на першість міста та регіону, в яких брали участь як спортсмени-аматори, так й визнані професіонали, які приїздили до міста на змагання з інших регіонів імперії. Згодом на базі міського циклодрому товариство почало проводити загальноміські, російські та міжнародні велоперегони, в яких брали участь знані вітчизняні та зарубіжні спортсмени-метри, прізвища яких не сходили зі шпальт вітчизняної та закордонної спортивної преси.

З метою проведення спортивних змагань у структурі товариства створили спеціальну комісію з перегонів, яка збирала заявки спортсменів, розробляла програму змагань і розпоряджалася коштами призового фонду, з якого сплачувала призові гонорари переможцям. На початку ХХ століття комісію з організації велоперегонів на Катеринославському циклодромі очолив К.М. Котомін. Гонщики, які бажали взяти участь у перегонах, повинні були повідомити членів комісії про свої умови участі, а також зазначити дні, коли вони могли приїхати до міста. Після збору анкет учасників комісія визначалася з датою проведення змагань, програмою та грошовим розміром призового фонду.

На межі століть велоперегони перетворилися на один із улюблених спортивних культурно-масових заходів у місті, який залюбки відвідувала катеринославська публіка. Зазвичай, вони тривали вподовж декількох днів і збирали велику глядацьку аудиторію, котра вболівала за улюблених спортсменів, які перетворилися на справжніх кумирів катеринославської молоді.

Згодом на базі циклодрому були проведені перші міські велоперегони. На початку ХХ століття знаними спортивними велогонщиками, призерами велосипедного чемпіонату міста стали катеринославаці Таушев, Пелех, Нікольський, Пузаков, Горяїнов. 

За свідченням російської спортивної преси, одним із перших чемпіонів Катеринослава з велосипедних перегонів наприкінці ХІХ століття був О. Таушев – піонер і популяризатор фізичної культури та спорту, який започаткував у Катеринославі низку спортивних товариств і провів серію міських змагань з велоперегонів, легкої та важкої атлетики, якими активно займався.

Як правило, на перегонах влаштовували заїзди для різних класів велосипедів на ¼, 1, 2, 5 верст. Кульмінацією спортивних змагань, які проводило товариство, були лідерські велосипедні перегони на дистанцію в 15 верст. Спортивні змагання велосипедистів на межі століть перетворилися на одну з масових подій міського громадського простору, які жваво обговорювали пересічні містяни впродовж наступних тижнів і місяців.

До речі, з самого початку організації велосипедного руху в ньому активну участь поруч із чоловіками брали й жінки. Представниці чарівної статі на змаганнях проводили власні заїзди, демонструючи досить високі спортивні результати та професійний рівень підготовки. 
Через інформативні повідомлення в російських масових друкованих виданнях про перебіг катеринославських перегонів до нас дійшли імена та прізвища перших чемпіонок катеринославських велосипедних змагань. Так, в 1901 році перше місце на велоперегонах на дистанцію в 15 верств виборола відома в країні велосипедистка пані Коценська. Вона здолала дистанцію за 30 хвилин 4/5 секунди, поставивши новий міський рекорд, вписавши тим самим своє ім’я в галерею славетних спортсменок міста на початку становлення спортивного руху. За свідченнями преси, яка досить детально описала перегони за участю спортсменки, представниця слабкої статі продемонструвала неабияку силу духу та міцний характер, отримавши чудовий спортивний результат, закарбований на скрижалях спортивної історії Катеринослава.

Спортивне життя велосипедного товариства було досить жвавим і динамічним. Декілька разів на місяць упродовж сезону на катеринославському циклодромі проводились змагання велосипедистів, які складалися з декількох заїздів на різні дистанції для велосипедів різних класів. Наприклад, 28 та 29 травня 1900 року на циклодромі Катеринославського товариства велосипедистів відбулися перегони за участі знаних зірок харківського велоспорту Якимова та Гераськова. Зазвичай, змагання катеринославських спортсменів і аматорів-велосипедистів тривали впродовж 2-х днів. У перший день були проведені заїзди для І та ІІ класів велосипедів на дистанцію в 1 та ¼ версти.

17 червня 1900 року відбулися перегони за участі відомих гонщиків Куліченка з Сімферополя та Якимова з Харкова. Зокрема, проведені заїзди на дистанцію 3 версти, в яких переміг катеринославський спортсмен Владимиров. Всього було проведено 10 заїздів для велосипедів різних класів. Перше місце в змагання велосипедистів Катеринослава обійняв пан Пелех, який проїхав за 1 хвилину 38 секунд дистанцію в 1 версту. Цей спортивний результат став одним із перших катеринославських швидкісних рекордів велосипедного спорту. Наступні велосипедні перегони відбулися 15 та 16 липня 1900 року. Перемогу в перегонах на 2 версти в ІІІ класі велосипедів виборов п. Востри, на 2 версти в Ш класі  – п. Нікольський. У міських велосипедних перегонах переможцем заїзду став п. Пелех, виборовши звання чемпіона Катеринослава. В перегонах велосипедів ІІ класу перемогу здобув п. Жуков. Під час змагань віртуозну їзду на велосипеді продемонстрував п. Аєн, що викликало щире захоплення у публіки, яка пристрасно вболівала за свого спортивного кумира.

В історії тогочасних катеринославських перегонів були випадки, коли в процес визначення переможця втручались місцеві вболівальники, які вимагали від організаторів змагань скасувати несправедливе, на їх думку, рішення про присудження перемоги тому або іншому спортсмену. Іноді публіка навіть застосовувала фізичну силу до суддів і представників комісії з перегонів, боронячи честь і спортивну славу улюблених зірок міських спортивних треків.

Досить частими в історії катеринославського велосипедного спорту були випадки, коли через брак реклами, слабку організацію змагань, початок масового сезону відпусток і шкільні канікули комісія з перегонів змушена була скасовувати змагання, що в цілому в негативний спосіб позначалось на розвитку спортивного руху, оскільки спортсмени змушені були припиняти свої тренування або виїздити на змагання до інших міст імперії.

За свідченнями періодичних видань, Катеринославське велосипедне товариство почало занепадати після залишення посади голови товариства через поганий стан здоров’я Олексієм Зосимовичем. Нове керівництво товариства, яке очолив Я. Гезе, зосередило свою увагу виключно на комерційних питаннях проведення велосипедних змагань і перегонів, ігноруючи інші напрямки діяльності. Ставка на комерціалізацію діяльності, зроблена правлінням спортивного осередку, становила приховану небезпеку, оскільки успішність функціонування товариства залежала від примхливої та швидкоплинної ринкової кон’юнктури.

Попри ці негаразди, Катеринославському велосипедному товариству вдалося виплекати та виховати цілу плеяду професійних спортсменів-велогонщиків, яким вдалося заявити про себе й на загальноросійському спортивному рівні. Зокрема, відомим міським велогонщиком, який брав участь у загальноросійських велоперегонах і змаганнях на початку ХХ століття, був п. Пелех, який захопився велосипедним спортом на гімназичній лаві.

Економічна криза 1900–1903 років негативним чином позначилася на діяльності Катеринославського велосипедного товариства. Циклодром спортивного осередку в останні дні перегонів 1902 року декілька разів переходив з рук у руки трохи не з торгів. Організатори змагань, за свідченнями місцевої преси, намагались орендувати спортивну споруду у вигідний для них час, сплачуючи за оренду значні кошти, але щоразу перегони були з фінансової точки зору безуспішними та мало результативними, часто-густо закінчувались гучним скандалом через неспроможність організаторів сплачувати переможцям пристойні призові гонорари, які відповідали їхньому чемпіонському званню та спортивному статусу. Справа полягала в тому, що фінансові ділки розраховували на значні грошові збори від продажу квитків за відвідування перегонів, проте катеринославська публіка через низьку платоспроможність, спричинену економічною кризою, та досить невибагливу програму спортивного заходу масово проігнорувала захід, що призвело до фінансових збитків, які завдали відчутного удару бюджету товариства.

Антрепренер останніх двох перегонів 29 вересня та 1 жовтня 1902 року, М. Ор., аби привернути увагу широкого загалу та підвищити відвідування змагань, ризикнув запросити до участі в катеринославських змаганнях всесвітньо відомого чемпіона Е. Метро та санкт-петербурзького чемпіона Кельдерса. Проте місцеві поціновувачі велосипедного спорту були дуже незадоволені низькими результатами їхньої їзди, продемонстрованої в заїздах, а останнього спортсмена вони навіть освистали, що спричинило справжній скандал. Крім того, публіка була ображена на організаторів, які сплатили катеринославському переможцю змагань в одному із заїздів П. Пузакову мізерні призові, які відповідали статусу спортсмена третього класу, а не загальноміського чемпіону з велоперегонів.

Однією з громадських традицій Катеринославського товариства велосипедистів була організація святкових новорічних вечорів, на яких відбувалось нагородження видатних катеринославських спортсменів, чемпіонів і переможців численних міських і загальноросійських змагань. Так, 31 грудня 1902 року в приміщенні будинку Ф.А. Гусинського відбувся урочистий вечір товариства, на якому були присутні крім його членів ще й сторонні любителі велосипедного спорту, відомі представники катеринославського бомонду. О другій годині ночі при звуках музики улюбленцям місцевої публіки велосипедистам-чемпіонам П.Ф. Пузакову та Н.Н. Жукову-Горяїнову були піднесені їхні портрети, намальовані художником С. Р-вич із написом «На пам’ять катеринославським гонщикам П.Ф. Пузакову (стаєру), Н.Н. Жукову-Горяїнову (спринтеру) від любителів велосипедного спорту». Після цього танці та розваги продовжились до 7-ї години ранку.

Фінансові негаразди змусили правління велосипедного товариства здати на вигідних умовах власний циклодром в 1905 році в оренду новому власнику. В цей час країна переживала чергову суспільно-політичну кризу, зумовлену поразкою імперії в російсько-японській війні, яка позначилась на фінансовому становищі спортивної організації.

Новим орендатором міської спортивної споруди стала Катеринославська міська управа, яка придбала її у ліквідаційної комісії спортивного осередку за 800 рублів із погашенням всіх боргів. Комерціалізація велосипедних перегонів, на думку місцевих спортсменів, вкрай негативно позначилась на розвитку велосипедного спорту в місті, оскільки орендатори та антрепренери, керуючись власними економічними інтересами, робили ставку на низькоякісну рекламу, яка водила в оману довірливу публіку. Так, наприклад, приватна кампанія організаторів в 1904 році замість справжніх чемпіонів запросила на змагання звичайних другорядних спортсменів-провінціалів із закордону, хоча рекламувала їх як відомих іноземних спортивних знаменитостей. Зрозуміло, що ошукана публіка, після цілої серії таких перегонів із підставними спортсменами, згодом взагалі перестала відвідувати змагання та не звертала жодної уваги на гучну  і нав’язливу рекламу чергових змагань, яка буквально заполонила все місто. Велосипедні перегони відбувалися при вщерть заповнених трибунах лише за умови участі справжніх чемпіонів країни, яких населення знало та любило: Петерса, Бутилкіна, Ероса, Кудели та багатьох інших. Проте, запросити справжніх зірок велосипедного спорту організаторам змагань було складно через фінансові труднощі та сплату їм за одержані перемоги великих сум призових гонорарів.

Через незадовільний підбір учасників-непрофесіоналів, відсутність інтриги, гострої та напруженої боротьби у змаганнях у катеринославської публіки досить швидко зійшов нанівець будь-який інтерес до велосипедного спорту, а місцеві велосипедисти через брак коштів і фінансову кризу не мали можливості матеріально підтримати своє товариство. Згодом стало очевидним, що катеринославська міська публіка розглядала спорт лише як цікаву й екзотичну розвагу, очікуючи від спортсменів здебільшого звичайної циркової їзди з елементами акробатичних трюків, а не реальних спортивних результатів, рекордів швидкості, спритності та витривалості.

Попри всі складнощі в Катеринославі з’явилося декілька професійних спортсменів-велосипедистів, серед яких загально визнаним лідером був Горяїнов. Спортсмен демонстрував на міських і загальноросійських змаганнях стабільно високі спортивні результати, здобуваючи призові місця в численних заїздах на різні дистанції. Згодом за визначенням спортивного співтовариства він перетворився на небезпечного конкурента для видатних російських велогонщиків О.С. Бутилкіна, Бенета та інших. Другим катеринославським чемпіоном велосипедистом був П. Пузаков, який переважно здобував свої перемоги на стаєрських дистанціях, але, на жаль, як писала катеринославська преса, «скоро вибув зі «зграї славних».

У 1907–1910 роках діяльність товариства з організації змістовних професійних спортивних заходів, попри численні спроби її реанімації, поступово занепадає. Це було пов’язано з цілою низкою соціально-економічних чинників, які визначали напрямки спортивного руху в місті. Насамперед, через масове виробництво велосипед поступово втратив статус статусного та престижного транспортного засобу. Міська еліта, яка полюбляла хизуватись екзотичним спортивним дозвіллям, захопилася більш соціально престижним і дорожчим вітрильним і гребним спортом, беручи активну участь у діяльності місцевого яхт-клубу, який перетворився на спортивний гурток для обраних.

У місті здебільшого набувають поширення аматорські велопрогулянки та змагання, що було зумовлено здебільшого зростанням загальної кількості любителів їзди на велосипеді. В Катеринославі динамічно розвивалась мережа крамниць, які торгували велосипедами різних типів і різноманітними аксесуарами до них. При цих торгівельних установах функціонували невеликі майстерні, які займалися технічним обслуговуванням і ремонтом велосипедів. Події Першої світової війни та спричинені нею економічні негаразди істотно вплинули на розвиток велосипедного спорту в старому Катеринославі, який ледве жеврів у міському громадському просторі, залишаючись предметом турботи лише окремих спортсменів-ентузіастів.

За матеріалами регіональної та загальноросійської преси. В статі використані матеріали Марини Мороз та фото з сайту https://dnepr.info/news/ekstremalnye-predki-veliki-roliki-v-ekaterinoslave/

Титульне фото// https://dnepr.info/news/ekstremalnye-predki-veliki-roliki-v-ekaterinoslave/