Валентин Лукич Чемерис
Валентин Чемерис – великий працівник пера

Він – лауреат республіканської премії в галузі сатири та гумору ім. О. Вишні за збірку «Еліксир для чоловіків», нагороджений літературно-мистецькими преміями ім. Ф. Маківчука та С. Олійника (2008), гумористичними преміями Одарки і Карася, неодноразовий лауреат премії гумористичного журналу «Перець». 

У 1990 році отримав найпрестижнішу краєзнавчу нагороду – всеукраїнську літературну премію імені Д.І. Яворницького за романи: «Скандал в імператорському сімействі» та «Смерть Атея»; у 2008 році – за романи «Фортеця на Борисфені» та «Ордер на любов» авторові присуджена Міжнародна премія Українського козацтва «Лицарське перо»; у 2009 році – Всеукраїнська літературна Аркадієвська премія за роман «Ольвія» (чотири масових видання); у 2009 році присуджена літературна премія імені Івана Мазепи за історичний роман про гетьмана Петра Дорошенка «Без права повернення»; літературно-мистецька премія ім. І. Нечуя-Левицького за повість «Убивство на хуторі біля Диканьки». 

Він відзначений багатьма урядовими грамотами. Заслужений працівник культури України. 

Творчий шлях

Сміятися не гріх над тим, що видається нам смішним.
народне прислів`я

Життя Валентина Чемериса склалося цікавим і дуже насиченим. «Ще в школярські свої роки я потай мріяв стати письменником, а як точніше – поетом. Так ось, народився я з волі батьків своїх, а письменником народився лише з власної волі й бажання. Тільки зі своєї – і нічиєї іншої» (В. Чемерис). 

Свій творчий шлях письменник розпочав як сатирик-гуморист, регулярно видавався з 1962 року: гуморески, сатирична проза, пародії – всього 18  збірок веселих історій: «Хто на току, а хто на боку», «Урок виховання», «Коли спокушає диявол», «Сватання по телефону», «Гуморески», «Вуса №3», «Операція "Земфіра"», «Царська охота», «Де хазяйнує Валя Чемерис»; роман «Родина Гордія Залізняка»; лірико-гумористична повість «В понеділок після вибуху» та інші Зібрав і впорядкував том «Українські анекдоти». Протягом багатьох років був одним із провідних письменників-сатириків. Його твори виходили в журналах «Дніпро», «Вітчизна», «Крокодил», «Перець». Саме про нього написав один із видатніших гумористів сучасності Павло Глазовий: «Валентин Чемерис належить до когорти тих відомих і ведучих нашіх сміхотворців України, чиї веселі речі я читаю із задоволенням, з відчуттям відкриття нового. Фантазії йому не позичати. Добрий вигадько й шуткар! Чудовий гуморист від Бога! Валя Чемерис – сміхотворець високого рангу і класу, я його люблю і шаную. Певний, що українську гумористику без його імені вже не уявити». А друзі-колеги – Анатолій Камінчик, Олесь Жолдак, Михайло Чхан – його творчому надбанню презентували такі жартівливі поетичні присвяти-рецензії. 

В Валентина Чемериса
Є така чудова риса:
Має ліру як мортиру –
Чеше прозу і сатиру.

А. Камінчик

О. Жолдак підхоплює:

Твій вогник творчий не згасити.
Чемерисе, Чемерисе, гей!
Не можеш місяця прожити
Без нових романів, повістей...

А Михайло Чхан так писав про «вічну творчу молодість» Чемериса-гумориста:

Він був і є, як гумор, молодим,
А молодих, як сміху, наплодив.
Він їх творив – не з власного ребра,
А з гострого, веселого пера.
Бо є закон: ніколи Чемерис
Без усміху не спав і... не журивсь.

Твори Валентина Чемериса друкувалися в багатьох журналах: «Вітчизна», «Дніпро», «Березіль», «Ватра», «Київ», «Лель», «Світ пригод», «Пам'ять століть», «Барвінок», «Зміна», «Піонерія», «Перець», «Кентавр»; в газетах «Літературна Україна», «Молодь України», «Сільські вісті», «Культура і життя», «Зірка», «Час», «Веселі вісті» та в інших виданнях.

Його повісті та оповідання входять до збірок «Мандрівками століть» (1972), «Терем-теремок» (1983), «Котигорошкове поле» (1989), «Оберіг» (1992), в альманасі «Борисфен» (1992), «Альманах Фантастики-91», «Українська афористика Х–ХХ ст.» (2001), «Антологія прози Придніпров'я» (2005), «Кава з перцем» (2006), «Історія України очима письменників» (2013).

Він є упорядником і автором колективних збірок: «Молоді вишнівці» (1966), «Тіні кімнати сміху» (1989), «Пергамент старого Теренція» (1990), «Анекдоты и карикатуры» (1991), «Україна, ти моя молитва» (1993), «З любові і муки…» (1994), «Пригоди Івана Сміхована» (1995), «Веселки ріднокраю» (1995), «Українські анекдоти” (1995), «У державі гетьмана Остапа» (2009), «3 ким сміється Україна» (2009).

Жанрові різновиди творчості Чемериса

Я – пишу, і в цьому все моє життя.
Валентин Чемерис

Творча спадщина  Валентина Чемериса дуже велика. Вона вміщує різножанрові твори: гумористично-сатиричні, історичні, пригодницько-фантастичні, твори для дітей, автобіографічні. Але всі вони сповнені оптимізму. Письменник порушує одвічні проблеми любові, вірності, боротьби за справедливість, виховання духовної особистості. «Що тут дивного, гумор я люблю, веселі речі я писав і писатиму до кінця свого життя. Але писатиму й інші – історичні, фантастичні і ще бо зна які, ті, що ляжуть мені на душу» (В. Чемерис). 

Серед творів Чемериса – історичні романи: «Ольвія», «Скандал в імператорському сімействі», «Смерть Атея”, «Епірська відьма, або Олімпіада – цариця македонська», «Фортеця на Борисфені», «Генерали імперії», «Ордер на любов»; історичні повісті: «Її звали янголом смерті», «Я любила Шевченка», «Кохання в Україні», «Життя і смерть Володимира Глібовича, князя Переяславського», «Убивство на хуторі біля Диканьки», «Три шаблі над скарбом», «Державна коханка», «День Ворона»; автобіографічні твори: «Я, званий Чемерисом...», «Веселий смуток мій»; фантастичні повісті: «Білий король детективу», «Приречені на щастя»; повісті, оповідання: «Три секунди на вибір», «Таємнича пригода на Орілі», «Золотий саркофаг», «Маруся Чурай», «Тайна Агати Крісті»; романи-есеї: «Президент», «Голгофа українського православ'я», «Бомба для Патріарха», «Сини змієногої богині», «Ваші пальці пахнуть ладаном…» та інші. 

У 2000-х роках вийшло кілька його фантастичних збірок: «В Сузір'ї Дракона» (2005), «Феномен Фенікса» (2009), «Пригоди богині Іштар» (2011), «Прибульці з планети Земля» (2011), «Верхи на птеродактилі» (2011), «Вампір з Кассіопеї» (2013), до яких увійшли як нові твори, так і перевидані. 

Він також автор творів для дітей: «Вибори таємного агента», «Вітька + Галя, або Повість про перше кохання», «Музикальний комар», «Славко», «Три секунди на вибір», «Щоденник щасливої вчительки», «Аравійська пустеля». Деякі з них розміщено в шкільних підручниках з української літератури. 

Свій роман-есей «Президент» Чемерис присвятив темі незалежності української держави та діяльності першого президента України Леоніда Кравчука. Під час президентської компанії 2004 року написав агітаційну книгу «Загадка Віктора Януковича. Спроба дослідження».

Рідна домівка – найкраще місце на землі, джерело натхнення.

В щасливі і в тяжкі години –
Куди б нам не стелився шлях –
Не гасне вогнище родинне,
В людських запалене серцях.

Дмитро Білоус

Рідний дім, батьківьке подвір`я є тією святинею, що дарує людині гармонію, віру, надію, стає джерелом натхнення. Мальовничій природі, чудовим краєвидам присвячені повісті-мандрівки: «Ведмедик, син ведмедя», «Серпень на Шиянці», «Подорож до Самари Дніпровської». Письменник багато розповідає про реальні події, випадки з життя: кумедні, зворушливі, хвилюючі. Щовесни у плавні Хоролу з вирію повертається різноманітне птаство – дикі качки, журавлі, дуже багато лелек. У сусіда, діда Щедрія, на клуні було велике лелече гніздо, в якому кожного року селились лелеки. Якось вітер скинув із гнізда маленьке пташеня. Воно дуже забилося й могло загинути, та дід Щедрій підібрав і вилікував його, дав ім`я Лелько і, піклуючись, прикипів до птаха всією душею. Здавалося, пташеня розумло людську мову: воно слухало, похитувало головою, наче погоджувалося. А у серпні врятований птах відлетів у далекі краї. З ранньої весни чекав дід на свого крилатого друга, проте той так і не повернувся. Про цей зворушливий випадок В. Чемерис розповів у повісті «Аравійська пустеля», яка входить до однойменної збірки. Цікаво розповідаючи про минуле й про сьогоденне життя, він вміє так подати матеріал, що читач ніби поринає у захопливий світ подій, вірувань, чудових краєвидів. Книга «Аравійська пустеля» – збірка розповідей, наче цікава мандрівка Україною, під час якої автор розмірковує про почуття й долю окремої людини, як неодмінної складової долі всієї країни.

Свої шкільні роки, друзів, перші юнацькі почуття Валентин Чемерис згадує в чудовому гумористичному оповіданні «Вітька + Галя, або Повість про перше кохання». Написана книга легко й весело, створюється враження присутності, наче стаєш спостерігачем і учасником неймовірних пригод цієї автобіографічної розповіді. Події розгортаються в звичайному мальовничому селі Великі Чаплі, прообразом якого стало рідне селище письменника. Мешканці села, щирі привітні люди, друзі-школярі – Вітя Горобець, Федір Котигорошко, Галя Козачок – реальні особи, з яких він писав своїх персонажів. Головний герой Вітя Горобець – це він, Валентин Чемерис. Цей твір включено до шкільної програми з української літератури.

Особливе місце в творчому доробку письменника посідають його автобіографічні твори. В книзі «Це я, званий Чемерисом…» автор розповідає про реальні події минулого, учасником яких він був, про свої враження. Він розмірковує, звідки пішло прізвище Чемерис, надає описи природи, нариси з історії рідного краю, енциклопедичні відомості про Полтавщину тощо. В книзі багато епіграфів, спогадів, ліричних відступів, віршів, пісень, а також уривків статей, біографій, висновків, відтворено ті моменти його юності, які сформували характер і світогляд майбутнього письменника. 

У трилогії «Веселий смуток мій» Валентин Чемерис описує своїх друзів, колег, знайомих, розкриває окремі характери, подекуди роблячи критичні зауваження. Книга емоційно насичена, в ній відверто змальовується душевний стан автора: то радість, то сум, то гордість за себе, то розчарування.

І оживає минувшина...

Історичні твори займають найпомітніше місце в творчості Чемериса. До історичної тематики Чемерис вперше звернувся в 1960-ті роки. «Зі шкільної лави притягувала мене до себе історія українського народу», – зізнається письменник. Шукаючи глибинне коріння свого народу, Чемерис захопився темою стародавньої Скіфії – однієї з найцікавіших і найяскравіших сторінок історії України. Збираючи матеріал на цю тему, він впевнився, що скіфи були одним із тих племен, що істотно вплинули на культурний розвиток українців. Чемерис цитує слова відомого історика Євгена Черненка: «Подивіться: скіфські вози, які скрипіли дерев`яними колесами із металевим обіддям 2,5 тисячі років тому степами України, – точна копія майбутніх возів, які називалися чумацькими, або простіше: чумацькі вози – точна копія скіфських возів. Так що зв`язок нерозривний. ...А візьміть вишивані рушники – це вже, здається, настільки українське, тисячу разів українське. А насправді це корінням сягає Скіфії, скіфських аплікацій...». Історії Скіфії присвячені романи Валентина Чемериса «Ольвія», «Смерть Атея», «Сини змієногої богині».

Збірка «Три шаблі над скарбом» – складається з історичних повістей, оповідань, есеїв, спогадів. Це цікаві розповіді про давню Скіфію, про кургани, про відвідини скіфських степів давнім істориком Геродотом, а також про часи Київської Русі, боротьбу наших предків із половцями. А ще героями творів цієї збірки виступають Тарас Шевченко, Іван Нечуй-Левицький, Микола Гоголь, літописці запорозького козацтва – Дмитро Яворницький і Адріан Кащенко, поет, перекладач, етнограф Степан Руданський, автор пісні «Дивлюсь я на небо» Михайло Петренко, сучасні письменники Остап Вишня й Олесь Гончар. Твори художньо-документальні, написані цікаво, здебільш у гостросюжетному ключі.

Україна має давню й величну культуру та історію, досвід боротьби  за самовизначення, свободу та незалежність. Тому від ставлення до історичного минулого, досягнень нашіх предків залежить, якими будуть прийдешні покоління. «Письменником зроблена величезна, кропітка робота з вивчення історичного матеріалу того періоду, а його вміле подання виконує благородну патріотичну місію: надихає серця й душі сучасників “міццю духа і огнем любові” (І. Франко) до своєі багатостраждальної і разом із тим великої  Вітчизни» (Тетяна Антоненко).

«Ольвія» – означає «щаслива»

Роман Валентина Чемериса «Ольвія» – один із найкращих художніх творів з історичної тематики. Ольвія – давньогрецька колонія в Нижньому Побужжі, заснована в 647–646 р. до н. е. В епоху розквіту колонії (V–III ст. до н. е.) її політичним і економічним центром стало місто з однойменною назвою, що у перекладі з грецької означає «щаслива». 

Події роману переносять нас у прадавні часи, коли в VI ст. до н. е. сталася важлива історична подія, а саме війна між скіфами й могутнім військом перського царя Дарія, яке вдерлося в безмежні степи між Дунаєм і Доном. В книзі на тлі історичних подій розгортається повне пригод життя юної красуні-грекині Ольвії, яку з політичних міркувань батько, архонт колонії, віддав заміж за сильного та владного скіфського вождя Тапура. Вродлива, розумна, освічена дівчина у відчаї вирушає із варваром-кочівником в його країну. Автор докладно зображує побут і звичаї скіфів. «Грецьку дівчину, яку батьки віддавали заміж, везли у нову сім'ю в гарно вбраному, заквітчаному повозі. Та тільки молода переступала поріг чужого дому, як його спалювали за дверима. Спалювали на знак, що назад їй уже немає вороття, немає і не буде до скону її літ. Віднині вона переставала існувати для своїх батьків, для рідні, для всього світу білого. Бо повозка спалена за дверима, а попіл розвіяний вітром...» Але згодом, перейнявшись духом скіфської «степової вольниці», молода дівчина відчула, як у серці її спалахує кохання до молодого воїна й повага до його народу. Тапур також щиро кохає свою дружину: «Серце наповнене тобою, як степ сонцем, як долина небом». Легендарна держава постає в романі загадковою, повною слави і звитяги країною «вершників з луками», мужніх воїнів, що й досі вражають людську уяву.

Написана в 1969 році, книга вперше була видана лише 13 років потому, в 1983 році. Згодом була перевидана кілька разів і увійшла до 30-томної бібліотеки шедеврів історичних романів України. У 2009 році письменник отримав Всеукраїнську літературну Аркадієвську премію за роман «Ольвія». Висока оцінка критиків і величезна кількість листів від читачів, які отримав автор, свідчать про неймовірний успіх роману. «Я наслухався за “Ольвію” багато теплих слів, щирих і добрих, отримав паки захоплених листів від читачів, що й відігріли мене за всі роки холоду заборони роману» (В.Чемерис). До речі, першою читачкою і поціновувачкою «Ольвії» стала його дочка-шестикласниця, яка прочитала цей роман ще в рукописі та написала в шкільному «Щоденнику читача» перший відгук на цей твір, отримавши від вчительки оцінку «відмінно».

Знавець минувшини, що дивиться в майбутнє

Ще двом творам Чемериса судилося довго чекати своєї появи. Повість «Маруся Чурай» була видана лише через 16 років після її написання. Рукопис повісті було «загублено» в 1973 році у видавництві, й тільки в 1989 році цей твір був надруковано в скороченому, так званому журнально-газетному варіанті, в обласній молодіжній газеті «Прапор юності». Постаті Марусі Чурай письменник присвятив ще одну свою повість. «Засвіт встали козаченьки» (1991) – історичний твір із романтичним сюжетом, в центрі якого – образ жінки-легенди Марусі Чурай і її пристрастне й трагічне кохання. Ця дівчина, співачка та поетка, була наділена неабияким талантом – свої думки могла викладати віршами. «Її пісні – як перло многоцінне, як дивен скарб серед земних марнот» (Л. Костенко). В повісті використано 16 уривків із різноманітних пісень Марусі, а також оповіді про мотиви їх створення.

Рукопис роману «Лицарі» пролежав у шухляді цілих 20 років. І тільки в часи перебудови, на початку 1993 року, роман вийшов у світ у видавництві «Український письменник» вже під назвою «Фортеця на Борисфені», був відзначений Міжнародною премією Українського козацтва «Лицарське перо». Роман розповідає про події, які стали предтечею Визвольної війни під керівництвом Богдана Хмельницького, а саме зруйнування Кодацької фортеці на Дніпрі запорожцями на чолі з Іваном Сулимою у 1635 році. Це твір про боротьбу за незалежність України.

Україна – це наша земля, наш рідний край з багатовіковою історією, традиціями, своїми героями, які протягом багатьох віків боролися за свою незалежність і свободу. Славні лицарі, казаки-отамани, Богдан Хмельницький, Петро Калнишевський, Іван Сірко, Антон Головатий та їхні подвиги оспівані в романі-есеї «Жінок там на тютюн міняли, або Перший подвиг Богдана». Темі боротьби за незалежність української держави, тільки на іншому матеріалі, а також постаті першого президента незалежної України Леоніда Кравчука присвячено роман-есей «Президент». 

Письменник невпинно вдосконалює свою майстерність у написанні історично-художньої прози. У 1995 році вийшов гостросюжетний історичний роман «Епірська відьма, або Олімпіада – цариця Македонська», в якому на фоні бурхливих подій – війн, змов, переворотів, боротьби за владу – змальовано палке кохання юної епірської княжни Олімпіади до македонського царя Філіппа ІІ. В центрі сюжету – доля жінки, величної, гордої цариці, майбутньої матері імператора Александра Македонського.

У романі «Смерть Атея» (1990) – розповідається про легендарну Скіфію, сильних і могутніх воїнів, що населяли наші землі в давнину, скіфського царя Атея, який жив у IV ст. до н. е., та його військо, що вважалося непереможним. За його правління Скіфія досягла піку своєї могутності.

У 2009 році у збірці «Генерали імперії» вийшов роман «Без права повернення», у центрі якого – постать гетьмана Петра Дорошенка. Цей твір містить багато цитат, прислів`їв, приказок, філософських сентенцій, притч, листування, спогадів, поетичних рядків, фрагментів із народних пісень.

У романі «Ордер на любов» (2010) змальовано кінець Запорозької Січі й українського січового козацтва. На тлі цих трагічних подій розгортається історія кохання запорожця Тараса та дівчини Оксани.

«Ярославна» (2013) – роман-есей про княжі міжусобиці й ворожнечу, що багато років підривали могутність держави, про боротьбу з кочівниками, а також про життя та любов Ярославни, доньки галицького князя Ярослава Осмомисла, дружини князя Ігоря Святославовича – однієї з найвидатніших постатей Київської Русі.

«Марина – цариця Московська» (2014) – роман про Марину Мнішек, дочку польського воєводи з Прикарпаття, Самбора, царицю московську. Про її палке кохання, неймовірні злети й падіння, про лихі часи, прозвані в історії Смýтними.

«Ваші пальці пахнуть ладаном», роман-есей (2014) присвячено творчому життю і коханню «королеви німого кіно» Віри Холодної та «короля шансоньє» поета Олександра Вертинського. Використовуючи фактографічний матеріал, мемуари, спогади, автор змальовує неординарні постаті «богемного» Срібного віку: Ахматової, Цвєтаєвої, Маяковського...

«Сини змієногої богині» – роман-есей (2015), присвячений скіфській історії. «Серед усіх відомих нам народів лише скіфи володіють одним, проте найважливішим для людського життя мистецтвом. Воно полягає у тому, що жодному з ворогів, котрий напав на їхню країну, вони не дають урятуватися. Ніхто не може їх наздогнати, якщо тільки вони самі цього не захочуть. Адже у скіфів немає ні міст, ні укріплень, і свої житла вони возять із собою. Всі вони – кінні стрільці з луків і промишляють не землеробством, а скотарством: їхнє житло – кибитки… Їм сприяє їхня земля і допомагають річки. Країна скіфів – це багата на траву і добре зрошувана рівнина…»

Геродот із Галікарнаса «Скіфія Геродота»

«Анна Київська – королева Франції», роман (2016). Смілива, красива, розумна й освічена донька Ярослава Мудрого увішла в історію як короліва Франції, дружина Генріха І, мудра та владна правителька. Це роман про одвічну ділему: моральний обов’язок перед історією – чи кохання, відповідальність перед країною – чи особисте жіноче щастя.

«Трагедія гетьмана Мазепи», роман (2016). Для одних ім`я Івана Мазепи стало символом свободи і нескореності, для інших – підступності та зрадництва. Ця книга – про найвідомішу та найвидатнішу постать в українській історії, про гетьмана Лівобережної України 1687–1709 рp. А також про його велике кохання до юної Мотрі Кочубей.

«Амазонка» – повість (2016) про поетесу Олену Телігу, вишукану аристократку, яку називали новітньою Лесею Українкою, патріотку, членкиню ОУН. Жінку, що вміє палко любити й бути ніжною, але водночас – відчайдушну та незламну.

«Київ-Соловки» – роман-есей (2016) про трагічну долю поетів Крушельницьких – батька Антона та сина Івана, і Вороних – батька Миколу та сина Марка під час сталінського терору 30-х років.

«Олена – вершниця зі списом» – роман-есей (2017) – один із останніх творів Чемериса про незрівнянну княгиню Олену Глинську, дружину московського князя Василя ІІІ, майбутню матір царя Івана Грозного. В історію увійшла як перша жінка-правителька Московської держави, що здійснила грошову реформу, почавши карбувати копійки – металеві гроші з зображенням вершника зі списом.

«Золота осінь гетьманщини» – роман (2017), присвячений 14-річному гетьманству Кирила Розумовського, періоду відносного спокою та економічного й культурного розквіту України.

«Тарас Шевченко: сто днів кохання» (2017). Багато разів закохувався в своєму житті емоційний і чутливий за натурою Тарас Шевченко: Оксана, Феодосія, Дуня, Амалія, Анна, Варвара, Катря, Марія... Це роман В. Чемериса про останнє кохання Великого Кобзаря, що тривало всього сто днів.

Багато залежить від здатності письменника обробити історичний матеріал і цікаво подати його в своїх творах. Інтерпретуючи події минулого, надаючи їм емоційного окрасу, Чемерис використовував яскраві образи, які пробуджують уяву, залишаючи слід в душі, викликаючи гордість за свій народ. Історично-художня проза письменника формує ставлення читача до минулого своєї держави, виховує патріотизм і розуміння, що наше майбутнє залежить тільки від нас самих.

Творча спадщина письменника – справжня скарбниця національної культури

«І сьогодні я вважаю (і твердо переконаний), що найкраще, і найблагородніше, і найсвятіше, але найтяжче, найневдячніше у світі заняття, що прирівнюється і до солодкої праці, і водночас до каторжної прикутого до весел галерника – так ось таке воно, писання книг. А тому письменство для мене було, є і буде, аж доки житиму на цьому світі, життям, його сенсом, вірою в завтра. Це мій кисень для дихання, кров для життя, все те, без чого я вже не можу жити.»

В. Чемерис

Валентин Чемерис прожив довге плідне життя. До останнього зберігючи творчу активність, він написав понад 70 книжок – історичні романи, сатиричні та гумористичні збірки, твори для дітей, романи-есеї, фантастичні збірки. Твори письменника перекладено мовами колишніх республік СРСР, а також німецькою, болгарською, румунською, польською.

Для багатьох молодих літературних початківців він був добрим другом і мудрим наставником, взірцем духовності, толерантності, працьовитості. «Літературний гуру», «метр», письменник, який не тільки на словах, але й на ділі втілював принцип: «Головна ціль мистецтва – сіяти добро й любов», – відгукується про нього журналістка Любов Романчук у нарисі «Сіяч любові».

Помер Валентин Чемерис 4 грудня 2016 року в Києві у віці 80 років.

Вже після смерті письменника, у 2018 році, вийшов його автобіографічний роман «Це я, званий Чемерисом...». Твори письменника й надалі продовжують видаватися, задовольняючи зростаючий інтерес читачів до його творчості, до історії української минувшини. Відоме видавництво «Фоліо» в серії «Історія України в романах», починаючи з 2008 року, видало цілу низку історичних творів Чемериса: «Ольвія» (2008), «Фортеця на Борисфені» (2008, 2011), «Генерали імперії» (2008), «Ордер на любов» (2010), «Смерть Атея» (2008, 2011), «Ярославна» (2013), «Марина – цариця московська» (2014), «Ваші пальці пахнуть ладаном» (2014), «Сини змієногої богині» (2015), «Трагедія гетьмана Мазепи» (2015), «Анна Київська – королева Франції» (2016), «Рогнеда» (2016), «Княгиня і хан» (2017), «Олена – вершниця зі списом» (2017), «Золота осінь гетьманщини» (2017), «Тарас Шевченко: сто днів кохання» (2017).

Безперечно, Валентин Лукич Чемерис зробив значний внесок у розвиток духовності української нації, залишивши чималу духовну спадщину своїм нащадкам. Його творчий доробок – справжня скарбниця національної культури української держави.