Мірошниченко Василь Іванович
Василь Мірошниченко: живописець, графік, архітектор

Пейзажі, натюрморти – до них постійно звертаються художники. І все ж у В. Мірошниченка вони по-своєму хвилюючі, випромінюють тепло і сонце… В його творах ліси, ріки, ставки Придніпров’я. Його море, і Чорне, і Балтійське в будь-якому стані прекрасне… Натюрморти Василя Мірошниченка не менш даровиті. Це справжнє свято квітів. Найвищою їхньою гармонією є аромат.

Світлана Пелих

Василь Іванович Мірошниченко – відомий живописець, графік, архітектор. Він був членом Спілки художників України (1987–2017), головою Дніпропетровської організації Національної спілки художників України (з 2004), заслужений діяч мистецтв України (2008), голова Дніпропетровського обласного відділення Українського фонду культури (з 2012). Пам’ятники, меморіальні дошки, інтер'єри культурних об'єктів у виконанні В. Мірошниченка прикрашають численні куточки нашого міста.

«Життя духовного основа…»

Народився майбутній художник 2 липня 1957 року в м. Дніпропетровську. З дитинства любив малювати, захоплювався акварелями, мав гарний смак, розвинуту фантазію, почуття прекрасного. Творчі заняття, надзвичайна допитливість юнака, бажання вчитися мистецтву малювання вплинули на його подальше життя. Закінчивши загальноосвітню школу, вступив до Київського державного художнього інституту (нині Національна академія образотворчого мистецтва та архітектури) на архітектурний факультет. Із вдячністю згадує він свого викладача з фаху, знаного художника, досвідченого педагога  В.П. Бистрякова.

Після завершення навчання та строкової служби в армії, починаючи з 1981 року, працює на художньо-виробничому комбінаті Художнього фонду УРСР. Водночас він знайомиться з видатними художниками, скульпторами, працівниками музею, багато подорожує, надихаючись краєвидами й видатними місцями України.

Займаючи відповідальні громадські посади, Василь Іванович, використовує всі свої організаторські вміння для запровадження різних новаторств. Сумісно з Міською радою він вирішує господарчі справи, налагоджує роботу художніх закладів: ремонтує, оновлює та оздоблює виставкові зали, художні майстерні. Відновлення виставкового залу на Набережній Дніпра та налаштування його до проведення художніх виставок дало можливість проводити тут щорічно до п’яти всеукраїнських заходів, в тому числі Всеукраїнські художні виставки «Чарівні барви Дніпра», приурочені до Дня міста. Сам Василь Мірошниченко був не тільки організатором, але й учасником восьми виставок «Чарівні барви Дніпра», п’яти Всеукраїнських скульптурних пленерів у м. Дніпропетровську. За підсумками скульптурного пленера «Казкова країна дитинства» видано друковані буклети, які знаходяться в бібліотеках області.

Паралельно зі скульптурними, набувають розвитку й живописні пленери. Великого резонансу набуло відкриття виставки «Мальовнича Україна». Полотна, виконані переважно в класичному стилі, створили собою своєрідну живописну мозаїку, завдяки якій глядачі мали можливість здійснити віртуальну подорож мальовничими куточками України. Такі заходи, безперечно, сприяють пожвавленню культурно-мистецького життя всього регіону, дають можливість ознайомитися з широким спектром професійного живопису рідного краю.

Заслугою Василя Івановича стали також шість композицій, виготовлених із кримського вапняку, наданого безкоштовно місту фірмою «Альямінський камінь», які прикрасили Набережну житлового масиву Сонячний.

Починаючи з 1979 року, В. Мірошниченко – постійний учасник обласних, республіканських, всесоюзних і міжнародних виставок. Неодноразово його пейзажні роботи експонувалися на персональних виставках в Старгарді (Польща), Києві, Дніпрі, Нікополі. Художник також постійно брав участь у роботі Всеукраїнських творчих груп пленерного живопису, що проводились у Седневі, Львові, Запоріжжі, Яремчі, Мукачеві, Севастополі, Сумах, Одесі, Тростянці, Світловодську. За підсумками Всеукраїнського конкурсу «Інтер’єр 2002» (Київ, 2002) та Всеукраїнського архітектурного конкурсу «Творчість + якість» (Київ, 2004) художника нагороджено дипломами переможця. Підсумком його творчої діяльності стала персональна виставка, приурочена до його 50-річчя, яка проводилася в Києві, і на якій було представлено більше сотні робіт.

Будучи за освітою архітектором, В.І. Мірошниченко значну увагу приділяв архітектурі, художньому проєктуванню та дизайну. У співавторстві зі скульпторами він працював над створенням пам’ятника Д.І. Яворницькому, меморіальних дошок «До 100-річчя футболу Дніпропетровщини» (2011), а також видатним землякам, серед яких поет І.І. Манжура, катеринославський губернатор А.Я. Фабр, перший ректор Академії митної служби України П.П. Падун, академік М.О. Лошкарьов, теософ О.П. Блаватська, народна артистка СРСР Н.С. Хрукалова, тренери футбольної команди «Дніпро» В.В. Лобановський, Є.М. Кучеревський, Г.О. Жиздік, В.О. Ємець (2013). Під керівництвом В.І. Мірошниченка та за його безпосередньої участі в 2012 році було створено ансамбль площі ім. 80-річчя Дніпропетровської області, а в 2013 році встановлено пам’ятний знак футбольного клубу«Дніпро». За його проєктами здійснено художнє оформлення інтер’єрів Палацу юнацтва, Будинку органної та камерної музики, готелю «Рассвет», «Акваріум», водно-оздоровчого комплексу «Терми» в Дніпрі, музею Другої світової війни в Донецьку.

Плідна діяльність митця гідно відзначена державою. Василь Мірошниченко нагороджений почесною відзнакою Міністерства культури та туризму України «За досягнення в розвитку культури і мистецтв», почесною медаллю Дніпропетровського міського голови «За заслуги перед містом», медаллю «За вагомий внесок у розвиток Дніпропетровської області» (2007), почесною відзнакою Українського фонду культури «За подвижництво в культурі» (2014). У його здобутку – подяки міських голів Полтави, Ялти, Донецька, Павлограда. Він – стипендіат міського голови м. Дніпропетровська (2006), лауреат премії НСХУ ім. Т.Н. Яблонської (2014). Отримав численні грамоти, дипломи та інші відзнаки за творчі досягнення, активну громадську діяльність і значний внесок у культурний і соціально-економічний розвиток Української держави.

Понад 20 творів художника придбано дирекцією виставок НСХУ та Міністерством культури України.

І серце твоє не згорить, не замовкне, не згасне…

Чимало робіт художник написав з виробничої тематики. Триптих «Металурги» він присвятив своєму батькові Іванові Васильовичу, почесному металургу СРСР, який працював на заводі імені Карла Лібкнехта. Батьки на все життя залишилися для Василя Івановича тим дороговказом, якого він тримався все своє життя, який не дав зійти з назавжди обраного шляху.

Використовуючи техніку письма олією, вдало поєднуючи кольори, митець створює чудові живописні композиції, майстерно передаючи кольором свої почуття. Хоча техніка малювання олією досить складна, вона дозволяє працювати не тільки кольором, але й текстурою фарби, що дає додаткові можливості вираження структури предметів. Пейзажі, натюрморти, до яких час від часу звертається художник, по-своєму хвилюючі, привертають душевною теплотою та щирістю.

Серії робіт художника «Моє Придніпров’я», «По Седневу», «По Криму», «Карпати» пронизані щирим почуттям любові до життя, приваблюють розкішною природою, яка дарує нам свої красу та щедрість.

Чому ліси чекають мене знову,
на щит піднявши сонце і зорю.
Я їх люблю, я знаю їхню мову.
Я з ними теж мовчанням говорю.

Ліна Костенко

Натюрморти Василя Мірошниченка перетворюються на справжнє свято квітів і поезії. Букет білих пролісків у прозорому глеку дає можливість спостерігати не тільки красу цвітіння, але й пружність соковитих стебел. Навмисна недбалість надає картинам шарму і неповторності. Прості знайомі кожному квіти створюють чудові різноманітні композиції: тендітна троянда – знак палкого кохання, лілея – символ непорочності, пишна магнолія – запорука благополуччя, скромна фіалка – початок пробудження природи. Його натюрморти притягують погляд, хвилюють почуття, викликають дивні асоціації, скороминущі спогади.

Будучи чудовим художником, організатором-господарником, Василь Іванович водночас був добрим педагогом. Працюючи викладачем у Дніпропетровському театрально-художньому коледжі, він регулярно організовував виставки робіт художників-початківців, влаштовував зали для захисту студентських дипломних робіт.

Родина Василя Мірошниченка – вся творча. Дружина художника Віра Борисівна за фахом – інженер-будівельник. Але у вільний час вона виготовляла гобелени за ескізами чоловіка на створеному ним же ткацькому верстаті. Сюжети гобеленів найрізноманітніші: українські краєвиди, архітектурні пейзажі, декоративні композиції, абстракції.

Не дивно, що їхня донька Олександра, пішовши стопами батька, також обрала долю художниці. Вона, як і батько, закінчила Київську національну академію образотворчого мистецтва та архітектури. Часто вони удвох виїздили на етюди в наймальовничіші місця Придніпров’я.

Самобутність їхньої сім’ї грунтується на принципах взаємної поваги, любові та самовідданого слугування мистецтву. Благословення нести красу в життя, сповідувати споконвічні гуманні цінності притаманні  кожному з цієї унікальної родини.

Картини Василя Мірошниченка зберігаються в художніх музеях, приватних колекціях України та зарубіжжя. Репродукції його робіт друкувались у багатьох мистецьких виданнях України: «Образотворче мистецтво», «Художники України», «Борисфен», «Національна спілка художників України 70», «Українське образотворче мистецтво початок ХХІ століття», «Образотворче мистецтво України», «Дніпропетровськ».

Образотворче мистецтво є невід’ємною частиною національної культури, джерелом духовного розвитку та задоволення естетичних потреб українського суспільства. А представлений на численних виставках доробок Василя Мірошниченка, засвідчує могутній потенціал нашого народу, сприяє його культурно-мистецькому розвитку.

Той хто любить паростки кленові,
Хто діброви молоді ростить,
Сам достоїн людської любові,
Бо живе й працює для століть.

М. Рильский