Соколенко Василь Іванович
Василь Соколенко: шлях до визнання

Петриківський розпис далеко відомий за межами нашої країни. Чарівна петриківська квітка розцвіла на чудовій порцеляновій вазі, прегарним візерунком лягла на шовкову тканину, коштовним самоцвітом загорілася на лаковій поверхні сувенірної скриньки. Цей орнамент має багатовікову традицію і тісно пов’язаний із мистецькою культурою Запорозької Січі. Виник він і дістав свою назву в селищі Петриківка на Дніпропетровщині. Вічно живий дух непокори, горде усвідомлення своєї незалежності, особиста гідність – головні риси характеру петриківців, які, здатні не лише цінувати красу своєї землі, а й виражати її в особливій ліричності пісенних мелодій, у підкресленій вишуканості візерунків вишивок, у витонченій багатобарвності декоративного розпису. Земля петриківська зростила не одне покоління майстрів народної творчості, один із яких корінний петриківець Василь Соколенко.

Розумному від природи, допитливому, непосидючому хлопцеві дуже поталанило. Петриківському розпису він навчався у Школі декоративного малювання у педагога Тетяни Пати. Василь був здібний до малювання і дуже старанний учень. Усі роки навчання з 1938 по 1941 роки він опановував основні прийоми малювання народного мистецтва, покроково вчився малювати різні візерунки, тварин, квіти, фрукти, ягоди та намагався досягти у своїх роботах ідеалу. Та невдовзі про творчість довелося забути, почалась війна. Але серед щоденних бойових завдань йому додавала сил лише одна думка: повернутися до рідного села і намалювати красиву картину, яка робила б людей добрішими та світлішими. Запам’ятався Василеві Соколенку один епізод, безпосередньо пов’язаний із його здібностями до малювання. Якось командування наказало розвідникам, серед яких був і наш земляк, зробили фотозйомку ворожих позицій із повітря. Але під час виконання завдання німецька куля потратила у фотоапаратуру, тож на плівці розвідданих не виявили. Цей факт ставив під загрозу розроблену штабом операцію. Але добре розвинена зорова пам’ять рядового Соколенка допомогла зобразити на папері розташування ворожих військ і посприяла успішному наступу на них.

У післявоєнний час Василь Соколенко почав власний шлях до здійснення мрії: творити задля краси й добра. Деякий час він вчителював в Іванівській школі, де вів заняття у художній студії при цій школі, згодом викладав у Дитячій художній школі селища Петриківки. З 1949 року він активно бере участь у міжнародних, всеукраїнських і регіональних виставках. У своїй творчості художник наслідував народні традиції, водночас виробляв власний почерк, змінюючи прийоми в композиції на асиметрію, нещільно заповнював площину, ніби фіксував момент зображуваного в одній її частині, вводив нові елементи. До таких зразків належать «Одуд серед квітів», «Павич та калина», «Півень», «Зозулі», де продемонстровані численні варіанти квітів і бігунців.

Війна навчила хлопця цінувати звичайні людські радощі, мирну працю, неповторні пейзажі рідного краю. Саме тому згодом у творчості художника переважатимуть мотиви кохання, сільського побуту, природи. Наприклад, ліричні панно «Моя криниця», «Село ожило», «І коня я мав, і стежину я знав…», «Калина під тином», «Подай рученьку». Художник у своїх творах намагався зберігати традиційну гаму петриківського розпису, був контрастним і у співвідношенні кольорів. Однак, на початку творчості його малюнки нагадували книжкові ілюстрації у рослинно-орнаментальному обрамленні. Народний майстер застосовував стилізацію, проте малюнок все одно залишався живописним. Вивчення досвіду петриківських майстринь, які використовували винятково декоративні засоби вираження, надали нового життя композиціям Василя Івановича. У пізніших сюжетних творах майстра втілено його прагнення звільнитися від живописного вирішення теми. Ілюстрацією такого втілення є чудовий твір, написаний ним у 1950 році, «Зозуля і квіти», де однаково динамічно, ідентичними декоративними засобами виконані зозуля і квіти.

Від самого початку творчого шляху художник вирізнявся особливою самобутністю, оригінальністю свого авторського стилю, життєствердною енергією, артистичною вишуканістю творів. Мотиви для своїх орнаментальних композицій він брав як традиційні, так і доповнював їх стилізованими квітами та злаками. Також майстер охоче малював на панно реальних і фантастичних птахів. Взагалі в усіх його роботах перевага надається тональному вирішенню, скупими стриманими барвами утворюється контрастна кольорова композиція. Орнаментальний малюнок на панно Василія Івановича – це рухливість і неспокій, гра контрастів у кольоровому вирішенні та масштабних співвідношеннях деталей. У 1960-ті роки художник створює велику серію барвистих панно-плакатів на теми миру та українських народних пісень. Надруковані великим накладом, вони дуже швидко набули надзвичайної популярності. Їх можна було побачити майже у кожній оселі нашої країни, особливий попит мали панно з українською тематикою: «Бандура серед квітів», «Королева полів» тощо.

Плакати майстра часто визначали преміями та дипломами міжнародних конкурсів, вони відіграли велике значення в популяризації петриківського розпису у повоєнний період. У 1990–2010 роках художник малював декоративні панно на папері, букети, іноді із зозулями, увінчував квітами у вінках знакові постаті української культури, зокрема Тараса Шевченка «В сім’ї вольній, новій». У композиції «Вільна Україна», яку майстер написав у 1991 році, центром став жовто-блакитний прапор обрамований квітковим орнаментом.

У 1962 році Василь Соколенко починає поєднувати творчу працю з педагогічною діяльністю. За двадцять років успішної викладацької діяльності у гуртках та дитячій школі він зробив значний внесок у підготовку молодих майстрів петриківського розпису. Багато з його учнів стали відомими майстрами й успішно надалі розвивали народні традиції у своїй творчості. Зокрема, – Тамара Куліш, Марія Курінька, Ніна Шулик, Людмила Штаній та інші. Їхньому творчому становленню сприяли завдання наставника – створювати нові за формою та кольором орнаментальні композиції. Авторитет і педагогічний талант майстра впливали на пошуки власного стилю майстринь, вияву індивідуальності, оригінальності, відточенню техніки, «каліграфічності» розпису.

У 1971 році Василя Івановича запрошують на посаду головного художника фабрики «Дружба», де він самовіддано працював, створюючи для колективу кращі умови для роботи і творчого зростання. Майстер був тим новатором, який започаткував відродження розписних виробів із дерева, особисто розробив і запровадив у виробництво понад 100 нових видів промислової продукції, зокрема таких популярних серед шанувальників петриківського розпису дерев’яних ложок. Фабрика була важливим осередком збереження традицій і розвитку петриківського розпису, саме тут формувався візуальний стандарт петриківського орнаменту, розроблялись сюжети для масового малювання. Цікавий факт, спочатку усі роботи були розписані на чорному тлі для приховування фактури пресованої тирси у формі. В межах експерименту та надання виробам нових естетичних якостей, Василь Соколенко запропонував виконувати розпис на білому тлі. Така інновація припала до душі шанувальникам петриківських сувенірів і активізувала продажі продукції підприємства.

За роки діяльності Василя Івановича на посаді художника фабрика досягла свого найбільшого творчого й економічного розвитку, стала першим у районі підприємством-мільйонером. Тоді продукція петриківських митців експортувалася до 80 країн і виставлялась на різноманітних творчих виставках. Для збереження пам’яті про історію підприємства та її талановитих майстрів Василь Соколенко ініціював створення музею розпису. На стінах музею були представлені петриківські картини, розписані побутові предмети, речі та новорічні іграшки. Все це створили за роки роботи на фабриці не тільки досвідчені майстри, але й початківці.

Не припиняв своєї творчої діяльності художник і після виходу на пенсію. Майстер створив унікальний музей-садибу, єдиний в Україні. В ньому представлені як паперові «мальовки», так і речі хатнього вжитку у стилі петриківського розпису. Музей багатий різними фотографіями вчителів і учнів Василя Івановича, тут зберігаються майже всі роботи майстра. Крім того, можна бачити декоративний петриківський розпис, виконаний на стіні, та уквітчану ним селянську піч. Музей має важливе значення, тому що зберігає авторську колекцію петриківського орнаменту, сприяє шанобливому ставленню до народного декоративного розпису та презентує розквіт петриківського розпису.

Твори Василя Соколенка зберігаються у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва, Національному художньому музеї України, Дніпропетровському художньому музеї, Дніпропетровському національному історичному музеї ім. Д.І. Яворницького, Запорізькому художньому музеї, у приватних колекціях України, Франції, Канади, Америки.