Веселі Терни: серпанками й легендами овіяне село

Складний шлях пройшли Веселі Терни за роки свого існування. Давня й героїчна їхня історія. Це мальовниче і гарне селище, що розкинулося на правому березі річки Саксагані на півночі Криворіжжя, є перлиною цих земель. Тривалий час тут змінювалися господарі та землевласники. Остаточне піднесення регіону розпочалося із початком видобутку руди різними акціонерними товариствами та підприємцями у 80-х роках ХІХ ст. З цього часу розпочався економічний, культурний і господарський розвиток краю. 

Сьогодні Веселі Терни – це назва одного з житлових масивів, історична місцевість в Тернівському районі міста Кривого Рогу.  
 

Походження назви

Існує переказ, що ще за часів Богдана Хмельницького, тут у балці, що поросла терном, існував зимівник, через який провів своє військо у 1648 р. тріумфатор битви на Жовтих Водах. За легендою, гетьман Богдан Хмельницький наказав відзначити блискучу перемогу. «Запалали серед степу вогнища, заграли музики, святкували свою перемогу славні українські козаки. Проходячи поміж козаками, Богдан Хмельницький, бачачи, як гамірно навкруги, не раз повторив: «Ну, й веселі Терники сьогодні, як ніколи! Добре рубалися козаки, добре й гуляти вміють побратими наші». І вже понеслося між вогнищами: «Веселі Терники! Веселі Терники! Сам батько Хмель так сказав!». Тому козаки й назвали цю місцевість Веселими Тернами. 

Існує й інше пояснення: Веселими Терни стали завдяки тому, що у заростях терну було багато солов’їв, які своїм співом звеселяли всю округу.
 

Витоки історії

Територія сучасних Веселих Тернів була заселена з давніх часів. Виявлені в різних частинах селища поховання та речові знахідки свідчать про перебування тут людини вже в епоху міді та бронзи.

З Х до VІІ ст. до н.е. край заселяють кіммерійці. У ІV–V ст. до н.е. по цій території кочували скіфи, а на рубежі нашої ери – сармати. Зустрічаються сліди перебування ранніх слов’ян протягом II–VIII ст.

З XI до XIII ст. край входить до сфери впливу придніпровських половців. З середини XII ст. вся територія сучасного Криворіжжя належала до складу східної монгольської держави – Золотої Орди і до початку XV ст. залишалася теренами кочовища спочатку половців, а потім буджацьких татар.

Козацьке минуле краю

У ХV–ХVІІІ ст. простори Веселих Тернів належали до земель Війська Запорозького Низового. Після того, як у 1734 р. на землях Війська Запорозького було започатковано паланковий поділ, територія краю за результатами межування 1768 р. увійшла до Кодацької паланки.

У 1744 р. на місці сучасних Веселих Тернів існував зимівник козака Щербинівського куреня Петра Литвина з назвою Великі Терни. Після його смерті у 1760 р. на цих землях оселився відставний військовий старшина, писар Кодацької паланки Григорій Іванович Шрам. У 1761 р. він отримав Атестат від Коша Нової Запорозької Січі на землеволодіння, завів тут великий зимівник, влаштував у ньому багато землянок і мазанок, перевіз з-під Києва в степи Криворіжжя своїх родичів і знайомих і разом із ними завів величезне господарство. Так утворилося невелике поселення назване Григорівськими Тернами. Упродовж десятиліття земля ця процвітала. Про козацьке минуле краю сьогодні нагадує веселотернівчанам пам’ятний знак у сквері 40-річчя Перемоги з написом: «…Около 1760 года здесь поселился отставной войсковый старшина Григорий Шрам…В 1765 году…местность эта называлась уже Григорьевские Терны».

Власники Веселих Тернів

Після знищення Запорозької Січі в 1775 році угіддя Шрама піддалися конфіскації та були передані Катериною ІІ у власність військовому, штабс-лікареві, надвірному раднику Івану Давидовичу Зоммеру. У 1782 році при складанні загальноімперської ревізії місцевість ця стала називатися Весело-Тернівська слобода.

На початку 1785 року мешканці слободи Веселі Терни, згідно загального бажання, вирішили спорудити собі церкву. За сприяння землевласника І.Д. Зоммера у лютому 1788 року була побудована дерев’яна церква на честь св. Григорія, яка в травні того ж року згоріла.

Після смерті І.Д. Зоммера з 1789 року новим господарем цих земель стає голова Катеринославського губернського магістрату, колезький асесор Михайло Васильович Шляхтин. У травні 1791 року він розпочав будівництво нової церкви Архистратига Михаїла, яке завершилося лише у 1806 р. Нова церква була цегляна, однокупольна, виконана у стилі російського класицизму, створена за проєктом відомого архітектора М.А. Львова. На жаль, до наших днів не збереглася – у середині 1930-х рр. вона була зруйнована згідно антирелігійної політики радянської влади.

У 1821 році Михайло Шляхтин розділив поселення між двома своїми синами Степаном і Василем, після чого північна та південна частини селища отримали різні назви – Степанівка та Новопавлівка. Назва Степанівка не прижилася, натомість північна частина продовжувала й надалі називатися Веселі Терни. Щодо Новопавлівки, то з такою назвою південна частина як самостійне село проіснувала до 1920 року, поки знову не увійшла до складу Веселотернівської сільської ради. Але і до сьогоднішніх днів зберігає народна пам’ять топонім Новопавлівка для південної частини житломасиву.

Протягом 1867–1873 рр. 8 тис. десятин маєтностей Шляхтинів були продані з торгів полковникові І.М. Харіну, а 4 тис. десятин – німцям-менонітам, які заснували тут декілька своїх колоній: Зелене Поле (Грінфельд), Кам’яне Поле (Штейнфельд), Високе Поле та Веселе Поле. 
 

Новий виток в історії розвитку Веселих Тернів. Поміщики Харіни

Значного розвитку Веселі Терни зазнали у зв’язку з діяльністю полковника Харіна, якому в кінці XIX ст. тут належало близько 8 тис. десятин землі. Іван Миколайович Харін – учасник Балканської війни 1877–1878 рр., кавалер ордену святого Володимира 4 ступеню, святої Анни 2, 3 і 4 ступеню, святого Станіслава 2 і 3 ступеня. Економія Харіна розміщувалась вздовж берега р. Саксагань у с. Новопавлівка. В ній вели різнопланове сільське господарство – 3 тис. десятин землі були зайняті під землеробство, решта – випаси, стайні, корівники тощо. У семи ставках розводили коропа, лина, карася, виловлювали до 600 пудів риби щороку. У господарстві працювало 1,6 тис. осіб. Продукцію вивозили на станцію Петрикове (Рядова) за 2 км на південний схід. Існували кінний завод, млин, цегельня, парк на 46 десятин, механічна майстерня. Економія славилася хорошою, породистою худобою, включаючи дійну череду, молодняк великої рогатої худоби. Утримували отару овець в 11 тисяч голів породи рамбульє-негретті, корів породи Ольденбурзька. В кінному манежі тренували виїзних скакових коней, і не тільки поміщицьких. Завозили весь хліб для обмолоту. 

Протягом 1900–1904 рр. Харін збудував собі маєток. Будинок був триповерховий, розташовувався у центрі селища, всередині налічувалося близько 150 кімнат. Панський будинок, який, на жаль, не зберігся, мав кімнати, інтер'єр яких був оформлений у мавританському, японському й інших стилях. Сам Харін тут постійно не проживав, він служив у Петербурзі. Маєтком управляв його колишній ад’ютант Василь Венедиктович Шваньов. Садиба розташовувалась в мальовничій місцевості на березі відгалуження р. Саксагань, де був обладнаний шлюз і млин. У парку утримували павичів, існував мавпятник. До нашого часу зберігся будинок управителя, економія, стайня, млин, міст через річку Саксагань, споруджений за проєктом відомого інженера М.А. Белелюбського. Маєток Харіна був зруйнований, а господарство пограбоване за часів національно-визвольних змагань 1917–1921 рр. 

На території економії за сприяння матері Івана Миколайовича Харіної Олександри Гаврилівни у 1892 році була збудована жіноча гімназія, в якій навчалися доньки веселотернівських селян. Загалом у Веселих Тернах наприкінці ХІХ – поч. XX ст. діяли дві початкові школи: церковнопарафіяльна (заснована приблизно в 1890-х рр. при Свято-Михайлівській церкві) та земська. Веселотернівська земська школа була побудована ще в 1872 році та прийняла перших учнів 1874 року і по праву вважається найстарішою школою Кривого Рогу, традиції якої сьогодні продовжує загальноосвітня школа №40.

«Залізорудна лихоманка»

«Залізорудна лихоманка», яка почалася з відкриттям О.М. Полем у 1866 році покладів залізних руд в Дубовій балці, не оминула увагою і селище Веселі Терни. Вже у 80-ті рр. ХІХ ст. на землях Веселотернівської волості активно проводилася розробка залізної руди. З кінця 90-х років ХІХ ст. слобода Весело-Тернівська служила основним постачальником робочої сили на рудниках Товариства Брянського рейкопрокатного заводу, Нікополь-Маріупольського та Верхньодніпровського товариств. У 1899 р. І.М. Харін передав в оренду на 25 років 1 000 десятин землі під рудник Російсько-Бельгійського товариства залізних руд. 

Великий поштовх для піднесення Веселих Тернів дала діяльність рудопромисловця, доктора медицини та мецената С.М. Колачевського, який в 1891 році провів у північній частині Криворіжжя розвідку і виявив багату на вміст заліза руду. В 1893 році був проведений перший видобуток залізної руди з кар’єру. Згодом рудник Колачевського став найбільшим у Кривому Розі і належав до найкращих за технічною оснащеністю та продуктивністю. Безумовно, внесок Сергія Миколайовича у розвиток Веселих Тернів також помітний, адже він не лише займався видобутком руд і забезпечував роботою жителів селища, але й дбав про належні умови праці та життя – збудував капітальні гуртожитки та сімейні будинки з усіма тогочасними зручностями (світло, вода, газ); турбувався про харчування та медичне обслуговування робітників і їхніх сімей; займався освітою дітей робітників у збудованій школі на 50–60 учнів. Не обходило рудопромисловця й дозвілля робітників. Зал їдальні, який вміщував до 1 000 чоловік, у вихідні та святкові дні перетворювався на театр, де виступали відомі артисти і демонструвалися «туманні картинки». Заповіт Колачевського здивув усіх – після своєї смерті рудопромисловець розпорядився багатомільйонний статок та гроші від продажу всього рухомого майна витратити на благодійні справи, 100 тисяч рублів роздати робітникам і службовцям рудника. Частина коштів призначалася на відкриття сільськогосподарського училища, в якому навчання було б доступне всім бажаючим.
 

Веселі Терни на початку ХХ століття
 

Уже наприкінці ХІХ ст. сформувався умовний розподіл села Веселі Терни на три частини за географічним критерієм: та частина, що пролягала в бік рудника Колачевського, називалась Новопавлівка; центр – колишня Степанівка; і Ворівка – в бік так званого Харінського рудника (зараз Першотравневий кар’єр). «…За Кутком, за щедрим Озером …мешкала Ворівка, найбільш таємнича частина Веселих Тернів. Одним краєм вона впиралася в Озеро, другим в похмурий Приворотний рів, де, розказували, жила різна звірина, вовкулаки, перевертні, відьмаки і який перейти вночі не наважувався найбільший відчайдуха» (Вадим Яцик «Біля старого млина»).

Ще в 1831 р. Веселі Терни стали центром однойменної волості Верхньодніпровського повіту Катеринославської губернії. На початку ХХ ст. село набуло ролі значного торгівельно-промислового центру, чому сприяв не лише видобуток покладів багатої на залізо руди в околицях поселення, але й вигідне його розташування у вузлі декількох торгових трактів і залізничної станції «Колачевська», яка була поряд. 

З давніх часів Веселі Терни розташовувалися на давньому татарському шляху – Кучманському. Коли на ньому було відкрито поштові гони, то маршрут пролягав в околицях села. У Веселих Тернах існували православна церква, синагога, школа, крамниці, корчма. У центрі села була Базарна площа, де проводили три великі ярмарки, всі вони припадали на релігійні свята: Благовіщенський (25 березня), Семенівський (1 вересня) та Михайлівський (8 листопада). А по неділях територію перед мостом через Саксагань довгий час використовували як стихійний ринок, де продавали найрізноманітніші товари та харчі. Недаремно торгівельні обороти села в 1900 р. досягали разом із суміжною Новопавлівкою 188 тисяч рублів на рік.

На початку ХХ ст. бурхливу діяльність у селі розгорнуло Верхньодніпровське повітове земство. Протягом 1912–1914 рр. споруджено земську лікарню, відкрито аптеку, здійснював прийоми зубний лікар. У 1915 році земство відкрило ветеринарну лікарню. У 1904 році через річку Саксагань побудовано новий бетонний міст і прокладено шосейну дорогу. Ще в 1903 році поряд збудовано млин та олійницю, які приводились у рух великим дизелем. За свідченням старожилів, млин переробляв за добу 3 600 пудів зерна.

Помітний слід у розвитку селища залишив Панас Васильович Феденко – член Української Центральної Ради, історик, публіцист, письменник, політичний діяч зі світовим ім’ям. Повернувшись після Лютневої революції 1917 р. на Катеринославщину, він став одним із ініціаторів відкриття україномовної гімназії в рідному селі. Відкрита у жовтні 1917 р., Веселотернівська народна гімназія з вищою початковою школою стала першою в своєму роді на Криворіжжі.

Уродженкою Веселих Тернів була й колишня учениця цієї гімназії Віра Лук’янівна Бабенко, розвідниця та зв’язкова відомого отамана Степової дивізії Костя Пестушка-Блакитного, розстріляна разом із сестрою та іншими учасниками антибільшовицького повстання в Жандармській балці у Катеринославі у 1921 році.

Пам’ять Веселих Тернів

У Веселих Тернах є багато чудових місць, але найбільш пам’ятним для кожного веселотернівчанина, напевно, є Меморіал слави «Не пройдуть!», створений за проєктом художника Юрія Ларіна та архітектора Віталія Михайлова. Пам’ятник розташований у центральній частині селища. Прямокутна колона, в яку врізана рука, що утримує автомат, облицьована рожевим туфом. А поруч – вічний вогонь. Пам’ятка пов’язана з подіями Другої світової війни – це братська могила воїнів, які загинули в боях восени 1943-го і взимку 1944-го, визволяючи територію північного Криворіжжя. Частини 188-ї, 92-ї, 15-ї та 28-ї стрілецьких дивізій, 10-ї повітрянодесантної дивізії 37-ї армії разом із 5-ою гвардійською танкової армією визволили північну частину м. Кривий Ріг і селище Веселі Терни від окупантів. У той час тут проводилися тяжкі кровопролитні бої, полягло багато воїнів-визволителів, які були поховані в братських могилах півночі Криворіжжя. У квітні 1975 року тут відбулося перепоховання з двох інших братських захоронень Тернівського району: братських могил села Новоіванівка та села Веселі Терни. В основному, це було перепоховання останків воїнів, які брали участь у штурмі кургану «Могила Баба». Під плитами меморіалу покоїться прах 563 славних синів Вітчизни. На нижній залізобетонній стелі викарбувані прізвища та військові звання загиблих.

Ще одне пам’ятне місце Веселих Тернів, пов’язане з воєнним лихоліттям – пам’ятна дошка, розміщена на будівлі млина-олійниці. Під час воєнних подій з 25 жовтня 1943 по 20 лютого 1944 рр. тут розташовувався спостережний пункт 24-го стрілецького полку. На трубі олійниці досі залишилися сліди від ворожих артилерійських обстрілів. 

Біля входу до будівлі Криворізької загальноосвітньої школи №40 встановлена меморіальна дошка, яка нагадує про подвиг Героя Радянського Союзу, уродженця Веселих Тернів, учня цієї школи, – Юрія Мойсейовича Должанського – комсорга 10-го гвардійського стрілецького полку 6-ї гвардійської стрілецької дивізії 60-ї армії Центрального фронту, гвардії старшого лейтенанта, який воював на Брянському та Центральному фронтах, відзначився у боях на Волзі, в Курській битві, брав участь у визволенні лівобережних районів України. Загинув при форсуванні Дніпра у жовтні 1943 р.

У 70-х роках минулого століття неподалік від СШ №40 було закладено Алею слави. Відбулося це в парковій зоні, неподалік від братської могили. Присвячена ця подія була 30-й річниці Перемоги. Вздовж алеї з обох боків встановлено 10 невеликих прямокутних пам’ятних знаків з мармуру, на яких викарбовано номери тих дивізій і полків, які найбільше відзначилися при звільненні Криворіжжя. Між ними ветерани посадили алею ялинок. Неподалік стоїть танк ІС-3, як німий свідок тяжких часів Другої світової війни. На початку алеї встановлено пам’ятну кам’яну глибу з відшліфованою поверхнею, на якій напис: «В боях за освобождение Кривого Рога от немецко-фашистских захватчиков отличились 46-я армия генерала Глаголева и 37-я армия генерала Шарохина М.М. За проявленный героизм 22-м соединениям и частям присвоено наименование «Криворожских». Тому, мабуть, невипадково, що поряд розташований і Тернівський філіал Криворізького міського історико-краєзнавчого музею, який зі шкільної кімнати бойової слави СШ №40 в 1974 р. спочатку був реорганізований в музей селища Веселі Терни, а з 1977 р. одержав статус музею Тернівського району.

Не забувають веселотернівчани й інші трагічні сторінки історії. У листопаді 2006 р. сучасні тернівські козаки в сквері 40-річчя Перемоги встановили пам’ятний знак у вигляді величезної гранітної брили в пам’ять про жертв радянських голодоморів 1921–1923, 1932–1933 і 1946–1947 років на нашій землі. Щороку в четверту суботу листопада, коли відзначається День пам’яті жертв голодоморів в Україні, біля пам’ятника збираються на мітинг небайдужі містяни, щоб віддати данину пам’яті всіх жертв і загиблих у ті страшні роки. 

Веселі Терни сьогодні
 

Минають роки. У 2019 р. Веселі Терни відзначили свій черговий ювілей: 275 років від часу першої офіційної згадки у писемних джерелах. На сьогоднішній день селище розвивається та творить власну історію. Поблизу здійснюють свою діяльність декілька промислових підприємств, найбільшим з яких є Північний гірничо-збагачувальний комбінат, що дає роботу більшості населення мікрорайону. В самому селищі функціонують різноманітні заклади життєво важливих сфер людського існування. Освітню галузь розвиває Криворізька ЗОШ І–ІІІ ст. № 40. Потреби дітей дошкільного віку забезпечує дитсадок № 54 «Капітошка». Наряду з цими установами успішно діють заклади професійно-технічної освіти, серед яких найбільшим є філіал Криворізького навчально-виробничого центру. Культурному розвитку та відпочинку жителів Веселих Тернів слугує два заклади культури: бібліотека-філіал № 6 для дорослих і Тернівський філіал Криворізького міського історико-краєзнавчого музею. Духовний розвиток реалізовується в новій церкві Архистратига Михаїла. 

Веселотернівчани, йдучи вперед, продовжують дбайливо зберігати пам’ять про давноминулі події та тих, хто залишив свій слід в історії рідного краю.