Корж Віктор Федорович
Віктор Корж: чиста сила поетичного слова

«Я знаю своє місце в поезії – воно тут, 
при Дніпрі, на лівому березі, воно тут, 
при джерелах столітніх, цілющих…»
                                                                     Віктор Корж

Біографія 

Віктор Федорович Корж – один із провідних поетів Придніпров’я. Ціле покоління дніпропетровських поетів 70–90 років називає його своїм учителем і завдячує йому за безцінні уроки поетичної майстерності.

Народився Віктор Корж 15 квітня 1938 р. у місті Бобринці Кіровоградської області в родині вчителя математики. Після закінчення середньої школи в 1956 році працював токарем, потім кореспондентом районної газети «Новомосковська правда». 

З 1957 по 1962 рр. навчався на історико-філологічному факультеті Дніпропетровського державного університету. Після закінчення  університету працював учителем на Сумщині, служив у лавах Радянської Армії в м. Дніпропетровську. Після демобілізації працював викладачем української мови і літератури та російської мови і літератури в Дніпропетровському механічному технікумі.

У 1965–1988 рр. працював редактором, старшим редактором, завідуючим редакції художньої літератури Дніпропетровського видавництва «Промінь». Згодом перейшов на кафедру української літератури Дніпропетровського державного університету на посаду завідувача кафедрою, отримав вчений ступінь доцента. Віктор Корж був членом редколегії літературно-мистецького та публіцистичного часопису «Січеслав».

Поет-шістдесятник В. Корж увійшов в історію української літератури своїми сміливими публічними виступами у 1960-х: на V з’їзді письменників у Києві виступив на захист української мови в Україні та роману О. Гончара «Собор».  

Кілька десятиліть В.Ф. Корж, поет від Бога, справжній майстер красного слова, формував літературний смак письменницької молоді. Він керував молодіжною літературною студією «Плавка» при заводі ім. Г. Петровського, був засновником і керівником літературної студії «Поетична школа В. Коржа» ДНУ імені Олеся  Гончара.

Творчість

Віктор Корж долучився своїм талантом до поетичної плеяди, яка засяяла в небі літературної України в 1960-х. Поети-шістдесятники з’явилися, як струмінь свіжого повітря – гострота, щирість, сміливість. 

1966 рік став знаковим у житті та творчій діяльності Віктора Коржа. Цього року побачила світ перша книга віршів поета «Борвій», із захопленням зустрінута шанувальниками поезії, яка стала приводом для прийняття Віктора Коржа до Спілки письменників України. У тому ж 1966 р. Віктора Коржа як талановитого поета та наймолодшого члена Спілки було запрошено на з’їзд письменників України.

Вірю людям,закоханим у рідний край. 
Мрію: в моїм краю немає незакоханих. 
І віра, і мрія – моя поезія…

Феномен світу в поезії В. Коржа органічно співвідноситься із мотивами крилатості, льоту, що бере початок із образу вітру, «борвія», і домінує у всіх збірках поезії. Одні сприймали його як тонкого лірика. Другі акцентували увагу на філософській заглибленості віршів, відзначали своєрідність бачення, аналітичність мислення, глибину художніх узагальнень. Треті наголошували на реалістичності письма, публіцистичній загостреності, здатності перейматися тривогами віку й проблемами сьогодення. Справді, поезія Коржа вдало поєднала в собі всі ці риси. Найпоширеніші в поезії В. Коржа – балада, притча, ода, казка, жанрова природа яких передбачає оспівування, возвеличення, поєднання ліричного і філософського начал.

Література, як вважав Віктор Корж, ніколи не повинна відступати від головної мети – вивищувати ідеали добра, світла та істини. Поет завжди був у постійному пошуці істини. І, думається, він знайшов її, бо якось написав:

Істина світу зветься любов’ю… 
Я сповідую цю прекрасну віру, живу нею.

Тому закономірно, що провідною темою його творчості є людина, утвердження людяності, краси, добра.

Відчуття історичної пам’яті для В. Коржа – це відчуття свого роду. Через всі його збірки проходить зримий зв’язок через його родовід, через землю, з якої погляд батька обернувся в корінь добра.

Очима я схожий на матір, а поглядом – на батька…

Творчість В. Коржа засвідчила його велику відповідальність, відповідальність перед часом і своїм народом, перед сьогоднішнім і майбутнім, а ще відповідальність перед словом. «Не вір очам, а тільки серцю вір», з такими словами звернувся уві сні до поета кобзар Вересай. Так, Віктор Корж умів бачити серцем, проникати в суть явища, події. Осмислене поетом має значення і для нас, читачів. А значить – це і є справжня поезія.

У 2010 році після мовчання, що тривало 23 роки, вийшла друком книга Віктора Коржа «Чиста сила», книга репрезентує творчий доробок поета за п’ятдесят років. Ця поетична збірка відразу привернула увагу до митця – читачів, критиків і журналістів. Чистою силою – надійним оберегом від нечисті – була для Коржа поезія інших поетів і власна, яку творив він сам. Варто відзначити, що ця книга вийшла в серії «Incorpore», яку видавництво «Український письменник» заснувало, аби пропонувати увазі читачів сучасних класиків української літератури.

За книгу «Чиста сила» поет отримав міжнародну літературно-мистецьку премію імені Григорія Сковороди, яку вручали 24 червня 2010 року в столичному Будинку Художника. На жаль, Віктор Федорович через хворобу не зміг приїхати з Дніпропетровська, аби отримати премію власноруч. Але його донька Радміла Корж прочитала присутнім батькового листа, яким він привітав журі та всіх своїх шанувальників. Були там такі слова: «Переповідаючи заповідальну епітафію нашого славетного мандрівного філософа «Світ ловив мене, та не піймав», кажу: «Світ ловив мене і піймав на слові». Це слово – Поезія».

Вручаючи премію, Борис Олійник підкреслив: «Я глибоко шаную цього поета. Віктор Корж блискучий своїм інтонаційним ключем, він не губиться серед кращих поетів, має свій особливий тембр».

Леся Степовичка, авторка сценарію та ведуча літературно-мистецького ранку пам’яті ліричного Орфея Придніпров’я Віктора Коржа «Там на горі горить шипшина…», який відбувся в Центрі культури української мови ім. О. Гончара НГУ, охарактеризувала його поезію так: «Як отой кущ шипшини, що горить на горі, на вітру, як біблейський кущ «Неопалима купина» – той, що горить і не згоряє». Шипшина – це метафора палаючої душі Поета Віктора Коржа.

Там, на горі, горить шипшина 
холодним полум’ям блідим, 
там, на горі, весна лишила 
одпаленілих див сліди.
Там, на горі, – світлиця горлиць, 
прозорих туркотань струмки, 
там, на горі, німіє горе 
в прощальнім маєві руки. 
Там, на горі, найтяжче небо 
і найсурмливіші вітри… 
Шипшина – спомином про тебе — 
на чорний шлях біжить з гори…

Поети не вмирають, а лише відходять у засвіти. Слово їхнє життєдайним зерном лягає на грунт нації і рано чи пізно проростає відлунням любові, краси, надії і пам’яті в серцях вдячних нащадків.

Одну зі своїх останніх поезій Віктор Корж назвав «Останні небеса». Друзі переконали назвати вірш «Осінні небеса». Серце поета перестало битися 31 жовтня 2014 року, коли йому було 76 років.

Мелодіє, не будь мені сумною,
тобою моя юність воскреса – 
Останні небеса сіяють наді мною – 
за чорним, за туманом-долиною 
вони лише мої – Останні небеса…