Коваленко Віктор Володимирович
Віктор Коваленко: легенда вітрильного спорту

Життя з вітрилами

Коли я плаваю, це неймовірне відчуття, ти летиш Наче в тебе є крила. Ого! Я лечу. Я лечу…

Віктор Коваленко

Місто Дніпро розкинулося на обох берегах головної річки України, загалом тут багато чого пов’язано з водою. Здається, що вода – визначна пам’ятка, головне місце відпочинку, помічник у роботі, найкращий друг для дітей і дорослих. Різноколірні вітрила над бухтою, що може бути красивіше? Спорт принців, спорт королів. Але чому вони не гребують такою важкою роботою? Значить, крім романтики і краси, є ще щось виняткове, що формує не тільки характер, але і визначає розвиток людини в цілому?

Вітрильний спорт – вид дуже технічно складний. У Дніпрі сильна школа дитячого вітрильного спорту. Тут виросло багато відомих на весь світ чемпіонів. Наш земляк Віктор Коваленко відомий український яхтсмен, член колишньої збірної команди СРСР у класах яхт «Летючий голландець» і «Дракон», чемпіон СРСР у класах «Летючий голландець» та «470», майстер спорту міжнародного класу, заслужений тренер України та СРСР, тренер, відомий в Україні як «Кремінь», а у світі – як «The Medal Maker». З його ім'ям пов’язана ціла епоха розвитку вітрильного спорту. Золото Олімпіади – 1996 року в Атланті завоював наш тандем Ігор Матвієнко – Євген Браславець. Бронзу Сеулу – 1988 року виграли наші дівчата Лариса Москаленко – Ірина Чуніховська. Також медаль бронзового ґатунку ОІ-2000 в Сіднеї виграла дніпрянка Руслана Таран, яка виступала в парі з киянкою Оленою Пахольчик.

Віктор Коваленко народився 5 серпня 1950 року у місті Дніпро. Вітрильництво було захопленням його батьків. У тата була вітрильна яхта, тому кожного літа вони ходили під вітрилами, заряджалися позитивом і гарними емоціями. Вода полонила маленького хлопчика потужною енергією та водночас спокоєм та безтурботністю. З 12 років він розпочав займатися вітрильним спортом, тренувався в Олександра Шелковникова. Досвідчений тренер був для підлітків справжнім лицарем вітрильного спорту, вчив ніколи не намагатися виграти за всяку ціну, внаслідок протестів або сумнівних прийомів. А навпаки, перемагати тільки за рахунок швидкості, грамотного використання вітру й можливостей човна. Вітрильний спорт – це адреналін, це веселощі, однак безпека – перш за все. Тож доводилося вчити правила безпеки та дотримуватися їх кожного тренування. Хлопець завзято займався протягом року. Заняття починалися вже з березня, а якщо взимку температура була не мінусова, тренуватися в теплих зимових речах. Після виснажливих тренувань учні збиралися за теплим чаєм, ділилися враженнями та зігрівались мріями про майбутні спортивні перегони.

Саме спорт привчив Віктора до порядку та самодисципліни, до дружби та командної роботи. Хлопець навчився відповідати за себе і свої дії самостійно. Звик одночасно вирішувати різні завдання, бо під час тренувань був змушений керувати яхтою, демонструючи певний рівень спеціальної фізичної підготовки і знання такелажної справи, навігації, оцінювати обстановку, суперників, стежити за флотом, знаками, змінами погодних умов. А у разі виникнення протестової ситуації відстоювати свою позицію, чітко, переконливо викладаючи свої думки, спираючись на знання правил вітрильних перегонів. Юнак вирізнявся особливою наполегливістю, відмінною координацією та витривалістю, тренувався дуже наполегливо, по 12 годин на день. 

Після наполегливих занять Віктор Коваленко досяг високих результатів. З 1973 року він був членом збірної команди СРСР у класах яхт «Летючий голландець» і «Дракон». Разом із Валерієм Майданом у 1974 році яхтсмен виграв чемпіонат СРСР у класі яхт «Летючий голландець». Проте вже в цьому році тимчасово припинив виступи у спорті, щоб закінчити навчання у Миколаївському педагогічному інституті. Після завершення навчання Віктор Коваленко перейшов у клас яхт «470», в якому став чемпіоном СРСР разом із Михайлом Кудрявцевим. Це був справжній університет життя, бо саме в національній команді яхтсмен на практиці вчився не тільки професійним знанням, а й силі духу в легенд українського спорту. Спорт в той час був дуже важливим і дуже політичним. Це була своєрідна боротьба двох систем – капіталізму і комунізму. З командою працювала група вчених і психологів, які допомагали молодим спортсменам здобувати численні перемоги. Секрет успіху Віктора Коваленка був у його цілеспрямованості та відданості справі. Він повністю присвячував себе спорту. Але бойкот Радянським Союзом Олімпійських ігор у 1984 році в Лос-Анджелесі зруйнував плани спортсмена змагатися за олімпійське золото. Пізніше збірна СРСР, в якій виступав яхтсмен, була розформована, після чого Віктор Коваленко остаточно прийняв рішення перейти на тренерську роботу.

Коваль медалей: з берегів Дніпра на береги Сіднейської затоки

Не потрібно боротися за перемогу – насолоджуйтеся гонками! Просто навчитеся отримувати задоволення від змагань. Олімпійська регата – не найголовніша, а найцікавіша.

Віктор Коваленко

У 1983 році стало відомо, що на Олімпійських іграх 1988 року в програмі змагань із вітрильного спорту вперше змагатимуться жінки у класі яхт «470». Тренувати жіночу команду доручили ще малодосвідченому тренерові Віктору Коваленку. Хоча в успіх новосформованої команди мало хто вірив, проте у 1988 році команда у складі Лариси Москаленко та Ірини Чуніховської здобула бронзову медаль Олімпійських ігор. Результатом наполегливої спільної праці тренера і спортсменів став видатний успіх українців у цьому класі на Іграх 1996 року в Атланті. Чоловічий екіпаж у складі Євгена Браславця та Ігоря Матвієнка виграв Олімпійську регату, а жіночій – у складі Руслани Таран і Олени Пахольчик здобув бронзові медалі, їхній тренер створив свій перший дубль на олімпійському подіумі, а Україна приєдналася до найсильніших країн світу з олімпійського вітрильництва. Після тієї Олімпіади Вікторові Коваленку було надано почесне звання – Заслужений тренер України. У 1997 році його було обрано Віцепрезидентом Вітрильної федерації України на період у 1998–2001 роках.

Політична обстановка в Україні не забезпечувала Вікторові Володимировичу необхідних можливостей і ресурсів, тож він прийняв тяжке рішення залишити свою сім'ю в Україні та поїхати до Австралії, щоб тренувати в класі «470» австралійських моряків. Яхтсмен знав, що його морська практика разом із численними званнями, регаліями та перемогами дозволить йому стати дійсно хорошим тренером, здатним підготувати гонщиків світового рівня. Так почалася його кар'єра в Австралії. У 1997 році Віктор Володимирович переїхав до Сіднея, де згодом став головним тренером збірної Австралії з вітрильного спорту. За роки роботи він підготував багатьох видатних спортсменів, які брали участь в найпрестижніших регатах.

Уже на Олімпійських іграх у Сіднеї вихованці Віктора Коваленка – чоловічий і жіночій екіпажі здобули наступний в його тренерській кар’єрі олімпійський дубль, але вже золотий, який повторився і на Олімпіаді 2008 року. Наступна Олімпіада, 2012 року в Лондоні, принесла в актив тренера золото чоловічого екіпажу. А на Іграх 2016 у Ріо вихованці Коваленка завоювали срібні нагороди. За роки його тренерської діяльності його вихованці також вибороли 22 титули Чемпіонів світу, домінуючи на європейських та інших міжнародних регатах, отримали почесне звання «Яхтсмени року» у класі «470» за визнанням World Sailing. На восьми різних Олімпійських іграх підопічні екіпажі Віктора Коваленка здобули шість золотих, один срібний та три бронзові комплекти нагород.

За роки роботи в Австралії Віктор Коваленко пройшов складний шлях до посади головного тренера австралійської збірної з вітрильного спорту, почесного громадянина країни і став легендарним тренером світового олімпійського вітрильництва. Професійне довголіття Віктора Володимировича та величезний успіх у вітрильному спорті пояснюються одним простим інгредієнтом: оновленням. Він ставиться до кожного дня, кожного тренування і кожній зустрічі команди так, якби це були його перші заняття. Він ніколи не покладався на стару методику або тактику. На питання, в чому його секрет успіху, тренер відповідав: «Забудьте про те, що ви робили вчора, торік або десять років тому. Ви повинні винайти щось нове, щоб рухатися вперед».

Тренер упевнений, для того, щоб стати чемпіоном, необхідно три ключових моменти. По-перше, виховати сильний характер. У спортсмена має бути воля до перемоги, бажання всіх обійти і перемогти. Безвольний спортсмен, на думку Віктора Володимировича, чемпіоном бути не може в принципі. Саме тому тренерові потрібно зуміти правильно мотивувати спортсмена, направити його вольові устремління в потрібний бік. По-друге, кожен яхтсмен має бути володарем унікальних навичок, які відрізнятимуть його в кращий від інших бік. Наприклад, бачити кожен вітер на дистанції, забарвленим у свій колір, як це міг робити Валентин Манкін. Це знову ж таки робота тренера – знайти і розкрити такі обдарування у вихованцеві. Безумовно, якісь із них, як і характер, дані від Бога, але виявити їх в людині, розвинути їх, зробити запорукою перемоги повинен саме тренер. По-третє, обов'язкова міцна дружба між тренером і гонщиком. Ці люди повинні говорити одною мовою, довіряти один одному та бути повністю розкритими один перед одним, тільки тоді у них буде гідний результат.

Віктор Коваленко – чудовий мотиватор і людина, яка змушує повсякденні речі бути цікавими. З ним ніколи не буває нудно, завжди виникає відчуття, що молодий спортсмен рухається вперед, завжди бачиться висока мета, завжди присутня доля шаленості. Тренер вважає, що у спорті головні не вітрила чи яхти, а люди. Він не є фахівцем з налаштування вітрил, в розгоні човна, він не експерт в галузі тактики, але він  здатний об'єднати всі ці речі в єдину програму. Він не експерт, він – тренер. Він добре розуміє людей, може знайти краще в них і довести їх до піка в потрібний час. Цікаво, що у Віктора Володимировича була традиція називати яхти іменами казкових персонажів. Він залюбки працював з «чоботами-скороходами», «скатертиною-самобранкою» та навіть «Попелюшкою».

В одному з інтерв’ю Віктор Коваленко згадував, що коли був молодим тренером, то думав, що головне завдання, на яке він працює, є медаль та місце на п'єдесталі пошани. Якою ціною досягти цього – не важливо. Коли він подорослішав, зрозумів, що не медалі його мета, а спортсмени, які можуть отримувати ці нагороди. З досвідом, ставши мудрішим, тренер збагнув, що його життєва місія це навіть не спортсмени, а принципи, концепції, ідеї. Це істини, які він повинен донести до спортсменів, щоб допомогти їм стати іншими людьми, допомогти їм досягти найвищих результатів. Кожному своєму учневі він упевнено радить вірити у себе та слідувати своїм мріям. Якщо поставлена мета дуже висока, допоможе такий підхід: вивчай, покращуй, показуй. Вивчати себе треба постійно і показувати всім свою кращу сторону та не зупинятися, покращувати свої знання щодня.

Вітрильний спорт для Віктора Володимировича – це не просто спорт, а філософія життя. Якось на дитячому турнірі його попросили виступити з промовою. Після звернення до молодих яхтсменів він повернувся до їхніх батьків і сказав, що коли вони хочуть, щоб їхні діти були сильними, вони можуть відправити їх у спортзал. Якщо вони мріють, щоб у дітей був рухливий розум, їм слід грати в шахи, а якщо вони хочуть, щоб діти володіли обома цими якостями і добре розбиралися в людях, то потрібно просто купити їм човна. Ймовірно, є й інші тренери, у яких кількість медалей наближається до високого результату, але в колах, у яких працює Віктор Коваленко, його вважать чимось на зразок гуру. Він володіє скромністю, проникливістю провідного психолога та здатністю глибоко проникнути в душу. Спілкуючись з ним, йому віриш і наповнюєшся впевненістю у власних силах.

Працюючи зі спортсменами, тренер не має якоїсь чарівної формули успіху, до кожного у нього є індивідуальний підхід. Іноді, щоб донести повідомлення яхтсмену, йому доводилося чекати місяцями, бо якщо поспішати, нічого не спрацює, а чекаючи зручної нагоди, можна змінити те чи інше рішення підопічного. Іноді тренер використовував свої хитрощі та просив друзів спортсменів розповісти їм важливі зауваження, тому що це, на його думку, завжди буде працювати ефективніше. Віктор Коваленко точно знає, коли та за яких обставин поставити важливе питання, бо іноді всього лише одне речення може змінити життя. 

Майстер спорту любить свою роботу до такої міри, що жодна година не минає без роздумів про те, що робити, аби зробити своїх вихованців найкращими. Він абсолютно цілеспрямований, відданий своїй справі на всі сто відсотків і радить спортсменам-початківцям: «Якщо хочете виграти золоту медаль, вам потрібно присвятити весь свій час, всі свої зусилля і всі свої гроші». На Зеленому континенті Віктор Коваленко став заслуженою й шанованою державою людиною – головний тренер національної команди, нагороджений орденом цієї країни, його ім'я занесено в Зал слави держави, де вітрильний спорт є свого роду візитівкою. Про життя спортсмена пишуть книги та знімають фільми. Найвидатніша нагорода для тренера є не медалі його вихованців, а ті зміни, які відбуваються у них в серці, у душі, у тілі, в голові.