Кириченко Віра Вікторівна
Віра Кириченко: бібліотекарка, вершниця, чуйна людина

Народилась Віра Вікторівна 7 травня 1948 року в родині льотчика та вчительки початкових класів. Із дитячих років батьки зуміли прищепити надмірно дорослій не по літах доньці почуття відповідальності за виконувану роботу. Закінчивши 9 класів, Віра вирішила продовжити навчання в школі. Але якось, дивлячись передачі по телевізору, почула, що Дніпропетровське культосвітнє училище оголошує набір абітурієнтів на бібліотечне відділення. Не вагаючись, подала документи, склала іспити і стала студенткою, одночасно продовжуючи навчання у 9–11 класах середньої школи. Оскільки в училищі термін навчання складав аж 4 роки, ще рік після закінчення школи вчилась в училищі, що й вирішило її подальшу долю тобто, – вибір професії. Потім – денне відділення Харківського інституту культури, розподілення на роботу до Дніпропетровського училища культури. Спочатку отримала посаду завідувачки бібліотеки та за сумісництвом викладала низку спецдисциплін, а в 1974 році перейшла на основну педагогічну роботу.

Предметно-циклова комісія бібліотечних дисциплін Дніпровського коледжу культури і мистецтв, до складу якої входить Віра Вікторівна, об’єднує викладачів, які готують майбутніх фахівців за спеціальністю: інформаційна, бібліотечна та архівна справа. Багатий педагогічний досвід дозволяє їй якісно готувати спеціалістів-бібліотекарів не тільки для бібліотек міста, а й області. Як досвідчений фахівець бібліотечної справи, викладач-методист Віра Кириченко неодноразово брала участь у роботі експертної групи для проведення експертиз вищих навчальних закладів І–ІІ рівня акредитації в Києві, Каневі, Олександрії, Ніжині, Хмельницькому, Житомирі та інших містах. Протягом багатьох останніх років вона була членом атестаційної комісії Дніпропетровського коледжу культури і мистецтв.

Віра Вікторівна є авторкою і рецензенткою навчальних програм із ряду спеціальних дисциплін, в тому числі «Комплексне використання технічних засобів», «Бібліотечні інформаційні-пошукові системи». Протягом останніх років працювала над складанням методичних доповідей «Правомірність включення електронних підручників в електронну бібліотеку», «Значення переддипломної практики у здобутті кваліфікації молодшого спеціаліста», методичної розробки «Питання як найважливіший засіб взаємодії викладача і студента у процесі навчання». 

Як методист, відповідальна та доброзичлива людина надає постійну допомогу викладачам не тільки своєї предметно-циклової комісії, всі члени якої є її випускниками, а й усім викладачам ДККіМ, викладачам інших навчальних закладів, районним методичним об’єднанням шкільних бібліотек міста. Зараз є науковим редактором щорічного видання «Збірник науково-методичних праць Дніпропетровського коледжу культури і мистецтв» та книги «Невичерпне джерело талантів», присвяченої 75-річчю коледжу.

Віра Вікторівна – вимогливий, строгий, але в той же час чуйний і доброзичливий викладач. Студенти-заочники з любов’ю про неї казали так: «Віра Вікторівна ставить «2» і, посміхаючись, пропонує попрацювати ще». Просто вона завжди вимагає від студентів професіоналізму, добрих знань предмету, і недарма випускниця Марія Чугуєва в своїй книзі присвятила їй такі рядки:

Спасибо Вам за Ваше мастерство, 
За юмор и уменье обновляться,
Все, что в сердца выпускников от Вас пришло,
В библиотеках будет продолжаться.

Багато років Віра Кириченко була куратором груп і часто організовувала для своїх студентів екскурсії до бібліотек різних міст Українм і навіть сусідніх республік. Її випускники працюють у кращих бібліотеках майже всіх областей України, у тому числі в КЗК «ДОУНБ».

Другу половину свого серця і весь вільний від основної роботи викладача час вона присвятила… кінному спорту! А починалось все так…

Кілька місяців із дня на день Віра вперто вмовляла Людмилу Андріївну Китаєву взяти її та ще двох однокласниць до кінно-спортивної школи, куди, до речі, і загітували піти ці самі однокласниці після розформуванняв секції волейболу місцевої спортивної школи. «Вирвавши» нарешті з вуст старшого тренера довгоочікувану згоду, почала тренуватися в навчальній групі у Володимира Шевченка. З дівчатами тоді ніхто не панькався, та їх  майже і не було серед спортсменів Дніпропетровської кінно-спортивної бази ДСТ «Колос». Подружки незабаром кинули свої поїздки на інший кінець міста до «якихось коней», а Вірі не дозволила гордість і впертість. Як можна було дати хлопцям привід навіть подумати що «побоялася? Не бувати такому! Якщо вже почала, то...».

Ось так і з'явилися в 1963 році перші рядки в її кінно-спортивній біографії. Через рік занять у навчальній групі під дуже жорстким пресингом тренера – «вижену!» – прийняла старт у заочній Першості України за конкурсом, потім перейшла до Людмили Андріївни Китаєвої у виїзди. І перший її виступ у матчевій зустрічі між ДСО «Колос» і ДСО «Спартак» у м. Харкові був досить успішним. Потихеньку прийшов досвід роботи з кіньми. І знову таки, вимогливість Китаєвої та власна працьовитість не дозволяли закінчити тренування, повністю не виконавши поставлених задач.

«І потекло: робота, тренування, робота, тренування, змагання... Ось тут-то в її долі з'явився Шквал. Пройшли вони з ним «малі їзди» і готувалися до «Великого Призу». І знову повторилася картина юності: перший офіційний старт на Чемпіонаті України виявився дуже успішним. Цій парі пророкували велике майбутнє. Але попереду виникла... темрява. Темрява в прямому розумінні цього слова. Відшарування сітківки і два роки нескінченних операцій в очній клініці Філатова в Одесі. І вирок лікарів: «У сідло ні, ні, ні. Ходити тихо, не стрибати і т.д.». Так закінчилося життя в сідлі» (З книги «Лошадь и всадник»).

Все ж таки, кінь Шквал у командному заліку на ХХ Олімпійськах Іграх у Москві під сідлом білоруського вершника Віктора Угрюмова став Олімпійським чемпіоном.

За підтримки друзів та маючи вольовий характер, Віра Вікторівна продовжила працювати кінним тренером у відділенні сучасного п'ятиборства Дніпропетровської школи вищої спортивної майстерності. Однак залишатися без виїздки не було сил. І тоді вона повністю присвятила себе суддівству. Маючи вже республіканську категорію, стала судити Чемпіонати та Першості, Спартакіади народів СРСР.

Їй першій у незалежній Україні було присвоєно звання міжнародного судді з виїздки. Вже більше ніж 10 років В.В. Кириченко є головою Колегії суддів України, на два терміни її обирали членом правління Всеукраїнської Федерації кінного спорту України, з 2011 року вона головний редактор єдиного в Україні професійного журналу з кінного спорту «Horses Ukraine», який видає Петриківський племконезавод. Журнал був заснований у 2005 році й видавався щомісячно до кінця 2006 року. З 2011 року видання було відновлено, з 2015-го виходить в електронному форматі. Журнал знайомить своїх читачів із історією кінного спорту, видатними спортсменами та тренерами, які працювали і працюють нині в Україні. Інтерес викликає у читачів журналу матеріал рубрик «Книжкова полиця», «Дитячий світ». Родоводи видатних коней, інформація про закордонний керинг і аукціони, на яких все частіше звучать назви коней, конезаводчики яких є професіонали, що працюють в Україні – це лише маленька частина тематики журналу.

Віра Вікторівна є співавтором довідково-інформаційного посібника «Лошадь и всадник», яка вийшла у видавництві «Промінь» у 2006 році і є у фонді КЗК «ДОУНБ». Книга являє собою розповідь про роль коня у військових діях російської кавалерії. Велика частина матеріалу є описом методики підготовки армійських спортивних коней у 40–60-х роках ХХ століття. Деякі додатки відображають сучасні вимоги, що пред'являються до коня і вершника, який виступає на змаганнях у різних видах кінного спорту, в тому числі й на міжнародних змаганнях.

Повага і заслужений авторитет серед студентів, викладацького складу коледжу, спортсменів, тренерів, коневласників – гідна нагорода Вірі Вікторівні Кириченко.

Матеріали та фото з особистого архіву В.В. Кириченко