Грибовський Владислав Володимирович
Владислав Грибовський – історик і краєзнавець

Народився 14 лютого 1975 року в с. Кам’янське Нікопольського району Дніпропетровської області. У 1992 р. закінчив середню школу в рідному селі. Вищу освіту здобув на історичному факультеті Запорізького державного університету. Рішення стати істориком, певною мірою, було обумовлено впливом батька. Володимир Григорович Грибовський (1927–2002) активно займався історією та краєзнавством, був причетний до організації перепоховання Івана Сірка (1967), археологічного дослідження кургану Товста Могила, де була знайдена золота пектораль, особисто знав письменника Павла Загребельного, відомих істориків Володимира Голобуцького, Федора Шевченка, Дмитра Пойду, археологів Бориса Мозолевського та Людмилу Єлінову-Крилову¹. Рідкісні книги в домашній бібліотеці, зокрема й з дарчими написами авторів, спільні виїзди з батьком на місця археологічних досліджень і подорожі по різних регіонах України, Кавказу, Казахстану й Таджикистану визначили стійкий інтерес Владислава Грибовського до історії.

Навчання на історичному факультеті Запорізького державного університету в 1993–1998 роках не було легким через втручання чинників, далеких від пріоритетів вищої школи. Проте написання курсових і дипломної роботи під керівництвом авторитетного дослідника історії Південної України Анатолія Бойка дало хороший вишкіл для майбутнього історика. Ще зі студентських років Владислав Грибовський долучився до роботи в архівах, брав участь у наукових конференціях, етнографічній експедиції, опублікував кілька наукових повідомлень. Однак у вступі до аспірантури йому відмовили, а звивистий шлях до науки проліг через складне поєднання вчителювання з підготовкою кандидатської дисертації на засадах пошукача. Попри те, наукова співпраця з Анатолієм Бойком не перервалася та логічно розвинулась від дипломної роботи «Запорозько-татарські взаємини періоду Нової Січі» до кандидатської дисертації «Ногайські орди Північного Причорномор’я у ХVIII ст.».

У 1998–2001 рр. Владислав Грибовський викладав історію та правознавство у Придніпровській загальноосвітній школі Нікопольського району Дніпропетровської області. У 2001 р. випадково приміряв на себе «форму» державного службовця. Протягом 2001–2007 рр. (з перервою) працював у Нікопольській районній державній адміністрації на посаді начальника відділу з питань внутрішньої політики. Владислав Володимирович не був схожий на типового чиновника і не прагнув кар’єри держслужбовця. По-перше, з вересня 2002 р. він посів посаду асистента кафедри історіографії та всесвітньої історії Херсонського державного університету, де працював до квітня 2003 р. По-друге, став директором Нікопольського регіонального відділення Науково-дослідного інституту козацтва Інституту історії України НАН України (НРВ НДІ козацтва)², а через рік – редактором альманаху «Козацька спадщина»³. По-третє, продовжував готувати кандидатську дисертацію, збираючи матеріал у віддалених архівах і бібліотеках, а також писати наукові й публіцистичні праці до всеукраїнських, регіональних і місцевих видань.

На базі Нікопольської районної державної адміністрації Владислав Грибовський організував чотири всеукраїнські наукові конференції, які стали знаковими для Нікополя: «Історико-культурна спадщина Нікопольського району та проблеми історії запорозького козацтва» (2001), «Чортомлицька (Стара) Запорозька Січ в історико-культурній спадщині Нікопольського району» (2002), «Іван Сірко в контексті дослідження феномену українського степового порубіжжя XVI–XVIII ст.» (2005), «Постать Петра Калнишевського та історична спадщина запорозького козацтва» (2006), у яких взяли участь багато відомих дніпровських, запорізьких, київських, одеських, херсонських та інших українських істориків і краєзнавців.

Одним із головних результатів конференцій стало започаткування видань у м. Нікополь наукової літератури з історії краю⁴. Улітку 2002 р. була здійснена експедиція до Соловецьких островів (Архангельська область, росія) з метою вивчення джерел щодо умов перебування в соловецькому ув’язненні кошового отамана Петра Калнишевського. Проведення конференцій стало доброю традицією, в основі якої було неформальне спілкування представників наукової школи Анатолія Бойка – Віталія Андрєєва, Володимира Мільчева, Ігоря Лимана та Владислава Грибовського. Все це створило передумову для появи Нікопольського регіонального відділення НДІ козацтва за організаційної підтримки керівника НДІ козацтва Інституту історії України НАН України Тараса Чухліба. У 2003 р. відбулася ще одна експедиція на Соловки, а вже у 2004 р. побачила світ монографія «Кошовий отаман Петро Калнишевський»⁵. У тому ж, 2004 р., почав виходити альманах «Козацька спадщина», який продемонстрував зрілість НРВ НДІ козацтва. Загалом вийшло 4 випуски, де головна увага була зосереджена на вивченні історії запорозького козацтва й уведенні до наукового обігу унікальних джерел, що зберігаються в місцевих музеях. У 2006 р. відділення ініціювало проведення автопробігу «Калнишевими шляхами»: від с. Покровське (неподалік м. Нікополя) через селище Петриківка на Дніпропетровщині до с. Пустовійтівка на Сумщині⁶.

У 2006 р. В. Грибовський захистив кандидатську дисертацію з доволі складної теми: «Ногайські орди Північного Причорномор’я у XVIII – на початку ХІХ ст.» Науковим керівником був професор В.А. Брехуненко.

Таким чином, за період роботи на державній службі Владислав Володимирович зробив багато на ниві історичної науки. Його зацікавленість була міцно пов’язана з історією степового народу – ногайців та Кримського ханства, запорозьким козацтвом, постаттю останнього кошового Петра Калнишевського. Ці теми стали провідними в його науковій діяльності. У 2007 р. він залишає державну службу, що стало вимушеним кроком через неприйнятні умови. НРВ НДІ козацтва відтоді припинив функціонування. На жаль, результати його діяльності досі слабко впливають на нікопольське краєзнавство.

Проведення наукових конференцій з козацької тематики В.В. Грибовський продовжив і надалі. У жовтні 2007 р. в Нікополі відбулася конференція «Козацька традиція в ґенезі населених пунктів Південної України XVII–XIX ст.»; у серпні 2008 р. у Дніпрі – міжнародна наукова конференція «Україна-Кубань: ретроспектива етнокультурних взаємин»; у липні 2014 р. у с. Капулівка Нікопольського району Дніпропетровської області – Всеукраїнська наукова конференція «Українське козацтво і тюркський світ наприкінці XV – першій третині XIX ст.», присвячена 280-й річниці заснування Запорозької Січі.

У вересні 2007 р. Владислава Грибовського запросили стати виконавчим директором ГО «Інститут суспільних досліджень» (ІСД) у м. Дніпропетровськ (організатор – Володимир Панченко). Завдяки Владиславові Володимировичу ІСД став помітним явищем у громадському й науковому житті міста . Зокрема у листопаді 2007 р. в стінах Національного гірничого університету⁷ відбулася презентація академічного видання «Історія українського козацтва», в якому В.В. Грибовський виступив одним із авторів⁸. До наукових дискусій на конференціях залучалися провідні науковці регіону та всієї України, було випущено кілька цікавих видань, за його участі видавали газету «Експедиція XXI», де публікували актуальні матеріали з історії, культури й суспільного життя Придніпровського регіону. У 2009 р. Владислава Грибовського прийняли до Дніпропетровської обласної організації Національної спілки краєзнавців. З того часу він активно дописує до альманаху «Січеславщина», який видає Дніпропетровська обласна універсальна наукова бібліотека за підтримки краєзнавчої Спілки. Також він є членом Наукового товариства ім. Я. Новицького, яке діє в м. Запоріжжі. У 2009 р. В.В. Грибовський керував проєктом «Моніторинг бюджету Дніпровської міської ради» за підтримки МФ «Відродження». Крім того, він активно виступав у регіональних і всеукраїнських ЗМІ з викриттям російських наративів історії Південної України, проти втручання держави-агресора в українську політику пам’яті, а також організував серію заходів на підтримку кримськотатарського національного відродження⁹.

У серпні 2011 р. В.В. Грибовський залишив ІСД у зв’язку зі вступом до докторантури, а згодом (2016 р.) став старшим науковим співробітником Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського НАН України. Він активно займався евристикою, опрацював архівні зібрання в Україні (Київ, Одеса, Херсон, Сімферополь та інші), Польщі (Варшава, Краків) та росії (Архангельськ, Астрахань, Краснодар, Москва, Санкт-Петербург, Воронеж та інші). За той час він налагодив плідні взаємини з науковими центрами Литви, Казахстану, Татарстану, Північного Кавказу. Оскільки Владислав Володимирович має значний досвід у редагуванні наукових видань, його у 2012 р. запросили очолити редколегію альманаху «Фронтири міста»¹⁰. Протягом 2014–2016 рр. він був ще й науковим редактором видавництва «Герда» (м. Дніпро). Протягом кількох років Владислав Грибовський як науковий редактор керував підготовкою великої за обсягом колективної монографії з історії тюркського козацтва, спільнот українських і російських козаків та їхніх зв’язків із тюркськими сусідами, представниками тюркських народів у складі козацьких формувань російської імперії. Монографія опублікована в Казані у 2018 р.¹¹ За вагомий внесок у дослідження історії ногайців його нагородили почесним знаком «Халк Муьсиревлиги» («Народне визнання») Ногайської національно-культурної автономії «Ногай Ел».

Активна наукова і громадські діяльність В.В. Грибовського з 2020 р. сповільнилася через онкологічну хворобу, що спонукала його багато часу проводити в лікарнях. У червні 2022 р., опинившись у складному становищі, він мусив виїхати за кордон на лікування. Водночас продовжує займатися науковою діяльністю, виступати в українських та іноземних ЗМІ з викриттям кремлівських ідеологічних маніпуляцій історією Південної України, Північного Кавказу й Казахстану.

Владислав Грибовський займається історичною наукою майже 30 років, є автором понад 200 наукових і науково-популярних праць із історії ногайців, запорозького козацтва, народів Північного Кавказу, Поволжя, Казахстану. Розробляє концепцію чоловічих спілок як специфічної форми соціальної організації запорозького козацтва й народів Євразійського степу ранньомодерного часу. Різночасові напрацювання вченого з краєзнавчої та науково-історичної проблематики склали основу для написання ним серії нарисів до видань про пам’ятки історії та культури Дніпропетровської області, під керівництвом Лідії Голубчик¹².

Теми, які досліджує В.В. Грибовський, тривалий час перебували на маргінесі української історичної науки. Пов’язане це з тим, що для дослідження цих тем необхідна тривала евристика в різних архівних зібраннях, і не лише українських. Втім, дослідницький інтерес, наполегливість у досягненні мети, глибока ерудиція, підтримка колег дозволяють досягати результату, який втілюється в численних публікаціях, в тому числі й монографічних, проведенні цікавих конференцій тощо.

Примітки:

1 Грибовський В.В. Краєзнавець Нікопольщини Володимир Грибовський // Січеславщина: Краєзнавчий альманах. – Вип. 6 / упор. І. Голуб. – Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2012. – С. 136–161.

2 Грибовський В.В. Нікопольське регіональне відділення Науково-дослідного інституту козацтва Інституту історії України Національної академії наук України (2002–2007) // Scriptorium Nostrum. Електронний історичний журнал / гол. редактор В. М. Андрєєв. – Херсон: ХДУ. – 2017. – № 2(8). – С. 491–497.

3 Козацька спадщина: Альманах Нікопольського регіонального відділення НДІ козацтва Інституту історії України НАН України. – Вип. 1. – Нікополь-Запоріжжя: РА «Тандем-У», 2004. – 172 с.; Козацька спадщина: Альманах Нікопольського регіонального відділення НДІ козацтва Інституту історії України НАН України. – Вип. 2. – Нікополь-Дніпропетровськ : Пороги, 2005. – 140 с.; Козацька спадщина: Альманах Нікопольського регіонального відділення НДІ козацтва Інституту історії України НАН України. – Вип. 3. – Дніпропетровськ: Пороги, 2006. – 265 с.; Козацька спадщина. Альманах Інституту суспільних досліджень. – Вип. 4. – Дніпропетровськ : «Пороги», 2008. – 199 с.

4 Нариси з історії Нікопольського району від найдавніших часів до початку ХХ ст. / За ред. В.І. Наулка, укладач В.В. Грибовський. – Київ-Нікополь-Запоріжжя: РА «Тандем-У», 2002. – 399 с.

5 Грибовський В.В. Кошовий отаман Петро Калнишевський. – Дніпропетровськ: Пороги, 2004. – 130 с.

6 Захід відбувся за підтримки генерального директора НВО «Трубосталь» О.І. Фельдмана.

7 Нині Національний технічний університет «Дніпровська політехніка».

8 Кочергін І.О. Презентація академічного дослідження з історії українського козацтва у Національному гірничому університеті // Січеславський альманах. – Дніпропетровськ: НГУ, 2008. Вип. 3. – С. 157.

9 Електронний ресурс: https://rus.lb.ua/society/2011/02/18/84987_dlya_ukraini_visoka_veroyatnost_p.html

10 «Фронтири міста» – історико-культурологічний альманах, що розглядає міське середовище як фронтир – строкате черезсмужжя етнокультурних укладів, що взаємодіють й утворюють міські ідентичності. https://uk.wikipedia.org/wiki/Фронтири_міста

11 Казачество в тюркском и славянском мирах: колл. монография. – Казань : Институт археологии им. А. Х. Халикова АН Республики Татарстан, 2018. – 804 с.

12. Пам’ятки історії та культури Нікопольського району. Дніпропетровська область (За матеріалами «Зводу пам’яток історії та культури України») / упор. Л. М. Голубчик та ін. – Дніпро: Журфонд, 2017. – С. 50–92; Пам’ятки історії та культури міста Нікополь (За матеріалами «Зводу пам’яток історії та культури України») / упор. Л. М. Голубчик та ін. – Дніпро: Журфонд, 2018. – С. 29–95; Пам’ятки історії та культури міста Марганець (За матеріалами «Зводу пам’яток історії та культури України») / упор. Л. М. Голубчик та ін. – Дніпро: Журфонд, 2018. – С. 29–107; Пам’ятки історії та культури міста Покров. (За матеріалами «Зводу пам’яток історії та культури України») / упор. Л. М. Голубчик та ін. – Дніпро: Журфонд, 2020. – С. 42–98.

Фото з відкритих джерел Інтернету та фонду ДОУНБ