Воїнський меморіальний комплекс

Тут поховані воїни, що героїчно загинули при обороні міста в 1941-му році та при його звільненні в 1943-му. Меморіальний комплекс нараховує 60 братських та 108 індивідуальних могил. Останній спочинок тут знайшли 359 військовослужбовців.

Меморіал відкрили 9 травня 1983 року. Споруди впорядкували, відокремили та гармонійно облаштували під особливості місцевого ландшафту. У сквері, на вході до меморіалу, встановили пам’ятник у вигляді двох скорботних жіночих постатей. Це символ одвічної материнської та жіночої трагедії, жалоба за синами та чоловіками, які не повернулися з війни… Виразна й талановита робота скульптора Щедрової В.І. та архітектора Положія В.С.

Споруди меморіального комплексу оточують ділянку з 60-ти братських та 108-ми індивідуальних могил, у яких поховані 359 військовослужбовців. Під високим муром з присвятним написом – місце, де запалюють вогонь пам’яті.
Перші військові поховання в районі селища Клочко з’явились в серпні 1941 року. Після боїв на правобережній частині міста радянські війська змушені були відступити за Дніпро.

25 серпня німецькі війська захопили залізничну станцію Нижньодніпровськ. Ворог закріпився на лівому березі та почав переправу військ. Захоплений плацдарм відкривав можливість швидкого наступу вглиб Лівобережжя. Радянські війська чинили потужний опір. По житловій та промисловій зонах Нижньодніпровська, селищ Мануйлівка, Клочко та Ломівка пролягала передова лінія фронту. Впродовж місяця тривали виснажливі оборонні бої на Ломівському плацдармі. Разом із підрозділами 6-ї Армії тут воювали курсанти Дніпропетровського артилерійського і Полтавського тракторного училищ. Вогневу підтримку військам забезпечувала корпусна артилерія. Важкі гармати били по скупченнях ворога на плацдармі і його переправах на Дніпрі. Бої в районі селища Клочко тривали до кінця вересня 1941 року. На місці сучасної забудови в районі вулиць Калинова, Березинська, Янтарна та в степу по панівних висотах пролягали останні рубежі оборони. Багато полеглих захисників міста залишилися непохованими на своїх бойових позиціях. Солдатська гора – так називали цю місцевість.

У цьому ж районі наприкінці вересня 1943 року воїни підрозділів 20-ї гвардійської і 152-ї стрілецьких дивізій вели наступальні бої за звільнення лівобережної частини Дніпропетровська. Ворог відступив з району Підгороднього на підготовлені позиції. 26 вересня 1943 року за підтримки танків 11-ї танкової бригади стрілецькі підрозділи штурмом прорвали ворожу оборону, вийшли до берега Дніпра і на ньому закріпились. 27 вересня лівобережна частина міста була повністю визволена.

Воїни, які загинули при обороні міста в 1941 році та при його звільненні в 1943-му були поховані в індивідуальних і братських могилах на місцях боїв. В 1958 році їхні останки були перепоховані на військовій ділянці цивільного кладовища селища Клочко. З тих пір ділянка збільшилась майже вдвічі. Найбільшу кількість захисників тут поховали у 1960–80 роках, коли велася велика забудова житлового масиву. Під час земляних робіт тут знайшли останки воїнів, які до останнього тримали свої рубежі в 1941 році на Солдатській горі та інших позиціях Ломівського плацдарму.

Останнє поховання відбулось 22 жовтня 2014 року. На меморіалі з належними військовими почестями поховали десять воїнів. За медальйоном вдалося встановити ім’я одного з них. Це стрілець 47-го стрілецького полку 15-ї стрілецької дивізії, єфрейтор Гаврильченко Іван Григорович, який загинув в бою 11 вересня 1941 року. Він був у списках зниклих безвісти. Онук знайденого солдата не зміг приїхати на поховання, оскільки саме в цей час боронив країну від російського агресора у лавах Збройних Сил України. Отака примха долі. Історія, зробивши коло, повернулась – поруч зі свіжою солдатською могилою зустрілись дві війни...

За матеріалами Військова пам'ять Дніпра https://www.facebook.com/MilitaryMemoryDnieper/
Громадської організації «Пошук-Дніпро» (м. Дніпро), 
Дніпровської пошукової групи