Бузмаков Володимир Іванович
Володимир Бузмаков: слова та почуття

Культура і мистецтво в наш час є мірилом того, наскільки суспільство здатне рухатись вперед і вибудовувати своє майбутнє. Саме абстракція, що вивільняє творчий дух митця, певною мірою розкриває таємниці підсвідомого в людині, є надзвичайно цікавою складовою мистецтва сьогодення. Абстракціонізм – шлях до незалежності. Вивільнення власної свідомості від форми, точніше сказати, від формалізму, від фальшивого пафосу у сприйнятті дійсності – це чистий шлях споглядача, це шлях абстракціоніста. Вдивлятись і, відчувши гармонію, намагатися показати її крізь себе у своїх творіннях, проявляючи максимальну «самість». Познайомившись із роботами художника-абстракціоніста Володимира Бузмакова, можна побачити, як за допомогою геометричних знаків і фігур звучить колір і який вигляд має звук.

Кольорові подорожі

Сприймати картину можна як музику –
вона або подобається вам і входить у вас,
або ви її не сприймаєте.

Володимир Бузмаков

Дніпровський художник-живописець Володимир Бузмаков відомий завдяки своїм працям у сфері абстрактного живопису. Він народився 11 травня 1959 року, а з 1960 року живе у місті Дніпро. Випускник Дніпропетровського художнього училища, а згодом і його викладач, завжди мав власний стиль і підхід до образотворчого мистецтва. З середини вісімдесятих років ХХ століття Володимир Бузмаков стає постійним експонентом численних виставкових проєктів. Паралельно цей час дає старт формуванню його творчих методик. Означений процес відбувався в часи, що стали передвісником Незалежності України. Це був період, у межах якого українські митці дуже активно звертали власні погляди на європейський культурний простір, переосмислювали історію власної країни, прагнули реставрувати прогресивні мистецькі напрямки минулого та унаочнити те, що довгий час було міцно приховано ідеологічними догматами.

Відчуваючи внутрішню свободу у сенсі вибору мистецьких орієнтирів, Володимир Бузмаков звертається до абстрактного мистецтва. Експресивні або діаметрально протилежні за характером формотворення мінімалістичні полотна художника починають з’являтися на зламі тисячоліть. Абстракціонізм дав художникові можливість не сковувати себе певними рамками, відриватися від дійсності й орієнтуватись на внутрішні відчуття. Це була свого роду творча імпровізація, що можлива за умови високого професіоналізму й вимагає багаторазового закріплення вже знайденого у роботі над твором. Різні за форматом, настроєм, тональністю – роботи митця завжди привертають увагу критиків і глядачів. Цікаво, що навіть ті, хто спочатку не сприймав вияви нефігуративного у мистецькому вимірі, споглядаючи полотна Володимира Бузмакова, згодом втрачали категоричність у власних переконаннях. Барвисті, соковиті, виконані із незмінним відчуттям рівноваги та гармонії картини «працювали» за будь-яких ракурсів споглядання: для одних відкривали новітні сторінки постмодернізму, для інших ставали простим, але беззаперечно безпрограшним і влучним дизайнерським кроком.

Будь-яка картина художника є не тільки роботою над образом або кольором, а ще й роботою з певним матеріалом. Художник вважає, що кожен матеріал має щось подібне до свого голосу, тому його можна вважати повноправним учасником творчого процесу. Полотна Володимира Івановича можна порівняти з чимось подібним до музичного дуету, де виступають художник і матеріал. Серію «Паузи» можна розглядати як творчий експеримент художника з новим матеріалом (емаль), який нагадує створення музики, та завдяки якому відкриваються нові грані речей і можливості. Кожна робота наче розгорнута книга, на сторінках якої звучать дивовижна музика.

Тож глядачеві треба тільки прислухатись щоб почути емоційні переживання автора, який вивертає душу назовні, ділиться своєю філософією життя. Гра фігур, ліній та інших елементів, які під пензлем художника накладаються одне на одне, створюють дивну феєрію, в якій можна заблукати, а можна й знайти те, що шукав і не знаходив раніше. Серед ракурсів, кольорів і тіней з’являються певні думки, мрії та бажання. А коли на картини дивитися зблизька, і не просто дивитися, а ніби на хвилину зробити своєю реальністю, то відчуваєш, ніби занурюєшся у містичний і фантастичний світ. Кожна картина приваблює своєю неповторною колірною гамою та загадковістю форм і ліній.

Кожен музикант знає, що паузи мають величезне значення в музиці, тому назва експозиції наголошує на її «музикальності». Для Володимира Бузмакова об'єднання музики та живопису – це щось незвичайне, зроблене якимось «розсудливим методом». Спорідненість музики та живопису для Володимира є частиною його чуттєвого досвіду. Річ у тім, що коли Володимир навчався живопису, його старший брат навчався музики. І митець зростав у атмосфері синергії цих двох видів мистецтва. Але, щоб створювати паралелі між музикою та живописом, робити їх цікавими глядачеві, дитячого досвіду було замало. Виникає потреба у професійній освіті. Для митця дуже важливими були роки навчання у Харківському художньо-промисловому інституті. Там давали знання ширшого профілю –  не лише про сам живопис, а й про те, як він пов'язаний із архітектурою, інтер'єром. Студентів виховували на світових художніх принципах епохи Відродження. Це були знання, які міцно пов'язують художнє світосприйняття з математичним.

Талант Володимира Івановича не розпорошився навсібіч у контексті численних шукань постмодерного світу. З 2011 й по 2018 роки він викладав спецдисципліни на катедрі образотворчого мистецтва та дизайну в Дніпропетровському національному університеті ім. Олеся Гончара, що певною мірою також вплинуло на нього як живописця та на його виставкову діяльність. Монументаліст за освітою і «станковик» на практиці, мистець у творчих роботах зберігає загальне бачення форми, широкий підхід до її потрактування, послуговуючись локальним кольором, контрастом чи нюансом, стриманістю чи напруженістю лінії, а часом і складним ритмічним малюнком.

Від геометрії до лірики

Ось повільно зникає в зеленій траві.
Ось що встає в сірій бруду.
Ось повільно зникає в білому снігу.
Ось що встає в сірій бруду.
Боргу поза: товстий довгий чорний очерет.

Василь Кандинський

Володимир Бузмаков ніколи не зупиняється у творчому розвитку, завжди прагне змін, самовдосконалюється та проникливо об’єднує свою методологію малярства, чуттєвість, інтелектуальний запит. Він здавна був захоплений українським пейзажем: його лаконічністю, «скромністю», «лагідною геометрією», протяжністю ліній і обріїв, ритмом розкиданих на них охайних хаток. Тож, коли мистецтвознавець Олена Годенко запросила його у творче відрядження до мальовничої місцевості на річці Саксагань, художник залюбки погодився помилуватися подніпровськими краєвидами. Він був вражений простою геометрією полів, кольоровими плямами засіяних просторів. Натхненний саксаганським колоритом, заворожений особливою музикою у звучанні цього топоніму тюркського походження, багатоплановістю його змістового потрактування, мистець замислюється над тим, що саме природа спроможна дати нескінченність можливостей для мистецьких трансформацій, велику множину сюжетів, станів, настроїв, врешті, стати істинно невичерпною темою. Володимир Іванович довгий час спостерігав стани природи, відчував локацію, прагнув спрогнозувати народження нової живописної серії у той час, коли буде перебувати в оточенні вже інших декорацій. Врешті серія картин «Саксагань» стала результатом споглядання, осягнення, сприйняття реальності. Саме тут найбільш повно стала виявлятися майстерність монументаліста за освітою та станковіста у багаторічній творчій практиці. Полотна серії не містять фотографічно точних мотивів. Майстер радше створює узагальнені, однак цілісні образи побаченого. Художник уникає одноманітності шляхом віртуозного комбінування методів.

Саме в проєкті «Саксагань» Володимиру Бузмакову вдалося розгорнути своє захоплення характерним «рисунком» наших ландшафтів у єдинім живописнім «полотні» – не стільки епічнім, скільки ліричнім. Технічний арсенал коливається між контрастами та нюансами, рівновагою та експресією, статикою та динамікою, фактурністю пастозного живопису та текстурним ладом  своєрідного лесування, накатуючи один тон поверх іншого. Все це додає роботам певного «дихання», легкої «тектонічної» рухливості живопису. Відтак, авторові вдається уникнути штучності та синтетичності, а навпаки, це ненав’язливо акцентує «живість» картин. Ліризм криворізьких просторів глядач може відчути всюди: в смугах дерев і степів, масивах зораної ріллі, білих клаптиках хаток, небесних площинах, динамічних силуетах живих істот. Часом зворушливості полотнам додає сам мотив чи обраний сюжет. Наприклад, вікна білого будинку, що визирають, як великі очі, з-під тіні від дерев, корівки, що «шикуються» десь на ріллі, або просто самотнє пожовкле деревце. Тут колір сприймається як струм, ритм – як напруга, що й «запускає» особливе звучання кожного пейзажу: то мажорне, то медитативне, то ліричне…Занурившись в атмосферу авторського «пережиття» скромних, але таких самодостатніх «краєвидів Саксагані», кожен глядач може розгледіти щось рідне, знайоме, і побачити, можливо, щось нове, донині далеке або неозоре.

Творчість Володимира Івановича кристалізується протягом всього життя. Як і кожен художник, натхнення для своїх картин він черпає з навколишнього середовища, з емоцій, які сприймаються виникають від природи, архітектури, кохання. І ті всі пережиті, перехвильовані, перемучені миті зображаються у полотнах і знаходить відгук у глядачів. Митець впевнений, якщо живопис емоційний – це відчує кожен, адже він справжній. У своєму творчому підході він робить ставку на емоційну складову, довіряючись інтуїції та власному художньому світосприйняттю. Експериментуючи з кольором і формою в жанрі абстрактного живопису, художник прагне розширити межі реальності та спонукає глядача знайти власні емоційні точки дотику з його творами. Найголовніше для нього, аби між глядачем і картинами відбувався емоційний контакт. Не обов’язково, щоб глядач розумів усе, але важливо, щоб була знайдена спільна ниточка – між душевною емоцією та хоча б одним твором. Володимир Бузмаков активний учасник всеукраїнських і зарубіжних виставок з 1985 року, серед них і персональні: «Міражі», «Вхід без дверей», «Живопис» та інші. Твори митця зберігаються у колекціях Дніпропетровського художнього музею, Музею українського живопису у місті Дніпрі, Центрі сучасного мистецтва «Soviart» у Києві та приватних збірках в Україні та Європі.