Городиський Володимир Миколайович
Володимир Городиський: оригінальність жанрової композиції

Мистецтво це завжди нова грань буття. Хай поки що незрима, неосмислена, неусвідомлена, але вже відображена і, отже, вже існуюча. Це – факт, це реальність, це вже «зараз».

В. М. Шпаковський

Володимир Городиський – український художник-живописець, автор вишуканих картин, сповнених дивовижного, таємничого змісту, в яких гармонійно поєднуються реальність із вигадкою.

Володимир Миколайович Городиський народився 23 грудня 1948 року в місті Тарту Естонської РСР. У 1968 році закінчив Дніпропетровське державне художнє училище. З 1972 року бере активну участь в обласних і республіканських виставках. У 1980 р. став членом Спілки радянських художників України (з 1991 р. – Національна спілка художників України). У 1989 р. був нагороджений Дипломом першого ступеня Спілки художників СРСР до 175-річчя від дня народження Т.Г. Шевченка. Проводив персональні виставки в галереях «Центр де Арт» (Блесканс, Швейцарія) – 1996 р., «Агора» (Мадрид, Іспанія) – 1999 р. Помер художник 29 вересня 2015 року в місті Днепропетровську.

Художник працював у галузі станкового живопису. Для його творчості характерні динамізм, експресивність, часте вживання асоціацій і алегорій. У творчому доробку митця безліч різноманітних за жанрами картин: реалістичних, фантастичних, триптиху «Козацькі пісні», натюрмортів, книжкових ілюстрацій, чудових вітражних робіт, багатобарвних мозаїк, навіть кераміки. В створених ним пейзажних композиціях реальні образи змішуються з безмежною фантазією автора, що надає його роботам містико-фантастичного відтінку, викликає відчуття багатомірності простору, взаємодій епох, вимірів, розширення меж свідомого, змушуює глядача замислитися про гармонію в світі, тимчасовість сущого, недосяжність істини.

Основні твори: «Ляльковий театр» (1973), «Мій клас», «Хліб» (обидва – 1975), «Нові ритми», «Плоди» (обидва – 1977), «Ляльковий театр» (1978), «Діти війни» (1980), «Весняний дощ», «Художник і поет» (обидва – 1982), «Діти війни» (1985), триптих «Козацькі пісні» (1986), «Ранкові сни» (1989), «Білий ангел» (1990), «Єва» (1992), «Н. Білоконь», «Рівновага», «Сфінкс», «Флора» (усі – 1995), «Осіння мелодія» (1998), «Блакитний сон», «Лаура» (обидва – 2000), «Яблучний сон», «Сирена» (обидва – 2002), «Нічний політ» (2003).

Картини Володимира Городиського зберігаються в Дніпропетровському художньому музеї, Дніпропетровському національному історичному музеї імені Д.І. Яворницького, Дирекції виставок Міністерства культури та мистецтва України, приватних колекціях в Україні, Австрії, Німеччині, Швейцарії.

«…де є гармонія – там завжди присутнє Майбутнє»

Мистецький твір – це завершене гармонічне явище. Треба лише вміти бачити, треба лише навчитися прочитати: де є гармонія – там завжди присутнє Майбутнє.

В.М. Шпаковський

Народився Володимир Городиський в родині військовослужбовця в естонському старовинному місті Тарту, багатому своєю історією, чудовими краєвидами, таємничою атмосферою, де дивним чином змішалися сліди минулих культур і епох, створюючи ілюзію, ніби час тече воднораз у різних напрямках. Тут, на березі мальовничої річки Емайиги, яка з'єднує озеро Виртс'ярв з Чудським озером, минуло раннє дитинство майбутнього художника.

Пізніше сім`я переїхала до Запоріжжя, де Володимир навчався в середній школі, захоплювався літературою, відвідував ізостудію при Запорізькому Будинку піонерів. Із вдячністю згадує Володимир Миколайович вчителя малювання, який намагався виявити та розвинути природні здібності своїх вихованців, навчити їх умінню бачити красиве в природі, в оточуючому житті. Чекаючи від учнів повної віддачі, він особливу увагу приділяв мистецтву створення композиції. «Наш вчитель – прізвище його був Федянин – вимагав, щоб кожного уроку учень приносив нову композицію. Він навчав нас саме композиції – це було дуже складно, і багато хто уходив», – В. Городський.

Романтика Дніпрогесу, дивні краєвиди, розповіді про славне минуле козацького краю впливають на світосприйняття хлопця, пробуджують інтерес до історії. Особливо його приваблює давня Скіфіїя – країна безстрашних воїнів і відважних амазонок. У майбутньому Городиський присвятить цій темі серію картин, які символізують міць, наснагу, дику волю цього гордого та войовничого народу.

Перші кроки в малюванні поступово переросли в справжню пристрасть, захоплення живописом і зайняли провідне місце в його житті. Батьки хотіли, щоб Володимир вчився на лікаря, проте він вирішив присвятити себе мистецтву, й по закінченню школи вступив до Дніпропетровського державного художнього училища. Його викладачами за фахом були художники К. Беркута та В. Шпиганович. Саме вони звернули увагу на наявність у юнака мистецького таланту до створення жанрової композиції, помітили неординарність його робіт. Закінчивши 1968 року училище й почавши працювати, Володимир уже з перших робіт показав себе як оригінальна творча особистість.

Військову службу Володимир Городиський проходив в Дніпропетровську в військовій частині по вул. Чичеріна, де залишив по собі чудове оформлення приміщень.

З 1969 року він працює на Дніпропетровському художньому виробничому комбінаті. Успішно виконуючи численні замовлення різних підприємств і організацій, отримує позитивні відгуки критиків. З набуттям досвіду для молодого художника відкриваються нові можливості, нові перспективи. Він удосконалює свої вміння, надихаючись новими ідеями, поліпшуючи стиль і техніку виконання.

Художник працює в різних напрямках – створює настінні розписи, кераміку, мозаїку, вітражні роботи, працює ілюстратором літературних творів (Л. Коваленко «Наречена», Ю. Скалозуб «Третій капітан», П. Симоненко «Над вітрами»). Навіть отримує досвід створення сценографії, оформляючи декорації для вистави «Чорна скринька» Л. Ашкеназі в театрі пантоміми медінституту. Кілька років Володимир працював головним художником міських свят: новорічних ялинок, розважальних видовищ, атракціонів. «Ці свята – той самий театр, тільки на вулиці», – В. Городиський. Але найулюбленішим видом мистецтва в його творчості стає живопис.

Рання творчість Городиського (початок 70-х) характеризується лаконічністю, простотою й водночас виразністю стилю. Найвідоміші твори того періоду: «Ляльковий театр» (1973); «Хліб» (1975); «Мій клас» (1975), «Плоди» (1977); «Нові ритми» (1977). Більш складні творчі переживання (кінець 70-х – початок 80-х) знаходять вихід у створенні картин «Хлоп`ята» (1979); «Літо» (1980); «Діти війни» (1980); «Художник і поет» (1982).

Нові тенденції в області живопису наприкінці ХХ ст. вплинули на формування художніх уподобань митця. З набуттям досвіду художник досягає нового рівня майстерності в пейзажному живописі, переходить на новий, глибший рівень самовираження. Використання нових художньо-стильових форм, образотворчих прийомів, утворення особливих кольорових поєднань ознаменувало третій етап його мистецького розвитку, який характеризується могутнім сплеском творчої енергії, що знайшла вихід у привабливих, емоційно наповнених роботах: триптих «Козацькі пісні» (1986); «Юлечка» (1987); «Блакитний сон (1992); «Рівновага» (1993); «Флора» (1996); «Сирена» (1996); «Нічний політ» (2003). Городиський створює дивовижні композиції, сповнені таємного змісту, насичені алегоріями та символами.

Сила картин Володимира Городиського полягає в тому, що вони примушують активно працювати і нашу фантазію. У них щось дивовижно фантастичне. Нціби видиво джерел світобудови...

Світлана Пелих.

«Мистецтво – це завжди вихід у надреальність»

Мистецтво – це завжди вихід у надреальність, це те, що стоїть над дійсністю, це дещо більше, ніж реальність. У творі завжди повинні бути екстаз, надмірність, перебільшення. І все одно він відкриває людям лише малу дещицю нескінченності і багатовимірності Божого задуму.

В.М. Шпаковський

Володимир Городиський більш відомий як художник «магічного реалізму», для якого характерне переплетення реальності з вигадкою. «Якщо художник не фантазер, то він ремісник. Це не особливість якогось одного автора чи художнього спрямування, а взагалі рівень будь-якої творчості», – В. Городиський. Його роботи гармонічно поєднують у собі буйну фантазію, тонке відчуття краси, невичерпну енергію. Здавалося б, звичайні предмети в картинах художника постають в піднесено-поетичному ореолі.

Красо! Чи з неба ти, чи з темної безодні
В твоєму погляді – покара і вина,
Безумні злочини й діяння благородні;
Захмелюєш серця, подібно до вина.

Шарль Бодлер

Унікальність стилю художника – в умінні аналізувати, зіставляти й інтерпретувати буденність, використовуючи невичерпну фантазію, ускладнені алюзії, алегоричні символи. Творець ілюзорного, фантастичного, митець багато уваги приділяє створенню жіночих образів, витончених, романтично-піднесених, одухотворених, які споконвіку підкорюють серця, наповнюють життя чудодійною гармонією, чарівністю.

Кожний його художній витвір має свій настрій, свою історію. Багато подорожуючи, об’їздивши мало не всю Європу, художник всюди черпає нові враження. Джерелами його наснаги стають темпераментне мистецтво Іспанії, стародавня культура Греції, італійська школа живопису, які сприяють виникненню свіжих ідей, емоцій, викликають в уяві нові образи, спонукають на нові проєкти. Так, романтично-піднесена картина «Венеція» навіяна враженнями від старої церкви Санта-Марія-делла-Салюте в Італії.

Захоплення історією давньої Скіфії надихнуло художника на створення робіт, присвячених відважним амазонкам. Жінка-воїтелька в дорогому вбранні, з бойовим луком в руках і тотемними тваринами скіфів поруч: рись, як символ сили та волелюбства, і змія, що обвинула руку жінки, – родоначальниця та хранителька скіфських скарбів.

Інтерпретуючи суспільні проблеми, художник використовує чисті кольори, часто контрастні, сповнені чуттєвою силою та енергією. Події, що відбуваються в світі, збагачені враженнями й почуттями художника, відлунюються в створених Володимиром Миколайовичем роботах: «Рівновага», «Флора», «Блакитний сон», «Споглядання», «Ранок». Інструментами митця виступають справжня внутрішня свобода, відвертість, філософські осяяння, вражаюче відчуття часу та простору.

Черпаючи натхнення в усьому позитивному, він створює картини, насичені ясними, прозорими барвами: «Осінь», «Осіння мелодія», «Морська діва», «Карнавал», «Спів птахів». «Картина не повинна створювати негативне, агресивне середовище», – В. Городиський. Ідеї його картин виникають у свідомості згідно з почуттями та емоціями, відображуючи внутрішній стан творця: «Спочатку пишу картину, потім з`являється назва. Задум виникає не в словесних образах. А виключно у візуальних. Я назвав би це візуально-асоціативним мисленням».

Схиляючись перед жіночою вродою, художник створив цілу низку дивних композицій в стилі ню. Каскади води, химерність пейзажів, витонченість жіночих образів в обіймах м`якого, спокійного сяйва випромінюють суцільну гармонію, що охоплює простір. Краса, приваблива й спокуслива, гармонійною хвилею обіймає з усіх боків, захоплює своєю безмежністю, дарує естетичну насолоду. Його картини – це справжній гімн красі жіночого тіла. «…Хвала красі жіночого тіла. Природі – величній і байдужій, ніжній і жорстокій. Дивишся – і тебе охоплює трепет перед безмежністю простору і нескінченністю часу. В отих квітах, в отих садах ніби вселився таємничий дух – звабливо-доступний і вічно невловимий», – Лариса Бондар. Для всіх його картин притаманні плавність ліній, феєрічність композицій, буяння фарб.

Це байдуже, хто ти, чи Діва, чи Сирена,
Чи Бог, чи сатана, чи ніжний Херувим,
Щоб лиш тягар життя, о владарко натхненна,
Зробила легшим ти, а всесвіт – менш гидким!

Шарль Бодлер

Щоб зрозуміти художника, відчути його внутрішній світ, треба бачити його картини. Володимир Городиський – постійний учасник міських, обласних республіканських, міжнародних виставок. Містик, пейзажист, естет – митець набув неймовірної популярності, його роботи справляють дивовижне враження, приваблюючи сюжетними алегоріями, загадковістю образів, пластичністю ліній. Вишукані сади, що буяють у розкоші квітів, гнучке переплетення стебел рослин, гроно винограду, сріблясті хвилі, морська мушля – його картини створені дивним поєднанням реального та вигаданого, викликають у глядача хвилю бентежних почуттів, незвичних емоцій. «А в творчому просторі Городиського бушують сплески найяскравіших і найшаленіших барв», – Юліанна Кокошко.

Життя як продовження полотен

Мистецькі твори не виготовляються, вони народжуються, як живі істоти, як душі – невідомо коли, дивно – чому, незбагненно – навіщо.

В.М. Шпаковський

Митець «…не лише свої твори, а й своє життя будує за законами мистецтва, як ще один твір. Життя, поведінка, як витвір мистецтва, як продовження полотен», – Л. Томенчук. Власний будинок, що потопає в зелені та величі квітів, збудовано за його особистою архітектурою. Романтичну чарівність господи доповнює затишна альтанка, де приємно зустрічатися з друзями, вести неквапливі розмови за чашкою кави.

Людина, самозабутньо закохана в життя в усіх її проявах краси та гармонії, водночас скромна, проста, надзвичайно талановита, Володимир Миколайович постійно перебуває в творчому пошуку, експериментує з кольорною палітрою, працює над насиченістю тону, глибиною кольору. Творча манера художника має своєрідний характер. Вибудовуючи численні композиції, він працює водночас над кількома картинами по 12 годин на добу. «Але якщо закінчую картину, зосереджуюсь лише на ній. Роботу вважаю завершеною, якщо відчуваю задоволення, якщо – ні, то продовжую працювати, отже картина не завершена», – В. Городиський.

Швейцарці назвали живопис Городиського «романтичним символізмом». Його творчість – не стільки напрямок, скільки своєрідний підхід до природи реального. Гармонійно поєднуючи дійсність із вигадкою, розкриваючи сутність людини та її місце в суспільстві, художник протиставляє сум'яттю й хаосу вічні цінності, привертаючи серця глядачів до духовного відродження. Твори Володимира Городиського користуються широкою популярністю, приваблюючи своєю оригінальністю, філософським змістом, технікою виконання. Вони однаково цікаві й вимогливому знавцю мистецтва, і недосвідченому глядачеві-любителю.

Найточніше про його творчість написала дружина художника, мистецтвознавиця Лариса Бондар: «В основі творчої діяльності майстра – його роздуми про вічні гуманістичні цінності, його позиція – створення прекрасного світу мрій, красу природи та її вплив на наші душі».

Понад 50 років невтомної й натхненної праці талановитого художника збагатили світ чудовими полотнами, залишивши яскравий слід в історії живопису.

Йдемо
у просторі і в часі
одні – в безсмертя,
інші – в забуття,
на цій дорозі –
хоч-не-хоч – в запасі
одне-однісіньке життя.
Людські сліди –
то весь наш світ.
Коли вже випало нам
жити,
то тільки так,
щоб залишити
поза собою
добрий слід.

Леонід Залата

Книги, ілюстровані В. М. Городиським:

Симоненко П.И. Над ветрами: повесть / худож. В.Н. Городисский.– Днепропетровск: Промінь, 1979.– 207 с.
Скалозуб Ю.Г. Третий капитан: роман / худож. В.Н. Городисский.– Днепропетровск: Проминь, 1989.– 279 с.
Коваленко Л.М. Невеста: лирическая повесть / худож. В.Н. Городисский.– Днепропетровск: Промінь, 1981.– 174 с.