Татаринов Володимир Семенович
Володимир Татаринов: життя і самовіддана праця земського Лікаря

Мабуть, кожен, хто опинявся на території Верхньодніпровської лікарні, звертав увагу і навіть зупинявся біля двох надгробків. Так, це могили лікарів, діяльність яких тісно пов’язана з нашим краєм і його медициною. На одному з пам’ятників написано: Володимир Семенович Татаринов. Здавалося б, звичайне прізвище, але коли починаєш занурюватися у долю і діяльність людини, то розумієш масштаб особистості людини, лікаря, громадянина.

Початок великого шляху

З архівної довідки, отриманої від Наукової бібліотеки ім. Лобачевського Казанського державного університету, яка у свою чергу посилається на Списки студентів за різні роки, знаходимо інформацію про те, що Володимир Семенович був уродженцем Таврійської губернії. Народився 24 квітня 1860 року у родині міщан. Початкову базову освіту отримав у Катеринославській гімназії. А далі було навчання у виші, що підтверджено Звітом Верхньодніпровської земської управи за 1912 рік, який наводить перелік і дані про медичний персонал повіту.

За цими даними ми бачимо, що Татаринов отримав вищу медичну освіту на медичному факультеті Казанського університету. Казанський університет – найстаріший вищий навчальний заклад у Російській імперії, одним із факультетів якого був медичний. Термін навчання на ньому становив спочатку три, а потім чотири роки. Казанський виш готував лікарів вищої кваліфікації. Тож у 1889 році Володимир Семенович закінчує Казанський університет і отримує свідоцтво зі званням повітового лікаря.

Уперше прізвище Татаринова як практикуючого лікаря з’являється у Російському медичному списку за 1898 рік (щорічне видання Медичного департаменту Міністерства внутрішніх справ імперії). В даних списках друкувалися відомості про всіх лікарів за певний рік. Тож у Російському медичному списку за 1898 рік знаходимо дані про Володимира Семеновича Татаринова, який на той час мав чин колезького асесора і вже працював земським лікарем у с. Саксагань Верхньодніпровського повіту.

У Пам’ятній книзі Катеринославської губернії на 1900 рік  Володимир Семенович Татаринов теж значиться лікарем у с. Саксагань Верхньодніпровського повіту, але вже у чині надвірного радника.

Лікар Татаринов на той час був фахівцем досить передових поглядів, як свідчили сучасники. Його професійність і жага самовдосконалення проявлялися у постійному підвищенні рівня знань. Здавалося б, людина має вищу медичну освіту, вона вже є авторитетом, тим паче в умовах не такого вже й розвиненого повіту. Але ні, це не про нашого героя. Він повинен знати більше, він потребує бути з новим на «ти» і, головне, використовувати це у лікарській практиці.

Саме тому у 1897 році Володимир Семенович вирушає до Санкт-Петербургу на курси так званого підвищення кваліфікації, або навіть, у даному випадку – перепрофілювання. Про це ми дізнаємося з «Постановлений Верхнеднепровского X Очередного Уездного Земского собрания» у 1900 році.

Медичним закладом для підвищення кваліфікації було обрано Інститут Великої Княгині Олени Павлівни. Володимир Семенович сам обрав профіль навчання.  Його зацікавила тема жіночого здоров’я – гінекологія, гінекологічна хірургія та техніка гінекологічного масажу. У Російських медичних списках, починаючи з 1900 року, він визначається як жіночий лікар і з такою новою спеціалізацією повертається, щоб продовжити лікарську практику у Саксагані.

Саме тому за даними того ж Російського медичного списку у період з 1900 по 1905 роки Татаринов змінює профіль на жіночого лікаря. З чину надвірного радника у 1905 році набуває рангу колезького радника.

Саксаганська земська лікарня

Окремої уваги заслуговує його лікарське служіння у Саксаганській волості. На посаді Саксаганського земського лікаря Володимир Семенович розкривається перед нами як особистість, яка, крім своєї основної професійної діяльності, знаходить час займатися справами господарськими і переймається питаннями постійного вдосконалення надання первинної медичної допомоги у волості. Саме на час його перебування у Саксагані припадає будівництво Саксаганської земської лікарні. За словами очевидців, досить передової на той час і облаштованої вдало та раціонально.

Завдяки зусиллям лікаря Татаринова Саксаганська волость отримала на той час дуже передову і сучасну лікарню. Ось як відгукнулося Земське керівництво у «Постановлениях Верхнеднепровского Очередного Уездного Земского собрания» за 1902 рік про будівництво лікарні та про участь у її організації самого лікаря Татаринова:

«Вновь строящаяся больница почти готова, осталось незначительное количество работ внутри больницы. Больница очень хорошая, все предусмотрено: тщательная отделка всякой мелочи, благодаря тому, что местный врач Татаринов все свое свободное от занятий время отдает неустанному присмотру за работами. Следует благодарить врача Татаринова за участие в наших интересах, так как это не входит в круг его служебных обязанностей…»

Нова Саксаганська лікарня була відкрита у 1902 році і Володимир Семенович правомірно зайняв там місце головного лікаря.

Володимир Семенович досить успішно трудився у Саксаганській волості рівно 10 років і десь більше року у новозбудованій лікарні. Це немалий термін для земського лікаря на одному місці. Але його досвід та вміння потребували розвитку і більш масштабної діяльності. Маючи неабиякий професійний досвід, 43-х річний досвідчений лікар подає клопотання на зайняття посади головного лікаря усього повіту.

При цьому, що дуже знаково, Земська Управа приймає рішення про розміщення портрету лікаря Татаринова у земській лікарні Саксагані. На той час це було дуже почесно, особливо за життя для, здавалося б, звичайного лікаря. Але ми не можемо погодитися і не можемо назвати Володимира Семеновича звичайним. Про це далі.

Верхньодніпровська земська лікарня

Земське керівництво, звісно, помітило талант і відданість своїй справі лікаря Татаринова,  задовольнило його клопотання і вирішило призначити на посаду Верхньодніпровського повітового лікаря. Це було значне підвищення і дуже великий аванс довіри від Земства. Призначення відбулося 22 березня 1903 року, і про це писала місцева газета «Верхнеднепровский земский листок».

Разом із посадою повітового лікаря з 1 квітня 1903 року Володимир Семенович приймає у своє завідування і міську лікарню. На той час лікарня, яку очолив Татаринов, існувала з 1875 року і була застарою та замалою для постійно зростаючого повіту. Головний повітовий лікар відразу відчув, що повіт та місто не просто потребують, а й заслуговують на сучасну, велику та добре оснащену лікарню. З перших днів своєї каденції Володимир Семенович взявся за вивчення питання та підготовку до, як виявилося, головної справи свого життя.

Перші доповідні записки про незадовільний стан існуючої земської лікарні Володимир Семенович Татаринов почав подавати до керівництва Земства з 1904 року. В свою чергу місцеве земське керівництво почало лобіювати перед губернським Земством питання будівництва та відкриття нової земської лікарні. Майже чотири роки розглядалося це питання, до міста приїздили перевіряльники та ревізійні комісії, які в один голос підтверджували думку лікаря Татаринова. А думка була одна і незмінна: повіт та місто потребують сучасної добре обладнаної просторої  лікарні.

У травні 1908 року на засіданні Верхньодніпровського Повітового Земського Зібрання було нарешті заслухано доповідь з наданням проєктів плану і кошторису на будівництво лікарні в м. Верхньодніпровську.

Треба відзначити, що протягом усього періоду обговорення плану та кошторису лікар Татаринов, по-перше, брав активну участь у цьому процесі, а по-друге, дуже ретельно ставився до кожного питання, навіть якщо воно не стосувалось лікарняної справи, а наприклад, належало до питань будівельних. З деяких питань навіть займав дуже принципову позицію, не погоджуючись з інженерами та проєктувальниками. Усі причетні до організації будівництва лікарні, від керівництва Губернії та Земства, до інженерів та працівників будівельно-підрядних фірм прислухалися до побажань і вимог головного лікаря, які він висував під час підготовки і розробки проєкту та самого будівельного процесу. Жодна нарада, яка стосувалась будівництва, не обходилася без нього. В нього вистачало часу і на медичну практику, і на організаційні питання у вже діючій лікарні, і на питання будівництва нової.

У березні 1911 року відбулося урочисте відкриття нової Земської лікарні. Тож можна вже певно сказати, що Верхньодніпровська земська лікарня стала дітищем лікаря Татаринова, плодом його відданої праці, лікарського натхнення та ентузіазму.

Про новостворену лікарню можна писати багато. Це тема окремої роботи. А ми хочемо розказати вам про її унікальність, якій ми завдячуємо участі саме лікаря Татаринова.

Лікарня будувалася за схемою: головний корпус, заразний барак, літній барак, харчоблок, пральня, господарчі будівлі та будинок лікаря.

Планування головного корпусу було виконане таким чином, щоб сонячне проміння освітлювало приміщення протягом усього дня. Будівля на той час була високою, що забезпечувало достатню кількість повітря. Операційна, яка містилася у цьому корпусі, була виконана у вигляді виступаючої амфітеатром частини, мала достатню кількість світла. Це дозволяло проводити операції при денному освітленні а також у період відсутності електричного.

До речі, лікарня була електрифікована та мала телефонний зв’язок як із населеними пунктами повіту, так і з губернським центром.

Окремо хочеться сказати про ще один, не побоїмося цього виразу, «феномен», який був на території нашої лікарні. Ще у період будівництва лікарні Володимир Семенович розробив і представив на засіданні Лікарняної комісії 12 грудня 1907 року власний проєкт забудови лікарняного двору. Окреме питання стосувалося організації стічних вод, які повинні відводитися з лікарняного двору у річку Дніпро. Причому, як виявилося, місце для лікарні обиралося також з огляду на питання водозабезпечення та водовідведення.

Особливо серйозно лікар Татаринов поставився до розробки системи очищення стічних вод у спеціальних колекторах із використанням фільтрів. Виявляється, що Володимир Семенович на той час досконало вивчив спосіб біологічного очищення води, який був ексклюзивною технологією і використовувався у лікарнях Петербургу та лише в одній у Катеринославі. Він наполягав на реалізації саме цього проєкту очищення води, що й було зроблено. В результаті очевидці відзначали реально чисту воду, яка виходила з колектору і направлялася по спеціально розробленій системі у річку.

Повернемося до нашого героя, який з березня 1911 року обіймав посаду Головного  повітового лікаря та головного лікаря Земського лікарні. І тут він не заспокоюється, а продовжує роботу над вдосконаленням і облаштуванням головної медичної установи повіту. Так, за його керівництва, у 1914–1915 роках було побудовано та відкрито пологове відділення, до головного корпусу прибудовано приміщення, у якому відкрито рентген-кабінет. До речі, за місцевою легендою, рентген-апарат придбано на Берлінській виставці саме на гроші, які збиралися для будівництва церкви на території лікарні. Як вдалося лікареві Татаринову в умовах релігійного суспільства повернути ці кошти на інше призначення і чого це йому коштувало у ті часи, навіть уявити неможливо. Але лікар Татаринов відчував, що у справі спасіння людських життів не обійтися без технічного прогресу і більш того, висунув цю тезу за основу розвитку медицини повіту.

З початком Першої світової війни на базі земської лікарні було відкрито шпиталь. Унаслідок цього частину ліжок віддано для поранених. Лікар Татаринов одночасно опікувався і жителями повіту, і пораненими воїнами. Його вистачало на всіх як професійного лікаря, так і керуючого лікарнею.

Хочеться додати, що деякі приміщення комплексу Верхньодніпровської земської лікарні функціонують і в наш час. У цілому комплекс внесено до переліку пам’яток історії та архітектури місцевого значення.

Декілька штрихів до портрету лікаря В.С. Татаринова

Щоб відчути масштаб особистості Володимира Семеновича Татаринова, наведемо думки про нього присутніх на Засіданні Верхньодніпровського земського зібрання від 25 листопада 1914 року:

«Э.К. Бродский.

Собственно говоря на моих глазах, как бывшего председателя Земского Собрания, так и земского гласного протекала долгая деятельность врача Татаринова. Мне  кажется, всем хорошо известно, что когда Владимир Семенович вступил на поприще врача больницы, медицинское дело у нас было не вполне оранизовано. Я знаю, сколько В.С. приходилось прилагать много труда, чтобы поднять это дело на должную высоту. Благодаря ему была создана первая больница в Саксагани и мы в свое время постановили здесь увековечить его память в названной больнице. Затем, где делается сложная операция или серьезная болезнь, почти нет такого случая, чтобы не приглашался врач Татаринов. Признаюсь, что я отчасти был виновник предложеннаго ему места, дав о нем по долгу совести наилучший отзыв. Но потом узнаю, что врач Татаринов, не смотря на улыбавшиеся лучшие условия, отказался от предложеннаго ему места, заявил, что он служа в Верхнеднепровском Земстве долгое время не пойдет на более выгодные места, ибо сроднился с нашим уездом».

«М.Н. Доленго-Грабовский.

К сказанному Э.К. Бродским могу только добавить, что В.С. прежде всего чисто земский человек, недюжинный врач. Относительно его знаний нам неспециалистам, судить трудно, но таковыя известны из отзывов людей науки. Мне пришлось слышать такой факт, как то, что врач Татаринов был командирован на повторительные курсы и когда професор делал там какую-то сложную операцию, В.С. сделал только вставку и эта вставка обратила особое внимание профессора, который тут же сказал В.С. – вам на курсы незачем ездить, вас ничем не удивишь, все новинки науки вам известны. Помимо специальных знаний В.С. можно назвать универсальным человеком, его компетенция по многим отраслям жизни слишком великая, хорошо заметная, …несмотря на возраст и долголетную, тяжелую службу, Владимир Семенович сохранил свежесть ума, теплоту души и чистое любящее сердце.»

На одному з документів у фондах Верхньодніпровського районного історико-краєзнавчого музею, наданого нам для написання цієї статті директором Наталією Іванівною Коновал, вдалося знайти особистий підпис повітового лікаря Володимира Семеновича Татаринова.

Ми довгий час перебували в невіданні стосовно зовнішності лікаря Татаринова. Така знакова постать нашого повіту, і не залишилося фото. Але удача була на нашому боці, й у сімейному архіві однієї громадянки Росії, яка має стосунок до родини Татаринових, знайшлося фото Володимира Семеновича. Воно зроблене до 1917 року у фотоательє тодішнього верхньодніпровського фотомайстра Михайла Рейзіна під час урочистої події одруження головного повітового лікаря.

І зараз ми закономірно перейдемо до особистого життя лікаря Татаринова, яке чомусь постійно було за кадром. І це не дивно. Увесь свій час Володимир Семенович присвячував лікарні та медичній практиці. Такий собі  фанатик лікарської справи. Тому одружився він вже, як кажуть, пізно. Хоча точний рік одруження невідомий, але на той час лікар був уже в зрілому віці. Його дружиною стала дівчина набагато молодша за віком, вірогідно жителька нашого міста. Її прізвище і якого вона роду також поки що невідомі. За розповідями родичів сімейної пари, подружжя Татаринових дітей не мало. Але через декілька років у дружини лікаря помирає рідна сестра, яка залишає двох неповнолітніх дітей. Татаринові беруть опіку над дітьми і стають для них справжньою родиною, дають їм усе, що потрібно для того, щоб забезпечити сиротам гідне життя.

Треба сказати, що заробітна платня лікаря Татаринова була досить немалою за мірками того часу. За статистичними даними станом на 1913 рік, середня зарплатня повітового лікаря у Російській імперії складала 80 рублів на місяць, а завідуючого лікарнею – 125 рублів. В перерахунку на рік це відповідно – 960 і 1500 рублів. Тобто, лікар у повітовому Верхньодніпровську був досить забезпеченою людиною, бо віддача від його діяльності була непомірно високою і заслуговувала на справедливу винагороду.

Міська легенда розповідає наступний знаковий епізод за участі Володимира Семеновича. У період буремних 1917–1920 років, коли наш повіт розривали вітри революції, різних переворотів і постійних змін влади, Земство втратило контроль над лікарнею, бюджетна програма з фінансування лікарні відповідно була закрита, бо не стало самого земського бюджету. Потік хворих, а до них додалися ще й постраждалі від збройних сутичок, не зменшувався, а, навпаки, збільшувався. Лікарі мали рятувати життя за будь-яких умов. Тоді лікар Татаринов діставав свої золоті червінці, відкладені його родиною як сімейний капітал, і на них купував ліки, перев’язочні матеріали, провіант, усе, що потрібно було для безперебійної роботи лікарні.

Проживав лікар Татаринов із сім’єю увесь час від моменту відкриття лікарні на її території. Тоді багато земських лікарів проживало на території лікарень. Так було зручніше і швидше реагувати на безліч ситуацій і питань лікарняного життя.

Цей будинок зберігся і до сьогодні. За радянських часів в ньому знаходилося інфекційне відділення, а зараз відділення швидкої допомоги. Саме у цьому будиночку у 1924 році лікар Татаринов і помер від сипного тифу, яким захворів під час масової епідемії, що лютувала у ті часи.

І не дивно, що останній прихисток головний лікар знайшов саме на території своєї рідної лікарні, в яку вклав усю свою душу і якій віддав усі свої сили, наснагу та знання. Вдячні городяни та жителі повіту увічнили пам’ять великого лікаря, поховавши його неподалік від його будиночка.

Ось така людина жила й працювала у нашому повіті. Ходила вулицями нашого міста, пересувалася розбитими дорогами повіту задля повсякденної роботи. Віддавала цій роботі своє серце, сили і свій талант фахівця, людини, громадянина.

Нехай цей матеріал стане посвятою усім справжнім Лікарям, які мужньо несли, несуть і будуть нести свій лікарський хрест до останнього, які життя людини ставлять завжди на перше місце. Лікарям, які варті гідної винагороди за свою працю, які заслуговують працювати у сучасних зручних добре обладнаних лікарнях. Лікарям, які мають пишатися своєю професією, своїм покликанням і своєї країною.

*Авторка висловлює подяку Володимирові Кадуку, медичному директору КНП ВЦПМС Верхньодніпровської міської ради та Наталії Коновал, директорці Верхньодніпровського історико-краєзнавчого музею за надані матеріали для написання статті.