Теплов Володимир Володимирович
Володимир Теплов: Тернівський чарівник слова

«Я русский человек, согретый Украиной»
В. Теплов «Земное притяжение»

Залетел к нам «курский соловей»,
Над копрами звонко зазвучали
Те стихи, что слышим средь полей, – 
Что любовью Жизнь всегда венчали.
                                                                             С. Трофимов

На нашій шахтарській землі він засяяв яскравою поетичною зіркою, він перший серед тернівських митців став членом Національної спілки письменників України, він зростив не одне покоління тернівських поетів та прозаїків.

Родовід Теплових бере початок в 17 ст. в Курській губернії. У 19 ст. частина родини переїхала на Криворіжжя, де 11 березня 1938 року в сім’ї робітників і народився Володимир Теплов, але дитинство пройшло в станиці Тихорецькій на Кубані. Батька Володимир не пам’ятає – він загинув у 1942 році під Моздоком. Мама, корінна криворіжанка, самотужки займалася вихованням трьох дітей. Материнська ласка вдихнула в сина любов до життя,  чесної праці, поезії, народної пісні, зробила душу тонкою та сприйнятливою до Краси і Добра. Любов до матері позначилася на творчості поета і вдячний син присвятив їй вірші, які є майже в усіх його  збірках: «Просто мама», «Наши матери», «Брошенная хата», «Вечная любовь».

Після визволення Кривого Рогу Теплови повернулися до своєї домівки і мама Володі працювала на рідному заводі, але її зарплатні не вистачало на прожиток сім’ї. Щоб якось вижити у важкий голодний післявоєнний час, родина змушена була переїхати в село Нива Трудова Апостолівського району Дніпропетровської області. Там Володимир закінчив семирічну школу, а потім повернувся до Кривого Рогу, де здобув середню освіту, а потім – спеціальність агломератника і до призову в армію працював на Південному гірничозбагачувальному комбінаті.

З 1957 по 1960 роки Володимир служив на Уралі в секретному місті Челябінськ-40. Теплов брав участь в ліквідації наслідків техногенної катастрофи на Челябінському промисловому об’єднанні «Маяк», за що був нагороджений медаллю «Захисник Вітчизни». Після служби у Радянській Армії вступив до Дніпропетровського державного університету на філологічний факультет, відділення російської мови. У 1966 році він з червоним дипломом закінчує навчальний заклад і разом зі своєю дружиною-однокурсницею Вірою їде в молоде шахтарське містечко Тернівка, що тоді тільки розбудовувалося.

В  тернівській середній школі № 2 Теплов вчив допитливих дітей російській мові та літературі цілих 15 років. Щоб серцем зрозуміти сенс гірничої праці, амбітний поет пішов на шахту «Тернівська», де пропрацював підземним електрослюсарем майже два роки. З шахти Володимира було переведено заступником директора з навчально-виховної роботи у гірниче училище №41, якому він віддав два десятка років. Донедавна Володимир працював керівником міжшкільного курсу «Живе слово поезії» і очолював місцеву літстудію «Зодіак». 

По проводам стихов 
Идут тепло и свет,
И исповедь грехов
Твоей души, поэт.
                                        В. Теплов

Вірші Володимир Теплов почав писати ще у шкільні роки. Перші публікації з’явилися в кріворізських газетах «Червоний гірник» і «За агломерат!». Потяг до Слова маленькому сину прищепила мама Надія Сидорівна – її хист передався потім Володі. Вона була прекрасною співачкою і майстринею складати частівки. Вплив на майбутнього поета також справив учитель російської мови і літератури Іван Михайлович Бакланов, який запросив Володю у шкільний літературний гурток імені С. Єсеніна. З легкої руки вчителя у дев’ятикласника Теплова з’явилися перші публікації. Іван Михайлович раз на місяць особисто відвозив твори своїх «єсенінців» до редакції місцевої газети «Червоний гірник». В армії Володимир продовжив писати і, як сам вважав, поезія допомогла йому вижити після катастрофи у Челябінську-40. Він був позаштатним кореспондентом дивізійної газети «Червоний боєць», готував матеріали, виступав по місцевому телебаченню, брав участь у концертах. В університеті займався в літературній студії імені Володимира Булаєнка і регулярно друкувався в обласних і міських газетах та альманахах, але тільки в 1991 році у видавництві «Січ» з’явилася його перша довгоочікувана збірка поезій «Адрес судьбы». 

Поет Теплов продовжував зростати в шахтарській Тернівці, яку згодом почав вважати своєю другою Батьківщиною. Тут вийшли його збірки віршів і поем: «Адрес судьбы», «Признание в любви», «Барабашка», «Родниковое чудо», «Се ля ви», «Добро и тепло», «Зодиакальный свет», «Серебрянные строки», «Да будет воля Твоя!», «Гравитация любви», «Формула счастья», «Исповедь стихотворца», «Земля и небо».

Читаючи поезії Теплова, стаєш його співрозмовником і піддаєшся зачаруванню крилатих віршів. Володимиру Теплову цікаві  люди талановиті й прості, робітники й керівники. Тому у нього багато віршів-присвят. Володимиру Теплову, поету з російським корінням, з роками все ріднішим стає українське поетичне слово, про що красномовно свідчить цикл його віршів «Україно, ти – моя молитва», тому у 2007 році українською мовою разом із композитором Ігорем Тищенком Теплов написав гімн Тернівки, який на обласному телебаченні виконав козацький гурт «Діброва».

Ім’я поета Володимира Теплова з шахтарської Тернівки чути сьогодні далеко за межами Придніпров’я. В березні 2018 року все місто святкувало його 80-річний ювілей. Незважаючи на поважний вік, поет сповнений творчих планів і задумів і готує нову збірку поезій.