Шпиганович Всеволод Модестович
Всеволод Шпиганович. Високе покликання

Мистецтво змиває пил повсякденності з душі.

Пабло Пікассо

Всеволод Модестович Шпиганович з когорти митців, які увійшли в мистецтво після закінчення Другої світової війни. Він відзначився у жанрі декоративно-ужиткового мистецтва, мав величезний педагогічний стаж.

Народився Всеволод Модестович 25 липня 1922 року в місті Дніпропетровську. З дитинства хлопчик цікавився мистецтвом. Серед найяскравіших дитячих спогадів – канікули в Ленінграді, у рідних матері, людей, близьких до мистецьких кіл. Велика квартира, стіни якої були прикрашені полотнами й акварелями знаменитих художників, часто приймала на гостину відомих театральних діячів. Цікаві бесіди, розповіді, прем'єри, вернісажі – таке життя здавалося підліткові вічним святом. І саме це вплинуло на його рішення стати художником.

Юнак вступає до Дніпропетровського художнього училища, але перші ж професійні заняття з малюнка дали йому зрозуміти, що мистецтво – це не лише показове свято, а й тяжкий щоденний труд. Але розчарування не було, він тільки укріпився в своєму бажанні стати справжнім художником. У своїх планах Всеволод бачив перспективу вступу до Художнього інституту ім. І. Рєпіна на факультет живопису. Але все зруйнувала Друга світова війна.

Всеволод Шпиганович пішов на фронт одразу ж, у 1941-му. Служив лейтенантом медичної служби у евакуаційному шпиталі. Пройшов всю війну, до Перемоги. Нагороджений орденом Червоної Зірки (1944) медалями за «За оборону Кавказу» (1944), «За взяття Будапешта» (1945), «За взяття Відня» (1945), «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр.».

Після закінчення війни повернувся до рідного Дніпропетровська. Місто оговтувалося після окупації. Життя було неймовірно складним – навколо руїни, голод. Але навіть у таких тяжких умовах розпочалися перші набори до художньої школи та училища. Всеволод Шпиганович безпосередньо брав участь у відродженні рідного училища, став одним із педагогів, навіть виконував обов’язки завуча. На творчість у молодого художника часу не залишалося, бо усі сили, наполегливість, винахідливість він витрачав на відновлення й організацію навчального процесу. Восени 1945 року в училищі вже почалися заняття, а до 1949-го навчальний процес було налагоджено вже повністю. Перші кроки Всеволода Шпигановича на педагогічній ниві виявилися досить складними: молодій людині не вистачало досвіду, знань, професійних навичок. Тим більше, що юнацька мрія стати справжнім художником не забувалася.

Вступ до Львівського інституту ужиткового та декоративного мистецтва на кафедру художньої кераміки ознаменував новий період у житті. Йому пророкували велике майбутнє, залікові роботи молодого митця відрізнялися гарним смаком і майстерним виконанням. У 1955 році закінчив інститут, отримавши диплом з відзнакою. Дипломна робота Всеволода Шпигановича – декоративна ваза (керівник: Ф.В. Ткаченко; оцінка: відмінно).

Однак, після відмінного захисту диплома Всеволод не встиг реалізувати навіть частково своїх творчих планів, бо життя внесло свої корективи. Рідне училище потребувало кваліфікованих обізнаних викладачів, і з 1955 року він повертається і стає викладачем малюнка і живопису. Цей крок дався йому нелегко, адже він змушений був повністю відмовитися від можливості присвятити себе творчості.

Всеволода Модестовича Шпигановича завжди характеризували як чесну, безкомпромісну людину, закохану в свою справу. Людину, що пожертвувала омріяною роботою художника задля шляхетної мети – запалити творчий вогонь у юних серцях своїх учнів.

Якось на питання журналістки, чи не шкодує він, що пожертвував заради цього великими можливостями у творчості, Всеволод Модестович відповів народною мудрістю: «Благословенний майстер, який досяг вершини майстерності, але тричі благословенний той, хто допоміг зійти на цю вершину своїм учням!» Адже педагогічна робота – це також творчий процес, складний і всепоглинаючий. Тільки тут в руках майстра не глина, а жива людська душа, уміло виліпити яку іноді так само складно, як створити неповторний витвір мистецтва.

Любов до своєї справи, великий досвід дозволяли педагогові вже у перші місяці навчання тонко визначити покликання студентів. Кажуть, що у його творчій майстерні в училищі висів плакат із таким гаслом: «Жити просто не можна, жити треба із захопленням!»

Серед учнів майстра – живописець Анатолій Степанович Ткач, живописець і графік Федір Максимович Клименко, живописець Станіслав Федорович Фоменок, скульптор Володимир Павлович Небоженко.

Багаторічна неспокійна улюблена педагогічна робота забирала багато часу. Але художник все ж знаходив його для участі у виставках, з 1956 року – обласних, а з 1957-го в республіканських. Митець працював у галузі декоративного мистецтва, виконуючи  надглазурний розпис по фаянсу.

Серед робіт художника декоративні вази, присвячені Тарасу Шевченку, Іванові Франку, Миколі Гоголю; чайні сервізи «Дніпро», «Петриківський», «Жовтневий» – витончені, легкі, з яскравим розписом і вільним малюнком; мозаїчний портрет Тараса Шевченка, настільна лампа «Парки Дніпропетровська». Виготовляв майстер також окремі таці, келихи, іноді сервізи – оригінальні за формою і декором.

До речі, чайний сервіз «Петриківський» дотепер зберігається в музеї Петриківського розпису.

Порцеляна – матеріал важкий, жодних технічних умов для роботи з ним у Дніпропетровську не було. Тому всі свої відпустки та творчі відрядження Всеволод Шпиганович проводив на Житомирщині, де були порцелянові заводи. Туди ж він привозив студентів на літню практику, з власної ініціативи навчав їх роботі з цим тендітним матеріалом. Художник, що створює порцелянову річ, поєднує в собі і скульптора, і художника. Продумане співвідношення форми, малюнка, кольору розпису створюють ту гармонію, яка перетворює звичайну чашку на витвір мистецтва.

Для виробів різного призначення Шпиганович завжди знаходив різні художні рішення: великі його твори відрізнялися строгими, чіткими лініями силуету, монументальністю. А дрібна пластика, сервізи – витонченістю, легкістю, яскравістю розпису.

У 1958 році Всеволод Шпиганович став членом Спілки художників СРСР.

Свого часу його роботи експонувалися в Індії, Чехословаччині, Україні. Зберігаються вони в історичному та художньому музеях Дніпра, інших художній музеях України.

Помер Всеволод Модестович Шпиганович 17 грудня 1987 року. Похований у Дніпрі.

Мистецтвознавець Людмила Богданова так згадувала про художника: «Добра, з гумором людина. Завжди вдавав, що такий він суворий. А сам – чудовий педагог та єдиний художник, який працював у царині декоративно-ужиткового мистецтва. Його творчість не набула широкого масштабу, бо не було для цього мінімальних умов. Він сам конструював піч для обпалювання, сам вів процес виготовлення твору до готовності.

Його дуже часто згадують усі – і учні, і колеги, і музейники».

Всі фото скановано власноруч з книг:
 «Художники Дніпропетровщини», 2004;
«Художники Днепропетровщины»: биобиблиографический справочник, 1991.