Вишні солодкий білий цвіт

Вишня – ягода, що асоціюється у нас із літом, соком, вітамінами. Вишня звичайна завезена до нашої країни з Балканського півострова і відома ще з часів Київської Русі (ХІІ ст.) та набула популярності як плодове дерево, хоча існує безліч і неїстівних видів.

Українське «вишня» є похідним від праславʼянського слова višьnja, що, в свою чергу, пішло з протоіндоєвропейської мови і означає («омела або інша рослина, що виділяє клей»). Це пов'язують з тим, що смола вишні віддавна слугувала для приготування клею. На думку філософа, етнолога, релігієзнавця Галини Лозко, назву «вишня» слід вважати прикметником жіночого роду, від форми «вишній», тобто «божественний» (пор. із словом «Все-вишній»). Отже, вишня – це «божественне дерево», присвячене Сварогу.

З точки зору науки – це рід деревних рослин сімейства розоцвітих. Висота дерева від 2,5 до 6 метрів. Плід – соковита кістянка з круглою кісточкою, кисло-солодкого смаку. Ягоди ароматні, різні за розміром. В залежності від сорту, ягоди вишні бувають від рожевого до майже чорного кольору. Вважається, що вона була одним із продуктів харчування первісної людини, про що свідчать розкопки на території Німеччини, Швейцарії, Італії, в горах Америки. В Україні вишня росте практично всюди, дикоросла – в гаях, уздовж доріг, а  культурні сорти вирощують у промислових садах, у садках біля домівок, мабуть, немає у нас такої садиби у місті чи селі, де не росли б вишні.

Хімічний склад вишні надзвичайно багатий, не дарма ж її називають «вітамінною бомбою». Всі частини дерева містять чимало корисних речовин, які мають профілактичне та лікувальне значення. Люди навчилися використовувати не лише плоди, але і листя, гілки, плодоніжки, кору і навіть коріння дерева. Сировину з вишні заготовляють у різні періоди року: листя та гілки у травні, коріння – восени або весною, а плодоніжки – під час збору стиглих ягід.

Відомо, що плодоніжки користуються популярністю як сировина для експорту. Їх сушать на відкритому повітрі у тіні або у спеціальних сушарках при температурі 50–60 градусів. Готової сировини отримують приблизно 40% відносно ваги свіжих. Плодоніжки мають в’яжучі та сечогінні властивості, їх застосовують для виготовлення ліків від нирковокам’яної хвороби та захворювань суглобів, а також для лікування проносу і набряків.

Плоди вишні мають послаблюючу, антисептичну, відхаркувальну та діуретичну дію, вони покращують травлення, збуджують апетит, чудово вгамовують спрагу при гарячці. Водяні настої плодів вишні діють протисудомно та заспокійливо, а змішані з молоком дають позитивний ефект при лікуванні артриту. Також з ягід вишні готують сироп, який застосовується для виготовлення ліків як засіб покращення смаку. Настої з ягід або свіжі ягоди вживають при лікуванні запальних захворювань дихальних шляхів як загальнозміцнюючий засіб, для зменшення бродіння в кишковику, а також як ліки від анемії та послаблюючий засіб при запорах.

Відвар зі свіжозібраних пагонів вишні є помічним при хронічних колітах, діареї, використовується при комплексному лікуванні атонії кишечника. Для лікування жовтянки роблять відвар свіжого листя вишні на молоці. Водний настій або спиртову витяжку коріння в народній медицині застосовують для лікування виразки шлунку. Тампонами зі свіжого листя або просто потовченим у ступці листям зупиняють кров при порізах шкіри та слизових оболонок, а також кровотечі з носа.

Незважаючи на незаперечну користь вишні, вона корисна не всім. Не рекомендується вживати в їжу вишню людям, у яких підвищена кислотність шлункового соку, тим, хто страждає на цукровий діабет, виразкову хворобу шлунка, ожиріння, хронічні запальні процеси в легенях.

Не тільки лікарськими властивостями відома ця рослина. Плоди використовують при приготуванні солодощів, наприклад, сушені – при приготуванні цукерок.

Як культурні дерева вишні, так і дикорослі, є гарними весняними медоносами, зацвітають  наприкінці квітня – на початку травня. Бджоли збирають як нектар, так і пилок, дуже необхідний для весняного нарощування бджолиного розплоду. Медопродуктивність вишні до 35 кг на 1 га насаджень. У місцях промислового вирощування ягід можна одержувати і товарний мед.

Як бачимо, це неймовірне дерево! Це розуміли наші предки, тому й не дивно, що воно тісно повʼязане з нашими віруваннями, міфологією, символами…

Вишня – символ світового дерева, життя; один із символів України, рідної землі; матері; дівчини-нареченої. За віруваннями українців, вишня – дерево взаємної любові, весни, краси, мужності. В українському фольклорі вона символізує красу дівчини, її молодість. З вишневих гілок наші предки варили ритуальний напій, який неодмінно вживали на Різдво, Зелені Свята, Купала тощо. Складено багато фольклорних і авторських пісень, в яких оспівуються вишні, вишневі садки.

На думку есеїста, культурософа, сходознавця Олександра Шокала, вишня – це світове дерево життя. Як відомо, колись слов'яни святкували Новий рік 21 березня. Це було свято весни, Новий рік споконвічних хліборобів.

«У давнину в Україні, – пише дослідник, – вишня була ритуальним деревом весняного новорічного обряду. Деревце вишні садили восени в діжечку, тримали його в хаті, а навесні, у березні, вишенька розвивалась і розквітала. По тому, як вона квітне, дівчата вгадували долю на цілий Новий рік».

Так робили на день святої Варвари (17 грудня), цвіт вишні після якого віщував швидкий шлюб. Ще на гілочках вишні ворожили про здоровʼя членів родини в наступному році. Чия гілочка (позначена кольоровими ниточками) розквітне – той житиме довго, а чия всохне – захворіє або помре. Наші предки вірили, що рослини, здатні розквітати навіть взимку, наділені особливими магічними властивостями. За народною прикметою «поки листя з вишні не опало, скільки б снігу не випало, зима не настане».

Вишня повʼязана і з нашим краєм. Є цикл із чотирьох живописних панно Федора Панка «Легенда про петриківську вишню», створених у 1983 році. Вони написані у стилі петриківського розпису, темперою на картоні. Цю серію Панко присвятив 200-річчю свого рідного села Петриківка.

В основу цієї серії покладена легенда, яку художникові переповів старий односелець. Була колись в одного літнього козака дочка, молода та красива, а в неї був гарний парубок, і ту пару вся Петриківка любила. Але взяти шлюб вони не встигли: набігла татарська навала та запалила село, кого спіймали – забрали в ясир, а молодята загинули в бою. Люди поклали їх у одну могилу: нехай хоч на тому світі поживуть разом. На їхній могилі висадили вишню, і виросла вона на диво пишна і гарна, як та дівчина була. А до клімату невибаглива, яким той хлопець був. Коли пішли відростки від неї, люди брали їх і садили садки.

Ще серед багатьох петриківських легенд, котрі з покоління в покоління передаються в селі, найромантичнішою і найдраматичнішою є легенда про місцеву вишню, зображену на малюнках майстрів. Жили колись тут закохані Оксана і Ярема. Та напав на Петриківку ворог, і вони разом із земляками стали на захист свого села. В жорстокому бою з напасниками обоє загинули. Поховали їх в одній могилі, на якій посадили вишню-дичку. Наступного року зацвіла та вишня невідомим раніше в селі рясноцвітом, а ягоди вродили рясно-рясно і напрочуд солодкі. Так і стала петриківська вишня, за якою їдуть з усіх країв, символом вірності та любові. І немає сьогодні в Петриківці двору, де б вона не росла…

За іншою легендою, що ви почуєте на нашій землі, колись в Україні жила одна велика родина. Батько – козак, мати діток доглядала, своєму чоловікові по господарству допомагала. Підросли діти, та почалась війна. Всі хлопці пішли боронити рідну землю від загарбників, залишилася вдома тільки єдина донечка. Та вороги підступні зайшли з іншого боку і дійшли до села. Мати не пускала їх до хати, щоб своє дитя вберегти. Та вбили вони матір. Вибігла до неї дівчина і почула останні слова матусі: «Видиш мене, донечко? – шепотіли люблячі вуста. – Ви... ш ... не, доню?». Тут і парубки наспіли і пронали ворога з села. На місці, де жінки не стало, почало рости дерево, яке назвали вишнею.

Краса цієї рослини надихала багатьох українців творити. Шевченківський «садок вишневий коло хати» став символом України, рідним, близьким. «Як я любив у хмарах вишняку Твої білесенькі, немов хустини, хати» знайдемо у Михайла Старицького. У поемі Івана Франка «Іван Вишенський» змальовано, зокрема, епізод, коли саме вишневий цвіт нагадав герою на чужині про рідну Україну і змусив повернутися із грецького Афону. Ліна Костенко використала цей образ для опоетизації весни, кохання, нареченої: «Ще сніг ковтала повідь широченна, І рала ждав іще тужливий лан. А під горою вишня-наречена Вже до віночка міряла туман». У поемі Івана Драча «Смерть Шевченка» вишневий цвіт асоціюється із безсмертям Великого Кобзаря.

Фото 10 Фото авторки

Фото 11 Фото авторки

Наші земляки не були осторонь. Відомий багатьом Валентин Чемерис присвятив цьому дереву оповідання «Вишня звичайна». Багато поетів згадують вишню у своїх творах.

У Бориса Мозолевського:

Світ світає? Зацвітає вишня?
Я з тобою – спи, кохана, спи.
Як воно таке із нами вийшло
На шпилястім гребені доби?

У Олеся Завгороднього:

Не все колишнє, хоч би як хотілося,
в своїй душі заколишу.
Дивлюся на вишневу гілочку,
схилилась аж до споришу...

Наталка Нікуліна:

​​Але, бідою сповитий,
Сад наш навічно затявсь:
І на плече схилялась
Гілочка долі вишнева,
І брунькувалося нами
Сонячне древо життя.

А ще є шість сіл, одне селище міського типу та одну селищну громаду на Дніпропетровщині з назвою Вишневе. Також у свій час Павло Загребельний назвав наше місто на Дніпрі «містом вишневих обріїв».

Титульне фото: https://www.agro-sad.com/vishni/vishnya-beldvin/