«Вийти заміж за капітана». Художні фільми, які знімали на Придніпров’ї

Кіна могло не бути…

Назва фільму, про який буде мова, сучасній молоді, напевно, ні про що не говорить, а от у багатьох глядачів «зі стажем» картина викликає теплі спогади, відчуття ностальгії не тільки за добрим кіном минулого, молодими літами, а й за образом рідного міста. Бо на екрані Дніпропетровськ вісімдесятих! З тих часів минуло багато літ, обличчя нашого міста змінюється дуже швидко. Багато що на краще. Масштабні сучасні архітектурні проєкти вражають, а деякі улюблені куточки, на жаль, зникли назавжди. Та кіноплівка закарбувала знайомі обриси назавжди. Саме цим і цікавий для нас, дніпрян, фільм «Вийти заміж за капітана».

Цікава передісторія створення картини. Кіна могло не статися взагалі. Валентин Черних написав просту історію про не зовсім молодого офіцера-прикордонника, який під час відпустки намагається знайти собі наречену. Художня рада кіностудії «Лєнфільм» сценарій «забракувала»: сюжет здався занадто простеньким, адже командир прикордонної застави не чинив подвигів, не ловив злочинців на кордоні, не ризикував життям, не заслужував нагород, а особисті турботи і життєві ситуації головного персонажу – то дріб’язкове… Сценарій поклали на полицю.

У 1983 році літературний сценарій потрапив на очі відомому режисеру Віталію Мельникову (на його рахунку вже були фільми «Мама вийшла заміж», «Старший син», «Сім наречених єфрейтора Збруєва», «Здрастуй і прощавай»). Історія «зачепила» режисера своєю щирістю і він наважився переконати керівництво студії узяти сценарій у виробництво. Про свої походи по кабінетах, аргументи на захист майбутнього фільму, про знімальний процес на Дніпропетровщині Віталій В’ячеславович розповів в одній із глав своєї автобіографічної книги «Жизнь. Кино».

Режисеру вдалося долучити до створення стрічки «зіркову» команду акторів. На головну роль капітана Олександра Блінова запросили Петра Проскуріна. Багатьох цей вибір здивував і дещо збентежив. Зовнішність актора здавалася непоказною, простуватою, зовсім не героїчною, але у подальшому актор переконав усіх, відтворивши образ порядного, надійного, справжнього чоловіка, якого мріє зустріти у житті кожна жінка. На роль головної героїні – журналістки Олени Журавльової, була затверджена Віра Глаголєва. (Глаголєва 2014 року потрапила до списку Миротворця за незаконний перетин державного кордону України, заперечення російської агресії, популяризацію російського окупаційного режиму на території анексованого Криму. Померла 2017 р.).

У її доробку було вже кілька ролей, але, як зізнавалась у подальшому сама акторка, саме участь у цьому фільми зробила її справжньою актрисою і принесла популярність серед глядачів країни. Навіть на ролі другого плану погодились відомі актори, серед яких Микола Рибніков (Кіндратій Петрович), Віра Васильєва (Віра Семенівна), Світлана Крючкова (хазяйка «модного дому»), Юрій Демич (Лядов), Тетяна Рудіна (Поліна) та інші.

Сюжет фільму

Капітан-прикордонник Олександр Блінов перебуває на службі у віддаленій заставі. Йому вже близько тридцяти. Небагатослівний і принциповий, він не схильний до легкого флірту і мріє про велике кохання, мріє одружитися. Відпустка дає такий шанс: йому потрібно передати посилку незнайомій жінці Олені, яка мешкає в місті, неподалік його рідного села. Зустріч відбулася не одразу, на шляху постали незначні перешкоди. За кілька днів Алєксандр таки доставляє передачу. Олена Журавльова виявилась фотокореспонденткою, яка співпрацює у місцевій газеті, береться за додатковий підробіток, живе суєтно. Вона розлучена, намагається бути незалежною, особа дещо легковажна, різка, але яскрава і талановита. Капітан волею обставин змушений супроводжувати її в журналістських завданнях і в поїздці на дачу, під час яких виявляє себе якнайкраще – справжнім чоловіком. Після сварки на тлі «слизької» ситуації, що виникла під час одного з журналістських завдань, Блінов зізнається Олені у своїх почуттях до неї і… – їде.

Олександр повертається до місця своєї служби. Він намагається забути Олену, не відповідає на її листи. Через деякий час вона сама прилітає до нього на заставу під виглядом виконання журналістського завдання, але маючи на меті помиритися з ним. Вона зізнається Блінову, що дуже хоче за нього заміж, бо покохала.

Прем’єра мелодрами відбулася у липні 1986 року. Фільм вийшов добрим, життєвим і одразу сподобався глядачам. До кінця прем’єрного року його подивилось понад 11 мільйонів відвідувачів кінотеатрів. За щорічним конкурсом-опитуванням журналу «Совєтскій екран» кращою актрисою року було визначено Віру Глаголєву саме за виконання головної ролі у стрічці «Вийти заміж за капітана». Відзнаку за кращу роль «другого плану», сварливого сусіда Кіндратія Петровича, отримав Микола Рибніков. До слова, Микола Миколайович до цього вже знімався на Придніпров’ї у відомому фільмі «Висота» (більше читати за посиланням: https://www.dnipro.libr.dp.ua/Xudozhni_filmy_znyati_na_Prydniprovyi_Vysota).

Ріднокрай на екрані

Більша частина знімального процесу стрічки відбувалась в Дніпропетровську і Новомосковську у 1983 році. На екрані глядачі нашого краю бачать багато знайомих місць, споруд, мальовничих куточків природи. До прикладу: редакції газети – місця роботи головної героїні за фільмом (а в реалії – відділення Укрпошти) розташованого по вулиці Чернишевського (нині вулиця імені архітектора Олега Петрова). До кадру увійшли ганок будівлі і сквер біля неї. На другому плані цього сюжету проглядається будівля Дніпропетровського будівельного інституту (нині Придніпровська академія будівництва та архітектури).

До фільму увійшла споруда і внутрішнє приміщення ресторану «Маяк», який розташований на  території парку ім. Шевченка (нині занедбаний і не працюючий ресторан «Наутілус»).

Також на екрані впізнавані проспект К. Маркса (нині пр. ім. Дмитра Яворницького), помпезний будинок сталінської забудови з внутрішнім двором і гаражами на розі Проспекту і вулиці Артема (нині вулиця Січових Стрільців), ринок «Озерка», проспект газети «Правда» (нині пр. Слобожанський), дім по вулиці Уральській, 46 (нині вулиця Національної Гвардії), де мешкала головна героїня, залізничний вокзал та інші.

Родзинкою, безумовно, стали сцени, зняті на майданчику біля ЦУМу, біля легендарного фонтану, якого вже, на жаль, немає. Це було улюблене місце відпочинку дніпрян з початку 1970-х років: тут призначали побачення, зустрічались компанями; родини після виснажливого «шопінгу» по торгівельних центрах, розташованих поряд (ЦУМ і «Дитячий світ») мали можливість перепочити у прохолодній зоні, роздивитися обновки під музику води, порадувати дітей морозивом і солодкими напоями.

З початком будівництва метрополітену (саме такими були пояснення від влади) і «нової ери» у забудові центральної частини міста 2007 року закрили «Дитячий світ», а невдовзі знесли і саму будівлю. На її місці почали будувати новий торгівельний центр «Пасаж». 2011 року «поховали» під землею і фонтан. Тут зараз розташована «французька карусель», яка так і не стала популярною серед містян. Приємно, що цей куточок міста минулого можна спостерігати на екрані у фільмі «Вийти заміж за капітана». Декілька сцен було знято у м. Новомосковську, як то подорож у відрядження Олени з Олександром.

Кадри купання головних героїв у річці знімали на Самарі. Тут стався, за спогадами Віри Глаголєвої, прикрий епізод для неї. Режисер влаштував сцену за участі головної героїні у форматі «топлес», не попередивши актрису. Вона обурилась і навіть, не хотіла подалі брати участь у зйомках. Але Віталій В’ячеславович умовив і переконав, що все виглядає гармонійно і природньо. Сцена увійшла до картини. До масових сцен було залучено багато місцевих мешканців, які брали участь у зйомках з задоволенням. Було цікаво долучитись до таїни створення фільму, побачити себе на екрані, якщо пощастить та ще й заробити якусь копійчину. Своїми спогадами дніпряни-учасники тих подій діляться до цієї пори. Пригадують, що усе було підготовлено дуже ретельно, розраховано до дрібниць, режисер чітко віддавав вказівки і не дуже «мучив» дублями. Спочатку було важко не дивитись у камеру і на головних героїв – усе повинно було мати невимушений вигляд, буденний, природній. Так і сталося, творчій команді та групі підтримки все вдалося. Стрічку приємно дивитись і сьогодні. Напевно, картина ухопила щось головне і важливе у людських стосунках, тому вона існує, і час над нею не владний.