Художні фільми, зняті на Придніпров’ї. «Висота»

29 квітня 2022 року виповнюється 65 років з дня виходу на екрани відомої у свій час стрічки «Висота». Фільм було знято за однойменною книгою Євгена Воробйова на кіностудії «Мосфільм» режисером Олександром Зархі, оператором Володимиром Монаховим, за сценарієм Михайла Папави. Головні ролі виконали зіркові актори радянської доби: Микола Рибніков, Інна Макарова, Маріанна Стріженова, Сергій Ромоданов та інші. Відому пісню до фільму «Марш монтажників» написав композитор Родіон Щедрін на слова Володимира Котова.

Кам’янське на екрані

Нам, придніпровцям, фільм цікавий, насамперед, тим, що знімали його у Дніпродзержинську (нині м. Кам’янське) на території металургійного заводу. Краєвидів заводу у «Висоті» величезна кількість. На світлині крайня ліворуч в довгому ряду над Дніпром – доменна піч № 12, у наступному кадрі доменна піч № 6, по центру – вдалині – стара аглофабрика, праворуч височіють доменні печі № 7 і 8. Усе це ще довоєнне, відновлене після війни.

У знімальному процесі брали участь будівельники та монтажники заводу «Дніпростальконструкція». Для виконавців ролей і режисера фільму зйомки стали серйозним випробуванням, бо більша частина епізодів відбувалася в умовах реального будівництва доменної печі №12, під час небезпечних монтажних робіт. Кіногрупі доводилось підійматися на висоту 30–40 метрів. Між робітниками і знімальною командою склались доброзичливі приятельські стосунки. Фахівці-практики були задіяні у масових сценах картини та допомагали акторам «увійти» і зрозуміти нюанси робітничої професії. Актори з повагою ставилися до робітників і їхньої важкої, навіть, героїчної праці. За спогадами місцевих мешканців, під час зйомок вони (актори) встигли потоваришувати з багатьма дніпродзержинцями і у вільний час приходили до них на гостини, разом купались і рибалили в Дніпрі, співали пісень.

Хоча фільм і знімався в Дніпродзержинську, самé місто до кадру потрапило невеликими епізодами, які не відображають його вигляду наприкінці 50-х років. Майже у фіналі фільму можна впізнати кілька міських вулиць. До прикладу, коли вантажівки з робітниками їдуть на відкриття доменної печі, вони спускаються по проспекту Свободи (колишній Леніна) і далі перетинають проспект Аношкіна (у минулому – вулиця Ленінградська). Камера оператора зафіксувала, що у ті часи вздовж проспекту Аношкіна проходила високовольтна лінія, яку нині демонтовано.

Цікавим є факт, що герой Миколи Рибнікова – Пасічник зупиняє «попутку», щоб теж швидше дістатися до заводу, зовсім в іншому місці: на розі вулиць Шепетова та Медичної. Потрапили у кадр водонапірна вежа і трамвайне кільце біля станції Баглій. Ця станція до середини 1960-х була міським вокзалом, а отже, одним із важливих осередків життя Дніпродзержинська.

Будинок і сад Берестових, де відбувається багато епізодів фільму, розташований на сучасній вулиці Подільській у Соцмісті.

Герой Миколи Рибнікова на балконі триповерхового будинку на розі вулиць Медичної та Миру в кварталі Баглійського коксохімічного заводу. Перспектива вулиці Миру в бік проспекту Леніна, праворуч видно будинок на Леніна, 62. Замикає ж перспективу будинок Придніпровського хімічного заводу на іншому боці проспекту (Леніна, 73), з масивним еркером на кілька поверхів.

Потрапили до кадрів фільму і деякі куточки Дніпропетровська (нині м. Дніпро), а саме парк ім. Т.Г. Шевченка. До прикладу, вечір побачення закоханої пари Каті та Колі: у кадрі фільму – сходи з балюстрадами, тогочасні ліхтарі та інші елементи благоустрою. На другому плані помітно обрис старого пам’ятника Т. Шевченку над Дніпром. Наприкінці 1950-х його змінять на сучасний на Монастирському острові.

На думку краєзнавців, ресторанні сцени могли знімати у ресторані «Волна», який розташовувався у парку Т.Г. Шевченка і працював лише влітку. А на цьому фото зі зйомок фільму – не лише залізничний міст, а й красива альтанка в парку Шевченка.

Дніпропетровський вокзал з’являється у «Висоті» двічі – в середині фільму та у фіналі. В цьому ж кадрі можна побачити старий металевий пішохідний міст через колії. На залізниці ще всюди паровозна тяга – але ділянка від Нижньодніпровського вузла до П’ятихаток буде електрифікована вже зовсім скоро – в 1958 році.

Сюжет фільму

У невеликому місті на металургійному комбінаті будують доменну піч. На будівництво прибуває бригада верхолазів-монтажників. На чолі бригади Микола Пасічник (Микола Рибніков) – сумлінний робітник, відкритий і завзятий хлопець. Під час роботи на об'єкті він знайомиться з енергійною монтажницею Катериною Петрашень (Інна Макарова). Між молодими людьми виникає симпатія, але вони спочатку часто сваряться. Катерина, намагаючись довести свою самостійність і незалежність, інколи поводиться епатажно: зухвало нехтує безпекою, палить цигарки, полюбляє ресторани, одягається ексцентрично яскраво. Сприяє непорозумінню пари і колишній прихильник Катерини Василь Хаєнко (Леонід Чубаров) – недбалий робітник і пліткар.

Тим часом на будівництві виникає виробничий конфлікт між раціоналістами і кар’єристами. Начальник монтажного управління Ігор Дерябін (Василь Макаров) належить до кар’єристів, якому не подобається його робота, місто, де він живе. Він мріє якнайшвидше покинути «цю глушину», для цього йому потрібна «чиста» характеристика і лаври фахівця-переможця. Його антиподом є прораб Костянтин Токмаков (Геннадій Карнович-Валуа) – відповідальний інженер, романтик індустріальних перетворень, надійна і смілива людина.

Під час сильного вітру Дерябін наказує продовжувати монтаж устаткування. Тільки сміливість Колі допомагає уникнути нещастя і закінчити монтаж. Токмаков бере відповідальність за те, що сталося на себе. Через тривалі дощі бригада не може вкластися в терміни. Пасічник і Токмаков придумують, як прискорити роботи, монтуючи обладнання на землі. Дерябін не хоче брати відповідальність на себе та пропонує вести монтаж за його відсутності. Коли дощ ущух, обладнання піднімається і встановлюється, але Коля, послизнувшись, зривається з висоти вниз після того, як поставив прапор на самому верху конструкції. Микола потрапляє до лікарні, де за ним турботливо доглядає Катя. Цей сумний випадок повністю змінює життя Каті та Миколи. Вони одружуються.

Дерябін намагається «підставити» Токмакова за нещасний випадок за допомогою Хаєнка, але інші робітники в бригаді протестують. 

Дерябін отримує підвищення в трест, проте його дружина Марія (Маріанна Стріженова) не їде з ним. Вона нещаслива у шлюбі, й випадок на будівництві переконує, що її вибір чоловіка був помилковим.

Після урочистого відкриття домни бригада монтажників їде на нове будівництво. Але травмований Коля не може їхати з ними. Він разом із Катею проводжає товаришів на залізничному вокзалі.

Цікаві факти з історії створення фільму

Події роману Є. Воробйова, за мотивами якого знімали фільм, відбуваються на Південному Уралі, але кінематографістами, головним місцем для творчого процесу, було затверджено українське місто Дніпродзержинськ (нині Кам’янське).

Знімальну групу розмістили у гуртожитку вагонобудівного заводу, який місцеві називали «Будинком молоді». «Штаб кіношників», де відбувалися репетиції, затверджувались план і об’єкти зйомок, переглядали відзнятий матеріал, розташували в Палаці культури металургів по вулиці Спортивній.

Інна Макарова, яка запам’яталась у ролі Люби Шевцової у фільмі «Молода гвардія» і Микола Рибніков, який став улюбленцем глядачів після фільму «Весна на Зарічній вулиці», були постійно у центрі уваги городян. За спогадами, актори геть були позбавлені «зірковості», легко і приємно спілкувались. Микола Миколайович любив музику, часто співав, акомпануючи собі на гітарі. Подобались йому і українські пісні, кілька з них він, навіть, встиг вивчити.

На роль Маші Дерябіної пробувались також відомі актриси Еліна Бистрицька та Клара Лучко. Режисер зупинився на кандидатурі Маріанни Стріженової, яка стала відомою після фільмів «Тарас Шевченко» (1951 р.), і «Овід» (1955 р.).

Сцени, які відбувались на великій висоті, знімав оператор комбінованих зйомок Борис Горбачов у режимі «блукаючої маски», метод за яким акторів знімали у павільйоні, а потім приєднували, «накладали» фон, відзнятий з натури.

Натурні зйомки, пов’язані з монтажем обладнання, знімали на висоті. Для страховки акторів були залучені каскадери, але Макарова і Рибніков часто відмовлялись від їхніх послуг і виконували складні завдання самі. До прикладу, епізод, коли Інна – Катя виконує чечітку на дерев’яній дошці-перекритті. Микола Рибніков, мав добру фізичну підготовку і з легкістю пересувався по металевих конструкціях на висоті у 50 метрів.

На жаль, під час зйомок траплялись і травми. За сценарієм, персонаж Рибнікова хвацько спускається вниз по канату. Актор здійснив стрімкий спуск, не одягнувши рукавички, і сильно травмував долоні. Але довелося виконати ще один дубль. Руки забинтували, вдягли рукавички і… актор мужньо повторив трюк. Саме цей кадр згодом і увійшов до стрічки.

Під час роботи у фільмі «Висота» (2 січня 1957 року) Микола Рибніков одружився з актрисою Аллою Ларіоновою, в яку був закоханий зі студентських років. Алла Дмитрівна згадувала, що під час прем’єри фільму вони сиділи поряд, уже одружені, й коли герой картини Микола Пасічник промовив: «Прощавай, Колю, твоє холостяцьке життя…» – зал вибухнув аплодисментами. Ларіонова і Рибніков прожили разом 33 роки.

Сімейне життя Інни Макарової під час зйомок фільму про монтажників-висотників дало тріщину. На той час вона була заміжня за актором Сергієм Бондарчуком, який отримав пропозицію виконати головну роль у фільмі «Іван Франко». Зйомки відбувались у Києві, й там у чоловіка зав’язався таємний роман з актрисою Іриною Скобцевою. Через два роки Інна і Сергій розлучилися.

Олександр Зархі на той час був відомим режисером, дворазовим лауреатом Сталінської премії за фільми «Депутат Балтики» та «Розгром Японії». Фільм «Висота» на довгі роки закарбував його ім’я в історії радянського кіна і додав нагород до його творчої скарбнички. А саме: фільм отримав головну премію на Міжнародному кінофестивалі у Карловых Варах (1957 р.), Золоту медаль Міжнародного кінофестивалю у межах VI Всесвітнього фестивалю молоді у Москві (1957 р. ), особливий приз і І премія за комбіновані зйомки на Всесоюзному кінофестивалі у Москві (1958 р. ).

Головний оператор фільму Володимир Монахов народився на Дніпропетровщині – у Долгинцевому, зараз це частина Кривого Рогу. Трохи згодом він зніме фільм «Доля людини» (1959 р), за який отримає Ленінську премію. У 1963 році буде головним оператором кінокартини «Оптимістична трагедія», деякі епізоди якої теж зніматимуть на Дніпропетровщині.

«Висота» стала дебютом для композитора Родіона Щедріна, тоді його музика уперше прозвучала з екрану. «Марш монтажників» на довгі роки став хітом. Робота над цим прєктом принесла композиторові не тільки славу, але й солідну премію. Щедрін в інтерв’ю пригадував, що за ті кошти він «купив собі машину «Побєду» сірого кольору. У ті роки на приватних машинах Москвою мало хто їздив».

Прем’єра фільму «Висота» відбулася 29 квітня 1957 року в Москві у Будинку кіно. Цього ж року стрічку переглянуло 24 800 000 глядачів, а за опитуванням читачів журналу «Радянський екран» вона була визнана кращою кінокартиною року.

Після прем’єри в кінотеатри Дніпродзержинська не надійшло жодної копії кінострічки. Мешканці ніяк не могли побачити на екрані своє улюблене місто. Дізнавшись про цю прикрість, Микола Рибніков з особистої ініціативи, у звичайному поштовому ящику надіслав до Дніпродзержинська кіноплівку з фільмом. На перший перегляд зібралися майже усі робітники металургійного заводу.

Після показу фільму у міській газеті «Дзержинець» за авторства В. Бєляєва з’явилась публікація-«рецензія»:

«Є в фільмі деякі недоліки. Автори його явно не поважають правила техніки безпеки. Верхолази працюють без спеціальних поясів. Навряд чи міг у житті так хвацько поводити себе Пасічник, перед тим, як стався нещасний випадок. Не дуже правдоподібна й історія з канатом, що лопнув. Адже канати мають певні допуски, їх перевіряють перед роботою. Коли на домні свище вітер, на задньому плані дим з димарів спокійно піднімається вгору. Але ці окремі недоліки не зменшують загального хорошого враження від цього справді хвилюючого кінотвору про наших героїчних робітників».

У 2003 році було здійснено повну реставрацію фільму в об’єднанні «Крупний план» (Росія).

Минуле і сучасне

Фільм одразу ж сподобався глядачам. Здавалося б, стрічку зроблено у «кращих традиціях радянського соцреалізму», майже кіноагітка, але щось є в ній таке, що і дотепер приваблює, «чіпляє». Оповідь від кінематографістів проста, можливо, – наївна та зрозуміла багатьом глядачам. Її можна дивитись. Це – історія. Історія кіна, історія країни, якої вже не існує… Та мені завжди приємно спостерігати за професійною якісною грою акторів минулих років, «старої школи». У стрічці вони намагались створити «живі» образи своїх персонажів, з їхніми сильними і слабкими сторонами. Творці фільму мріяли передати «дух» епохи. Мені здається, що це їм вдалося. Дійсно, більшість людей в тій країні так і жили: працювали, будували, брали участь у соцзмаганнях, підтримували політичні гасла і мрію у світле майбутнє, разом ходили на демонстрації та суботники, жили в гуртожитках і комуналках. І головне – вірили, що вони щасливі!

Стрічка отримала багато схвальних відгуків від кінокритиків, які зазначали, що у фільмі вдало поєднані два сюжети – виробничий і ліричний. Особливо відзначили блискучу гру дуету Макарова – Рибніков, які відтворили образи персонажів з присутньою їм «легкістю, невимушеністю і чарівністю». Автори «Краткой истории советского кино» написали про фільм таке: «Незважаючи на деяку слабкість драматургічної композиції, фільм гідно продовжив найкращі реалістичні традиції радянського кіномистецтва». 

Чи буде кінокартина «Висота» цікавою сучасному глядачеві, зрозумілою молодому поколінню в Україні? Це – інше питання…