Трінчук Ярослав Іванович
Ярослав Трінчук. У пошуках історичної правди

Він пройшов життя з ярликом «націоналіста», під наглядом КДБ. Його пращури завжди воювали, батько – в УПА, дід і прадід – на чужих війнах. Він ніколи не мав постійної роботи, постійного житла, особистого сімейного щастя (тільки в 51 рік одружився), твори не друкували, тривалий час як письменник не відбувався, але йшов по життю впевнено, з чистою совістю. Тотальний контроль із боку влади, він постійно «під мікроскопом», тому писав новели «в стіл». Впевнений, що тільки мовою культури можна говорити про європейський вибір країни, тому основне завдання – інтеґрація власної культури та світової культури в суспільство. Крізь усе своє нелегке життя ця людина пронесла ідею відданості українській нації, брала активну участь в становленні та розбудові незалежної української держави. Десять років присвятив історичним розвідкам, пошуку історичної правди, Ярослав Трінчук тепер має що сказати своїм читачам.

«Українець – Звитяга і Честь!»

…я не на хліб заробляю,
а думки виправляю.

Ярослав Трінчук

Ярослав Іванович Трінчук народився 17 березня 1940 року на Прикарпатті в селі Старі Богородчани на Івано-Франківщині в сільській працьовитій заможній родині, в сім’ї було троє дітей. Батько, Іван Миколайович Трінчук, керував церковним хором, був дяком, пішов до УПА і загинув, коли Ярославові було 5 років. Дід воював в австрійській армії проти російської армії, прадід воював з поляками – теж загинув. Під час визвольних змагань у 1939–1945 роках загинув батько, його брати і материні родичі. Сім’я зазнала переслідувань зі сторони совєтів. Ярослав тяжко пережив голод 1947 року. Змалечку він зрозумів, що радянська влада – ворожа, вона хоче знищити родину, відібрати хліб, землю, хату. До речі, сім`я не мала де жити, тіснилася у маленькій хатчині. І сподівалася, що поставить хату зі стодоли. Але стодолу відібрали…

Батько Ярослава Трінчука Іван Миколайович Трінчук. // https://www.facebook.com/photo.php?fbid=6887932541260521&set=pb.100001315296579.-2207520000&type=3    Ярослав Іванович Трінчук. // https://www.facebook.com/photo.php?fbid=239584649428710&set=pb.100001315296579.-2207520000&type=3

У 1958 році 18-річний Ярослав побив секретаря райкому комсомолу на танцмайданчику, бо той до нього присікувався. Ця побутова подія зламала йому життя. Ярослав був ув’язнений на півроку за те, що не відмовився від батька. Сфабрикували справу про «розтрату». Формально звинуватили у розтратах на складі, де Трінчук був завідувачем, і протягом 20 років змусили виплачувати 18 тисяч карбованців.

У 1961–1962 роках сім’ю депортували до Екібастузу. Хлопець навчався у вечірніх школах Богородчан, Одеси, Екібастуза, десятий клас закінчив у 1965 році у Дніпропетровську. У 1961 р. працював в Одесі. Будував залізницю. З 1964 року мешкає в Дніпропетровську. Кілька разів намагався вступити до університету, але не міг пройти конкурсу. В 31 рік за допомоги професора Олександра Шиловського Ярославові вдалося вступити на заочний відділ філологічного факультету Дніпропетровського держуніверситету, це був 1971 рік. В 1976 році отримав «червоний диплом» із відзнакою.

У 1976–1977 роках викладав українську мову почасово в університеті, співав у хорі. «Я нікого не готував на повстання чи на барикади. Але я говорив: немає українських шкіл – ганьба, що закрили українську школу. У нас на весь Дніпропетровськ понад 150 шкіл – 8 українських. Вісім. Причому одна десь у Підгородньому, на задвірках. Там лише 200 учнів. Чи початкова на 20 учнів – це вважається українська школа», – з інтерв’ю Василя Овсієнка із Я. Трінчуком у 2001 році.

Він не міг ніде влаштуватися на роботу, займатись педагогічною діяльністю. Трудова книжка була списана, писав заяву на роботу і зразу ж на звільнення, бо всі боялися брати «націоналіста».  Були постійні виклики до КДБ. Трінчук каже: «Чому я не сидів? Я писав розписку, що не займатимуся антирадянською діяльністю. Це був як магічний ритуал. Я їм таких розписок сотні дав. …ця розписка локалізувала їхню дію на мене. Ніякого покаяння я ніколи не писав… Я був сам собою, вихований у Старих Богородчанах у батьківщині. Любов до своєї землі, до Прикарпаття, до Карпат, любов до України, шанування людини – так у нас було. А коли мені тоді в райкомі сказали, що відмовся від батька, я зрозумів, що ця система (я тоді не вникав у систему) вимагає мерзотників, а не порядних людей», – з інтерв’ю В. Овсієнка із Трінчуком.

Так і жив Ярослав Іванович в атмосфері доносів і залишався людиною з чистою совістю. А це теж один із варіантів опору, неприйняття того життя.

Він – один із організаторів Товариства української мови та РУХу на Січеславщині. Організував обласну організацію УРП і був першим її головою. Після Шостого з’їзду вийшов з партії. Заснував і видавав культурологічний журнал «Монастирський острів» та газету «Вільна думка» (5 номерів журналу і 26 – газети, його бізнесу перешкодили, і видання припинились) в 1994 році. В 1994–1995 роках був директором Дніпропетровської філармонії, українізував її повністю. Сьогодні Ярослав Трінчук у ФБ активно пише есеї про видатних діячів культури, історії, про події в Україні,

«…цивізацію створили два фактори – прагнення щастя і мистецтво. Прагнення щастя спонукає людину до праці, а мистецтво дозволяє пізнавати себе. А звідси – пізнавати світ, а також шукати Першопричину...», – пише пан Трінчук.

Написав кілька романів, із десяток драм, кілька новел, книжку філософських нарисів «Хто ми?», книжку міфологічних нарисів «Вони творили світ наш» (уявна розмова автора з тими, хто залишив добрий слід на землі). Закарпатське видавництво «Ґражда» видало твори у трьох томах накладом 300 примірників. Історичні нариси «Україна: війни, битви, персони» видало видавництво львівське «Апріорі» накладом 1500 примірників.

Ярослав Трінчук презентує книгу «Україна: війни, битви, особи» в Кривому Розі. // https://day.kyiv.ua/ru/article/ukraincy-chitayte/imperskie-bolezni-lechenie-pravdoy

У пошуках правди

У світі існує зло, і я у тому винен.

Ярослав Трінчук

Художній доробок Ярослава Трінчука, вміщений у тритомнику, складає п’ять романів: «Кожному своє», «Соната для вітру», «Ігри без правил», «Заручники містера абсурду», «Рапсодія у ре мінор», шість драм, три з них історичні: «Берестечко», «Іван Богун», «Іван Виговський», а також новели та нариси.

Публіцистика Трінчука, яка сформувала його світогляд, наклала певний відбиток на художню творчість письменника. Згадуючи два політико-філософських нариси автора «Міт як спроба виправдання буття» та «До джерел» у книзі «Невільники чужої правди», автор чітко і концептуально зазначає: «Мітотворення – сей потужний чинник цивілізаційного процесу людства – у різні часи, у різних народів брало на себе найрізноманітніші обов’язки: історіоґрафічні, політичні, естетичні, релігійні, моральні, давало оцінку благородним учинкам, виправдовувало негідні», «Міт – це метод пізнання: себе, світу, ближнього, ворога. Пізнання ближнього – міт про нього – погляд на його характер, оцінка учинків, а звідси – вирок йому – формується в залежності від статків ближнього, можливостями мітотворця заволодіти тими статками», «…доведеться розробити нову фільософію української волі. Воля – найвища цінність, а добро – її синонім. Історія, не пропущена через художнє мислення – народом не може бути засвоєна. А народ стає повносправним тільки тоді, коли засвоїть свою історію. Серцем своїм засвоїть. А для цього потрібна колективна – народна воля», – цитує Трінчука Левко Різник.

Романи Я.Трінчука

Ярослав Трінчук як прозаїк надзвичайно сміливий і рішучий. У його прозі багато публіцистики, журналістики, також присутня афористичність і парадоксальність мислення.

Його твори цікаві письменницьким поглядом, роздумами над тим, що відбувається з нами в реальному часі, тут і тепер, майстерно виписані в колізіях доль літературних персонажів. Автор піднімає питання цінностей, які є тим віконечком, через яке ми бачимо й оцінюємо людину, її світ. Через цінності ми ідентифікуємо себе, через цінності ми поважаємо (або ні) інші народи. Цінності формують оточення, через них ми можемо зрозуміти життя. Як своє власне, так і життя ближнього, виходячи з нашого власного досвіду.

Ярослав Трінчук як сучасний український письменник і дослідник спеціалізується на історичних темах, дослідженні суспільних змін і соціальної психології. Його роботи поєднують ґрунтовний аналіз із доступною подачею матеріалу, що робить їх цікавими для широкої аудиторії. Автор розкриває складні питання через призму історичних подій і культурних процесів, залучаючи читачів до розуміння впливу минулого на сучасність.

Ярослав Іванович проводив історичні розвідки, віддавши десять років цій надзвичайно кропіткій справі. «Я шукав правду в українській історії, – каже Ярослав Трінчук. – Але оскільки знайти її там було дуже складно, тому що вона майже на сто відсотків сфальсифікована, мені довелося самому відтворювати її по крихтах з різних джерел».

У своїй книзі «Україна: війни, битви, особи» він описав ключові битви XIV–XVII століть і роль провідників, які вели українців до здобуття блискучих перемог і зазнання прикрих поразок. Йдеться про славні, але, на жаль, неналежно відображені в українській історіографії доленосні події – такі як битви на Синіх Водах (1362), під Ворсклою (1399), під Грюнвальдом (1410), а також ключові битви XVII століття.

Розглядаючи забуті або недостатньо відомі події надскладного періоду української історії, автор намагається дати їм сучасну соціологічну й історіософську оцінку, відійти від застарілих кліше. Автор дає несподівані оцінки стосовно історичної ролі багатьох знакових персонажів із числа провідників козацтва, зокрема гетьманів Петра Сагайдачного, Івана Сулими, Богдана Хмельницького, Івана Виговського, Петра Дорошенка, козацького отамана Івана Сірка. Проте Ярослав Трінчук переконаний, що найбільше мистецтво (і щастя) історика – вилікувати історію від імперських хвороб і водночас не заразитися самому. І єдиним цілющим засобом, на його думку, може бути тільки правда.

Деякі твори автора можна прочитати в електронних бібліотеках. Ярослав Трінчук на своїй сторінці пише філософсько-історичні, політичні есеї, публікує уривки зі своїх творів.

Я. Трінчук з з Людмилою Шандрук , 2012 рік. // https://scontent-iev1-1.xx.fbcdn.net/v/t39.30808-6/417538532

Чи може талановита, розумна й порядна людина щасливо жити в сучасній Україні? – таке основне питання ставить в романі Ярослав Трінчук «Кожному своє». Мабуть, ні – доведеться пожертвувати якоюсь із цих якостей. Це – відвертий роман про ті болючі проблеми, що спотворили моральне обличчя нашого суспільства, з елементами фантастичного антуражу, проте його реалістичність не стала менш пекучою. 

Головний герой роману «Кожному своє» Григорій Братишин – геніальний вчений в галузі кібернетики, якому вдалося розробити програми моделювання й оживлення історичних персонажів. Головному герою довелося займатися науковими розробками у складний для країни період – саме в цей момент в Україні відбувся державний переворот та владу захопили колишні співробітники КДБ. Революційні відкриття вченого не могли залишитися непомітними для новоствореної влади. Узурпатори почали вимагати, щоб Братишин працював за їхніми домовленостями й угодами. Чоловік відмовляється, твердо стоячи на своїх моральних переконаннях. Та згодом його життя, взяте в диктаторські лещата, перетворюється на цілу низку жахіть. У заручниках, на межі життя та смерті опиняється його син Костянтин, а серйозне протистояння з представником владних структур полковником Паскудним розлючує останнього не на жарт. Чи вистоїть Григорій у цій нерівній боротьбі з тими, хто за гроші може купити будь-які можливості та навіть свою правду? Ця книга – щирий заклик автора схаменутись і очистити Україну від цього «бруду». Вчений Братишин, який уособлює палкий патріотизм, істинну батьківську любов і міцність духу, здається, не має права на спокійне життя. Зло не відпускає достойних людей і переслідує їх по п’ятах, намагаючись знищити.

Чи впевнені ми, що здатні керувати власною свідомістю? – питання іншого роману Я. Трінчука «Заручники містерії та абсурду»? Гарантії нема ні в кого… Війна в Афганістані. Молодий льотчик отримує завдання розбомбити об’єкт. Побачивши, що це звичайне село, він скинув бомби на гори. Олександр (льотчик) знає, що за це буде покараний. Та покарання змінилося на інше. Він і не підозрює, що став «піддослідним кроликом» – методика психотронного впливу на людину, висмикнута свідомість…

Не менш цікаві й інші романи Ярослава Трінчука. Сьогодні Ярослав Іванович святкує своє 85-річчя.

«Я, зрозумівши світову культуру, літературу, філософію, я з цього шляху вже зійти не зможу, якщо досі цього не зробив», – Ярослав Трінчук.