Пантело Євген Олегович
Євген Пантело – «людина, яка римує життя»

Вознёсся он на гору Аполлона,
Внося разлад в общественный генезис,
Стихом строптивым заскользил по склонам,
И прокричал: «Ut pictura poesis».

Євген Пантело – криворізький поет, прозаїк. Його вірші, як і проза, сповнені філософією життя, роздумами про майбутнє. Письменнику притаманні любов до рідної землі, вміння бачити те, що вислизає від погляду обивателя і просто насолоджуватися життям, яскраво описаним в його творах.

Страшилки як перший літературний досвід

Євген Олегович народився в 1964 році в місті Горький, нині Нижній Новгород. Батько його був військовим льотчиком. Через три роки, в 1967-му, сім'я переїздить до Кривого Рогу на нове місце служби батька. Євген розпочинає навчання в загальноосвітній школі № 84. З дитинства він був непосида, вже тоді у нього проявились риси мандрівника. А ще – фантазера і письменника. 

«Тоді мені було не більше десяти, – згадує Євген Олегович. – Пам'ятаю, вечорами ми збиралися біля під'їзду, (ми – це дітвора років по п'ять, їхні мами і бабусі, найстаршій з яких було близько сімдесяти), і починали розповідати страшні історії мало не від першої особи – про чорну руку, зелені очі і всякі інші лякалки. Якось негласно мене обрали головним автором, бо мені вдавалося вправно, практично на ходу, вигадувати сюжети своїх історій. І слухачі, завмерши, слухали неймовірні пригоди моїх героїв, в яких часто вгадувався я сам». Якось маленький автор вирішив записати свої сюжети і вийшло повномірне оповідання зі своїми героями, локаціями, сюжетом, сповненим непередбачуваних пригод. А потім ще й ще... Він донині пам'ятає свій маленький жовтий зошит, в який записував ці оповідання, потім, ввечері, читав їх вдячаним слухачам: сусідам, друзям, гостям із сусідніх будинків. Виходило це так вдало, що й сам автор потім боявся зайти в темний під'їзд будинку.

Євген любив книги, багато читав, захоплювався фантастикою. Уява переносила його на сторінки прочитаних книг і великі класики ставали його першими і головними вчителями. Вдячний Євген Олегович і своїй шкільній вчительці, яка відіграла важливу роль в творчому становленні потенційного двієчника з літератури, а пізніше й редагувала його прозові твори. 

Мандрівник і шукач

Вірші з'явились пізніше як прояв внутрішнього стану Євгена, як віддушина. Як зазначає автор «вірш – це вибух душі». Вони народжуються десь у глибині свідомості, немов стовбурові клітини, що дають початок душевному польоту. Це виплеск, протуберанець душевного сонця, що реве з шаленством і вируючою надлишковою енергією. Вірші вириваються назовні та вплітаються в канву життя органічною ниткою хитромудрого сюжету.

Во тьме ночной, в звенящей тишине,
Я предавался кроткому смиренью.
И тайны той простое объясненье
Таилось в первозданной новизне.
Я наблюдал сиянье ярких звёзд,
Планет движенье, всполохи болидов,
Я мелок пред величественным видом,
И необъятен лишь в тенетах грёз.
Миров далёких образ многоликий,
В тиши ночной пытался я понять.
Но высший разум мне не осознать,
Сколь необъятен Космос превеликий.
Душа моя рвалась из плена грёз,
И вдруг она раскрылась величаво,
Увидел я великое начало,
Рождение и жизнь горячих звёзд.
Я обнял бесконечность пустоты,
И Млечный Путь пройдя в одно дыханье,
Я выпил чашу мудрого молчанья
Истоков мирозданной чистоты.

Євген любить спостерігати за природою, хмарами, нічним небом з міріадами дивовижних зірок, людьми та їхніми вчинками. Ці спостереження народжують  поетичні рядки.

В дымке холодной рассеялся утренний свет,
Стелется густо туман по высокой траве,
Узкой полоской над лесом забрезжил рассвет,
Радужным бликом играя в хрустальной воде.
Дымкой туманной укрыта зеркальная гладь,
Лес пробудился раскатистой дробью желны,
Озеро дремлет ещё, не желая прервать
Вещие сны.

Армія стала справжньою школою життя, після якої з'явилась вже доросла, усвідомлена поезія і проза. Подальші чотири роки в Західному Сибіру формують не тільки характер, а й майстерність віршування та прози, а також, звичайно, стиль. «У 1986 на чотири роки поїхав в Нижньовартовськ за «запахом тайги». Саме там написав левову частку віршів», – згадує Євген Пантело. Сенс життя, нетривалість буття людини на Землі, її призначення – вічні питання, які не оминули душу й розум письменника. З’являються вірші, сповнені глибокої філософії, пошуку істини.

И жизнь – счастливый миг, на жизненных дорогах
Он мизер, но он мой, желанный миг весны,
Ты юн, а я старик, но на святых порогах,
Я молод, как герой, в преданьях старины.

***

Явись, Фемида, смертный грех
Прими на чаши коромысла,
Ни власть, ни деньги, ни успех,
Лишь Истина – мерило смысла!

Повернення до Кривого Рогу ознаменувалось новими дерзаннями, пошуком форм, роботою над помилками. І ось перші публікації в альманахах «Саксагань», «Символ», газеті «Металург». 

А я стоял в росе, встречал рассвет,
И свято верил в мудрое молчанье,
Меня пронзил частичкой мирозданья,
В конце тоннеля воспылавший свет.

Участь у двох конкурсах «Україна моя квітуча» в номінації «Поезія» приносить перемогу. Пізніше, у 2019 році, з’являється перша збірка віршів «Философия жизни» як підсумок певного життєвого етапу. Теми різноманітні – від давніх історичних подій до криворізького червоного горобця. 

Случайность встреч (з конкурсу) –  как древние преданья.
И очень не случайно встреча эта,
Когда на перепутье мирозданья,
Младая Муза встретила Поэта.
Є. Пантело «Поет и Муза»

***

О райской птице мы слагаем оды,
И в песнях славим белых журавлей,
А мне по духу ближе безпородный 
Наш красный, криворожский воробей.
Є. Пантело «Ода криворожскому воробью»

Вірші Євгена Пантело надихають на вчинки, вони дають життєву енергію і стають частиною вас в цьому хиткому і такому нестабільному світі. Його вірші є життєдайна, творча енергія слова, думки і справи. 

Воззревший свет, ослепнет от огня,
Но в краткий миг, когда взойдёт прозренье,
Он примет дар святого озаренья.
И выпьет чашу мудрости до дна.

Багато віршів з власного поетичного доробку Євген Пантело поклав на музику й виконує як бард. І цей творчий прояв виявився вдалим – участь у конкурсі «Барди Рудани» також приносить перше місце.

И упоённый сладостным теплом,
Проснулся лес весенний, поелику
Звучала пред божественным челом
Мелодия симфонии великой.

Не забуває поет і рідне Криворіжжя, яке оспівує в своїх віршах:

Утро стелется дымкой туманною,
И бредут полусонные дворники,
И манят нас такие желанные
Криворожские тихие дворики.

І знову проза

І ось з’являється серйозна проза. Великий роман-роздум, футуристичний трактат про сенс життя, роман-антиутопія, де межують фантастика з реальністю. 

Стояла Тьма. Ни света и ни Звука.
Затем стал Хаос, породивший ад.
Разверзся ад, и вот, рождаясь в муках,
Рассеял Тьму стосильный звездопад.

Написання книги «Багрові тіні» відбувалося поступово, і в ті моменти, коли це було встановлено. Близько року книга лежала в столі та чекала продовження. Продовження прийшло, тільки не зовсім у тому ключі, як замислювалось спочатку. Події в Україні 2014 року, війна на Сході справили свій вплив на сюжет книги і від первинного задуму не залишилося й сліду.

Сюжет повністю оновився і вектором глибоких роздумів оселився в душах героїв книги. Вони хочуть жити в нормальній цивілізованій країні, у народу якої є самобутність, культура, мова і, головне, гордість за приналежність до своєї країни. Ці мотиви, думки, бажання провели героїв книги через перипетії неймовірних труднощів і небезпек.

Долі героїв не прості, сповнені поневірянь. Незвичайне природне явище дає початок дивній аномалії у людей, яка приводить до непередбачених наслідків. Ці наслідки лякають раптовими проявами у поведінці людей, їхніми фізіологічними аномаліями. Ключовим словом тепер стає «кров». Кров, кров, кров… Світ котиться у прірву хаосу і темряви, де керують багрові тіні. І тільки одна людина здатна зупинити це. Але добро сильніше, незважаючи на те, що, як казав Лев Толстой: «…зло краще організовано». Перемога за добром і ми радіємо цій, нехай  віртуальній, але бажаній перемозі.

Практично, всі герої взяті з життя. Це прості люди, що живуть навколо нас зі своїми проблемами, турботами, зі своїми нелегкими долями. Але тим вони і дорогі нам, тому що це не картонні персонажі, а живі, справжні люди. І почуття їхні теж справжні, до болю впізнавані, реальні. Вони люблять, живуть, страждають, борються за свої ідеали, випромінюють емоції, відчувають біль. І тому книга сповнена життя, вчинків, любові і ненависті, драматичних моментів. 

Сюжетна лінія книги прожита автором, немов своє життя. Не пропустивши через себе почуття героїв, неможливо описати їхні переживання і страждання, що було б нечесно у відношенні до читача. А тому читач отримав історію, яка дає надію на те, що майбутньому бути і бути таким, за яке молоде покоління потім подякує і запам'ятає імена своїх героїв. 

На цьому творчі пошуки криворізького літератора не зупиняються – наразі готуються до друку новий роман «Книга Асклепия», а також збірки віршів і оповідань.

Щедра душа

Євген Олегович Пантело – людина комунікабельна, відкрита й доброзичлива. Працюючи «у вільний від творчості час» теплоенергетиком на найбільшому підприємстві Кривого Рогу – металургійному комбінаті, він здійснює діяльність як бізнес-тренер з мотивації, успіху та лідерства і проводить семінари в цьому напрямку для різновікових груп слухачів. Багато працює  з дітьми підліткового віку, надихає їх на нові звершення і дерзання.

Євген Пантело частий гість у бібліотеках міста, він щедро ділиться своєю поезією з містянами на літературних вечорах і творчих зустрічах. Євген тісно співпрацює з криворізькими літераторами Григорієм Туренком, Андрієм Дюка, Олегом Пономарьовим, Олександром і Ольгою Даниловими, Сергієм Рубанським, Юрієм Ващенком. Творчий тандем з криворізькою літераторкою, майстринею авторських прикрас Вікторією Галех породив книжку про трьох світових непересічних особистостей: Мерилін Монро, Джованні Перголезі та Джебрана Халіль Джебрана. Євген Пантело здійснив переклад віршів видатної американської акторки Мерилін Монро.

Євген Пантело автор і керівник проєкту «Літературний пленер», головна мета якого – створення майданчика для криворізьких літераторів, де вони мають можливість знайомити зі своїми творчими доробками всіх, для кого літературна творчість не байдужа. 

А годы, как крылья, всегда за спиною,
Вот только запомни навек,
Ты гордое имя оставь за собою,
И имя тебе – Человек!