Петрухін Юрій Миколайович
Життєва справа Юрія Петрухіна – образотворче мистецтво

У світ краси знайти дорогу

Правильно кажуть, що, коли людина талановита, то талант 
у неї багатогранний. Однак вона повинна ще зуміти розвинути 
в собі всі ці дарування, відшліфувати свої здібності і правильно
скористатися ними з користю для себе і для людей, але вдається 
це далеко не всім і вже, у всякому разі, не відразу. 
                                                                                                                         Алі Апшерон

Юрій Петрухін. Ця людина живе, працює і творить у невеликому гірницькому місті Покров (колишня назва – Орджонікідзе). Його авторству належить вказівний знак-стела на в’їзді до міста, пам’ятник чорнобильським подіям, яскраві тематичні автобусні зупинки, прикраси на фасадах житлових і громадських об’єктів, безліч творчих робіт. Ми щодня бачимо ці об’єкти, але не надаємо значення тому, хто їх спроектував і створив. У вирі повсякденного життя ми не звертаємо уваги на те, як багато серед нас талантів, цікавих, працьовитих і неординарних особистостей. А вони живуть поруч, вони творять корисне і красиве, вони прикрашають наше життя. 

Коротка біографія 

Юрій Миколайович Петрухін народився 2 липня 1957 року у місті Олександрія Кіровоградської області в робітничій сім’ї. В 1960 році родина переїхала до міста Орджонікідзе. Навчався Юрій у міській середній школі № 4. З вибором професії визначився одразу. Після закінчення школи у 1974 році вступив до Дніпропетровського монтажного технікуму за спеціальністю «архітектура». Навчання захопило. Саме тут проявились і виразились архітектурні здібності студента Юрія Петрухіна. Ця справа йому дійсно подобалась, тим більше, що підібрався гурт друзів-однодумців, соратників, об’єднаних спільною справою.

У 1975–1977 роках Юрій Петрухін відбував строкову  службу в лавах Радянської Армії, служив у морській авіації. Порт приписки – Рига. Там теж мав справу з художньо-оформлювальними роботами, малюванням.

Восени 1977 року, після повернення з армії, поновитися на навчанні в технікумі відразу не вдалося, тому пішов працювати на Орджонікідзевський хлібозавод черговим електрослюсарем. Основну роботу там суміщав з художньо-оформлювальною. В цей же період життя і одружився. Взяв собі за дружину Чуднову Тетяну Євгенівну, яка стала вірним другом, помічником і однодумцем, першим глядачем і справедливим критиком його творчих робіт, матір’ю його двох доньок. З нею пліч-о-пліч ідуть по життю багато років, ділять горе і радість, житейські труднощі і перемоги.

Восени 1978 року Юрій повернувся до технікуму, де продовжив навчання, поєднуючи його з практичною роботою. У технікумі на той час працював філіал макетної майстерні Дніпропетровського інженерно-будівельного інституту. Молоді, творчі, без перебільшення  талановиті, амбітні майбутні інженери-будівельники захоплено працювали над цілим рядом проектів. Вони тоді розробили макети літнього кінотеатру «Вітрило», архітектурні макети ДЗМК-2 (заводу металоконструкцій), обласного товариства сліпих. Унікальність останнього в тому, що проектанти врахували та розробили специфіку впізнавання предметів із повною достовірністю, використовуючи шрифт Брайля. Всі вони знайшли своє втілення у життя у місті Дніпі й сьогодні його прикрашають. Ці заняття, ця робота дали значний поштовх у подальшій долі майбутнього архітектора. Професія була вибрана правильно, вона подобалась і потребувала реалізації.

У червні 1980 року Юрій блискуче захистив дипломний проект з виконанням в натуральну величину під назвою: «Розробка інтер’єра вестибюля навчального корпусу Дніпропетровського монтажного технікуму». Та дипломна робота, той інтер’єр довго прикрашав приміщення монтажного технікуму.

З 1981 року живе і працює у рідному місті Покров, в гірничо-збагачувальному комбінаті машиністом конвеєра Запорізького кар’єру. 

Життя текло своїм шляхом: отримав житло, працював, писав картини, виношував архітектурні проекти. Набута спеціальність і творча натура спонукали до творчої роботи. В 1983 році став працювати у філіалі Дніпропетровського художньо-оформлювального комбінату (ДХОК) виконавцем художньо оформлювальних робіт, а пізніше – головним художником. Це був творчий, плідний і пам’ятний період у житті Юрія Миколайовича Петрухіна. Запам’ятався він Всесвітнім Конгресом геологів (1984 рік). До цієї визначної події треба було прикрасити місто, зробити його незабутнім для гостей. У стислі терміни було проведено величезну роботу. Команда творчих людей, очолювана Ю. Петрухіним, розробила і втілила у життя цілу низку неповторних архітектурних рішень. Тоді були оформлені готель «Юність», ресторан «Скіф», кафе «Орфей», ДЮСШ, будинок піонерів, зупинки транспорту, зовнішні та внутрішні інтер’єри міських споруд, і, зрештою, чи не всі об’єкти міста. Робота подобалась, ідеї втілювались у життя, працювалося від душі, була абсолютна творча реалізація!

У 2001 році пішов працювати художником-оформлювачем в ремонтно-будівельний цех Орджонікідзевського гірничо-збагачувального комбінату, де пізніше, у 2005 році, став начальником дільниці естетики. Там працює і по сьогоднішній день. Руками художників дільниці розмальовано стіни і рекреації дитячих садочків, виконано різнобарвні вітражі, намальовано багато різних за жанром картин. Столяри-червонодеревники цього колективу виготовляють ексклюзивні меблі, які є предметом їхньої гордості та мають неабиякий попит.

У вільний від основної роботи час з 2009 року Юрій Петрухін очолює громадську організацію «Секція Національної Спілки художників України». Веде активну громадську діяльність, як художник, активно допомагає у розвитку рідного міста Покрова (з червня 2016 року місто Орджонікідзе має таку назву).

З чого все починалося?

Звичайно, покликання допомагає звільнити в собі 
людину – але треба ще, аби людина могла дати 
волю своєму покликанню.
                                                                   Антуан де Сент-Екзюпері

Ще з дитинства було палке бажання вміти щось робити досконало. Потяг до малювання був завжди, і дитячі спроби виявлялися вдалими. Робив малюнки, ескізи олівцем, пером, тушшю. В дитинстві, в класі п’ятому-шостому, коли йому було років 12,  непогано написав портрет Сергія Єсеніна технікою перо-туш, який вважає першою своєю достойною художньою роботою. Були й інші спроби. Вирішив розвивати у собі цей дар і піти до образотворчої студії при Будинку піонерів. Сказано – зроблено. Там побачив роботу Ігоря Кравцова – такого ж гуртківця як і сам – і так вона вразила, так сподобалась, що аж дух захоплювало. Хотілося написати щось подібне, а може, і краще. Знайшов того хлопчину, познайомилися, потоваришували, ходили разом на заняття. З тих пір малювання, образотворче мистецтво міцно і назавжди залишилося з Юрієм Миколайовичем, стало його життєвою справою, захопленням, основною роботою, хобі. Воно розширилось і зміцніло у школі, доповнилось знаннями з архітектури, коли був студентом Дніпропетровського монтажного технікуму. Воно удосконалювалося протягом усього життя і стало його сенсом.

Праця і творчість – то крила людського буття

Так щасливо сталося у житті Юрія Петрухіна, що творчість, робота, хобі об’єдналися в якесь одне єдине ціле, в одну життєву субстанцію, яка приносить користь, задоволення, естетичну насолоду. З якою не треба слідкувати за закінченням робочої зміни, якій віддаєшся весь до останку, якою проникаєшся наскрізь, вболіваєш, твориш, руйнуєш, відновлюєш, бачиш перспективу і результат, і від цього «кайфуєш». Це той щасливий випадок, коли праця і творчість – то крила людського буття.

Завжди, і під час строкової служби в Армії, і під час роботи на Орджонікідзевському хлібозаводі (коли відслужив і ще не встиг відновити навчання в технікумі), і працюючи в ГЗК, Юрій Миколайович займався улюбленою справою, залишаючи по собі подяку, добрий спогад і творчу роботу – вишукані інтер’єри, оздоблені різьбленням і живописом приміщення і будівлі. 

Я – той, хто обертає дійсність у казку, а тому повинен 
уміти розпалювати той священний вогонь, який є, 
по суті, результатом роздумів і переживань цілого мого життя.
                                                                                                                               Гюстав Моро

Творчим доробком прожитих років Юрія Петрухіна є понад ста живописних робіт. Це чудові картини різного формату і техніки виконання: пейзажі, натюрморти, портрети, дружні шаржі, композиції. В них вкладено душу, творче натхнення, думки, емоції, переживання. Кожна з робіт – окрема історія. Він зберігає їх у своїй творчій майстерні, дарує. Значна частина робіт знаходиться у приватній колекції у місті Саратові.

Картини живуть своїм власним життям, народженим душею художника.
                                                                                                                                  Вінсент Ван Гог 

Своє уміння малювати, свій творчий потенціал, досвід – творчий і життєвий – Юрій Миколайович Петрухін прагне передати учням, з якими займається з 1993 року, і яких у нього вже до півсотні. Вони приходили до нього підготовленими – з початковою мистецькою освітою (ДШМ), і непідготовленими – з незначними задатками та великим бажанням навчитися. Працював з усіма, навчав, допомагав, налаштовував на творчість, прищеплював любов, виховував терпіння. І таки має результат: близько тридцяти його учнів здобули академічну художню освіту, навчаються в художніх вишах України, працюють за профілем, досягли успіхів і продовжують удосконалювати майстерність. Це не може не радувати художника. Він продовжує з ними спілкуватися, слідкує за успіхами, підтримує, радить, щиро вболіває.  

Перелічити усі творчі роботи навіть ніколи не намагався, їх багато. Всі вони різнопланові, великі та малі. Головне те, що вони слугували і продовжують слугувати людям у рідному місті й поза його межами. Аж занадто велетенських і помпезних серед них немає. Це різні тематично оформлені зупинки транспорту, стели, меморіальні знаки, прикрашені громадські споруди, приміщення, будинки. Тематикою слугує козацтво, скіфи, рідна українська земля, народні звичаї, традиції. Матеріалом –цементно-бетонний розчин, гіпс, фарба. Неодноразово реставрував пам’ятник Батьківщині-матері на Братській могилі в селищі Рудник.

Особливо хочеться відзначити пам’ятний чорнобильський знак, спроектований, власноруч створений і встановлений у місті Покров у 2016 році до 30-річчя Чорнобильської трагедії. Матеріал – чорний граніт. З ним довелося попрацювати! Але ж, головне, – результат. Пам’ятний знак органічно вписався в інфраструктуру міста і гідно виконує своє суспільне призначення – зберігати пам’ять про екологічну катастрофу, щоб пам’ятали люди, щоб не повторилася біда.

Юрій Миколайович Петрухін небайдужа творча особистість. У нього багато творчих задумок і планів на майбутнє. Серед них проекти краєзнавчого музею міста Покров, реконструкції Товстої могили – музейного комплексу «Пектораль».

Своїм найбільшим скарбом, найціннішим надбанням, результатом прожитих років вважає не творчі роботи, а учнів, послідовників, яким допоміг у житті стати майстрами своєї справи, у яких виявив і розвинув талант, допоміг збагнути красиве.